Ухвала

від 12.12.2022 по справі 909/294/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/294/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Тисменицької міської ради

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі

за позовом Тисменицької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франквськмінерал- цемент"

про стягнення 125 318, 27 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,

ВСТАНОВИВ:

22.11.2022 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Тисменицької міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі № 909/294/22.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 909/294/22 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481,00 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення 125 318, 27 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 909/294/22 є малозначною.

Разом із цим у касаційній скарзі зазначено, що застосування положень статті 1214 Цивільного кодексу України має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому судові рішення у цій справі оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Скаржник стверджує, що ціна позовів про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у 95 % випадків не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому за відсутності висновку щодо застосування вказаної норми може скластися неоднозначна практика про відмову у задоволенні таких позовів.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник спонукає касаційний суд лише до аналізу наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами попередніх інстанцій та повторне встановлення обставин справи.

Водночас з огляду на зміст касаційної скарги, наведені скаржником у ній доводи, у контексті прийнятих у даній справі судових рішень, зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.

Зазначена заявником у скарзі необхідність формування висновку щодо застосування статті 1214 Цивільного кодексу України в частині направлення вимоги не свідчить про фундаментальність його значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вказані обставини встановлюються судами у кожному конкретному випадку.

Твердження заявника, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Також слід зауважити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Розглянувши наведені скаржником доводи в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Тисменицької міської ради немає.

З урахуванням вказаного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тисменицької міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі № 909/294/22, оскільки цю скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тисменицької міської ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.07.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 у справі № 909/294/22.

2. Матеріали касаційної скарги з додатками на 12 (дванадцяти) аркушах повернути скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ