Постанова

від 13.12.2022 по справі 910/191/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2022 р. Справа№ 910/191/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.12.2022 у справі №910/191/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022, повний текст якого складений 24.08.2022

у справі №910/191/22 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Київської міської ради

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайнота Груп»

про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобов`язання відповідача 1 та відповідача 2 солідарно усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв.м., розташованою по вул. М. Амосова Солом`янського району м. Києва шляхом: демонтування і вивезення розміщених на земельній ділянці технічних конструкцій (малих архітектурних форм), паркану; вивезення будівельного сміття; повернення земельної ділянки Київській міській раді та підписання відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв.м., розташованою по вул. М. Амосова Солом`янського району м. Києва.

В обґрунтування поданого позову позивач послався на те, що відповідачі займають вказану земельну ділянку без будь-яких правових підстав так як:

- строк дії укладеного між відповідачем 1 та позивачем договору оренди земельної ділянки від 16.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №2384, закінчився;

- укладений між позивачем та відповідачем 1 договір оренди земельної ділянки № 24 від 17.01.2012 підписано Київським міським головою Черновецьким Л. без будь-яких законних підстав і повноважень, без наявності відповідного рішення власника земельної ділянки - позивача, а тому вказаний правочин є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок та, відповідно, не породжує правових наслідків;

- спірна земельна ділянка є зоною охоронюваного ландшафту, в межах якої встановлюється спеціальний режим її використання відповідно до додатку 2 до розпорядження КМДА №979 від 17.05.2002;

- з огляду на вказане, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 договір суборенди земельної ділянки від 06.06.2018 є недійсним, що, зокрема, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 по справі №910/599/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 та Верховного Суду від 19.01.2022;

- рішенням Київської міської ради, оформленим протоколом №4/7 від 20.04.2021, вирішено створити ландшафтний заказник місцевого значення «Протасів Яр» у Солом`янському районі м. Києва, а листом №225-КМГ-4856 від 12.11.2021 позивач вимагав від відповідачів усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- строк дії договору оренди земельної ділянки від 16.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №2384, змінено шляхом заміни зобов`язань (новації) до 16.01.2022, що зокрема підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної земельної ділянки;

- кожен з відповідачів не може відповідати за будь-які дії відповідача, які були вчинені на момент законного користування земельною ділянкою;

- Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) не прийнято жодного акту перевірки дотримання земельного законодавства відносно можливих порушень відповідачів, а договори оренди не містять жодних пунктів щодо зобов`язання підписати акт приймання - передачі земельної ділянки після закінчення дії оренди;

- відповідач 1 не використовує земельну ділянку, починаючи з дати підписання договору суборенди земельної ділянки, жодних перешкод у користуванні позивачу не чинить, а норми чинного законодавства України не встановлює наявності солідарної відповідальності відповідачів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22 позов задоволений частково, відповідача 1 та відповідача 2 зобов`язано усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв.м., розташованою по вул. М. Амосова Солом`янського району м. Києва шляхом: демонтування і вивезення розміщених на земельній ділянці технічних конструкцій (малих архітектурних форм), паркану; вивезення будівельного сміття; повернення земельної ділянки Київській міській раді з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 площею 27873 кв.м., розташованою по вул. М. Амосова Солом`янського району м. Києва, в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив відсутність у відповідачів підстав для користування спірною земельною ділянкою зазначивши про те, що:

- за змістом положень чинного законодавства строк дії договорів оренди починається з моменту державної реєстрації таких договорів, а відтак, враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 16.08.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №2384, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.08.2007 за №72-6-00442 та те, що, з урахуванням рішення Київської міської ради від 08.07.2010 № 1166/4604, вказаний договір було укладено строком на 10 років, строк дії вказаного правочину - по 22.08.2017 року. При цьому, наявність інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна стосовно строку договору оренди до 16.01.2022 року жодним чином не впливає на вищевикладені висновки;

- договір оренди земельної ділянки № 24 від 17.01.2012, з огляду на відсутність рішення Київської міської ради - органу, уповноваженого на укладення нового договору оренди земельної ділянки, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок, що зокрема встановлено судами при розгляді справи №910/599/21;

- враховуючи, що, нікчемний договір оренди земельної ділянки від 17.01.2012 № 24 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) відповідачу 1, а від підписання нікчемного договору оренди, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у відповідача 1 не виникло, підстави для набуття права оренди на таке майно відсутні і у відповідача 2. При цьому судовими рішеннями у справі №910/599/21 такий договір суборенди визнано недійним.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- спірна земельна ділянка з кадастровим номером належить на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Київської міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- за змістом положень чинного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном;

- за своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення;

- позивачем на підтвердження створення відповідачами перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою надано роздруківки публікацій та відеозаписів з мережі Інтернет, зокрема, на веб-сайті https://hromadske.ua/, в соцмережі Facebook, які є загальнодоступними для широкого загалу глядачів, фотографії земельної ділянки станом на 04.11.2021;

- Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано припис від 08.05.2019 про зупинення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті: «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. М. Амосова у Солом`янському районі м. Києва» перша черга будівництва»;

- згідно з висновками робочої групи з розгляду питання правомірності видалення зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці на вул. М. Амосова (кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) в Солом`янському районі м. Києва від 20.06.2019 встановлено, що на вказаній земельній ділянці забудовником частково проведено видалення земельних насаджень у кількості 167 дерев;

- рішенням Київської міської ради, оформленим протоколом №4/7 від 20.04.2021, вирішено створити ландшафтний заказник місцевого значення «Протасів Яр» у Солом`янському районі м. Києва;

- рішенням КМР від 28.07.2020 № 59/9138 «Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельним ділянкам у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва»:

1) визнано рішення КМР від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу ТОВ «Бора» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» в частині внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 № 370/1804, та внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, таким, що не відповідає інтересам територіальної громади міста Києва;

2) скасовано зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням КМР від 28.03.2002 № 370/1804, внесені рішенням КМР від 26.04.2007 № 503/1164, та переведено територію на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва з території житлової і громадської забудови до території зелених насаджень загального користування, а також скасовано зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням КМР від 19.07.2005 № 806/3381, внесені рішенням КМР від 26.04.2007 № 503/1164, та вирішено включити до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га на вул. Миколи Амосова у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва;

- постановою Верховного Суду від 24.12.2021 по справі №160/8226/20 підтверджено, що під час прийняття рішень КМР від 28.07.2020 № 59/9138 та №60/9139 КМР діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- за обставин, що викладені вище, позивачем доведено суду належними та допустимими доказами, а відповідачами в свою чергу не спростовано як обставин наявності у позивача права власності на спірну земельну ділянку, так і самовільне зайняття відповідачами цієї земельної ділянки шляхом встановлення малих архітектурних форм, паркану, засмічення ділянки будівельним сміттям за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, є підставою для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з урахуванням того, що вказана земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування, що є підставою для задоволення позовних вимог;

- позовні вимоги в частині підписання відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження передання вказаної земельної ділянки відповідачам за актом приймання - передачі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бора» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22 в повному обсязі та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову. Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищезгаданого рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи у зв`язку з неповним їх з`ясуванням.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й піл час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того у апеляційній скарзі апелянт просить долучити до матеріалів справи докази у долучені яких було відмовлено судом першої інстанції, а до апеляційної скарзі апелянтом додані вказані докази, а саме, належним чином засвідчені копії листа відповідача 1 Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вх.№ 55348 від 30.11.2010, заяви ТОВ «Терра проект» Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вх.№ 57511 від 14.12.2010, технічного завдання № 4386 (до кадастрової справи № А-13513+Д-2254) затвердженого начальником Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.12.2010, першого аркушу технічної документації з землеустрою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Бора» за адресою: вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м.Києва кадастровий номер А-18703 та Інформаційної довідки № 306471590 від 03.08.2022 щодо спірної земельної ділянки;

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2022, справу №910/191/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи №910/191/22, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/191/22.

21.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2858/22 від 23.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 справу № 910/191/22 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді - Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2992/22 від 29.09.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.25022 справу № 910/191/22 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді - Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/191/22 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 17.11.2022 о 10:30 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3586/22 від 14.11.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/191/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022 справу № 910/191/22 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді - Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.12.2022 о 10:00 год.

Щодо клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи докази у долучені яких було відмовлено судом першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

З огляду на те, що у матеріалах справи наявні інші інформаційні довідки щодо спірної земельної ділянки зміст яких відповідає наданій апелянтом Інформаційні довідці № 306471590 від 03.08.2022, вказана довідка не є додатковим доказом по справі.

Щодо решти доказів, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

У обґрунтування клопотання про доручення доказів відповідач 1 послався на те, що з огляду на повномасштабне вторгнення та воєнні дії Російської Федерації проти України, запровадження воєнного стану, безпосередню загрозу життя людей через воєнні дій та авіа удари, режим роботи апелянта зазнав змін, а працівники компанії були вимушені їхати з м. Києва у безпечніші регіони, що унеможливило участь відповідача 1 у судових засіданнях під час підготовчого провадження та, відповідно, можливість надати докази по справі.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

Враховуючи те, що розгляд цієї справи відбувався у період воєнного стану, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною та те, що судом першої інстанції, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані відповідачем 1 до суду апеляційної інстанції докази.

Станом на 13.12.2022 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Відповідач 2 представників в жодне судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи позивач представник відповідача 1 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Бора» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва»:

- затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва;

- внесено зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: переведено територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови;

- внесено зміни до програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планованим вимогам, земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва;

- відповідачу 1 передано, за умови виконання пункту 7 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 3,23 га (у тому числі 0,45 га в межах червоних ліній) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, у тому числі: площею 2,83 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,40 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

16.08.2007 позивач (орендодавець) та відповідач 1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №2384, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.08.2007 за №72-6-00442 (далі Договір 1), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з п.2.1 Договору 1 об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва; площа - 32 301 кв.м, у тому числі 4 428 кв.м в межах червоних ліній; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом; кадастровий номер 8000000000:72:213:0038.

Договір укладено на 5 (п`ять) років. (п.3.1 Договору 1).

Рішенням Київської міської ради від 27.11.2008 № 694/694 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Бора» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» внесено зміни до вказаного рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, а саме: слова «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом» замінено словами «для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом».

З огляду на прийняття рішення Київської міської ради від 27.11.2008 № 694/694 30.06.2009 позивачем та відповідачем 1 укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №2384, яким внесено зміни до п.п.2.1, 2.2, 4.9, 8.6 Договору 1. Договір про внесення змін та доповнень зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) 30.06.2009 за № 72-6-00579.

Рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 року № 1166/4604 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 22.08.20017 № 72-6-00442»:

- вирішено внести зміни до Договору 1 оренди земельної ділянки від 22.08.2007 № 72-6-00442 (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з договором від 30.06.2009 № 72-6-00579 ), а саме: підпункт 3.1 пункту 3 викладено у такій редакції: «договір укладено на 10 (десять) років в частині оренди земельної ділянки площею 27 873 кв. м, а в частині оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 4428 кв. м договір діє 5 (п`ять) років», в абзаці 2 підпункту 8.4 пункту 8 слова «але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору» виключено.

17.01.2012 позивач (орендодавець) та відповідач 1 (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №24 (далі Договір 2), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, від 27.11.2008 № 694/694, від 08.07.2010 № 1166/4604 та від 23.06.2011 №302/5689 (п.5) за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим договором. (т.1 а.с.33-38)

Відповідно до п.2.1 Договору 2 об`єктом оренди відповідно до цього договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва; розмір - 27 873 кв.м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом; кадастровий номер 8000000000:72:213:0038 (далі Земельна ділянка).

Договір укладено на 10 років. (п.3.1 Договору)

06.06.2018 відповідач 1 (орендар) та відповідач 2 (суборендар) уклали договір суборенди земельної ділянки (далі Договір 3), відповідно до умов якого орендар за актом приймання-передачі передає, а суборендар приймає в суборенду земельну ділянку, визначену цим договором. (т.1 а.с.45-50)

Відповідно до п.2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до цього Договору є Земельна ділянка.

13.08.2018 відповідач 1 та відповідач 2 уклали договір про внесення змін до Договору 3, яким виклали Договір 3 в новій редакції.

19.03.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України відповідачу 2 видано дозвіл №ІУ 113190780718 на виконання будівельних робіт «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. М. Амосова у Солом`янському районі м. Києва» перша черга будівництва»

08.05.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті: «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. М. Амосова у Солом`янському районі м. Києва» перша черга будівництва».

Висновками робочої групи з розгляду питання правомірності видалення зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці на вул. М. Амосова (кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) в Солом`янському районі м. Києва від 20.06.2019 встановлено, що на вказаній земельній ділянці забудовником частково проведено видалення земельних насаджень у кількості 167 дерев.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 по справі №910/599/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 року та Верховного Суду від 19.01.2022, визнано недійсним Договір 3. Крім того, при розгляді вказаної справи судами встановлено, що Договір 2 є нікчемним.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до відповідачів з вимогою про звільнення земельної ділянки вих. № 225-КМГ-4856 від 12.11.2021 в якій вимагав від відповідачів усунути перешкоди у користуванні Земельною ділянкою шляхом: демонтажу розміщених на Земельній ділянці технічних конструкцій (малих архітектурних форм), паркану; вивезення будівельного сміття; повернення Земельної ділянки позивачу та підписання відповідного акту приймання-передачі. На доках направлення вказаної вимоги до матеріалів справи долучені копії фіскальних чеків від 17.11.2021.

Відповідачі вимог позивача не виконали, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування поданого позову позивач послався на те, що відповідачі займають вказану земельну ділянку без будь-яких правових підстав так як строк дії Договору 1 закінчився, Договір 2 є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок та, відповідно, не породжує правових наслідків, Договір 3 є недійсним, що, зокрема, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 по справі №910/599/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 та Верховного Суду від 19.01.2022. Крім того позивач зазначив і про те, що рішенням Київської міської ради, оформленим протоколом №4/7 від 20.04.2021, вирішено створити ландшафтний заказник місцевого значення «Протасів Яр» у Солом`янському районі м. Києва.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що строк дії Договору 1 змінено шляхом заміни зобов`язань (новації) до 16.01.2022 (а саме укладенням Договору 2 - примітка суду), що зокрема підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірної земельної ділянки, що кожен з відповідачів не може відповідати за будь-які дії відповідача, які були вчинені на момент законного користування земельною ділянкою, що Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) не прийнято жодного акту перевірки дотримання земельного законодавства відносно можливих порушень відповідачів, а договори оренди не містять жодних пунктів щодо зобов`язання підписати акт приймання-передачі земельної ділянки після закінчення дії оренди, відповідач 1 не використовує земельну ділянку, починаючи з дати підписання Договору 3, жодних перешкод у користуванні позивачу не чинить, а норми чинного законодавства України не встановлює наявності солідарної відповідальності відповідачів.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статей 317 і 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктами «б», «д» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Зважаючи на викладене, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1016/17, пункт 12 постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункт 10 постанови Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 915/101/15, пункт 11 постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/2948/15.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) викладено правовий висновок про те, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на не договірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17 та від 07.04.2021 у справі №308/13730/15.

Як встановлено вище, рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, внесено зміни до генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: переведено територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови, внесено зміни до програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планованим вимогам, земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва, передано відповідачу 1, за умови виконання пункту 7 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 3,23 га (у тому числі 0,45 га в межах червоних ліній) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва, у тому числі: площею 2,83 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,40 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 640/16006/20, яка набрала законної сили, визнано протиправним та нечинним рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/116 в частині: внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: перевести територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови; внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва; затвердження містобудівного обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва.

При цьому, навиконання Рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/116 позивачем та відповідача 1 укладено Договір 1 зі строком дії п`ять років.

Водночас Рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 року № 1166/4604 внесено зміни до Договору 1, а саме: підпункт 3.1 пункту 3 викладено у такій редакції: «договір укладено на 10 (десять) років в частині оренди земельної ділянки площею 27 873 кв.м, а в частині оренди земельної ділянки в межах червоних ліній площею 4428 кв. м договір діє 5 (п`ять) років».

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 125 ЗК України (в редакції на момент укладення Договору 1) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За змістом положень ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення Договору 1 та його державної реєстрації укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації; державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом; договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації

З огляду на викладені вище положення чинного законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що так як Договір 1 зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.08.2007 за №72-6-00442, то, з урахуванням рішення Київської міської ради від 08.07.2010 № 1166/4604 яким строк Договору 1 в частині оренди земельної ділянки площею 27 873 кв.м становить 10 років, Договір 1 у вказаній частині укладено по 22.08.2017. При цьому, наявність інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна стосовно строку договору оренди до 16.01.2022 жодним чином не спростовує вказані висновки.

Колегія суддів не може погодитись з позицією відповідача про те, що строк дії Договору 1, змінено шляхом заміни зобов`язань (новації) (тобто укладення Договору 2) до 16.01.2022 та зауважує відповідачу 1 на наступному.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). У випадках, передбачених законом або договором, новація може здійснюватися щодо декількох первісних зобов`язань.

Отже, особливим видом припинення зобов`язання за домовленістю сторін є новація. Новація - це угода про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов`язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов`язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.

Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов`язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов`язанням. Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов`язання були дійсними.

Застосування новації як способу припинення зобов`язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявності умов про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання (наведена правова позиція викладена Верховнним Судуом у постанові від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13).

Крім того, Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання, при цьому, нове зобов`язання укладається між тими ж сторонами.

До умов новації віднесено такі: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «домовленість про новацію», про яку йдеться в ч. 2 ст. 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 921/412/17-г/7, від 20.06.2018 у справі № 755/9283/15-ц, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11, від 29.01.2021 у справі № 569/1037/18.

Зі змісту Договору 2 слідує, що він вказаним вимогам не відповідає оскільки не містить жодних відомостей про те, що сторони погодили припинити зобов`язання за Договором 1.

Додані відповідачем 1 до апеляційної скарги документи вказаних вище висновків не спростовують.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між позивачем та відповідачем 1 Договір 2 є нікчемним, що підтверджується наступним.

Частиною 1 ст. 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.

За змістом положень чинного законодавства (Закон України «Про місцеве самоврядування», ЗК України, Закону України «Про оренду землі») передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями.

Водночас змісту ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України та ст. 761 ЦК України за змістом якої право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму, у контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що у разі розпорядження майном шляхом передання його в оренду з порушенням публічного порядку настають наслідки, передбачені ч. 2 ст. 228 ЦК України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи те, що позивач не приймав рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки, законні підстави для укладення 17.01.2012 нового договору оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років були відсутні, що свідчить про те, що Договір 2 є нікчемним.

При цьому, з матеріалів справи слідує, що правовідносини сторін за Договором 1, Договором 2 та Договором 3 були предметом розгляду у справі № 910/599/21 за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайтона групп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Громадська організація «Захистимо Протасів Яр» про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки.

Так, остаточною постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/599/21, якою залишені без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021, підтверджено факт нікчемності Договору 2 як такого, що порушує публічний порядок, оскільки він укладений всупереч інтересам територіальної громади міста Києва, отже, був спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва та, з огляду на вказане і враховуючи те, що нікчемний Договір 2 не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає відповідачу 1 майнові права на об`єкт оренди (земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:72:213:0038), а від підписання нікчемного договору оренди, право оренди (і відповідно право передачі в суборенду) у відповідача 1 не виникло, визнано недійним Договір 3.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Як встановлено вище в межах справи № 910/599/21 участь приймати ті ж самі особи, що й у цій справі № 910/191/22.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/599/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/191/22, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/599/21, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.

Слід зазначити і про те, що недійсність Договору 2 виникла не внаслідок прийняття судами рішення у справі по справі № 910/599/21 оскільки вказаний правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого прямо передбачена законом та визнання якого недійсним в судовому порядку не вимагається.

Отже факт нікчемності Договору 2 та факт недійсності Договору 3 вже об`єктивно встановлений та доведений судовим рішенням, що набрало законної сили, тобто правомірність зазначених правочинів спростована, а склад учасників відповідного судового провадження не має жодного значення для висновків про те, що зазначені правочини є недійсними з моменту їх вчинення в силу приписів ст. 236 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Вказане свідчить про те, що як відповідач 1, так і відповідач 2 як на час звернення позивача до суду з цим позовом, так і на час вирішення спору сторін по суті не мали правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, а відтак, враховуючим те, що вказане земельна ділянка належить на праві комунальної власності територіальній громаді в особі позивача, останній має право на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання вказаною земельною ділянкою.

За своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Позивачем на підтвердження створення відповідачами перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, надано роздруківки публікацій та відеозаписів з мережі Інтернет, зокрема, на веб-сайті https://hromadske.ua/, в соцмережі Facebook, які є загальнодоступними для широкого загалу глядачів, фотографії земельної ділянки станом на 04.11.2021.

Крім того, Державною архітектурно - будівельною інспекцією України видано припис від 08.05.2019 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт на об`єкті: «Будівництво житлово-офісно-торговельного комплексу з готелем та паркінгом по вул. М. Амосова у Солом`янському районі м. Києва» перша черга будівництва».

Згідно з висновками робочої групи з розгляду питання правомірності видалення зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці на вул. М. Амосова (кадастровий номер 8000000000:72:213:0038) в Солом`янському районі м. Києва від 20.06.2019 року встановлено, що на вказаній земельній ділянці забудовником частково проведено видалення земельних насаджень у кількості 167 дерев.

Також колегія суддів зауважує на наступному.

Рішенням Київської міської ради, оформленим протоколом №4/7 від 20.04.2021, вирішено створити ландшафтний заказник місцевого значення «Протасів Яр» у Солом`янському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради від 28.07.2020 № 59/9138 «Про повернення статусу території зелених насаджень загального користування земельним ділянкам у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва»:

- визнано рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу ТОВ «Бора» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» в частині внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, та внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, таким, що не відповідає інтересам територіальної громади міста Києва;

- скасовано зміни до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, внесені рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, та переведено територію на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва з території житлової і громадської забудови до території зелених насаджень загального користування;

- скасовано зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, внесені рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, та вирішено включити до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га на вул. Миколи Амосова у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва;

- доручено виконавчому органу КМР (Київській міській державній адміністрації) вжити організаційно-правові заходи, спрямовані на реалізацію пунктів 1-3 цього рішення.

Постановою Верховного Суду від 24.12.2021, якою залишено без змін постанову Шостого окружного адміністративного суду від 22.09.2021 по справі №160/8226/20, підтверджено, що під час прийняття рішень від 28.07.2020 № 59/9138 та №60/9139 Київська міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також враховано, що спірні рішення Київської міської ради прийняті із врахуванням інтересів територіальної громади м. Києва, з метою усунення наслідків непослідовних дій Київської міської ради при прийнятті рішення від 26.04.2007 №503/1164 «Про передачу ТОВ «Бора». Зазначено, що враховуючи скасування незаконного рішення КМР щодо переведення території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:213:0038 відносилася і відноситься до території зелених насаджень загального користування. Отже, цільове призначення спірної земельної ділянки з 2007 роки має бути визначено, як територія зелених насаджень загального користування, відповідно не потребує внесення змін до Генерального плану, оскільки саме відповідні зміни, внесені рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164, є протиправними.

Крім того, судовим рішенням, яке набуло законної сили (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 640/16006/20) підтверджено протиправність рішення Київської міської ради від 26.04.2007 № 503/1164 «Про передачу ТОВ «Бора» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва» в частині:

- внесення змін до Генерального плану розвитку міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, а саме: перевести територію в межах, визначених містобудівним обґрунтуванням, з території зелених насаджень загального користування до території житлової і громадської забудови;

- внесення змін до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 3,15 га у парку відпочинку Протасів Яр у Солом`янському районі м. Києва;

- затвердження містобудівного обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів будівництва житлово-торговельного комплексу з паркінгом на вул. Миколи Амосова у Солом`янському районі м. Києва».

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані вище докази належним чином підтверджують створення відповідачами перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, зокрема самовільне зайняття її відповідачами шляхом встановлення малих архітектурних форм, паркану, засмічення ділянки будівельним сміттям за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, що є підставою для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з урахуванням того, що вказана земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме задоволення всіх позовних вимог окрім вимог про підписання відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження передання вказаної земельної ділянки відповідачам за актом приймання-передачі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бора» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі №910/191/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/191/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 14.12.2022.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала