Справа № 127/12358/19
Провадження № 2/127/1742/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Іщук Т. П.,
за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,
позивача ОСОБА_1 , представника позивачів адвоката Путіліна Є.В., відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхпредставника ОСОБА_4 ,представника відповідачаприватного нотаріусаВінницького міськогонотаріального округуКараванської Т.І. адвокатаКомара О.Г.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Вінниці впорядку загальногопозовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Тетяни Іванівни про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, договору оренди, договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування в частині рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року №662 та рішення від 26 червня 2015 року №2211, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі положень ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст. 90 ЗК УРСР (в редакції 1970 року), ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року), ст. 116, 152 ЗК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Надалі, збільшивши позовні вимоги та змінивши предмет спору, просили:
- визнати незаконним та скасувати п. 1, п. 8, 8.1, 8.2 рішення 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року №662 в частині: затвердження проектів відведення земельних ділянок ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0187 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:03:007:0077; передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0051 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:03:007:0080; передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0264 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:03:007:0079;
- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯД 375470, виданий 08 серпня 2007 року ОСОБА_3 , серії ЯД 375463, виданий 08 серпня 2007 року ОСОБА_6 , серії ЯД 375461, виданий 08 серпня 2007 року ОСОБА_6 , серії ЯД 375459, виданий 08 серпня 2007 року ОСОБА_3 ;
- визнати незаконним та скасувати рішення 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення та продовження терміну укладення договорів оренди» щодо продажу земельної ділянки площею 0,0032 га, розташованої у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 510100000:03:007:0312;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, зареєстрований в реєстрі за № 391, укладений 27 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_3 площею 0,0032 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 510100000:03:007:0312,
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23173728 від 27 липня 2015 року;
- визнати незаконним та скасувати п. 17 рішення 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963,
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 510100000:03:007:0313, площею 0,0075 га, розташованої по АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_2 , зареєстрований департаментом комунальних ресурсів Вінницької міської ради від 06 жовтня 2015 року №01593 (а.с.209-211, том 2).
Свої вимоги мотивували тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року №28/950 затверджувались матеріали обміру будівельного кварталу № 179, в яких міститься інформація, зокрема про розмір, конфігурацію та межі земельної ділянки площею 0,0901 га, зареєстрованої за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_2 , співвласниками якого на даний час є позивачі. Позивачі звертають увагу, що рішеннями виконавчого комітету Вінницької обласної ради від 18 липня 1952 року № 1383 та виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15 грудня 1952 року № 42/1487 повноваження щодо проведення реєстрації документів на право користування земельними ділянками були надані бюро технічної інвентаризації, а відведення відповідних земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками здійснювалися лише при необхідності.
Також вказують, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 лютого 1985 року №75 співвласникам цього будинковолодіння ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були надані в постійне користування додатково лишки площею 160 кв.м по АДРЕСА_1 , а тому загальна площа земельної ділянки закріпленої за будинковолодінням позивачів складає 1061,0 кв.м.
Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року у справі №2-50/90 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визначення порядку користування земельними ділянками і усунення перешкод в їх користуванні установлено порядок користування земельною ділянкою площею 1061 кв.м по АДРЕСА_1 за фактичним використанням та відповідно до судово-технічної експертизи від 04 січня 1990 року виділено в користування, зокрема ОСОБА_1 348,2 кв.м, в тому числі під будівлі - 45,6 кв.м, під двір - 70,5 кв.м, під сад - 232,1 кв.м; ОСОБА_7 (власником якої на даний час є ОСОБА_5 )- 171,0 кв.м, в тому числі під будівлі - 73,7 кв.м, під двір - 97,3 кв.м.
Позивачі зазначають, що вони набули право власності на частку в цьому будинковолодінні та до них перейшло право користування земельною ділянкою відповідно до частки будинковолодіння згідно положень Земельного кодексу, що діяв на час набуття права власності на ці частки, так до ОСОБА_1 на підставі ст. 90 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) згідно свідоцтва про право на спадщину від 23 грудня 1985 року, а ОСОБА_5 - на підставі ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року) згідно біржового контракту від 14 квітня 1997 року.
Позивачі також вказують, що 28 лютого1991 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 56 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 додатково виділено в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_3 площею 288,0 кв.м і 36 кв.м в загальне користування у зв`язку з влаштуванням проїзду довжиною 12 м і шириною 3 м від АДРЕСА_3 до частини домоволодіння АДРЕСА_3 .
При цьому звертають увагу, що ні ЗК УРСР(в редакції 1970 року), ні ЗК України (в редакції 1990 року) не вимагали від осіб, яким перейшло право власності на житловий будинок отримувати документ, що посвідчує право на земельну ділянку та встановлювати межі земельних ділянок в натурі, оскільки право на земельну ділянку переходила відповідно до положень закону.
Позивачі зазначають, що в 1991 році рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 02 жовтня 1991 року № 355 земельна ділянка площею 61,0 кв.м по АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_3 та ОСОБА_12 , але в цій частині дане рішення було відмінено, так як ця земельна ділянка надавалася за рахунок земель, якими користувались позивачі. В 2008 році з`ясувалося, що Вінницька міська рада знову надала ОСОБА_3 та ОСОБА_12 земельну ділянку за рахунок земель позивачів, у зв`язку з чим в 2009 році вони звертались до суду із позовом та просили визнати незаконним та скасувати рішення Вінницької міської ради та державні акти (справа №2-101/09). Під час розгляду цієї справи була проведена судова будівельно-технічна експертиза, з висновку якої слідує, що:
земельна ділянка площею 47,0 кв.м виділена ОСОБА_1 , співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_3 на підставі рішення суду від 24 липня 1990 року, надана в короткострокову оренду ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 відповідно до рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року;
частина земельної ділянки площею 20,0 кв.м виділена ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 24 липня 1990 року надана у приватну власність ОСОБА_3 відповідно до державного акту серії ЯД № 375470 від 08 серпня 2007 року,
частина земельної ділянки площею 2,0 кв.м виділена ОСОБА_5 співвласнику будинковолодіння АДРЕСА_3 на підставі рішення суду від 24 липня 1990 року надана у приватну власність ОСОБА_2 відповідно до державного акту серії ЯД № 375470 від 08 серпня 2007 року;
частина земельної ділянки площею 1,0 кв.м виділена ОСОБА_5 на підставі рішення суду від 24 липня 1990 року надана у приватну власність ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відповідно до державного акту серії ЯД № 375463, № 375459 від 08 серпня 2007 року;
частина земельної ділянки площею 14,0 кв.м виділена ОСОБА_1 на підставі рішення суду від 24 липня 1990 року, надана в корострокову оренду ОСОБА_13 відповідно до договору оренди від 05 квітня 2007 року.
Позивачі вказують, що оспорюванні рішення органу місцевого самоврядування від 22 грудня 2006 року №662 та від 25 грудня 2007 року №1645 прийнятті з порушенням чинного законодавства, так як земельні ділянки надавалися в користування відповідачів за рахунок їх земельних ділянок без вилучення (викупу) їх в порядку визначеному Земельним Кодексом, чим порушені їхні права.
Однак зазначають, що ухвалами суду від 13 травня 2010 року та від 23 червня 2010 в справі № 2-14/10 в зв`язку зі змінами чинного законодавства позов поданий в порядку цивільного судочинства був залишений без розгляду та вони звернулися в порядку адміністративного судочинства. 26 листопада 2014 року по цій справі прийняте рішення про відмову в позові, яке було скасоване ухвалою апеляційної інстанції від 18 лютого 2015 року, а провадження у справі закрито та роз`яснено їм про необхідність подання позову в порядку цивільного судочинства і лише 03 жовтня 2018 року Верховним Судом було ухвалено остаточне рішення по даній справі, яким ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін. Тому позивачі змушені тепер звернулися до суду в порядку цивільного судочинства та зазначають, що їм стало відомо про порушення свого права лише в жовтні 2008 року, однак враховуючи те, що строки переривалися в період з 2010 року по 2018 рік, вважають, що позовна давність ними не пропущена.
Також зазначають, що з публічної карти їм стало відомо, що земельна ділянка площею 0,0107 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 0510100000:03:007:0073, яка перебувала в оренді у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 строком на 4 роки 10 місяців відповідно до договору оренди від 04 липня 2007 року №0407000300153, в 2014 році була поділена. За результатом поділу утворились дві нові земельні ділянки: з кадастровим номером 051010000003:007:0312 площею 0,0032 га та з кадастровим номером 05101000003:007:0313 площею 0,0075 га. Надалі земельна ділянка з кадастровим номером 051010000003:007:0312 площею 0,0032 га була придбана ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27 липня 2015 року, а інша земельна ділянка залишилась у комунальній власності.
За таких обставин, вважаючи, що їхні права порушені, звернулися до суду з цим позовом (а.с.6-14, т.1, а.с.209-211, т.2).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали письмові пояснення як треті особи, а після зміни їх процесуального статусу, як відповідачі - відзив на позов, в яких заперечували щодо задоволення позову. Свої заперечення мотивували тим, що рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року не може бути взято до уваги, так як ним визначено лише порядок користування між співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 , вони ж є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 , яке межує з домоволодінням позивачів лише зі сторони ОСОБА_5 . При цьому цим рішенням не встановлено ні площу, ні межі та конфігурацію земельної ділянки позивачів. Земельна ділянка в натурі позивачам не виділялась, акту відводу земельної ділянки у позивачів теж не має, спірна земельна ділянка між співвласниками досі не поділена, ОСОБА_1 користується майже всією земельною ділянкою та веде постійне будівництво.
Крім того, вказують, що їм земельні ділянки надавалися за рахунок земель міської ради. Звертають увагу, що їхні домоволодіння знаходяться значно вище ніж будинки позивачів, глибина біля чотирьох метрів, а тому будь-який захват землі є не можливим. При цьому, зазначають, що ОСОБА_1 постійно підкопує схил, який розділяє їхні ділянки та будинковолодіння, що призводить до руйнування опорної стіни та пошкодження їхніх будівель.
Що стосуєтьсявисновку судовоїбудівельно-технічноїекспертизи №782від 29січня 2010року такожвважають,що вінне можебути прийнятийяк доказ,оскільки експертвийшов замежі своїхповноважень тав обґрунтуванняхзіслався лишена рішеннясуду від24липня 1990року,під часвинесення якогоне досліджувалисьобставини щодоправових підставкористування спірноюземельною ділянкою. Крім того, додатково зазначили, що рішенням виконавчого комітету Староміської районної ради народних депутатів від 19 липня 1989 року за № 181 ОСОБА_3 був наданий дозвіл на будівництво сараю, розмірами 2,4 х 5,4 м. з погрібом під ним, вбиральної, вигріба і підпорної стіни. Тобто, підпірна стіна для укріплення схилу була зведена ще до рішення суду від 24 липня 1990 року
Також вказуютьна пропущенняпозивачами строківпозовної давності.
Що стосується вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про надання ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку та визнання недійсним договору оренди, то вважають, що вимоги в цій частині є теж не обґрунтованими, оскільки земельна ділянка площею 0,0107 га надавалась їм із земель міської ради на підставі договору оренди від 05 квітня 2007 року та угоди про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки від 15 жовтня 2012 року. Вказана земельна ділянка є схилом, який розділяє їх земельні ділянки з ОСОБА_1 , однак остання постійно його підкопує, що призводить до його руйнування. 27 липня 2015 року між ОСОБА_3 та Вінницькою міською радою був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,0032 га перейшла у власність ОСОБА_3 , а інша частина земельної ділянки із орендованої землі 107,00 кв.м, що становить 0,0075 га була передана у користування ОСОБА_2 відповідно до договору оренди земельної ділянки від 28 вересня 2015 року, а тому в задоволення даних позовних вимог просили відмовити (а.с.128-131, 171-172 том.1, а.с.4-6, 232-234 том 2).
Вінницькою міською радою наданий відзив на позов, в якому заперечують щодо задоволення позову, мотивуючи тим, що однією з підстав позивача в обґрунтування своїх вимоги є рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року, яким встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , однак вказують, що цим рішенням суду не було встановлено правових підстав площі, меж та конфігурації земельної ділянки домоволодіння, що знаходиться за вищевказаною адресою, порядок користування якою встановлювався. Крім того, позивачами не надано доказів того, що землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки на місцевості і позивачами було отримано документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою. Що стосується висновку судової будівельно-технічної експертизи № 782 від 29 січня 2010 року відповідач зазначив, що вказаний висновок не є належним доказом, так як експертом для дослідження земельної ділянки домоволодіння було взято за основу вищевказане рішення суду, яким встановлювався порядок користування земельною ділянкою по фактичному використанню її співвласниками, без з`ясування правових підстав використання співвласники будинковолодіння спірної ділянки (а.с. 135-137, том 1).
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 надали відповідь на відзив, в якому зазначили, що посилання представника Вінницької міської ради, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на положення ЗК УРСР (в редакції 1970 року) про необхідність відведення відповідних земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950, рішеннями виконавчого комітету Вінницької обласної ради від 18 липня 1952 року № 1383 та виконавчого комітету міської ради від 15 грудня 1952 року № 42/1487 повноваження щодо проведення реєстрації документів на право користування земельними ділянками були надані бюро технічної інвентаризації, а відведення відповідних земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками здійснювалися лише при необхідності. Крім того, на час прийняття вказаних рішень діяв ЗК УРСР (в редакції 1923 року) і ст. 194, 205 ЗК УРСР передбачали, що народному комісару УРСР надавалось право видавати обов`язкові для виконання правила та інструкції. Реєстрація землекористувань проводилась одночасно з установленням їх розміру, складу та межі, а у разі потреби закріплювалась межовими знаками. Що стосується висновку судової будівельно-технічної експертизи № 782 від 29 січня 2010 року зазначають, що рішенням суду дійсно визначався порядок користування земельною ділянкою, яка реєструвалась за землекористувачами будинковолодіння на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950, а не самостійно зайнятими землями, а тому вказаний доказ є належним та допустимим. Крім того, даний доказ був наданий суду лише з метою підтвердження порушеного права, а позивачі мають намір просити призначення в справі земельно-технічної експертизи для проведення якої подано заяву про витребування вихідних даних (а.с.146-148, том. 1).
Приватний нотаріус Караванська Т. І. через свого представника адвоката Комара О. Г. надала відзив на позов, в якому просила застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому вказує, що позивачі, звертаючись до суду, не обґрунтували свої вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 липня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №391, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23173728 від 27 липня 2015 року, а також не навели жодних доказів в підтвердження даних обставин. Крім того, вказує, що укладення договору купівлі-продажу та державна реєстрація прав та їх обтяжень мали місце 27 липня 2015 року, а позивач звернувся до суду лише 06 травня 2019 року, тобто з пропуском трьох річного строку позовної даності. Що стосується позовної давності по іншим вимогам, відповідач зазначає, що 26 листопада 2014 року Вінницьким міським судом Вінницької області в справі № 127/2-а-299/10 в порядку адміністративного судочинства була винесена постанова, якою відмовлено у задоволені позову. 18 лютого 2015 року Вінницький апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції, провадження у справі закрив та роз`яснив, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Дана ухвала суду набрала законної сили з 18 лютого 2015 року у зв`язку з чим у позивачів почався відлік позовної давності, тривалістю три роки, який сплинув 18 лютого 2018 року, однак позов подано лише 06 травня 2019 року. Що стосується посилання позивачів на те, що справа переглядалася в касаційному порядку та остаточне рішення було винесено лише 03 жовтня 2018 року, що, на думку позивачів, свідчить про переривання строку позивної давності, то дані твердження не заслуговують уваги, так як 18 лютого 2015 року позивачу було відомо про вид судочинства в рамках якого потрібно звертатися до суду з відповідним позовом, а тому саме з цієї дати на думку відповідача починається відлік позовної давності. Крім того, в своєму доповненні до відзиву вказувала, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 липня 2015 року та про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2015 року не можуть бути звернуті до приватного нотаріуса, якого позивачі визнали відповідачами, а тому в разі відсутності визначених підстав для заміни належного відповідача належним, суд має відмовити у позові. Також зазначає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір пов`язаний із порушення цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно ( п. 36 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16) (а.с.185-186,том 1, а.с.222-223, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2019 року позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_5 прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.119, т.1).
Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2019 року витребувано в Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області інформацію на технічних носіях координати земельних ділянок, які розташовані у АДРЕСА_1 , а у ОСОБА_3 технічну документацію щодо поділу земельної ділянки. Крім того залучено до участі в справі як співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виключивши їх зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, а також залучено до участі в справі як співвідповідача приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванську Т. І. (а.с.153-154, том 1).
Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 03 липня 2019 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) суд витребував інвентаризаційні справи на будинковолодіння, розташовані за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , а також матеріали обміру будівельного кварталу № 179 (а.с.217, том 1).
Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2019 року (без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) суд прийняв до розгляду заяву позивачів про збільшення позовних вимог від 19 липня 2019 року (а.с.236-238 т.1, а.с.1-2, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2019 року призначено судову земельно-технічну експертизу (а.с.17-18, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 січня 2021 року поновлено провадженні у справі для розгляду клопотання експерта про залучення до проведення експертизи фахівця в сфері геодезії (а.с.62, том 2).
Ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької областівід 05січня 2021року забезпечено позовта накладеноарешт на нерухоме майно, а саме на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 63-64, том 2).
Ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької областівід 19січня 2021року надано дозвіл експерту для залучення спеціаліста сертифікованого інженера-геодезиста - фахівця Центральної регіональної філії ДП «УкрДАГП» для виконання топографо-геодезичних робіт по земельним ділянкам, що розташовуються по АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 , які є об`єктами дослідження (а.с.74, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2021 року поновлено провадження у справі у зв`язку із закінченням проведення судової експертизи та отримання судом висновку та призначено підготовче засідання (а.с.158, том 2).
Ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької областівід 14березня 2022року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про зміну предмету позову з уточненнями та підготовче засідання відкладено на іншу дату (а.с.219, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року ( без винесення окремого процесуального документа із занесенням до протоколу судового засідання) задоволено клопотання позивача про виклик експерта та встановлений додатковий строк для подання заяви про призначення експертизи (а.с. 248, т.2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті (а.с.249, том 2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 грудня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів адвокат Путілін Є. В. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених в поданих заявах з урахуванням зміни предмету позову, відповіді на відзив та висновку експертизи.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та їх представник адвоката Байдак В. П. в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову, просили відмовити з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву та доповненнях, а також просили застосувати строк позовної давності в разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог.
В судовому засіданні представник Вінницької міської ради Сторчак Т. В. заперечувала щодо задоволення позову, просила відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Т. І. адвокат Комар О. Г. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов та доповненнях до нього.
Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками суміжних будинковолодінь - АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 відповідно.
Нумерація будинків АДРЕСА_4 , змінювались: в 1955 році - АДРЕСА_6 , в 1966 році - на АДРЕСА_7 , в 1973 році - на АДРЕСА_8 , в 1982 році - на АДРЕСА_3 , в 1987 році - на АДРЕСА_4 ( довідка КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 15 березня 2011 року № 1563, а.с.27, том 1).
Позивач ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 23 грудня 1985 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Курбатовою О. П., є власником 8/25 часток будинковолодіння по АДРЕСА_9 . Право власності зареєстроване Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 03 січня 1986 року за № 2577.
Позивач ОСОБА_5 є власником 3/25 часток будинковолодіння по АДРЕСА_3 відповідно до біржового контракту № 154 купівлі-продажу нерухомості Вінницької товарної універсальної біржі від 14 квітня 1997 року. Право власності зареєстроване КП «ВООБТІ» 18 квітня 1997 року за № 2577.
Іншими співвласниками цього домоволодіння є ОСОБА_11 , яка є власником 13/50 часток цього будинковолодіння, та ОСОБА_14 (спадкоємець співвласника ОСОБА_9 ) - 3/10 частками, що не заперечується сторонами, а також підтверджується даними технічного паспорту на садибний житловий будинок АДРЕСА_4 (а.с. 31-34, том. 1).
Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 зареєстровано за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_10 земельну ділянку площею 901 кв.м (а.с.20-23, том 1, а.с.24-25, т.3).
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 14 лютого 1985 року № 75 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 надані в постійне користування лишки площею 160 кв.м по АДРЕСА_3 (а.с.35-36, том. 1).
Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року в справі № 2-50-90 позов ОСОБА_9 до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визначення порядку користування земельними ділянками і усунення перешкод в їх користуванні задоволено частково, установлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_7 за фактичним використанням та відповідно до судово-технічної експертизи від 04 січня 1990 року, а саме: виділено в користування: ОСОБА_9 -191,0 кв.м, в тому числі під будівлями - 78,7 кв.м, під двором - 53,1 кв.м, під садом - 59,2 кв.м; ОСОБА_1 348,2 кв.м, в тому числі під будівлями - 45,6 кв.м, під двором - 70,5 кв.м, під садом - 232,1 кв.м; ОСОБА_11 - 191,8 кв.м, в тому числі під будівлями - 76,0 кв.м, під двором - 53,1 кв.м, під садом - 62,7 кв.м; ОСОБА_7 - 171,0 кв.м, в тому числі під будівлями - 73,7 кв.м, під двором - 97,3 кв.м. Частину двору площею 159,3 кв.м залишено для загального використання вищевказаним особам, а в решті вимог - відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 03 серпня 1990 року (а.с.38-39, том 1).
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 56 закріплено за домоволодінням ОСОБА_1 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_11 земельну ділянку площею 288 кв. м в постійне користування та 36 кв.м в загальне користування в зв`язку з облаштуванням під`їзду довжиною 12 м та шириною 3 м від АДРЕСА_8 до частини домоволодіння АДРЕСА_3 (а.с.43-52, том. 1).
Відповідачі в справі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як вказувалося, є співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Нумерація цього будинковолодіння також змінювалася, що визнається сторонами.
Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 зареєстровано за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_12 земельна ділянка площею 398 кв.м (а.с.20-23, том 1, а.с.26-27,т.3).
Рішенням виконкому Староміської районної ради народних депутатів від 19 липня 1989 року №181 дозволено ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 будівництво сараю розміром 2,4 х 5,4 м з погрібом під ним, уборної, вигріба і підпірної стіни ( а.с.173-174 т.1). Завершення будівництва цих об`єктів відображено в технічному паспорті на будинок АДРЕСА_1 станом на 29 листопада 1989 року (а.с.179-180, т.1).
Рішенням Виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів від 02 жовтня 1991 року № 355 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові» (пункт 1.37) було закріплено за домоволодіннями громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_12 по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 61 кв. м в постійне користування (а.с.53, том 1). Цей пункт рішення був відмінений пунктом 5 рішення Виконкому Вінницької міської Ради народних депутатів від 04 листопада 1991 року № 385 «Про впорядкування та закріплення земельних ділянок в індивідуальні забудові» (а.с.54-59, том. 1).
Пунктом 2.8 рішення Виконкому Вінницької міської Ради від 24 лютого 2000 року №217 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування та виділення в окреме будинковолодіння» ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 245 кв. м по АДРЕСА_1 , а земельну ділянку (двір) площею 29 кв. м залишено в постійному спільному користуванні співвласників будинковолодіння згідно з інвентарними даними від 22 січня 1997 року (а. с. 96, том 1).
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 31 серпня 2004 року в справі №2-117-04 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 про усунення перешкод користування житловим будинком та відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_5 відновити знищене ними асфальтне покриття на проїзді з АДРЕСА_1 , заборонено останнім вирубувати (знищувати) дерева та кущові насадження, руйнувати захисне укріплення на урвищі, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , а також виливати будь-які нечистоти, що створюють неприємні запахи біля межових знаків (паркану), що розмежовує подвір`я (земельну ділянку ОСОБА_2 та їх земельні ділянки), стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 700,00 грн (а.с.14-17, том 3).
22 грудня 2006 року Вінницька міська рада рішенням 10 сесії 5 скликання №662 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в п. 2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. № 217 і п. 5 рішення міської ради від 22.09.2006 р. № 374»: затвердила проекти відведення земельних ділянок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (пункт 1); передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 187 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради (пункт 8); земельну ділянку площею 51 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради передала ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у спільну сумісну власність (пункт 8.1); земельну ділянку площею 107 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (за умови укріплення схилу, без права розорювання) за рахунок земель міської ради передала ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців (пункт 8.2); у зв`язку з уточненням межі та зміни в розмірі земельної ділянки пункт 2.8 рішення Виконкому від 24 лютого 2000 року № 217 виклала в новій редакції: «2.8. ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 площею 264 кв. м згідно з даними матеріалів інвентаризації від 12 січня 2004 року» (пункт 8.3) (а.с.90, том 1).
На підставі цього рішення був укладений договір оренди землі від 05 квітня 2007 року між Вінницькою міською та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,0107 га строком на 4 роки 10 місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою про надання земельної ділянки в оренду (а.с.92-93, том 1), термін дії якого поновлений на 4 роки 10 місяців рішенням від 10 лютого 2012 року №657 та від 06 липня 2012 року №858, про що укладена відповідна угода про поновлення (продовження) договору оренди земельної ділянки №040700300153 (а.с.208-209, т.1).
Крім того, на підставі цього рішення також видані:
- державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375470 від 08 серпня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0187 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510137000:03:007:0077 (а.с.97, том. 1);
- державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375463 від 08 серпня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,0051 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510137000:03:007:0080 (а.с.99, том. 1);
- державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375461 від 08 серпня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0154 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510137000:03:007:0079 (а.с.102, том. 1).
Також, на підставі цього рішення та рішення Вінницької міської ради від 24 лютого 2000 року № 217 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №375462 від 08 серпня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0110 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510137000:03:007:0078 (а.с.199, том. 1).
Договір оренди на земельну ділянку площею 107 кв. м припинено рішенням 58 сесії 6 скликання Вінницького міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 ( п.16) (а.с.225, т.1).
Відповідно до рішенням 58 сесії 6 скликання Вінницького міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 (п.17) ОСОБА_2 передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0075 га (кадастровий номер 0510100000:03:007:0313) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців відповідно до договору оренди (а.с.240, т.1).
На підставі цього рішення 28 вересня 2015 року був укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0075 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:03:007:0313, строком на 4 роки 10 місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міською радою про надання земельної ділянки в оренду до 26 жовтня 2019 року (а.с.210-212, том 1).
Згідно з пунктом 16.1 рішення 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу громадянам у власність» вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0510100000:03:007:0312) площею 32 кв.м (понад норму безплатної приватизації) ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 у власність шляхом викупу на неконкурентних засадах для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із них 9 кв.м, що знаходяться в межах санітарно захисної зони без права забудови за рахунок земель комунальної власності, що перебувають у користуванні (а.с.225, том 1) та рішенням 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року №2211 передано у власність шляхом продажу ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 32 кв.м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (додаток №11) (а.с.107-109, т.1).
На підставі цього рішення 27 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення за кадастровим номером 0510100000:03:007:0312, загальною площею 0,0032 га, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Караванською Т. І., зареєстрований в реєстрі за №391. В цей же день приватним нотаріусом як державним реєстратором були внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_3 , рішення індексний номер 23173728, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26 березня 2019 року № 160954814 (а.с.94, 110-112, том 1).
З висновку експерта Вінницької торгівельної палати за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30 листопада 2021 року № ОС-360 слідує, що до складу землі, яка була надана у власність (оренду) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : рішенням 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662, рішенням 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року № 1963, рішенням 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 та на підставі яких цим особам виданні правовстановлюючі документи на земельні ділянки (договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:03:007:0313 від 06 жовтня 2015 року, договір купівлі-продажу від 27 липня 2015 року) ввійшла земельна ділянка зареєстрована за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_2 згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 (графічно відображено на план-схемі в додатку 9 до висновку); ділянка з урахуванням порядку користування, який встановлений рішенням Староміського суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року, справа № 2-90 (графічно відображено на план схемі в додатку 10 до висновку); чи ввійшла частина ділянки домоволодіння АДРЕСА_6 (в даний час 71/1,73) надана згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14 лютого 1985 року № 75 до складу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 встановити не вбачається можливим у зв`язку з відсутністю відомостей щодо меж та розташування ділянки площею 160 кв.м; ділянка домоволодіння АДРЕСА_6 (71/1,73) надана згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 лютого 1991 року № 56 до складу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_13 .
Позивачі, звертаючись до суду в травні 2019 року, вказують, що при наданні земельних ділянок відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушені їхні права.
Статтями15,16 ЦК Українипередбачено право на звернення до суду за захистомсвоїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно дост. 152 Земельного Кодексу Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст. 21 ЦК України).
Отже підставами для визнання незаконним акту (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.
Системний аналіз наведених вище положень частини першої статті15, частини другої статті16 ЦК України, частини другої статті152, статті155 ЗК Українита роз`ясненьпостанови Пленуму Верховного Суду Українивід 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.
Як булозазначено вищеза будинковолодіннями АДРЕСА_14 ),співвласниками якогона данийчас єпозивачі посправі, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 закріплена земельна ділянка площею 901 кв.м (а.с.20-23, т. 1). Рішенням виконавчогокомітету Вінницькоїміської радидепутатів трудящихвід 14лютого 1985року №75 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,надано по АДРЕСА_3 в постійнекористування лишкиплощею 160кв.м (а.с.35-36,т.1)та рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 56, за домоволодінням ОСОБА_1 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_11 закріплено земельну ділянку площею 288 кв.м в постійне користування та 36 кв.м в загальне користування в зв`язку з облаштуванням під`їзду довжиною 12 м та шириною 3 м від АДРЕСА_8 до частини домоволодіння АДРЕСА_3 (а.с.43-52, т. 1).
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни таюридичні особинабувають прававласності таправа користуванняземельними ділянкамиіз земельдержавної абокомунальної власностіза рішенняморганів виконавчоївлади абоорганів місцевогосамоврядування вмежах їхповноважень,визначених цимКодексом абоза результатамиаукціону.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.
У пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Проте обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 розділу «Перехідні положення» ЗК України, визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування.
ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнаються державою.
Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X «Перехідні положення» чинного ЗК України.
З матеріалів справи слідує, що співвласники будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_6 (нині 71/1,73), набули право користування земельною ділянкою в розмірі 0,0901 га на підставі рішення, прийнятого у 1955 році, яке не скасоване, земельна ділянка зареєстрована в установленому порядку та з користування вказаних осіб не вилучалась, права користування нею в установленому законом порядку співвласники не позбавлені.
Оскільки законодавство, чинне на час закріплення в 1955 році земельної ділянки за будинковолодінням, яке розташована по АДРЕСА_6 (нині 71/1,73) (Земельний Кодекс в редакції 1923 року), не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою в них виникло на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950. Прийнятими надалі Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.
Наведений висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Судувід 12 грудня 2018 року в справі № 372/5635/13-ц.
Отже землекористувачі будинковолодіння по АДРЕСА_2 набули право користування земельною ділянкою в розмірі 0,0901 га та воно не припинене.
Позивачка ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, виданого 23 грудня 1985 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Курбатовою О. П., успадкувала частку в житловому будинку з відповідними будівлями в АДРЕСА_6 .
Відповідно до ст.90 ЗК УРСР ( в редакції 1970 року, чинній на момент набуття позивачкою права на частку в будинку) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
Тобто позивачка ОСОБА_1 набула право користування земельною ділянкою 0,0901 га, яка була закріплено за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_14 ) на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950 та її право користування не припинено.
Разом з тим, що стосується наданої на підставі рішення виконавчогокомітету Вінницькоїміської радидепутатів трудящихвід 14лютого 1985року №75земельної ділянкиплощею 160кв.м,то слідзазначити,що відповіднодо ст.20ЗК УРСР(вредакції 1970року чиннійна деньвинесення даногорішення міськоїради)право землекористуваннязасвідчується державнимиактами направо користуванняземельною ділянкою. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Згідно ст. 22 ЗК УРСР (в редакції 1970 року чинній на день винесення даного рішення міської ради) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Аналогічні вимоги містились в ст. 22, 23 ЗК УРСР ( в редакції 1990 року, який діяв на час винесення рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 56, яким закріплено за домоволодінням ОСОБА_1 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_11 в постійне користування земельну ділянку площею 288 кв.м. та 36 кв.м. в загальне користування в зв`язку з облаштуванням під`їзду довжиною 12 м та шириною 3 м. від АДРЕСА_8 до частини домоволодіння АДРЕСА_3 ).
Однак матеріали справи не містять належних доказів щодо права користування земельними ділянками площею 160 кв. м, 288 кв.м та 36 кв.м (правовстановлюючих документів). Враховуючи вказане, відсутні підстави стверджувати про порушення їх права в цій частині.
Що стосується позивача ОСОБА_5 , то, зважаючи на положення ст.30 ЗК України (в редакції 1990 року, чинній на момент набуття ним права власності на частину будинковолодіння), останній також набув право користування земельною ділянкою площею 0,0901 га, яка була закріплено за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_14 ) на підставі рішення виконавчогокомітету Вінницькоїміської радидепутатів трудящихвід 06жовтня 1955року №28/950 та його право користування даною частиною зберігається за ним до його належного переоформлення. Інших правовстановлюючих документів, які свідчили про набуття права користування ОСОБА_5 іншими земельними ділянками, судом не встановлено.
Щодо рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року в справі № 2-50/90, яким визначено порядок користування земельною ділянкою № 41-41а (нині 71/1,73) по АДРЕСА_4 , то слід зазначити, що цим рішення не встановлено правові підстави площі, меж та конфігурації земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_2 , а порядок користування встановлювався між співвласниками будинковолодіння по фактичномувикористанню земельної ділянки її землекористувачами (1061 кв.м), а тому воно не може бути прийняте до уваги.
В межах цієї цивільної справи була проведена земельно-технічна експертиза, за висновком якої, як вказувалося, до складу землі, яка була надана у власність (оренду) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : рішенням 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662, рішенням 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради 26 грудня 2014 року № 1963, рішенням 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 та на підставі яких цим особам виданні правовстановлюючі документи на земельні ділянки (договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0510100000:03:007:0313 від 06 жовтня 2015 року, договір-купівлі-продажу від 27 липня 2015 року) ввійшла земельна ділянка зареєстрована за землекористувачами будинковолодіння АДРЕСА_2 згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 (графічно відображено на план-схемі в додатку 9 до висновку).
З план-схеми співставлення земельних ділянок (додаток 9) слідує, що має місцечасткова накладка земель будинковолодіння АДРЕСА_2 із земельними ділянками з кадастровими номерами: 0510100000:03:007:0312, 0510100000:03:007:00313 та 0510137000:03:007:0079.
Точні межі та площі накладки однієї земельної ділянки на іншу не визначені.
Як слідує з висновку експертизи, а також пояснень експерта в судовому засіданні, вказане пов`язане з тим, що відсутня прив`язка земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_6 згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 до системи координат 1963 року та тим, що сканований паперовий носій, на якому відображені межі земельної ділянки, був викреслений в ручну в 1955 році, папір зазнав деформації (порваний, потертий, склеєний), що може призвести до неточності відтворення меж ділянок в масштабі, та тим, що ділянки співставлялися методом накладення з розпізнаванням ситуації місцевості та прив`язкою до капітальних будівель, а з 1955 року по теперішній час будівлі зазнали змін у вигляді ремонту, добудови, перебудови, в зв`язку з невідповідностями, виявленими при співставленні меж спірних земельних ділянок в різний період.
Щодо висновку судової будівельно - технічної експертизи №782 від 29 січня 2010 року, проведеної в справі №2-101/09, то суд не бере її до уваги, зважаючи, що в основу дослідження земельної ділянки по АДРЕСА_3 в цій експертизі було взято рішення Староміського районного народного суду м. Вінниці від 24 липня 1990 року в справі № 2-50/90, яким, як вказувалося, не встановлено правові підстави площі, меж та конфігурації земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_2 , а порядок користування встановлювався між співвласниками будинковолодіння по фактичному використанню земельної ділянки її землекористувачами (1061 кв.м).
Земельні ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:007:0313 площею 75 кв.м, 0510100000:03:007:00312 площею 32 кв.м та 0510137000:03:007:0079 площею 154 кв.м, до яких, як слідує з висновку експертизи, ввійшла земельна ділянка, закріплена в 1955 році за будинковолодінням позивачів, були надані відповідачам відповідно до оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:007:0313 площею 75 кв.м, була надана в користування ОСОБА_2 відповідно до пункту 17 рішення 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу громадянам у власність» від 26 грудня 2014 року №1963, яке є предметом оскарження. Цим рішенням передано ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 75 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців та на його підставі укладений договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2015 року строком на 4 роки 10 місяців, тобто до 26 жовтня 2019 року, який також є предметом спору.
Як слідує зі змісту цього договору орендар після закінчення строку договору оренди має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правиламистатті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.
Тобто вказаним рішенням земельна ділянка надавалась лише строком на 4 роки 10 місяців, строк дії договору оренди закінчився, доказів, які б свідчили про продовження строку дії договору оренди матеріали справи не містять. Станом на час розгляду даної справи фактично позивачі користуються цією земельною ділянкою, що слідує з висновку експертизи (додаток 5) та додатково зазначено експертом при наданні пояснень, а також не спростовано позивачами, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що договір оренди земельної ділянки від 28 вересня 2015 року, строк дії якого закінчився 26 жовтня 2019 року, та пункт 17 рішення Вінницької міської ради 58 сесії 6 скликання від 26 грудня 2014 року № 1963, який вичерпав свою дію, порушують права позивачів, як користувачів спірним майном.
Крім того, суд звертає увагу на те, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивачі самостійно визначаються з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту та визначають спосіб такого захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені упостановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19.
Предметом спору в цій частині вимог справі є визнання незаконним та скасування пункту 17 рішення Вінницької міської ради «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу громадянам у власність» від 26 грудня 2014 року №1963 та визнання недійсним договору оренди, укладеного на його підставі.
Якщо на момент звернення позивачів до суду і діяв оспорюваний договір оренди, то обраний позивачами спосіб захисту, на переконання суду, в разі й порушення їх прав, є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання пункту 17рішення Вінницькоїміської ради від 26 грудня 2014 року №1963 незаконним та його скасування та визнання недійсним договору оренди не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.
Серед способів захисту речових правЦК Українивиокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані упостановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16(пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі N911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах N911/2034/16 (пункт 46) та N 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі N 911/3680/17.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18(провадження N 12-204гс19).
З огляду на викладене позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:007:0312 площею 32 кв.м, до якої, як слідує з висновку експертизи, ввійшла земельна ділянка позивачів, передана у власність ОСОБА_3 відповідно до рішення 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 та договорукупівлі-продажуземельної ділянкинесільськогосподарського призначеннявід 27липня 2015року,які такожє предметомспору.
З план-схеми співставлення земельних ділянок (додаток №9) слідує, що має місце накладка земель домоволодіння АДРЕСА_6 (нині 71/1,73) та АДРЕСА_1 із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:03:007:0312. Разом з тим суд відмічає, що саме в цій частині між сусідніми земельними ділянками існував схил та сторони не мали спільної межі, а відповідачу ОСОБА_3 в цій частині було дозволено облаштувати підпірну стіну та земельна ділянка, яка йому надавалася спочатку в оренду, а згодом у власність (земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:007:0312) надана на схилі, зокрема для його укріплення, без права розорювання.
До того ж суд звертає увагу, що крім накладення земельних ділянок, яке в графічному зображенні із площі 32 кв. м є незначним,між земельнимиділянками існуєвільна земельнаділянка,яка належить Вінницькій міській раді (додаток 9 до висновку експертизи).
Тому за умови, коли обмір земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_6 згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06 жовтня 1955 року № 28/950 проводився ще в 1955 року, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки позивачів в натурі (на місцевості) відсутня, позивачі своє право на користування земельною ділянкою не переоформили, повне скасування як рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , так і договору купівлі-продажу, укладеного на його підставі на тій підставі, що має незначне накладення, площу якого неможливо встановити, є непропорційним втручанням в його право на вільне володіння своїм майном, що гарантоване, зокрема ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є таке, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, та чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними зтаким втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування рішення 65 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 червня 2015 року № 2211 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 27 липня 2015 року.
Як наслідок не підлягає задоволенню і вимога про скасування рішення про державну реєстрацію від 27 липня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 32 кв.м з кадастровим номером 0510100000:03:007:031.
Що стосується вимог позивачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23173728 від 27 липня 2015 року, які були заявлені і до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Т. І., то суд відмічає, що, виходячи зі змісту та характеру правовідносин, спір виник щодо права на земельну ділянку.
Суд звертає увагу на те, що стороною у цивільному процесі може бути юридична та фізична особа. При цьому фізична особа, яка досягла повноліття, може бути саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
Отже позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивачі визнали відповідачем.
Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати
рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його
обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Такі висновкищодо суб`єктногоскладу спірнихправовідносин викладені,зокрема упостанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі N 369/14294/17.
Крім того, Велика ПалатаВерховного Судув постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 18 вересня 2018 року (провадження № 11-404апп18) та від 13 березня 2019 року (провадження № 14-61цс19) зазначила, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Нотаріус не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вказані вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заявлені до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Т. І. як відповідача по справі задоволенню не підлягають як пред`явлені до неналежного відповідача.
Що стосується п.1, 8, 8.1, 8.2 рішення 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в п. 2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. № 217 і п. 5 рішення міської ради від 22.09.2006 р. № 374», які є предметом оскарження, та державних актів, які видані на його підставі, які також є предметом оскарження, то як установлено, земельна ділянка за кадастровим номером 0510137000:03:007:0079 власником якої ОСОБА_2 та до якої, як слідує з висновку експертизи, теж ввійшла земельна ділянка позивачів, надавалася на підставі цього рішення органу самоврядування ( п.8.3).
Щодо решти земельних ділянок, які надавалися на підстави цього рішення, то не встановлено наявності накладок із земельними ділянками позивачів, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивачів, за захистом яких останні звернулися до суду і як наслідок вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як і не підлягають задоволенню вимоги в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, які є похідними. При цьому слід також звернути увагу, що п.8.2 цього рішення передбачав надання в короткострокову оренду строком на 4 роки 10 місяців земельної ділянки площею 107 кв.м та строк дії цього договору оренди припинений рішенням 58 сесії 6 скликання Вінницької міської ради від 26 грудня 2014 року №1963, а обставинам надання земельних ділянок, які утворилися в результаті поділу цієї земельної ділянки, суд надав оцінку вище.
Що ж стосується рішення в частині цієї земельної ділянки (кадастровий номер 0510137000:03:007:0079), то як слідує з план-схеми співставлення земельних ділянок дійсно має місце накладка земель домоволодіння АДРЕСА_2 (додаток № 9) із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510137000:03:007:0079, яка була надана відповідно до 8.3 цього рішення.
Зважаючи, що позивачі мають право користування цією земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 06 жовтня 1955 року № 28/950, а тому були відсутні підстави надавати відповідачу земельну ділянку в частині, де виникла накладка земель домоволодіння АДРЕСА_6 (нині 71/1,73) із земельною ділянкою з кадастровим номером 0510137000:03:007:0079, без її попереднього вилучення, а тому вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Однак, суд звертає увагу, що відповідачі просили застосувати наслідки пропуску позивачами строків позовної давності, а тому в задоволенні вимоги визнання не законним та скасування рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662 в частині передачі ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 264 кв. м по АДРЕСА_1 та недійсним державних актів на право власності на земельну ділянку, виданого на його підставі, слід відмовити в зв`язку з пропуском строків давності з огляду на наступне.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).
Що стосується спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Згідно зіст.256,257ЦК Українипозовна давність-це строк,у межахякого особаможе звернутисядо судуз вимогоюпро захистсвого цивільногоправа абоінтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Ч.1,5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255 цього Кодексу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Зазначений висновок неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 344/7849/15-ц.
З матеріалів справи слідує, що в травні 2010 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звертались до суду із позовом до Міської ради та Виконкому, в якому серед іншого просили визнати протиправними та скасувати рішення 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року № 662, однак постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 27 грудня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2011 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Надалі ухвалою ВАС України від 20 травня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області.
Вінницький міськийсуд Вінницькоїобласті постановоювід 26листопада 2014року відмовиву задоволенніпозовних вимог(а.с.77-80,том.1). Ухвалою Вінницькогоапеляційного адміністративногосуду від18лютого 2015року,яка залишенабез змінпостановою Великою палатою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, постанова суду першої інстанції скасована та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першоїстатті 157 КАС України, так як справу не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.81-89, том 1). Позивачі звернулись до суду в порядку цивільного судочинства лише 06 травня 2019 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
За таких обставин, суд вважає, що звернення до суду з позовом з недодержанням правил підвідомчості, не є підставою для переривання позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, могло бути поважною причиною для поновлення позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Водночас, позивачі заяву про поновлення пропущеного строку не подавали.
Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.
З огляду на викладене, позов в цій частині не підлягає задоволенню.
З вказаних вище підстав не підлягає задоволенню і вимоги, що визнання незаконним та скасування п.1 рішення 10 сесії 5 скликання Вінницької міської ради від 22 грудня 2006 року №662.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Зважаючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивачів. Щодо витрат на правничу допомогу, про надання доказів про які було вказано стороною позивача до закінчення судових дебатів, то вони підлягають вирішенню з урахуванням результатів розгляду справи відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене,керуючись ст.15,16,256-257,260-261,264,267ЦК України,ст.22ЗК УРСР(вредакції 1970року),ст.20ЗК УРСР(вредакції 1991року),ст.116,125,152,155ЗК України,ст.13Конституції України,постановою ПленумуВерховного СудуУкраїнивід 16квітня 2004року №7«Про практикузастосування судамиземельного законодавствапри розглядіцивільних справ»,ст.13,77-79,81,89,141,259,263-265,268,354ЦПК України,суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Вінницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Караванської Тетяни Іванівни про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, договору оренди, договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_15 ,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 ,
Відповідачі:
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою:
АДРЕСА_16 , код ЄДРПОУ 25512617,
Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Караванська Тетяна Іванівна, АДРЕСА_17 .
Повний текст рішення складений 15.12.2022.
Суддя:
Суд | Вінницький міський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 08.12.2022 |
Оприлюднено | 19.12.2022 |
Номер документу | 107883825 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні