Постанова

від 12.12.2022 по справі 643/1342/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/1342/17 Номер провадження 22-ц/814/1869/22Головуючий у 1-й інстанції Сугачова О.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О.І., Прядкіної О. В.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г., Боштенка В. Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції за допомогою он-лайн сервісу відеозв?язку EasyCon цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року у складі судді Сугачової О. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонду Державного майна України, Державного підприємства «Будівельник» про зобов?язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся досуду ізвказаним позовом,який мотивованотим,що в 2009 році його за наказом Міністерства промислової політики України № 400 від 01.07.2009 призначено головою ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», при цьому одночасно було припинено повноваження колишнього голови ліквідаційної комісії (директора) - ОСОБА_2 та до складу ліквідаційної комісії введено ще кількох працівників МПП.

Під час призначення головою ліквідаційної комісії позивач не поступав на державну службу, не є і не був штатним працівником Мінпромполітики, а тому виконання повноважень голови ліквідаційної комісії не є державною службою, і не було представництвом інтересів власника під час ліквідації підприємства.

ДП «Будівельник» за своїм статусом не є громадською організацією (формуванням), а є державним комерційним підприємством, отже виконання обов`язків голови ліквідаційної комісії державного комерційного підприємства не є громадською посадою, а є звичайним виконанням роботи - здійснення постійної праці. Особливістю на момент прийняття на роботу було те, що всі належні ДП «Будівельник» об`єкти нерухомості як і інше майно були розпродані ще до призначення позивача, господарська прибуткова діяльність не здійснювалась, як такого робочого місця саме на площі підприємства не було. Фактично робота виконувалась так званою «надомною працею».

На даний час у зв`язку з відсутністю діючого свідоцтва арбітражного керуючого, відсутністю необхідної правової практики з питання ліквідації підприємства, нездійснення будь-якої роботи на території Черкаської області більше 10 років, а також з інших особистих обставин, позивач не має можливості працювати та здійснювати повноваження голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник».

16.12.2016 позивачем на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України було направлено заяву з вимогою про звільнення з посади, припинення повноважень голови ліквідаційної комісії та виключення зі складу ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», яку отримано відповідачем 20.12.2016, таким чином згідно статті 38 КЗпП України двотижневий строк попередження про звільнення почав перебіг з 21.12.2016 та закінчився 03.01.2017, а тому з 04.01.2017 почав перебіг строк порушення права позивача на звільнення та на отримання відповідного наказу про звільнення.

Після первинного подання позову до суду у 2017 році позивачем на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 04.03.2017 та 06.03.2017 направлено всі наявні документи по підприємству, печатка і штамп з поштовими відправленнями, ідентифікаторами 610966109601350053 і 6112801350849, які отримані 06.03.2017 та 09.03.2017.

У зв`язку із прийняттям 25.03.2020 постанови Верховним Судом у цій справі, з метою врегулювання спірного питання мирним шляхом позивачем направлено відповідне звернення до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з питання звільнення та Міністерство надіслало відповідь від 28.04.2020 про те, що в даний час повноваження власника ДП «Будівельник» передані до Фонду державного майна України відповідно до розпорядження КМУ від 20.11.2019 № 1101, а також те, що заяву позивача передано до Фонду державного майна України.

Із отриманого листа від Фонду державного майна України від 08.05.2020 вбачається, що Фонду від Міністерства розвитку економіки торгівлі та сільського господарства України передано не всі документи з приводу звільнення. При таких обставинах позивачем до Фонду державного майна України 06.05.2020 направлено звернення з приводу звільнення та припинення трудових правовідносин в конверті з ідентифікатором 6109601973735, яке згідно відомостей трекінгу Укрпошти вручено 13.05.2020, однак відповіді йому не надано.

Отже відповідач не визнає право на звільнення позивача, не визнає право на вільний вибір праці, не визнає припинення трудових правовідносин щодо знаходження на посаді голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», фактично вимагає усувати недоліки, які виникли у відносинах між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та Фондом державного майна України щодо неповної передачі документації від одного власника підприємства до іншого.

Також зазначав, що ним надіслано поштою заяву про припинення трудових відносин між ним та ДП «Будівельник» безпосередньо до самого підприємства, однак вказаний конверт повернувся без вручення через фактично відсутність підприємства. Позивач вважає, що позовна вимога про спонукання звільнити з посади голови ліквідаційної комісії шляхом прийняття наказу про звільнення є належним способом захисту права.

Посилаючись на викладене та з урахуванням заяви про доповнення предмету позову із залученням правонаступника та нового відповідача від 28.05.2020, остаточно просив суд зобов`язатиФонд державногомайна Українизвільнити його, ОСОБА_1 з роботиз посадиголови ліквідаційноїкомісії ДП«Будівельник» зодночасним виключеннямзі складуліквідаційної комісіїДП «Будівельник»шляхом видачінаказу прозвільнення зроботи напідставі частинипершої статті38КЗпП Україниз 04.01.2017;припинити трудовіправовідносини між ОСОБА_1 та ДП«Будівельник» напідставі частинипершої статті38КЗпП України;застосувати іншийефективний,не забороненийзаконом спосібзахисту правапозивача,який бипередбачав припиненнятрудових правовідносинміж ОСОБА_1 та ДП«Будівельник»,виключення позивачаіз складуліквідаційної комісіїта Головиліквідаційної комісіїДП «Будівельник»,а такожвиключення записуз Єдиногодержавного реєструюридичних осіб,фізичних осіб-підприємцівта громадськихформувань пропозначення ОСОБА_1 як керівникаДП «Будівельник»і особи,уповноваженої представлятицю юридичнуособу управовідносинах ізтретіми особами,особи,яка маєправо вчинятидії відімені юридичноїособи (ДП«Будівельник»)без довіреності;встановити впорядку виконаннясудового рішення,що рішеннясуду єпідставою длявнесення зміндо відомостейЄдиного державногореєстру юридичнихосіб,фізичних осіб-підприємцівта громадськихформувань щодовиключення записупро ОСОБА_1 як керівникаі особи,уповноваженої представлятиюридичну особуу правовідносинахіз третімиособами,особи,яка маєправо вчинятидії відімені юридичноїособи бездовіреності.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Фонд державного майна України та ДП «Будівельник».

Справа судами розглядалась неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2018 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з боку позивача не доведено наявність трудових правовідносин, а тому у суду відсутні правові підстави для зобов`язання звільнення ОСОБА_1 з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», припинення трудових правовідносин та застосування іншого ефективного, не забороненого законом способу захисту прав позивача.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, суперечливість висновків суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом не спростовано факт наявності трудових відносин між позивачем та ДП «Будівельник», не спростовано факт призначення позивача на посаду керівника колегіального органу управління на посаду голови ліквідаційної комісії та не спростовано факт допущення позивача до роботи головою ліквідаційної комісії.

Вважає суперечливими висновки суду першої інстанції, оскільки якщо позивач не був допущений до виконання роботи, відповідно не знаходився в трудових відносинах, то і будь-яка вимога до позивача надати звіт про виконану роботу є протиправною.

В апеляційній скарзі також заперечує проти ухвали Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2021 року щодо поновлення відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву та частково заперечує проти ухвали суду від 29 квітня 2020 року щодо віднесення справи до малозначної.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд державного майна України просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.03.2022 № 14/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі судом встановлено, що 15 вересня 2005 року наказом Міністерства промислової політики України № 340 «Про припинення діяльності (шляхом ліквідації) державного підприємства «Будівельник», м. Корсунь-Шевченківський» прийнято рішення щодо припинення діяльності ДП «Будівельник», створено ліквідаційну комісію.

01 липня 2009 року ОСОБА_1 призначено головою ліквідаційної комісіїДП «Будівельник» відповідно до наказу Міністерства промислової політики України № 440 «Про внесення змін до наказу Мінпромполітики України від 15.09.05 № 340».

На підставіУказу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010та розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2012 року № 52-р «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України» Мінпромполітики України реорганізовано в Державне агенство України з управління державними корпоративними правами та майном, повноваження Мінпромполітики України в частині реалізації державної політики щодо управління об`єктами державної власності припинено.

Відповідно до наказів Агенства держмайна України від 25 квітня 2012 року № 84 та від 28 листопада 2012 року № 381 за згодою сторін повноваження голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» Яценка А. О. було подовжено.

Указом Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 «Про деякі заходи оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»утворено Мінпромполітики шляхом реорганізації Агенства державного майна України.

На виконання Указу № 726/2012 Агенством державного майна України видано наказ від 22 лютого 2013 року № 32 «Про припинення Агенства державного майна України шляхом реорганізації».

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2014 року № 94 «Про реорганізацію Міністерства промислової політики»Мінпромполітики реорганізовано шляхом приєднання до Мінпромрозвитку. Функції і повноваження Мінпромполітики в частині реалізації державної політики щодо управління об`єктами державної власності передані Мінпромрозвитку відповідно дорозпорядження Кабінету Міністрів України від 28 січня 2015 року № 61-р «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України».

На підставірозпорядження Кабінету Міністрів Українивід 23 березня 2014 року № 408-р «Деякі питання управління Міністерством економічного розвитку і торгівлі об`єктами державної власності»передано ДП «Будівельник»із сфери управління Міністерства промислової політики до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

16 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України заяву про звільнення з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник», у відповідь на яку уповноважений орган управління Мінекономрозвитку повідомив про необхідність надання позивачем звіту про виконані заходи з ліквідації ДП «Будівельник» та передачу справ, документів та майна відповідно до Положення, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 11.11.2010 № 1438.

05 травня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» в порядкустатті 38 КЗпП Україниз наданням відповідних документів Міністерству економіки України, яку на підставі Закону України «Про звернення громадян» останнім передано на розгляд до Фонду державного майна України.

08 травня 2020 року Фондом на вказану заяву надано відповідь за № 10-52-9070, що до Фонду державного майна України із заявою про припинення повноважень голови ліквідаційної комісії ОСОБА_1 особисто не звертався, а розгляд такої заяви, поданої на адресу Мінекономіки, не належить до повноважень Фонду. Крім того, позивача, як голову ліквідаційної комісії, було зобов`язано невідкладно передати до Фонду держмайна України документи ДП «Будівельник», відсутність яких перешкоджає продовженню Фондом ліквідації цього підприємства.

Листом від 27.05.2020 № 10-52-10201 Фонд держмайна України повідомив позивача про відсутність документального підтвердження трудових правовідносин між ОСОБА_1 та відповідним органом, уповноваженим управляти майном ДП «Будівельник», та для вирішення питання виключення позивача зі складу ліквідаційної комісії зажадав подання до Фонду звіту про виконану роботу з моменту призначення головою ліквідаційної комісії з поясненнями причин не завершення на сьогодні ліквідації підприємства та документів за результатами роботи ліквідаційної комісії. У разі відсутності таких документів вказав на необхідність надання документів, що підтверджують передачу ОСОБА_1 всіх документів, печаток, штампів на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України згідно зі описом, як зазначено у поданій заяві.

Трудові правовідносини це двосторонні відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом підприємства по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб`єктивних трудових прав і обов`язків.

Трудові відносини виникають на підставі угоди (трудового договору або контракту) між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також роботодавцем - фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (стаття 21 КЗпП України).

Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин, такі як адміністративний акт призначення на посаду, вибори або конкурсне заміщення посад, здійснення розподілу на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових відносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 420/2174/19 визначено характерні ознаки трудових відносин, якими є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

З аналізу наведених у постанові норм Верховний Суд зазначив, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Встановлюючи конкретні правові трудові відносини працівника, трудовий договір визначає його правове становище з підприємством. Працівник одержує для себе за винагороду певного роду роботу, що відповідає необхідній спеціальності і кваліфікації. Ця робота повинна виконуватись повсякденно з додержанням правил внутрішнього трудового розпорядку, що діє на даному підприємстві.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. Трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що породжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб`єктів.

Відповідно до статті 38 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний за ініціативою працівника, про що працівник попереджає роботодавця письмово за два тижні, крім випадків, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), тоді роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Виходячи зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 , вищезазначені ознаки трудового договору становлять предмет доказування по справі та відповідно до статей 12, 13, 77-81 ЦПК України покладають на позивача обов`язок їх доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Проте, як встановлено по справі, ОСОБА_1 робочого місця на підприємстві не мав, правилам внутрішнього трудового розпорядку не підпорядковувався, оплату праці не отримував, у штат підприємства не вводився, а його діяльність як голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» полягала у здійсненні усіх заходів ліквідаційного процесу юридичної особи, що припиняється, визначених статтею 111 ЦК України.

Таким чином, оскільки наявність трудових правовідносин між сторонами по справі не встановлена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з посади голови ліквідаційної комісії ДП «Будівельник» за статтею 38 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про укладення між сторонами трудового договору.

Оскільки заяви позивача, спрямовані Мінекономрозвитку України та Фонду держмайна України, а також позовні вимоги у справі стосуються саме підстав припинення трудового договору, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відмова відповідачів у звільненні ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови ліквідаційної комісії на підставі статті 38 КЗпП України не свідчить про порушення прав позивача. Клопотання про виключення його зі складу ліквідаційної комісії з інших підстав ОСОБА_1 не заявляв, наполягаючи на трудовому характері спірних правовідносин, тому підстав для захисту його прав судом не вбачається.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності (статті 2, 13 ЦПК України), який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом спору у цій справі є захист трудових прав позивача, наявність яких судом не встановлено, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 колегією суддів апеляційного суду не вбачається.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи неповноважним складом суду та порушення норм процесуального права є безпідставними, оскільки відводу головуючому судді Сугачової О. О. сторонами по справі заявлено не було, а обставин, що виключають участь судді у розгляді справи, що їх передбачено статтею 36 ЦПК України по справі не встановлено та суду не доведено. Вирішення судом процесуальних питань, у тому числі поновлення строків на вчинення процесуальної дії, не свідчить про наявність конфлікту інтересів судді та на правомочність складу суду не впливає.

Відповідно до статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, загального або спрощеного позовного провадження.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Спрощене позовне провадження призване розглядати малозначні справи, справи, що виникають з трудових правовідносин, справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, справи незначної складності та інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно частини четверної статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Оскільки справа за позовом ОСОБА_1 про зобов?язаннявчинити певнідії невіднесена докатегорії справ,що неможуть бутирозглянуті впорядку спрощеногопозовного провадження,ухвала судупершої інстанціївід 29.04.2020про розглядсправи упорядку спрощеногопозовного провадженняне суперечитьнормам процесуальногоправа тадоводи апеляційноїскарги позивачав ційчастині відхиляютьсяапеляційним судом.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини,яка відображаєпринцип належногоздійснення правосуддя,у рішенняхсудів таорганів,що вирішуютьспори,має бутиналежним чиномвикладено підстави,на якихвони ґрунтуються.Обсяг цьогообов`язку щодообґрунтовування рішенняможе бутирізним залежновід характерусамого рішенняі маєвизначатись зурахуванням обставинвідповідної справи(рішенняу справі«Гарсія Руїспроти Іспанії»(GarsiaRuizv.Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями).

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна