Рішення

від 05.12.2022 по справі 530/949/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/949/21

2/530/21/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

05.12.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., представника позивача адвоката Сириці Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_1 до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, місце знаходження: с. Ставкове, Зіньківського району, Полтавської області; ОСОБА_2 , місце проживання: с. Плоске, Решетилівського району, Полтавської області; третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Юлія Василівна, місце знаходження: АДРЕСА_2 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

16.06.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Юлія Василівна про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи справа передана на розгляд судді Должко С.Р..

Ухвалою судді від 06.07.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

09.09.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 , адвокатом Борзовець О.В. подано відзив на позов, у якому зазначено, що згідно державного акта на право приватної власності на землю Серія Р2 № 615578 від 08.05.2002, виданого Головою Ставківської сільської Ради народних депутатів зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 301 ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом від 08.05.2001 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 9.18 га,що розташована на території Ставківської сільської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вважають, що Державний акт на право приватної власності на землю від 08.05.2002 року виданий з порушенням норм чинного законодавства України, а відтак задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не є можливим. Крім цього посилаються на те, що позивач позиціонує себе як дружина померлого ОСОБА_3 , однак 28.09.2009 року шлюб було розірвано, таким чином, на момент смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 вже не являлась його дружиною. Більше того, позивач наголошує, що заповіт складено на усе майно, що належало померлому. Однак, у самому заповіті чітко прописано обсяг спадкового майна, що підлягає передачі за заповітом, а саме: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,18 га, що знаходиться на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Таким чином, у власності померлого була тільки одна земельна ділянка площею 9,18 га, у той час як позовні вимоги висунуті щодо двох земельних ділянок з площами 4,59 га та 5,32 га. Враховуючи вищевикладене відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, покласти на позивача.

Позивачем ОСОБА_1 відповідь на відзив у встановлений чинним законодавством строк не подано.

Ухвалою суду від 24.10.2022 року призначено по справі судовий розгляд.

У судове засідання учасники справи: позивач ОСОБА_1 не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі за участі її представника адвоката Сириця Т.І., яка з`явилася у судове засідання, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Борзовець О.В. не з`явився, надіслав клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці з 05.12.2022 року по 19.12.2022 року. Слід зазначити, що суд визнає неявку представника відповідача, неповажною та розцінює дії представника відповідача як затягування розгляду справи, неявка представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що справа перебуває на розгляді з 16.06.2021 року, відповідач та її представник адвокат Борзовець О.В. належним чином були повідомлені, в жодне судове засідання не з"явилися, у судові засідання 30.09.2021 року,21.12.2021 року надсилали клопотання про проведення судового засідання без участі відповідача та представника відповідача, 23.03.2022 року не з`явилися, 30.06.2022 року, 24.10.2022 року не з"явилися, від адвоката надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, 05.12.2022 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Борзовець О.В. не з`явився, надіслав клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з перебуванням у відпустці з 05.12.2022 року по 19.12.2022 року.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

Представник відповідача Зіньківської міської ради Полтавської області за довіреністю Білан А.А. у судове засідання не з`явився надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Юлія Василівна у судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи мається заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд, заслухавши представника позивача адвоката Сирицю Т.І., яка підтримала позовні вимоги, дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: "кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності".

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: "Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини", враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст. 2 Закону «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 була одружена із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.14).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 04.01.2018 року приватним нотаріусом Набокою Ю.В. була заведена спадкова справа за № 1-2018.

На день смерті ОСОБА_3 в його власності перебували земельні ділянки площею 4,77 га та площею 4,77 га, які знаходяться на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області та житловий будинок в АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.28-29).

05.07.2018 року Ставківська сільська рада надала відповідь № 295/02-28 на адвокатський запит Бехтер Л.В. в інтересах ОСОБА_1 з якої вбачається, що згідно по господарської книги №1 с. Арсенівка за 1996-2000 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 ОСОБА_6 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_4 , разом із ним була зареєстрована та проживала ОСОБА_5 - дружина (а.с.60-61).

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 була його дружина ОСОБА_5 , відомості про те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті батька відсутні.

ОСОБА_3 , чоловік позивача та рідний внук померлого ОСОБА_4 та син померлого ОСОБА_7 звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті діда ОСОБА_6 08.05.2001 року державним нотаріусом Опішнянської державної нотаріальної контори Піскун А.Ю. було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на ОСОБА_3 після смерті діда ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 4,77 га.

Відповідно до ч.2 ст.529 ЦК України (в редакції 1963 року) онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

На момент смерті діда ОСОБА_4 його син ОСОБА_7 помер, а його син ,чоловік ОСОБА_1 успадкував ту частину, яку б успадкував його батько аби був живим.

На момент смерті батьків відповідача, ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяв ЦК УРСР від 18.07.1963 року народження, який втратив чинність 01 січня 2004 року. Відповідно до п.1 та 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року цей кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До правовідносин, що виникли до набрання чинності ЦК України 2004 року застосовуються норми ЦК УРСР 1963 року.

Варто додати що згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року визначено, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року ,не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР.

Згідно ст.534 ЦК УРСР ( в ред. 1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею ст.535 ЦК УРСР ( в ред. 1963 року) передбачено, що право на обов`язкову частку в спадщині мають неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна ,що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Отже ОСОБА_5 , як дружина померлого ОСОБА_6 прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном , адже проживала з ним разом на момент смерті та після смерті фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, в тому числі і на земельні ділянки, котрі були в подальшому заповідані ОСОБА_3 по заповіту від 12 лютого 1998 року.

Кримінальна справа або кримінальне провадження у період з 12.02.1998 року по даний час правоохоронним органами на посадових осіб Ставківської сільської ради щодо підробки заповіту не відкривалися. Посадові особи Ставківської сільської ради за підробку заповіту складеного ОСОБА_5 не притягалися.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Відповідно до ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини встановлений ст.549 ЦК УРСР, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Таким чином відповідач ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 03.07.1997 року адже вона не проживала разом із померлим на день смерті, а тому фактично після смерті не вступила в управління або володіння спадковим майном, також відповідач не звернулася на протязі 6 місяців до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_3 (як спадкоємець після свого батька на підставі ст.529 ЦК України 1963 року) та мати відповідача ОСОБА_5 як дружина померлого ОСОБА_6 прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

01.08.2018 року згідно інформації Ставківської сільської ради полтавської області наданої на запит нотаріуса вбачається, що ОСОБА_5 дійсно зверталася до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області для складання та посвідчення заповіту 12 лютого 1998 року. Заповідач при собі мала оригінал паспорта. Заповіт складався без присутності поруч будь яких осіб. Хто привозив ОСОБА_5 до приміщення сільської ради секретар сільської ради не пам`ятає. Заповіт складений ОСОБА_5 12.02.1998 року та зареєстрований у реєстрі сільських рад за № 19. ОСОБА_5 з питанням про скасування заповіту складеного 12.02.1998 року не зверталася (а.с.62).

31.03.2020 року до приватного нотаріуса Нобоки Ю.В., в якої відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , надійшла заява ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав за адресою : АДРЕСА_5 на земельну ділянку площею 4,5900 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:002, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 Р2615578 та земельну ділянку площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:019:007, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 Р2615578. Для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 надано Витяги з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5309162132019 від 19 лютого 2019 року на земельну ділянку площею 4,5900 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:0002, що розташована за адресою: Полтавська обл., Зіньківський р-н, Ставківська сільська рада, яка належана померлому на підставі Державного акту від 08.05.2002 р. Р2 615578;№ НВ-5309162242019 від 19 лютого 2019 року на земельну ділянку площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:019:0007, що розташована за адресою: Полтавська обл., Зіньківський р-н, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі Державного акту від 08.05.2002 р. Р2 615578;Державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 615578, виданий Ставківською сільською радою 08.05.2002 року, на земельну ділянку на території Ставківської сільської ради площею 9,18 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; заповіт, посвідчений Другою полтавською державною нотаріальною конторою 04 лютого 2009 року за реєстровим № 1-117.

ОСОБА_1 не подано документ, який підтверджує право власності померлого на земельну ділянку площею 4,5900 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:0002 та на земельну ділянку площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:019:0007, що розташовані за адресою: Полтавська обл., Зіньківський р-н, Ставківська сільська.

З інформації, зазначеної у Витягах з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5309162132019 від 19 лютого 2019 року та № НВ-5309162242019 від 19 лютого 2019 року, випливає, що документом, який посвідчує право власності померлого на ці дві земельні ділянки є Державний акт від 08.05.2002 року Р2 615578. Однак в справі наявний лист Відділу у Зіньківському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №358/106-18 від 21.09.2018 року, згідно якого, у відділі є архівний примірник даногодержавного акту, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 9,18 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Ділянка, зазначена в Державному акті серія Р2 № 615578, не відповідає земельним ділянкам Кадастровий номер 5321386000:00:020:0002 та 5321386000:00:019:0007.

В спадковій справі наявний заповіт, посвідчений Другою Полтавською державною нотаріальною конторою 04 лютого 2009 року за реєстровим № 1-117, згідно якого померлий заповів земельну ділянку площею 9,18 га на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_1 .

Отже, на даний час не можливо встановити склад спадкового майна, зазначеного в заповіті, оскільки згідно інформації з Державного земельного кадастру сформованої земельної ділянки площею 9,18 га на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, яка належала померлому ОСОБА_3 немає, але є Державний акт, який підтверджує право власності померлого на земельну ділянку площею 9,18 га за цією ж адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно п. 4.15 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до п. 4.18. глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

На підставі ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:1)вчинення такої дії суперечить законодавству України;2)не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) в інших випадках, передбачених Законом.

За таких обставин, 31 березня 2020 року приватний нотаріус Набока Ю.В. видала ОСОБА_1 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на - земельну ділянку площею 4,5900 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:0002, що розташована за адресою: Полтавська обл., Зіньківський р-н, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі Державного акту від 08.05.2002 р. Р2 615578 та земельну ділянку площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номерземельної ділянки: 5321386000:00:019:0007, що розташована за адресою: Полтавська обл., Зіньківський р-н, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставідержавного акту від 08.05.2002 р. Р2 615578, в зв`язку з тим, що не подано документ, який підтверджує право власності померлого на заявлене спадкове майно, неможливо встановити склад спадкового майна, зазначеного в заповіті ( а.с.74-76).

Оскільки врегулювати даний спір в досудовому порядку неможливо, позивач звернулася з позовом до суду в якому просила ухвалити рішення яким визнати право власності за нею в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на земельні ділянки: площею 4,5900 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:002, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 Р2615578 та площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:019:007, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 серії Р2№ 615578.

Статтею 1 та ч.1 ст.3 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі : а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 140 ЗК України передбачені підстави припинення права власності на земельну ділянку.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Так, матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка була успадкована ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в зв`язку з чим у ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку після смерті її батьків не виникло. Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , являється тіткою померлого та відповідно до ст. 1263 ЦК України є спадкоємцем третьої черги за законом.

Крім цього, суд критично оцінює доводи відповідача ОСОБА_2 та її представника, адвоката Борзовця О.В. про те, що державний акт на право приватної власності на землю від 08.05.2002 року виданий з порушенням норм чинного законодавства України та право власності на земельні ділянки на які просить визнати позивач не охоплені заповітом, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано, що є її процесуальним обов`язком (статті 12,81 ЦПК України). Отже, позивач претендуючи на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 у той же час оспорює законність набуття ним у власність цього майна, посилаючись на дефекти його оформлення. Такі вимоги позивача є суперечливими, що на переконання суду спрямовано на створення помилкового уявлення про підстави позову та добросовісність позивача. Дані обставни встановлені постановою Верховного Суду від 19.01.2022 року та згідно ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Положеннями ч. 4, 5 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені

Положеннями статей 15, 16 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), статтею 4 Цивільно-процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом частини другої статті 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У відповідності до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст. 1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Частиною 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або неприйняття її.

У відповідності до ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до положення ч. 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як роз`яснено в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, об`єктами спадщини за Цивільного кодексу України є права та обов`язки, які належали особі і час смерті, крім тих, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання права, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Необхідність визнання прав на землю виникає тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб`єктивного земельного права, суб`єктивне право заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку чи права користування нею через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, спадкоємець ОСОБА_1 має право після смерті ОСОБА_3 на визнання за нею права власності на земельні ділянки, площею 4,5900 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:020:002, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, яка належала померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 Р2615578 та земельну ділянку площею 5,3299 га, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 5321386000:00:019:007, що розташована за адресою: Полтавська область, Зіньківський район, Ставківська сільська рада, які належали померлому на підставі державного акту від 08.05.2002 Р2615578.

Відтак, з урахуванням того, що іншим чином, окрім звернення до суду, позивач захистити своє набуте в порядку спадкування право власності на земельні ділянки не можливо, а також з метою забезпечення належної реалізації позивачем свого права власності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. 328,1225,1218,1268,1269 Цивільного кодексу України 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК , ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_1 до Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, місце знаходження: с. Ставкове, Зіньківського району, Полтавської області; ОСОБА_2 , місце проживання: с. Плоске, Решетилівського району, Полтавської області; третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Набока Юлія Василівна, місце знаходження: АДРЕСА_2 про визнання права власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 мешканкою АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на:

земельну ділянку площею 4,5900 га, кадастровий номер: 5321386000:00:020:002,яка розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акту серії Р2 № 615578;

земельну ділянку площею 5,3299 га, кадастровий номер: 5321386000:00:019:007,яка розташована на території Ставківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому ОСОБА_3 на підставі державного акту серії Р2 № 615578.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення складено 13 грудня 2022 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко