Рішення

від 05.12.2022 по справі 509/6875/21

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/6875/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи: ОСОБА_8 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

1 грудня 2021 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області, із вищевказаною позовною заявою в якій просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь гідність та ділову репутацію позивача інформацію, розповсюджену відповідача у колективній скарзі адресованій Одеському міському голові ОСОБА_10 - 17.08.2021 року та зобов`язати відповідачів у 15 денний термін після набрання законної сили рішенням спростувати дану недостовірну інформацію, шляхом відкликання даної колективної скарги зі спростуванням її змісту, визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, розповсюджену ОСОБА_11 в повідомленнях чата співтовариства під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в соціальній мережі Вайбер 11.08.2021 року, а саме: «... за 12 лет - это не первый инцидент с ОСОБА_1 - скандалы и пьяные выходки все эти годы. Они цепляются не только к нам... К сожалению, люди страдающие алкоголизмом, не могут быть адекватными... ОСОБА_1 ведут себя неадекватно давно и не только с нами. Есть такие люди, которые живут склоками и скандалами, а тем более, что эти люди страдают алкоголизмом...» та зобов`язати ОСОБА_2 у п`ятиденний термін після набрання судового рішення законної сили здійснити спростування недостовірної інформації шляхом розміщення в чаті співтовариства під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в соціальній мережі Вайбер інформацію про те, що вищевказана інформація, викладена нею 11.08.2021 року, є недостовірною, в тому числі шляхом розміщення в чаті співтовариства пЦ назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » без будь-яких скорочень резолютивну частину рішення суду у цій справі в тій частині, яка стосується безпосередньо інформації, розповсюдженої ОСОБА_2 11.08.2021 року. Стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральної шкоди, завданої розповсюдженням недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень. Стягнути солідарно з відповідачів судові витрати по справі, понесені ОСОБА_12 , а саме витрати на правничу допомогу та сплату судового збору у розмірі 25 268 (двадцять п`ять тисяч двісті шістдесят вісім) гривень.

Рух справи в суді першої інстанції:

Ухвалою суду від 06.12.2021 року прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи: ОСОБА_8 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації та стягнення моральної шкоди (а.с. 53-54).

Ухвалою суду від 07.06.2022 року витребувано у ТОВ «Дефенс» (ЄДРПОУ: 32259682, адреса: 65037, Одеська область, Одеський район, с. Лиманка, ж/м «Совіньйон», 4-й Земний провулок, 2-а) інформацію щодо виявлення даною службою охорони випадків зловживання спиртними напоями та порушення громадського порядку зі сторони ОСОБА_1 та його дружини та документи, які її підтверджують (а.с. 157-158).

Ухвалою суду від 11.07.2022 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи: ОСОБА_8 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації та стягнення моральної шкоди (а.с. 205-206).

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити та слухати справу за його відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (т. 2, а.с. 13).

Відповідачі в жодне з підготовчих судових засідань та засідання з розгляду по суті вказаних матеріалів цивільного позову повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, за останньою відомою позивачу і суду адресою місця проживання відповідачів, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями з відмітками листоноші «за закінченням встановленого строку зберігання, відсутній вдома», а також повідомленням кур`єрської доставки про вручення судових повісток, причини своєї неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності, відзиву або письмових пояснень суду не надали (т. 1, а.с. 58-62, 66-81, 116-118, 129-154, 178-201, 207-217, 227-238, т. 2, а.с. 1-12).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в підготовчому судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

У відповідності до ч.1, 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Відповідно до ст. 297 Цивільного кодексу України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними

Згідно із ст. 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації

Згідно п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Пунктом 15 постанови пленуму Верховного Суду України передбачено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності, ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При цьому, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають ї дійсності (неповні або перекручені).

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно до абз 1 п. 16 вищевказаної постанови пленуму Верховного суду України передбачено, що у відповідності до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Однак у абз. 4 п. 16 даної постанови пленуму Верховного Суду України, що зазвідчено разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

Верховий суд, приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 11.08.2021 р. справа №362/3163/20 провадження № 61-1473св21, зазначив, що за змістом статті 29 Закону України "Про інформацію" суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно, на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Верховний Суд у вищезазначеній постанові від 11.08.2021 року у справі № 362/3163/20, якою залишено в силі постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 рок, якою зобов`язано протягом 30 днів з дати набрання законної сили судового рішення за власний рахунок спростувати вищезазначену інформацію шляхом розміщення в мережі Інтернет на інтернет-сторінці в соціальній мережі відповідного повідомлення, стягнуто відшкодування моральної шкоди та судових витрат.

Відповідно до абз. 1,2 п. 19 вищевказаної постанови пленуму Верховного Суду України, в якій йде мова про те, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

На вищезазначену норму матеріального права та п. 19 вищезазначеної постанови пленуму Верховного Суду України зіслався Верховний суд Першої судової палати Касаційного цивільного суду, та відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові від 29.09.2021 року по справі № 759/15169/19 провадження №61-19586св20, йде мова про те, що фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18) вказано, що згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

На вищевикладену норму матеріального права ст. 277 ЦК України послався Верховний Суд у вищезазначеній постанові від 10.04.2019 року у справі № 398/4136/15, якою залишено без змін заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 21 травня 2018 року, якою визнано, що інформація, поширена особами у заяві, адресованій Прем`єр-міністру України Яценюку А. П. та голові Кіровоградської обласної державної адміністрації - недостовірною, та зобов`язано протягом десяти днів після набрання рішенням законної сили спростувати інформацію, викладену у книзі, шляхом розміщення на перших сторінках місцевих газет резолютивної частини рішення та заяви зі змістом «Поширена інформація у книзі» не відповідає дійсності». Стягнуто відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, у відповідності до вищевказаної постанови пленуму Верховного Суду України а саме, п. 24 зазначено, що якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення. При цьому у судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.

Судом встановлено, що 17 серпня 2021 року на ім`я Одеського міського голови, ОСОБА_10 , надійшла колективна скарга (надалі - скарга) на начальника служби містобудівного кадастру Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради - ОСОБА_1 (надалі - позивач) від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що підтверджується копія скарги (а.с. 16).

У відповідності до змісту колективної скарги «10 августа 2021 г примерно в 22.30-23.00 находясь на улице Киевской (ЖМ "Совиньон"), владелец дома 2а - ОСОБА_14 , находясь в состоянии сильного алкогольного опьянения: выйдя из своего дома на улицу решил с его слов «наводить порядок и благоустройство в общественном месте»… используя на редкость грубую нецензурную брань начал орать на нас с требованием «не ходить по улицам вечером и не разговаривать в слух», далее перешел в стадию проклятий в наш адрес заявил, что он в пророссийском Одеском горсовете то же наведет порядок…. начал грязно нецензурно оскорблять используя антисемиткие лозунги применяя «фашисткие лозунги», оскорбляя присутсвующих женщин по половому признаку… Начал травить на нас - нижеподписавшихся, находящихся на месте происшествия граждан свою собаку забрав у жены поводок. Приехавшая на место происшествия охрана ЖК, объяснила нам, что эти граждане «систематические алкоголики».

Крім цього, в соціальній мережі Вайбер, співтовариства під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", 11 серпня 2021 року об 15 годині 26 хвилин один з учасників, який закріплений за номером телефону НОМЕР_2 ОСОБА_2 ,, опублікувала повідомлення наступного змісту: «Уважаемые соседи. Я ОСОБА_2 - хазяйка «ІНФОРМАЦІЯ_2». Крайне неприятная ситуация. За 12 лет - это не первый инцидент с ОСОБА_1 - скандалы и пьяные выходки все эти годы. Они цепляются не только к нам…Мы никогда на них не жаловались. К сожалению, люди страдающие алкоголизмом, не могут быть адекватными. Независимо от вашего отношения к нам и к нашему « ІНФОРМАЦІЯ_2 », я желаю вам и вашим родным здоровья и мира».

Також, цього ж дня, об 16 годині 01 хвилині відповідачем - ОСОБА_2 було опубліковано ще одне повідомлення: «К сожалению, это не решит проблему. ОСОБА_1 ведут себя неадекватно давно и не только с нами. Есть такие люди, которые живут склоками и скандалами, а тем более, что эти люди страдают алкоголизмом» (а.с. 22-23).

Суд вважає, що вказана інформація, яка викладена у листі на ім`я Одеського міського голови ОСОБА_10 та в чаті співтовариства "SOVINYON соціальної мережі Вайбер, є негативною, неправдивою, та такою, що принижує честь, гідність та й завдає непоправної шкоди діловій репутації позивача, тому підлягає спростуванню.

17.09.2021 року органами досудового розслідування (сектором дізнання відділі поліції №2 Одеського районного управління поліції №2 ГУПН в Одеській області) внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформацію про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (а.с. 18).

Більш того посада ОСОБА_1 є публічною та передбачає безперервну взаємодію з населення, які проявляють до нього соціальний інтерес, повагу, довіру. Розповсюдження неправдивої інформації відповідачами, та різки образливі висловлювання ОСОБА_2 дискредитували позивача в очах оточуючих, та свідчить про принизливе ставлення відповідачів до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності його особи. Оскільки честь і гідність є одними з найважливіших прав, повага до яких гарантується державою першочергово, реалізація цього права дає можливість особі відчувати себе повноцінною в суспільстві, забезпечує її взаємодію з іншими індивідами. Оскільки, внаслідок таких дій відповідачів, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода у вигляді моральних страждань, наявності емоційного стресу, негативних переживань, тому позивач вважає за потрібне стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду.

Відповідно до абз. 5 п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Згідно п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із Конституцією та законами України, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

У відповідності до п. 2, 3 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації,також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, такі юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди з врахуванням роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами).

Відповідно до приписів статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У статті 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки позивач є публічною особою органу місцевого самоврядування, займає посаду начальника служби містобудівного кадастру Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, внаслідок поширення недостовірної, образливої інформації про нього, була принижена честь, гідність та ділова репутація позивача, в його житті настали вимушені зміни пов`язані з необхідністю відновлення своєї ділової репутації.

У період розгляду колективної скарги відповідачів, завдяки якій відбулось поширення неправдивої, образливої інформації, позивач перебував у щорічній відпустці з 02 липня 2021р. по 22 серпня 2021 року, що підтверджується наказом департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради за №05-07/51ВД від 1.07.2021р. У зв`язку з чим, позивач не знаходився на роботі, а був дома, і йому тільки лишалося здогадуватись про плітки, які розповсюджували колеги та підлеглі позивача, розглядаючи дану скаргу. Це ще більше спричинило його значні душевні та моральні страждання внаслідок протиправних дій відповідачів, які виразились в його тривалому перебуванні в стресовому, пригніченому, занепокоєному стані - в період власної відпустки, коли навпаки людина мала б відпочивати, та перебувати у гарному настрої та душевному спокої.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі за №464/3789/17 зазначено в п.п. 49, 52 адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Таким чином діями відповідачів та вимушеними змінами в житті позивача, які спричинили йому моральну шкоду є прямий причинний зв`язок. Тому, за наявності порушення немайнових прав позивача, відшкодування якого безпосередньо передбачено нормами Конституції України, від дій відповідачів, відшкодування моральної шкоди здійснюється в обраний позивачем спосіб - у вигляді грошової виплати у розмірі 25 000 грн., яку необхідно стягнути з відповідачів солідарно.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16визначиладокази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат : 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги і встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги

Належним чином оформлених платіжних документів про оплату послуг на адвоката позивачем та його представником не надано, як і не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що також свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та в задоволленні яких слід відмовити.

З відповідачів в рівних частках на користь позивача, в порядку ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в сумі 4086 грн., сплачених позивачем при подачі позову і підтверджених документально (т. 1, а.с.47- 49).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 201,269,280,297,299,1167 ЦК України, Постановою пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, Постановою пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за участю третьої особи: ОСОБА_8 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

2.Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у колективній скарзі, адресованій Одеському міському голові ОСОБА_15, 17.08.2021 р., та зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у п`ятиденний термін після набрання судового рішення законної сили спростувати дану недостовірну інформацію, шляхом відкликання даної колективної скарги зі спростуванням її змісту, в тому числі подати заяву на ім`я Одеського міського голови, в якій оприлюднити без будь-яких скорочень резолютивну частину рішення суду у цій справі в тій частині, яка стосується безпосередньо колективної скарги на ім`я Одеського міського голови.

3.Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 в повідомленнях чата співтовариства під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " в соціальній мережі Вайбер 11.08.2021 року, а саме: «… за 12 лет - это не первый инцидент с ОСОБА_1 - скандалы и пьяные выходки все эти годы. Они цепляются не только к нам… К сожалению, люди страдающие алкоголизмом, не могут быть адекватными… ОСОБА_1 ведут себя неадекватно давно и не только с нами. Есть такие люди, которые живут склоками и скандалами, а тем более, что эти люди страдают алкоголизмом…» та зобов`язати ОСОБА_2 у п`ятиденний термін після набрання судового рішення законної сили здійснити спростування недостовірної інформації шляхом розміщення в чаті співтовариства під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " в соціальній мережі Вайбер інформацію про те, що вищевказана інформація, викладена нею 11.08.2021року, є недостовірною, в тому числі шляхом розміщення в чаті співтовариства під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " без будь-яких скорочень резолютивну частину рішення суду у цій справі в тій частині, яка стосується безпосередньо інформації, розповсюдженої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

4.Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральної шкоди, завданої розповсюдженням недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 в розмірі 25000 грн.;

5.Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4086 грн., по 681 грн. з кожного ;

6.В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.12.2022 р.

Суддя Гандзій Д.М.