Постанова

від 21.11.2022 по справі 911/2083/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2022 р. Справа№ 911/2083/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового зсідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЖЛК-Україна"

на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021

у справі № 911/2083/21 (суддя: Щоткіна О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Кул"

до Приватного акціонерного товариства "ЖЛК-Україна"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Грін Кул» з позовом до Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна», в якому, з урахуванням заяви від 15.09.2021 про уточнення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 637610,92 грн, з яких: 472636,77 грн основного боргу, а також 136814,44 грн пені та 28159,71 грн 3% річних, які нараховані за загальний період прострочення з 21.03.2021 по 15.09.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ТОВ «Грін Кул», як постачальником, та ПрАТ «ЖЛК-Україна», як покупцем, 26.06.2019 укладено договір поставки № 26-06/П, в рамках виконання якого, ТОВ «Грін Кул», відповідно до специфікації № 11 від 28.12.2020, поставлено на користь ПрАТ «ЖЛК-Україна» товар на загальну суму в розмірі 2989082,88 грн. Однак, за твердженнями позивача, ПрАТ «ЖЛК-Україна» неналежним чином виконало своє зобов`язання щодо повної та вчасної оплати вартості поставленої продукції, заборгувавши перед ТОВ «Грін Кул» 1739082,88 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2021 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Кул» 472 636,77 грн основної заборгованості.

В іншій частині позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Кул»: 136814 грн 44 коп. пені, 28159 грн 71 коп. 3% річних, 2474 грн 61 коп. судового збору та 60000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що за умовами п. 8 специфікації № 11 у разі прострочення оплати, постачальник при розрахунку заборгованості враховує курс продажу гривні до євро встановлений на міжбанківському валютному ринку на день, що передує дню виставленої претензії та/або позовної заяви. Вказав на те, що після звернення ТОВ «Грін Кул» до суду з позовом ПрАТ «ЖЛК-Україна» сплатило на користь позивача заборгованість з оплати вартості поставленої продукції в загальному розмірі 1572636,77 грн., однак умови договору № 26-06/П та специфікації № 11 не передбачають перерахунок простроченої заборгованості після звернення постачальника з позовом до суду. Крім того, оскільки специфікація № 11 містить умови про оплату вартості поставленої продукції та враховуючи погоджені сторонами вимоги щодо порядку заповнення покупцем реквізиту «призначення платежу» у платіжному документі, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що у даному випадку відповідач здійснив переказ коштів з чітким призначенням платежу щодо погашення основного боргу. Наголосив, що відповідачем згідно з вимогами ч. 6 ст. 129 ГПК України не доведено суду неспівмірності розміру судових витрат, про які позивач заявив у даній справі. Звернув увагу, що надані документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу підтверджують факт надання адвокатом Петровською-Караченцевою Л.Г. професійної правничої допомоги позивачу у цій справі на суму в розмірі 60000,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «ЖЛК-Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі №911/2083/21 скасувати частково та ухвалити нове рішення в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Кул» пені в розмірі 90 717,92 грн, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушенням норм матеріального права. Зокрема апелянт вказує, що всі наступні платежі після подачі позову повинні бути перераховані у відповідності до п. 4 та п. 7 Специфікації № 11 від 28.12.2020. Вважає, що відповідачем зроблена переплата по договору в розмірі 46295,34 грн., яка підлягає зарахуванню в часткову оплату нарахованої позивачем пені. Підкреслює, що заборгованість виникла по Специфікації № 11 від 29.12.2020 і саме по ній нарахована пеня та 3% річних, а тому призначення платежу в наданих до суду першої інстанції платіжних дорученнях цілком відповідає спрямуванню платежу - на погашення неустойки. Зауважує, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу є недоведеною, неспівмірною та необґрунтованою, відповідні позови про стягнення оплати за поставлений товар не потребують надмірних професійних зусиль та особливих знань в сфері права та не можуть перевищувати 20000,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі №911/2083/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Куксова В.В., Чорногуза М.Г., Полякова Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 вирішення питання щодо апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі №911/2083/21 відкладено до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ЖЛК-Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі №911/2083/21; призначено справу до розгляду на 10.03.2022; роз`яснено позивачу у справі, про право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно.

У подальшому розгляд справи відкладався, а склад колегії суддів змінювався.

21.04.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що положеннями договору поставки № 26-06/П від 26.06.2019 не передбачено перерахування суми прострочення боргу після дати подання позову з урахуванням курсових різниць. Зауважує, що суд першої інстанції вірно визначив, що заявлені позивачем до стягнення суми пені та 3% річних є меншими ніж розраховані судом, при цьому суд не має права виходити за межі позовних вимог. Звертає увагу на те, що спрямування коштів на погашення інших заборгованостей ніж ті, що визначені в графі «призначення платежу» може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу. Підкреслює, що законодавець чітко підкреслює необхідність зазначити про оплату штрафних санкцій в графі «призначення платежу» при здійснені таких оплат. Наголошує, що позивач належно підтвердив усі свої витрати на правову допомогу, надавши їх чітке обґрунтування.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.10.2022 дана апеляційна скарга у справі № 911/2083/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 справу № 911/2083/21 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ЖЛК-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 прийнято до провадження визначеним складом суду; задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Кул" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції; розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ЖЛК-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/2083/21 призначено в режимі відеоконференції на 21.11.2022.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.11.2022 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені та витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні 21.11.2022 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Грін Кул» (постачальник) та ПрАТ «ЖЛК-Україна» (покупець) 26.06.2019 укладено договір поставки № 26-06/П (далі - договір № 26-06/П), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується виготовити та поставити, а покупець прийняти та оплатити наступну продукцію: торгове холодильне обладнання (за ціною вказаною у специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного договору.

За умовами п. 1.3 договору № 26-06/П кількість та вартість продукції вказується у специфікаціях до цього договору.

Пунктами 2.2, 2.3 договору № 26-06/П визначено, що оплата здійснюється в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника згідно отриманих рахунків. Порядок здійснення оплати узгоджується у відповідній специфікації. При здійсненні оплати в призначенні платежу обов`язково вказувати номер та дату специфікації (специфікацій). Сума платежу повинна співпадати з сумою специфікації (специфікацій).

Умови поставки продукції узгоджуються у специфікаціях до договору (п. 3.1 договору № 26-06/П).

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 договору № 26-06/П останній вступає в силу з моменту підписання його та відповідних додатків і діє до 31.12.2019. Якщо ні одна із сторін, які прийшли згоди, не надає заяву про відмову від договору за 30 (тридцять) днів до закінчення строку його дії, то договір вважається подовженим на наступний календарний рік.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні заяви сторін про відмову від договору № 26-06/П, отже вказаний договір є таким, що продовжив свою дію.

При цьому, сторони 28.12.2020 підписали специфікацію № 11 до договору № 26-06/П (далі - специфікація № 11), у якій погодили номенклатуру, асортимент, кількість, ціну та загальну вартість продукції, що підлягає поставці, а саме: Вітрина холодильна «FROST STREAM» NIX 400 л, з логотипом «МОРОЗИВО FRIGO» у кількості 303 шт. загальною вартістю у євро з ПДВ - 86355,00 євро, загальна вартість у гривнях з ПДВ - 2989082,88 грн.

Відповідно до п. 2 специфікації № 11 загальна вартість партії продукції, що поставляється за даною специфікацією № 11 становить 2989082,88 грн, у т.ч. ПДВ - 498180,48 грн. Станом на дату, що передує даті складання специфікації, в євровому еквіваленті сума складає 86355,00 євро з ПДВ. Міжбанківський курс продажу євро по відношенню до гривні України на дату, що передує даті підписання даної специфікації (станом на 24.12.2020) складає 34,6139 грн згідно за інформацією на інтернет-ресурсі - https://minfin.com.ua.

Пунктом 3 специфікації № 11 обумовлено, що покупець зобов`язується здійснювати оплати у наступному порядку: післяоплата в розмірі 100% загальної вартості продукції в термін до 20.03.2021.

Ціна та загальна вартість продукції, встановлена в валютному еквіваленті євро (EUR), зміні і перегляду не підлягає (п. 4 специфікації № 11).

Згідно з п. 5 специфікації № 11 обов`язок по оплаті повної вартості продукції по даній специфікації вважається виконаним покупцем з дати оплати повної вартості поставленої продукції в євровому еквіваленті по курсу та в порядку, що передбачений п. 7 даної специфікації.

Пунктом 7 специфікації № 11 визначено, що при оплаті, кожен платіж перераховується в євровий еквівалент на дату здійснення платежу по курсу та в порядку, що передбачений даним пунктом. Гривнева вартість продукції підлягає зміні у випадку зміни курсу євро до гривні більш ніж на 2% на момент здійснення платежу, по відношенню курсу євро до гривні, що зафіксована в п. 2 даної специфікації. Сума, яка підлягає перерахунку, розраховується за формулою: S=S1*(K2/K1) де: S - сума платежу; S1 - сума платежу згідно специфікації; K1 - курс продажу гривні до євро, встановленого на міжбанківському валютному ринку згідно з інтернет-ресурсом https://minfm.com.ua/currency/mb та зазначений в п. 2 специфікації; К2 - курс продажу гривні до євро, встановленого на міжбанківському валютному ринку згідно з інтернет-ресурсом https://minfin.com.ua/currency/mb на дату, що передує даті платежу.

Відповідно до п. 8 специфікації № 11 у разі прострочення оплати, постачальник при розрахунку заборгованості враховує курс продажу гривні до євро встановлений на міжбанківському валютному ринку на день, що передує дню виставленої претензії та/або позовної заяви.

За умовами п. 10 специфікації № 11 термін поставки: до 29.01.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 29.12.2020 по 03.02.2021, постачальник поставив, а покупець прийняв погоджений у специфікації № 11 товар на загальну суму 2989082,88 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 1812 від 29.12.2020 на суму 552437,76 грн; № 1815 від 30.12.2020 на суму 295948,80 грн; № 1816 від 30.12.2020 на суму 295948,80 грн; № 1823 від 31.12.2020 на суму 295948,80 грн; № 1824 від 31.12.2020 на суму 295948,80 грн; № 6 від 06.01.2021 на суму 295948,80 грн; № 7 від 06.01.2021 на суму 295948,80 грн; № 46 від 15.01.2021 на суму 295948,80 грн; № 47 від 15.01.2021 на суму 295948,80 грн; № 169 від 03.02.2021 на суму 69054,72 грн. Зазначені видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень щодо кількості та якості поставленої продукції, а також скріплені печатками юридичних осіб.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Грін Кул» 29.03.2021 надіслало на адресу ПрАТ «ЖЛК-Україна» претензію від 24.03.2021 № 153, у якій вимагало негайно сплатити на користь ТОВ «Грін Кул», зокрема, суму боргу за специфікацією № 11 у розмірі 2989082,88 грн.

ПрАТ «ЖЛК-Україна» надало керівнику ТОВ «Грін Кул» гарантійний лист за вих. № 95 від 19.04.2021, у якому підтвердило заборгованість перед постачальником за договором № 26-06/П згідно із специфікацією № 11 в сумі 2989082,88 грн та гарантувало її погашення в повному обсязі в строк до 31.07.2021.

Відповідно до виписки ПАТ «Правекс Банк» по рахунку ТОВ «Грін Кул» у період з 26.04.2021 по 09.07.2021 покупець здійснив на користь постачальника платежі на загальну суму в розмірі 1250000 грн, а саме: 26.04.2021 - 50000,00 грн; 13.05.2021 - 150000,00 грн; 19.05.2021 - 50000,00 грн; 21.05.2021 - 50000,00 грн; 27.05.2021 - 50000,00 грн; 28.05.2021 - 100000,00 грн; 02.06.2021 - 50000,00 грн; 09.06.2021 - 50000,00 грн; 10.06.2021 - 100000,00 грн; 11.06.2021 - 50000,00 грн; 14.06.2021 - 100000,00 грн; 15.06.2021 - 100000,00 грн; 17.06.2021 - 50000,00 грн; 22.06.2021 - 100000,00 грн; 23.06.2021 - 100000,00 грн; 02.07.2021 - 50000,00 грн; 09.07.2021 - 50000,00 грн.

Зазначені оплати ТОВ «ПрАТ «ЖЛК-Україна» здійснило з посиланнями у призначеннях платежу на специфікацію № 11.

У зв`язку з тим, що ТОВ «ПрАТ «ЖЛК-Україна» не виконало в повному обсязі взяті на себе зобов`язання з оплати вартості поставленої ТОВ «Грін Кул» продукції, позивач звернувся з цим позовом до суду, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь, зокрема, 1739082,88 грн боргу за оплату загальної вартості поставленої продукції.

Після звернення ТОВ «Грін Кул» з позовом до Господарського суду Київської області, в період з 19.07.2021 по 28.10.2021, відповідач сплатив на користь позивача заборгованість з оплати вартості поставленої продукції в загальному розмірі 1572636,77 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень: № 3953 від 19.07.2021 на суму 50000,00 грн; № 3967 від 20.07.2021 на суму 50000,00 грн; № 3992 від 21.07.2021 на суму 100000,00 грн; № 4090 від 27.07.2021 на суму 100000,00 грн; № 4128 від 28.07.2021 на суму 100000,00 грн; № 4159 від 30.07.2021 на суму 50000,00 грн; № 4228 від 04.08.2021 на суму 100000,00 грн; № 4242 від 05.08.2021 на суму 100000,00 грн; № 4265 від 06.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4322 від 10.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4364 від 13.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4389 від 16.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4410 від 17.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4453 від 19.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4505 від 26.08.2021 на суму 50000,00 грн; № 4589 від 02.09.2021 на суму 50000,00 грн; № 4683 від 08.09.2021 на суму 50000,00 грн; № 4784 від 17.09.2021 на суму 30000,00 грн; № 5005 від 05.10.2021 на суму 30000,00 грн; № 5113 від 13.10.2021 на суму 100000,00 грн; № 5140 від 18.10.2021 на суму 65000,00 грн; № 5255 від 28.10.2021 на суму 247636,77 грн.

В рамках підготовчого провадження місцевим господарським судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, виходячи з якої спір вирішується в межах ціни позову в розмірі 637610,92 грн, з яких: 472636,77 грн основного боргу, а також 136814,44 грн пені та 28159,71 грн 3% річних, які нараховані за загальний період прострочення з 21.03.2021 по 15.09.2021.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 26-06/П від 26.06.2019.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, загальна вартість поставленої відповідно до специфікації № 11 продукції становить 86355,00 євро з ПДВ, обов`язок по оплаті повної вартості якої вважається виконаним покупцем з дати оплати повної вартості поставленої продукції в євровому еквіваленті по курсу та в порядку, що передбачений п. 7 цієї специфікації.

Відповідно до розрахунків, які викладено сторонами у заявах по суті справи, у період з 26.04.2021 по 09.07.2021 покупець перерахував на користь постачальника 1250000,00 грн, що, з урахуванням здійсненого коригування відповідно до умов п. 7 специфікації, еквівалентно 37828,66 євро.

За розрахунками позивача та відповідача, з якими погодився місцевий господарський суд, станом на 09.07.2021 заборгованість з оплати вартості поставленої продукції становила у гривнях 1572636,77 грн, в іноземній валюті - 48526,34 євро.

Разом з тим, за умовами п. 8 специфікації № 11 у разі прострочення оплати, постачальник при розрахунку заборгованості враховує курс продажу гривні до євро встановлений на міжбанківському валютному ринку на день, що передує дню виставленої претензії та/або позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Грін Кул» звернулось до суду з цим позовом 14.07.2021, що підтверджується відбитком календарного штемпеля установи поштового зв`язку на конверті, у якому відповідна позовна заява надіслана до суду. Таким чином, відповідно до умов п. 8 специфікації № 11, під час розрахунку заборгованості вартості продукції у гривнях, яка існувала на момент звернення ТОВ «Грін Кул з позовом до суду, слід застосовувати курс продажу гривні до євро, встановлений на міжбанківському валютному ринку на 13.07.2021.

За інформацією інтернет-ресурсу https://minfin.com.ua/currency/mb, станом на 13.07.2021 курс продажу гривні до євро становив 32,2949 грн. Отже станом на момент звернення ТОВ «Грін Кул» до суду з позовною заявою заборгованість ПрАТ «ЖЛК-Україна» у гривнях становила 1567153,30 грн (48526,34 євро*32,2949).

Після звернення ТОВ «Грін Кул» до суду з позовом ПрАТ «ЖЛК-Україна» сплатило на користь позивача заборгованість з оплати вартості поставленої продукції в загальному розмірі 1572636,77 грн. Вказана сума заборгованості у гривнях, за розрахунками сторін, сформувалась станом на 09.07.2021.

На переконання апелянта, у ПрАТ «ЖЛК-Україна» існує переплата основної заборгованості в сумі 46295,34 грн, яку відповідач просив вважати частковою оплатою пені. Зазначена сума переплати виникла у зв`язку із здійсненням відповідачем перерахунку платежів, здійснених після подання позову, відповідно до умов п. 7 специфікації № 11.

Зазначені вище доводи скаржника колегією суддів оцінюються критично, оскільки умови договору № 26-06/П та специфікації № 11 не передбачають перерахунок простроченої заборгованості після звернення постачальника з позовом до суду.

Як було вказано раніше, згідно п. 8 специфікації № 11 у разі прострочення оплати, постачальник при розрахунку заборгованості враховує курс продажу гривні до євро встановлений на міжбанківському валютному ринку на день, що передує дню виставленої претензії та/або позовної заяви.

Водночас оскільки станом на дату звернення ТОВ «Грін Кул» з позовом до ПрАТ «ЖЛК-Україна» прострочена сума заборгованості покупця перед постачальником за розрахунком суду становила 1567153,30 грн, а покупець здійснив погашення заборгованості в сумі 1572636,77 грн, відповідно, у відповідача наявна переплата за основним зобов`язанням в сумі 5483,47 грн.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо неможливості зарахування таких коштів в рахунок погашення пені, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Із зазначеного судом враховано, що можливість застосування ст. 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Відповідний порядок установлений, зокрема у пунктах 3.1, 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (далі - Інструкція), згідно з якими платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У розумінні наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит «призначення платежу» до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно отримувач коштів в свою чергу не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 та від 22.06.2022 у справі № 904/5429/18.

Як вбачається зі змісту наданих скаржником платіжних доручень, всі оплати в період з 19.07.2021 по 28.10.2021 відповідач здійснив з посиланням у призначенні платежу на специфікацію № 11. За змістом п. 2.3 договору № 26-06/П при здійсненні оплати в призначенні платежу обов`язково має вказуватись номер та дата специфікації. Оскільки специфікація № 11 містить умови про оплату вартості поставленої продукції та враховуючи погоджені сторонами вимоги щодо порядку заповнення покупцем реквізиту «призначення платежу» у платіжному документі, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у даному випадку відповідач здійснив переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу.

Згідно з пунктом 2.19 Інструкції розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Оскільки з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним, і такі кошти надійшли до позивача та були зараховані ним на погашення заборгованості орендаря, подальше повідомлення відповідача про зміну призначення платежу фактично є діями, спрямованими на розпорядження чужим майном у спосіб, не передбачений ні умовами договору сторін, ні нормами чинного законодавства, а отже не створює правових наслідків для позивача щодо отриманих ним, за наявності правової підстави, грошових коштів та зарахованих в порядку, визначеному статтею 534 ЦК України.

Зазначений висновок вказано в постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/5429/18.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, а саме в рахунок погашення пені.

Крім іншого, з підстав порушення строків виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 136814,44 грн пені та 28159,71 грн 3% річних, які нараховані за загальний період прострочення з 21.03.2021 по 15.09.2021.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо здійснення своєчасної оплати (в термін до 20.03.2021) за поставлену продукцію на підставі специфікації № 11 підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.4 договору № 26-06/П обумовлено, що у разі прострочення оплати покупець сплачує постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Перевіривши здійснені місцевим господарським судом розрахунки пені та 3% річних за період з 21.03.2021 по 13.07.2021 та за період з 14.07.2021 по 15.09.2021 , з урахуванням проведених відповідачем часткових оплат, колегія суддів зауважує, що відповідні розрахунки є арифметично правильними.

При цьому, оскільки заявлені позивачем до стягнення суми пені та 3% річних є меншими, ніж розраховані судом першої інстанції, та у зв`язку з тим, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що до стягнення з відповідача підлягають 136814,44 грн пені та 28159,71 грн 3% річних у визначеному позивачем розмірі.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що факт порушення покупцем договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати вартості поставленої продукції судом встановлений та не заперечується скаржником, суд першої інстанціх дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 136814,44 грн пені та 28159,71 грн 3% річних підлягають задоволенню повністю.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо непропорційності розміру стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-2 Конституції України унормовано, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права. Ціна в договорі про надання правової допомоги є істотною умовою, встановлюється за домовленістю сторін шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Так, представництво інтересів позивача у даній справі здійснювала адвокат Петровська-Караченцева Людмила Григорівна, яка, згідно із свідоцтвом № 1590 від 13.02.2008, має право на заняття адвокатською діяльністю. Також у матеріалах справи міститься копія ордеру серії ХВ № 000180 від 01.07.2021, який підтверджує повноваження адвоката Петровської-Караченцевої Л.Г. на представництво ТОВ «Грін Кул» у Господарському суді Київської області.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду:

- копію договору про надання правничої допомоги адвокатом № 01/07/2021, укладеного 01.07.2021 між ТОВ «Грін Кул» та адвокатом Петровською-Караченцевою Людмилою Григорівною, з додатком № 1 від 01.07.2021 до цього договору;

- копію акта прийому-передачі наданих послуг (з уточненим переліком наданих послуг) від 15.07.2021 до договору про надання правничої допомоги адвокатом № 01/07/2021 від 01.07.2021, підписаного між ТОВ «Грін Кул» та адвокатом Петровською-Караченцевою Людмилою Григорівною, відповідно до п. 2 якого загальна сума наданих послуг складає 60000,00 грн. Перелік послуг: аналіз та надання правової оцінки спірним господарським стосункам, які виникли між ТОВ «Грін Кул» та ПрАТ «ЖЛК-Україна» з приводу договору поставки № 26-06/П від 26.06.2019 на основі діючого законодавства України; аналіз судової практики щодо спірних господарських відносин; вивчення матеріалів справи, а саме: первинних фінансово-господарських документів, листування між ТОВ «Грін Кул» та ПрАТ «ЖЛК-Україна»; складання позовної заяви від імені ТОВ «Грін Кул» до ПрАТ «ЖЛК-Україна» про стягнення оплати за поставлений товар, стягнення пені та 3% річних; складання заяви про забезпечення позову; написання відповіді на відзив наданий ПрАТ «ЖЛК-Україна»; складання заяв про уточнення позовних вимог (у кількості 2 шт.); складання клопотання про приєднання додаткових документів до матеріалів справи; складання заперечення проти клопотання ПрАТ «ЖЛК-Україна» про залучення документів до матеріалів справи; прибуття для участі в судовому засіданні/представлення інтересів замовника в судовому засіданні по справі (у кількості 3 шт.).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Доводи апелянта про завищений та непропорційний розмір витрат на професійну правничу допомогу колегією суддів оцінююються критично, оскільки відповідачем ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції згідно з вимогами ч. 6 ст. 129 ГПК України не доведено неспівмірності розміру судових витрат, про які позивач заявив у даній справі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем документи в підтвердження обставин понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду спору в суді першої інстанції є належними і допустимими в розумінні приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України, та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд апеляційної істанції вбачає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушенням норм матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/2083/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЖЛК-Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/2083/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/2083/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "ЖЛК-Україна".

4. Справу № 911/2083/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.12.2022.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.І. Буравльов

С.А. Пашкіна