Рішення

від 07.12.2022 по справі 910/6654/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2022Справа № 910/6654/22

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Музиченко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж", Миколаївська обл., Баштанський район, м. Баштанка

до відповідача: Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м.Київ

про стягнення 1 270 379,95 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Косенчук С.І.

від відповідача: Перевозник П.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення заборгованості у розмірі 912 403,64 грн. за надані послуги, 3% річних у розмірі 57 403,36 грн та інфляційних втрат у розмірі 300 572,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором підряду, який укладений у спрощеній спосіб між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" та Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в частині здійснення оплати наданих послуг на суму 912 403,64 грн, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою від 01.08.2022 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.08.2022.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що між сторонами договору на проведення ремонтних робіт укладено не було, його істотних умов не погоджено. Вказаним учасником судового процесу також наголошено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем ремонтно-будівельних робіт, стягнення яких є предметом спору. Відповідачем також зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з повідомленням про готовність до передання ремонтно-будівельних робіт.

31.08.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 14.09.2022.

14.09.2022 судом було відкладено підготовче засідання на12.10.2022.

12.10.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2022.

09.11.2022 судом було відкладено розгляд справи по суті на 23.11.2022.

23.11.2022 судом було відкладено розгляд справи по суті на 07.12.2022.

У судовому засіданні 07.12.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог надано заперечення.

В судовому засіданні 07.12.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, на підставі листа Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 06.05.2022 та доданого до нього дефектного акту між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" та Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у спрощений спосіб було укладено договір підряду на виконання робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" в межах загальної суми робіт.

За твердженнями позивача, обставини виконання ремонтних робіт у побутових приміщеннях філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,64 грн підтверджуються: актом прийняття виконаних будівельних робіт за серпень 2019; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт на суму 912 403,64 грн; видатковими накладними №С-252/22 від 08.05.2019, №1794 від 20.05.2019, №58 від 08.05.2019 на поставку будівельних матеріалів; посвідченнями на відрядження; актами на закриття прихованих робіт; листуванням Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Листом №04/11-21 від 19.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" звернулось до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з проханням прийняти виконані роботи.

У відповідь на вказаний лист Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" листом №130-6-5004/2-19/304 від 18.01.2022 повідомлено позивача про відсутність укладеного між сторонами договору підряду на проведення ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор", а отже, у останнього відсутні підстави для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж".

15.06.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" звернулось до відповідача з претензією №01/06-2022 від 13.06.2022 в якій вимагало сплатити заборгованість за виконані ремонтні роботи побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,54 грн.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" ремонтні роботи побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,54 грн оплачено не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що між сторонами договору на проведення ремонтних робіт укладено не було, його істотних умов не погоджено. Вказаним учасником судового процесу також наголошено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем ремонтно-будівельних робіт, стягнення яких є предметом спору. Відповідачем також зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з повідомленням про готовність до передання ремонтно-будівельних робіт.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягення заборгованості за виконані роботи позивачем, насамперед, повинно бути доведено факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов`язків, в тому числі, визначено підставу виникнення правовідносин з виконання та оплати ремонтних робіт приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України, наявність обов`язку відповідача внести на рахунок позивача плату за послуги в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Щодо тверджень позивача про укладення договору підряду у спрощений спосіб суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 Цивільного кодексу України ).

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України , є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843 Цивільного кодексу України).

Проте, матеріали справи не містять доказів погодження шляхом обміну листами сторонами істотних умов договору підряду, зокрема, у суду відсутні підстави вважати, що контрагентами було погодежно чіткий перелік робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор", їх ціну, строки їх виконання та оплату.

При цьому, суд критично ставиться до скріпленої печатками контрагентів схемі розташування ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор", оскільки остання не містить переліку ремонтних робіт, які б були погоджені сторонами.

Наявне в матеріалах справи листування сторін не є підтвердженням укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" та Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у спрощений спосіб договору підряду на виконання робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор".

Щодо обставин фактичного виконання робіт позивачем суд зазначає таке.

Як вказувалось вище, на думку позивача, обставини виконання ремонтних робіт у побутових приміщеннях філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,64 грн підтверджуються: актом прийняття виконаних будівельних робіт за серпень 2019; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт на суму 912 403,64 грн; видатковими накладними №С-252/22 від 08.05.2019, №1794 від 20.05.2019, №58 від 08.05.2019 на поставку будівельних матеріалів; посвідченнями на відрядження; актами на закриття прихованих робіт; листуванням Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" та Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Наразі, за висновками суду надані позивачем до матеріалів справи докази не підтверджують обставин виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" на замовлення відповідача робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,64 грн.

Зокрема, судом враховано, що наявний в матеріалах справи акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2019 та довідка про вартість виконаних будівельних робіт з боку Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не підписані.

До того ж, з урахуванням змісту відповіді на відзив, судом враховано, що листом №02/06-2020 від 02.06.2022, в якому вказано про направлення на адресу відповідача, зокрема, довідки про вартість виконаних робіт та акту приймання-передачі виконаних робіт за серпень 2019 на суму 912 403,64 грн.

В контексті вказаного доказу судом враховано заперечення відповідача щодо наявності письмового виправлення у номері листа, який додано позивачем до позовної заяви.

У відповіді на відзив позивачем вказано, що вказане виправлення є наслідком наявності помилки при друкуванні листа. Лист №02/06-2020 від 02.06.2022 було направлено на адресу 02.06.2022 за номером поштового відправлення №5610179558255.

Одночасно, згідно змісту відзиву відповідач дійсно отримував лист №02/06-2020 від 02.06.2022, проте, у листі із вказаними реквізитами вказано про оплату робіт за договором №515 від 03.09.2019 на суму 875 150,03 грн, тобто, за роботи, які не є предметом спору у справі.

Крім того, надаючи оцінку змісту опису вкладення від 02.06.2020 до цінного листа судом враховано, що позивачем направлено на адресу відповідача не акт виконаних робіт за серпень 2019, вартість яких є предметом спору у справі, та довідку про вартість виконаних будівельних робіт на суму 912 403,64 грн, а акт приймання виконаних робіт за вересень 2019 та довідку про вартість виконаних робіт за грудень 2019. При цьому, судом враховано, що фактично акт виконаних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт були направлені, за даними позивача, на адресу відповідача більш як за 6 місяців після виконання робіт, обставини з виконання яких доводить позивач.

Тобто, представлені до матеріалів справи докази не дають суду підстав достеменно вважати, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" заявлялось відповідачу про необхідність прийняти виконані будівельні роботи за серпень 2019 на суму 912 403,64 грн.

Крім того, представлені суду видаткові накладні на поставку будівельних матеріалів та посвідчення про відрядження працівників Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" взагалі ніяким чином не є доказами виконання будівельних робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на заявлену до стягнення суму.

Одночасно, суд також критично ставиться до наданих позивачем відеоматеріалів, оскільки останні не є достеменним свідченням виконання переліку робіт, які вказані позивачем в акті приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2019.

За таких обставин, за висновками суду, позивачем не надано до матеріалів справи належних доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" на замовлення Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у серпні 2019 робіт з ремонту побутових приміщень філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Черняхівський елеватор" на суму 912 403,64 грн.

Виходячи з вищевикладеного у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в частині стягнення заборгованості у розмірі 912 403,64 грн підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, а саме 3% річних у розмірі 57 403,36 грн та інфляційних втрат у розмірі 300 572,95 грн підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Укррембудмонтаж" до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення заборгованості у розмірі 912 403,64 грн. за надані послуги, 3% річних у розмірі 57 403,36 грн та інфляційних втрат у розмірі 300 572,95 грн - залишити без задоволення.

2. Судовий збір в сумі 19055,70 грн залишити за позивачем.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 13.12.2022.

Суддя В.В. Князьков