Постанова

від 13.12.2022 по справі 305/2196/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 305/2196/19

провадження № 61-20486св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Рахівська міська рада Закарпатської області,

третя особа - Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Кондора Р. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ ДСА України в Закарпатській області), Рахівської міської ради Закарпатської області, третя особа - Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, про примусове припинення права на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтовано тим, що 23 жовтня 2018 року він, як учасник бойових дій, звернувся до Рахівської міської ради Закарпатської області із клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,01 га для індивідуального гаражного будівництва навпроти Рахівського районного суду на АДРЕСА_2 у м. Рахів Закарпатської області.

Листом Рахівської міської ради Закарпатської області від 07 листопада 2018 року № 1429 його повідомлено про те, що земельна ділянка, яку він просив передати йому у власність, перебуває у постійному користуванні ТУ ДСА України в Закарпатській області та входить до складу земельної ділянки, яка згідно з державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року закріплена за цим управлінням ДСА України.

Зазначав, що понад десять років земельна ділянка, яка закріплена за ТУ ДСА в Закарпатській області на підставі державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року, використовується не за цільовим призначенням, а використовується як місце стихійної торгівлі та жодним чином не залучена для обслуговування будівель органів державної влади і місцевого самоврядування, в тому числі і для обслуговування Рахівського районного суду Закарпатської області, у зв`язку із чим, на його думку, наявні всі законні підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.

До того ж, що Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 451/2017 «Про реорганізацію місцевих загальних судів» утворено Тячівський окружний суд у Рахівському та Тячівському районах Закарпатської області шляхом реорганізації (злиття) Рахівського районного суду Закарпатської області та Тячівського районного суду Закарпатської області. Наказом ДСА України від 06 вересня 2018 року № 440 «Про забезпечення виконання Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 451 «Про реорганізацію місцевих загальних судів» здійснено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи Рахівського районного суду Закарпатської області в результаті реорганізації (злиття) місцевих загальних судів.

Рахівським районним судом Закарпатської області використовується земельна ділянка площею 0,0882 га, кадастровий номер 2123610100:29:001:0034, а тому, на його переконання, відсутня необхідність у користуванні цим судом ще земельною ділянкою площею 0,0738 га з кадастровим номером 2123610100:29:002:0032, згідно з державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року, оскільки вона тривалий час не використовується землекористувачем за цільовим призначенням, не є огородженою, не підтримується у належному стані та використовується для стихійної торгівлі.

Наголошував, що місто Рахів Закарпатської області через своє розташування в гірській місцевості є малоземельним, у зв`язку з чим у нього виникають труднощі щодо реалізації свого законного права на отримання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а тому вважає за можливе передати йому у приватну власність земельну ділянку площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, із земель державної власності, оскільки право теперішнього землекористувача підлягає припиненню внаслідок нецільового використання земельної ділянки.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив примусово припинити право постійного користування ТУ ДСА України в Закарпатській області земельною ділянкою площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, згідно з державним актом на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року, у зв`язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, та зобов`язати Рахівську міську раду Закарпатської області передати йому, як учаснику бойових дій, у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд земельну ділянку, площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, із земель державної власності на території Рахівської міської ради Закарпатської області.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Примусово припинено право постійного користування ТУ ДСА України в Закарпатській області земельною ділянкою площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, відповідно до державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року. Зобов`язано Рахівську міську раду Закарпатської області розглянути питання передачі у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032. Стягнуто із ТУ ДСА України в Закарпатській області та Рахівської міської ради Закарпатської області на користь держави по 768,40 грн судового збору з кожного.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем ТУ ДСА України в Закарпатській області, як постійним землекористувачем, спірна земельна ділянка за цільовим призначенням, тобто для обслуговування Рахівського районного суду Закарпатської області, не використовується вже понад 10 років унаслідок розміщення на ній стихійної торгівлі. Водночас у цього суду є інша земельна ділянка, а тому, відповідно до приписів статей 118, 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), необхідно примусово припинити право постійного користування нею ТУ ДСА України в Закарпатській області.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ТУ ДСА України в Закарпатській області задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд визнав слушними доводи апеляційної скарги про безпідставне примусове припинення місцевим судом права постійного користування ТУ ДСА України в Закарпатській області земельною ділянкою площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, відповідно до державного акта на право постійного користування серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року, оскільки ОСОБА_1 не є належним позивачем у цьому спорі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивач 23 жовтня 2018 року звертався до Рахівської міської ради Закарпатської області лише з приводу передачі йому у власність земельної ділянки площею 0,01 га для індивідуального гаражного будівництва навпроти Рахівського районного суду на АДРЕСА_2 (як це безпосередньо зазначено самим ОСОБА_1 у його позовній заяві), на що й отримав відповідь цієї ради від 07 листопада 2018 року № 1429. Цю відмову органу місцевого самоврядування ним не оскаржено. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 звертався до Рахівської міської ради Закарпатської області з відповідним клопотанням й додатками до нього, в тому числі з отриманою згодою постійного землекористувача ТУ ДСА в Закарпатській області, про надання йому у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0738 га, з кадастровим номером 2123610100:29:002:0032, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ані позивачем, ані судом першої інстанції не наведено, у чому саме проявилося з боку відповідачів порушення, невизнання чи оспорення прав, свобод, законних інтересів позивача, який не є ні власником, ні користувачем (орендарем) суміжних земельних ділянок або будівлі/споруди, розташованої на спірній земельній ділянці, чи межуючої із нею земельної ділянки. Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів і того, що позивач, у тому числі як учасник бойових дій, звертався до відповідача Рахівської міської ради Закарпатської області про безкоштовну передачу йому в приватну власність у межах цього населеного пункту земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд або ж для будівництва індивідуального гаражу і, як наслідок, Рахівською міською радою йому було відмовлено у цьому з підстав відсутності таких вільних земельних ділянок, що поза розумним сумнівом свідчить про не порушення відповідачами жодних прав ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд звернув увагу на необґрунтоване зобов`язання судом першої інстанції Рахівської міської ради Закарпатської області розглянути питання передачі у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, оскільки з таким клопотанням він до Рахівської міської ради Закарпатської області не звертався, а звертався лише 23 жовтня 2018 року з приводу передачі йому у власність земельної ділянки, площею 0,01 га, для індивідуального гаражного будівництва навпроти Рахівського районного суду Закарпатської області на АДРЕСА_2 у м. Рахів Закарпатської області.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу (у січні 2022 року - касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду як таку, що необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як підставу касаційного оскарження, заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 143, 144 ЗК України та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм, з урахуванням обставин цієї справи (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції та апеляційний суд дійшли різного висновку щодо застосування норм земельного законодавства України, а саме глави 22 ЗК України, з огляду на це та відсутністю єдиної практики застосування законодавства у даній категорії справ, є загальносуспільна потреба у формуванні Верховним Судом єдиної практики застосовування законодавства у справах, що виникають з підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Заявник вказує, що поряд із статтею 144 ЗК України (Порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства), яка має відсил до пункту «б» статті 143 ЗК України, згідно з яким примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі не усунення допущених порушень законодавства в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, існує пункт «а» статті 143 ЗК України, що встановлює як обов`язкову підставу для примусового припинення прав на земельну ділянку її використання не за цільовим призначенням та не обмежує коло суб`єктів, які можуть звернутися до суду з позовом про примусове припинення права на земельну ділянку. Факт використання земельної ділянки відповідачем не за цільовим призначенням, зокрема на спірній земельній ділянці здійснюється торгівля невідомими особами, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Заявник звертає увагу, що йому перед зверненням до Рахівської міської ради у Закарпатській області з клопотанням про безоплатну передачу у приватну власність спірної земельної ділянки необхідно було або отримати погодження землекористувача на вилучення цієї земельної ділянки, яке він не надавав, або припинити право користування даною земельною ділянкою у судовому порядку, оскільки вона використовувалась не за цільовим призначенням, чим спростовується твердження апеляційного суду, що позивачем та судом першої інстанції не наведено, в чому проявилось з боку відповідачів порушення, невизнання чи оспорення прав та законних інтересів заявника.

Неправильним, на думку ОСОБА_1 , є і посилання апеляційного суду про відсутність порушення його прав, оскільки він не є власником чи користувачем суміжних ділянок або будівлі, розташованої на спірній земельній ділянці чи суміжній земельній ділянці, з посиланням на норми частини першої статті 118 ЗК України, яка, на переконання заявника, не підлягає застосуванню, адже у спірних правовідносинах мають бути застосовані норми частини шостої статті 118 ЗК України та статті 96 ЗК України, які суд не застосував.

У квітні 2022 року від Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, управління просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову - залишити без змін, оскільки вона є законною.

У квітні 2022 року від ТУ ДСА України в Закарпатській області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, співвідповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову - залишити без змін, оскільки вона є законною.

Інші відзиви станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема нової редакції касаційної скарги з уточненням її обґрунтування) відкрито касаційне провадження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 305/2196/19 із Хустського районного суду Закарпатської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 305/2196/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ 104100 від 01 вересня 2010 року, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею, договорів оренди за № 031024600002, ТУ ДСА України в Закарпатській області має у постійному користуванні земельну ділянку площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, з цільовим призначенням: для будівництва адміністративного будинку Рахівського районного суду Закарпатської області.

Проект землеустрою щодо відведення вільної земельної ділянки ТУ ДСА України в Закарпатській області розроблений ДП «Центр Державного земельного кадастру» (Закарпатська регіональна філія Рахівського районного відділу) на підставі рішення 13 сесії 4 скликання Рахівської міської ради Закарпатської області від 01 липня 2004 року № 222 «Про надання земельної ділянки в постійне користування територіальному управлінню державної судової адміністрації України в Закарпатській області». Відомості про земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру України.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії учасника бойових дій від 18 жовтня 2017 року № НОМЕР_1 , виданим управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .

23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Рахівської міської ради Закарпатської області з клопотанням про передачу йому у власність земельної ділянки, площею 0,01 га, для індивідуального гаражного будівництва навпроти Рахівського районного суду Закарпатської області на АДРЕСА_2.

На це звернення Рахівська міська рада Закарпатської області листом від 07 листопада 2018 року № 1429 повідомила ОСОБА_1 про те, що одна із земельних ділянок, яка ним графічно зазначена у матеріалах, перебуває у постійному користуванні ТУ ДСА України в Закарпатській області (на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року), а інша земельна ділянка, згідно з графічними матеріалами, перебуває у користуванні ОСОБА_2 як власника будинку АДРЕСА_1 .

На виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 26 лютого 2020 року № 262-ДК «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» у період із 27 лютого 2020 року до 12 березня 2020 року здійснено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки площею 0,0738 га, кадастровий номер 2123610100:29:002:0032, яка розташована на АДРЕСА_2 . За результатами проведеної перевірки встановлено, що земельна ділянка, яка належить на праві постійного користування ТУ ДСА України в Закарпатській області згідно з державним актом серії ЯЯ № 104100 від 01 вересня 2010 року для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (для будівництва адміністративного будинку Рахівського районного суду Закарпатської області), використовується не за цільовим призначенням, на земельній ділянці здійснюється торгівля невідомими особами.

Рахівським районним судом Закарпатської області використовується інша земельна ділянка площею 0,0882 га, кадастровий номер 2123610100:29:001:0034.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Статтею 118 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до частин шостої-десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара (пункти г, д частини першої статті 121 ЗК України).

Підставами для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку згідно зі статтею 143 ЗК України є: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

За змістом статті 144 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи зміст позовних вимог та матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не довів, що відповідачі порушили, оспорили чи не визнали його права, свободи та інтереси, він не є власником чи користувачем суміжних із спірною земельних ділянок, або будівель (споруд), розташованих на спірній земельній ділянці, чи земельних ділянках, що межують із нею.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі порушили, не визнали чи оспорили його права або законні інтереси.

Відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Право постійного користування земельною ділянкою, що розташована на АДРЕСА_2 , напроти адміністративної будівлі Рахівського районного суду Закарпатської області, належить відповідачу ТУ ДСА України в Закарпатській області, цільове призначення (використання) спірної земельної ділянки - будівництво адміністративного будинку Рахівського районного суду. 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 як учасник бойових дій звернувся до Рахівської міської ради Закарпатської області з приводу передачі йому у власність земельної ділянки площею 0,01 га для індивідуального гаражного будівництва за адресою розташування на АДРЕСА_2 , навпроти Рахівського районного суду (про що зазначено позивачем у його позовній заяві), на що отримав відповідь Рахівської міської ради Закарпатської області про перебування зазначеної земельної ділянки у постійному користуванні ТУ ДСА України в Закарпатській області. Натомість у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача Рахівську міську раду Закарпатської області передати йому у приватну власність зазначену вище земельну ділянку вже для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Тобто, по-перше, позивач не звертався до відповідача Рахівської міської ради Закарпатської області з приводу надання йому у приватну власність спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, й, по-друге, на момент подачі ОСОБА_1 позову у листопаді 2019 року не було підстав вважати підтвердженим використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки ним в якості підтвердження було надано лише фото земельної ділянки. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки датований 12 березня 2020 року, а позапланову перевірку проведено на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області від 26 лютого 2020 року № 262-ДК «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності», виданого за розглядом доповідної записки відділу представництва в судах та інших органах юридичного управління від 19 лютого 2020 року № 503/3-20-0.72 на підставі ухвали суду першої інстанції у цій справі від 21 січня 2020 року про відкриття провадження та призначення підготовчого судового засідання (а. с. 138-151 т. 1). З урахуванням редакції статті 144 ЗК України, що була чинною на дату подання позову та прийняття судом першої інстанції рішення, у разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою; рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. У свою чергу норма цієї статті у редакції Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-ХІ, що була чинною на дату прийняття постанови апеляційним судом, передбачає, що у разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою. Отже, позивач не уповноважений ініціювати припинення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до статей 143, 144 ЗК України, на які посилався в касаційній скарзі, у свою чергу використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням (стихійна торгівля) здійснюється не землекористувачем, а невідомими особами.

Також добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою/погодження землекористувача (ТУ ДСА України в Закарпатській області) на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою відсутня, про що свідчить заперечення співвідповідача проти позову, відповідно до пояснень ТУ ДСА України в Закарпатській області спірна земельна ділянка наразі не використовується за призначенням через брак державного фінансування на будівництво адміністративного будинку Рахівського районного суду.

Викладене у сукупності спростовує доводи касаційної скарги про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та неправильність застосування апеляційним судом статей 96, 118, 143 та 144 ЗК України у спірних правовідносинах.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки установлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у постанові апеляційного суду, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України випливає, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19, від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20).

У справі, яка переглядається, колегія суддів Верховного Суду, проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом було ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі судом досліджено докази та встановлено обставини, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про примусове припинення права на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки ці вимоги є недоведеними.

Отже, необхідність висловлення відповідного висновку у справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики не знайшла свого підтвердження.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законної та обґрунтованої постанови апеляційного суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість постанови не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання позивача про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на частину п`яту статті 403 ЦПК України, просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду як таку, що необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Наведені позивачем доводи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не свідчать про наявність виключної правової проблеми.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні зазначеного клопотання позивача.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Рахівської міської ради Закарпатської області, третя особа - Відділ у Рахівському районі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, про примусове припинення права на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії.

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак