Рішення

від 14.12.2022 по справі 185/4501/20

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/4501/20

Провадження № 2/185/60/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

з участю секретаря судового засідання Єгоричевої К.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю ';СНП-Україна' про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння,

встановив:

У липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ "СНП-Україна"про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння, в якому, з рахуванням уточнень, просив:

- визнати недійсною додаткову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ТОВ "СНП-Україна" від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки б/н від 10 грудня 2007 року, площею 6,7275 га, розташованої на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095, яка належить позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 квітня 2017 року;

- усунути перешкоди у користуванні належною позивачу вказаної вище земельної ділянки шляхом зобов`язання ТОВ "СНП-Україна" повернути позивачу вказану земельну ділянку та стягнути судові витрати по справі з відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є сином ОСОБА_2 , після смерті якого, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, в тому числі і на земельну ділянку, площею 6,7275 га, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095. Позивач отримав вказану земельну ділянку у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, проте після оформлення спадщини йому стало відомо, що за життя між його батьком, ОСОБА_2 , та ТОВ "СНП-Україна" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки б/н від 10.12.2007 року. При цьому додатковою угодою до вказаного договору від 15 червня 2015 року строк дії зазначеного попередньо договору оренди земельної ділянки було продовжено до 31.12.2030 року. Позивач вважає, що вказана додаткова угода є недійсною, оскільки вказує, що його батько не мав фізичної можливості підписати вказану угоду самостійно, оскільки був лежачим та потребував стороннього догляду з початку травня 2015 року. У зв`язку із зазначеним звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 10 липня 2020 року провадження у справі відкрито та постановлено дійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку із зазначеним, керуючись ст.280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести зпаочний розгляд.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Позивач просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Дослідивши письмові матеріали справи, пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача даного в судовому засіданні, яке відбулося 05.03.2019 року, та аналізуючи все у своїй сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю за наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка, площею 6,7275 га, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, цільове призначення - для ведення ТСВ, кадастровий номер - 12223583000:01:001:0095 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 05.04.2017 року. Вказане підтверджується копією відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

10 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «СНП-Україна» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки,зі строком дії до 31 грудня 2021 року із встановленою сумою орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 1700,00 грн щомісячно. Вказане підтверджується копією зазначеного договору від 10.12.2007 року.

У свою чергу згідно копії додаткової угоди від 15.06.2015 року до Договору оренди земельної ділянки від 10.12.2007 року, дію зазначеного Договору оренди було продовжено до 31 грудня 2030 року. У розділі орендодавець значаться дані ОСОБА_2 та його підпис.

Вказане підтверджується також і копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.09.2015 року.

Проте позивачем було подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи на предмет встановлення справжності підпису його батька, ОСОБА_2 , у додатковій угоді від 15 червня 2015 року до договору оренди земельної ділянки б/н від 10 грудня 2007 року, яке було задоволено ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2021 року.

Згідно висновку експерта №3578-21 від 06 жовтня 2021 року, оцінка результатів порівняльного дослідження дозволяє стверджувати, що встановлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів підписного почерку ОСОБА_2 та утворюють сукупність, достатню для висновку про виконання досліджуваного підпису не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд звертає увагу на те, що тривалий час у практиці правозастосування існувала відносно усталена позиція, що наслідком підроблення підпису в договорі є його недійсність на підставі ч.3 ст 203 та ч.1 ст.215 ЦК України.

Зокрема, така позиція була відображена ще в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі № 6-48цс15, в якій Суд дійшов такого висновку: «Судам під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, спірний договір був укладений без волевиявлення вказаної особи, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України».

Вказана позиція щодо недійсності договору, підпис в якому здійснено іншою особою, ніж стороною договору (встановлення факту відсутності волевиявлення особи на укладення договору), знаходила своє неодноразове відтворення в подібних висновках Верховного Суду (наприклад, постанови від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17 та ін.).

У свою чергу 16.06.2020 року Великою Палатою Верховного Суду (далі - ВП ВС) ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій ВП ВС висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. ВП ВС дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції ВП ВС убачається, що залежно від фактичних обставин справи, належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

Суд, беручи до уваги зазначені позивачем вимоги, встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду приходить до висновку про необхідінсть задовольнити позов частково, а саме зобов`язати ТОВ 'СНП-Україна' повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні вказаною земельною ділянкою. У вимозі щодо визнання зазначеної вище Додаткової угоди від 15.06.2015 року недійсною вважає за необхідне відмовити у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Відповідно ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, оскільки позов підлягає частковому задовленню, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь позивача судові витрати, а саме кошти, сплачені за проведення судової почеркознавчої експертизи, у розмірі 4118,64 грн (8237,28 грн (сума коштів, сплачена за проведення судової почеркознавчої експертизи) / 2 = 4118,64 грн). При цьому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.2,12,13,81,89,259,265,280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ';СНП-Україна' про визнання додаткової угоди до договору оренди недійсною та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її витребування з чужого незаконного володіння.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ';СНП-Україна' повернути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 6,7275 га кадастровий номер 1223583000:01:001:0095, розташовану на території В`язівоцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ';СНП-Україна' на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4118,64 (чотири тисячі сто вісімнадцять гривень шістдесят чотири копійки) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ';СНП-Україна' на користь держави 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційну скаргу може бути подано безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 14 грудня 2022 року.

Суддя М. М. Перекопський