Постанова

від 14.12.2022 по справі 920/1377/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2022 р. Справа№ 920/1377/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Яншина Миколи Анатолійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 (повний текст рішення підписаний 23.02.2022).

у справі №920/1377/21 (суддя Соп`яненко О.Ю.)

за позовом Сумської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Яншина Миколи Анатолійовича

про стягнення 146391,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі №920/1377/21 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з Фізичної особи підприємця Яншина Миколи Анатолійовича на користь Сумської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використанням земельної ділянки за адресою м. Суми, вул. Ковпака 10, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073, площею 0,0999 га без правовстановлюючих документів (договору оренди) за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 в розмірі 146 391, 45 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 по справі № 920/1377/21 повністю і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Сумська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Яншина Миколи Анатолійовича (відповідач) про стягнення коштів в сумі 146 391, 45 грн. за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0, 0999 га за адресою м. Суми, вул. Ковпака, 10 за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення вимог діючого законодавства право користування земельною ділянкою не оформив, договору оренди з Сумською міською радою не уклав, орендну плату за користування земельною ділянкою не сплачує. Внаслідок вищезазначених дій відповідача територіальна громада в особі міста Суми не отримує орендну плату за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 в розмірі 146 391, 45 грн., які і просить стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі №920/1377/21 позов задоволено повністю.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного:

- відповідач є власником нерухомого майна загальною площею 406,7 кв.м. за адресою: м.Суми, вул. Ковпака 10, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- земельна ділянка площею 0,0999 га, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073, на якій розташоване нежитлове приміщення, належить до комунальної форми власності;

- відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому, відповідно, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку;

- матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою у період з 01.01.2018 по 31.12.2020, зокрема: укладення відповідного договору оренди з Сумською міською радою та державної реєстрації такого права;

- відповідач, набувши право власності на нежитлове приміщення, набув права користування і земельною ділянкою, на якій розміщується його майно;

- підставою для стягнення коштів у даному спорі є стаття 1212 ЦК України, яка передбачає стягнення коштів саме у випадку відсутності договірних зобов`язань;

- розрахунки збитків проведено відповідно до пп. 6.1 п. 6 Порядку визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Охтирської міської ради та склад комісії з визначення розміру збитків власникам землі та землекористувачам, які підлягають відшкодуванню (затверджено рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради № 30 від 17.02.2016), а саме: із застосуванням розміру ставок орендної плати за землю, затверджених рішенням Охтирської міської ради від 26.06.2018 № 1175-МР, які діяли на момент виникнення таких збитків.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Згідно доводів апеляційної скарги:

- відповідач користується майном, яке йому належить на праві власності, та як наслідки користується земельною ділянкою, на якій знаходиться майно; а отже, відповідач, як користувач земельною ділянкою має право сплачувати або земельний податок або орендну плату; окрім того, суд взагалі не взяв до уваги той факт, що відповідач сплачував земельний податок за 2018-2021 роки, про що повідомляв суд та надавав квитанції;

- майно відповідачем придбавалося та зареєстроване, як на громадянина України, а не як на фізичну особу-підприємця; позов подано до Яншина М.А. , як до фізичної особи, а не як до фізичної особи-підприємця, але суд першої інстанції в резолютивній частині стягує кошти саме з фізичної особи-підприємця, а не як з громадянина;

- площа земельної ділянки, яку займає сервісний центр по обслуговуванню автомобілів становить 0, 04067 га, що є набагато меншою ніж площа, яка заявлена позивачем 0,0999 га;

- позивачем не доведено, та не надано до суду доказів, що виключно майно відповідача знаходиться на земельній ділянці за кадастровим номером 910136600:05:002:0073, площею 0,0999 га, та те, що саме відповідач використовує всю земельну ділянку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1377/21.

Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фізичної особи- підприємця Яншина Миколи Анатолійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі №920/1377/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Сумської області.

13.06.2022 матеріали справи №920/1377/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Яншина Миколи Анатолійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі № 920/1377/21, у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Яншина Миколи Анатолійовича про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін відмовлено; вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Яншин М.А. є власником нерухомого майна (сервісного центру по обслуговуванню автомобілів) загальною площею 406,7 кв.м. за адресою: місто Суми, вул. Ковпака 10, з 15.11.2016.

Зазначене майно розташовано на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0,0999 га, державна реєстрація земельної ділянки проведена 17.02.2007, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5916140132020.

При вирішенні спору за вимогами позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 146 391, 45 грн. за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0, 0999 га за адресою м. Суми, вул. Ковпака, 10 за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 року, суд першої інстанції виходив з наступного:

- відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому, відповідно, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку;

- єдиною можливою формою здійснення плати за землю для відповідача, як землекористувача, є орендна плата на підставі договору оренди земельної ділянки;

- матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування зазначеною земельною ділянкою у період з 01.01.2018 по 31.12.2020, зокрема: укладення відповідного договору оренди з Сумською міською радою та державної реєстрації такого права;

- підставою для стягнення коштів у даному спорі є стаття 1212 ЦК України, яка передбачає стягнення коштів саме у випадку відсутності договірних зобов`язань. Правочини стосовно забезпечення зобов`язань сторонами не укладались. Тому твердження відповідача про пропуск строку позовної давності є безпідставним;

- позивачем надано лист Держгеокадастру про те, що починаючи з 2017 року індексація земель не відбувалась, тому оцінка земель не змінювалась;

- в листі ГУ ДПС у Сумській області № 1347/5/18-28-24-06-12 від 02.02.2021 зазначено, що Яншиним М.А. податкові декларації з плати за землю не подавались;

- рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради №30 від 17.02.2016 затверджено Порядок визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Охтирської міської ради та склад комісії з визначення розміру збитків власникам землі та землекористувачам, які підлягають відшкодуванню;

- розрахунки збитків проведено позивачем відповідно до пп. 6.1 п. 6 Порядку, а саме: із застосуванням розміру ставок орендної плати за землю, затверджених рішенням Охтирської міської ради від 26.06.2018 № 1175-МР, які діяли на момент виникнення таких збитків.

За висновками суду першої інстанції, з посиланням на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі №922/3412/17) відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Позовні вимоги суд першої інстанції визнав обґрунтованими, у зв`язку з чим задовольнив позов повністю по сумі, заявленій до стягнення - 146 391, 45 грн..

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення коштів в сумі 146 391, 45 грн. за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0, 0999 га за адресою м. Суми, вул. Ковпака, 10 за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 року.

Відповідно до наявних у справі документів, Яншин М.А. з 15.11.2016 є власником нерухомого майна (сервісного центру по обслуговуванню автомобілів) загальною площею 406,7 кв.м. за адресою: місто Суми, вул. Ковпака 10, (відомості підтверджені інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно); майно розташовано на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0,0999 га, державна реєстрація якої проведена 17.02.2007 (підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5916140132020).

В частині правової кваліфікації спірних правовідносин, судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права виходячи із встановлених обставин справи та з урахуванням правового висновку викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі №922/3412/17, зокрема, що полягає в наступному:

- предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права;

- відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події;

- кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала;

- для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:05:002:0073 площею 0, 0999 га за адресою м. Суми, вул. Ковпака, 10 є обґрунтованими, оскільки відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, поданої у справі, не спростовують висновків суду першої інстанції про обгрунтованість заявлених позивачем вимог, у зв`язку з чим відхиляються через наступне.

При проведенні державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, за виключенням майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Згідно із Цивільним кодексом України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Вона реалізує це право за умови державної реєстрації підприємницької діяльності в порядку, встановленому законом.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, наявне у фізичної особи нерухоме майно може використовуватись у господарській діяльності, відповідно доводи апелянта про те, що майно відповідачем придбавалося та зареєстроване, як на громадянина України, а не як на фізичну особу-підприємця; не є перешкодою розгляду заявлених позивачем вимог в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності фізичної особи-підприємця Яншина Миколи Анатолійовича (ідент. номер НОМЕР_1 ) зазначено:

Основний: 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів;

Інші: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів

47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах;

56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування;

16.22 Виробництво щитового паркету;

16.21 Виробництво фанери, дерев`яних плит і панелей, шпону;

16.10 Лісопильне та стругальне виробництво;

02.20 Лісозаготівлі;

41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Таким чином, у цій справі позовні вимоги стосуються використання фізичною особою власного нерухомого майна у господарській діяльності (здійснення підприємницької діяльності по технічному обслуговуванню та ремонту автомобілів) - сервісного центру розташованого на земельній ділянці, без оформлення права користування цією ділянкою (укладення договору оренди).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

З огляду на викладене, фізична особа-підприємець Яншин М.А. як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував розміру сплаченого за спірний період, зокрема за 2019 та 2020 роки земельного податку (по 14 899, 25 грн. за кожен рік), що відповідно є підставою для зменшення суми стягнення коштів, збережених у себе відповідачем без достатньої правової підстави.

Крім того, апеляційний господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18, зокрема:

« 50. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

51. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

52. Згідно з частинами 1-4 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

53. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.»

Відповідно до встановлених обставин справи відповідачем 15.11.2016 року було придбано нерухоме майно (сервісний центр по обслуговуванню автомобілів під літерою А-1 та огорожі під № 1-8), яке знаходиться на земельній ділянці площею 0, 0999 га, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073; нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена в розмірі 1219928, 85 грн., що підтверджено витягом з технічної документації ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 13.08.2020 за № 2020, і вказані дані використовувались позивачем при здійсненні розрахунку заявленої до стягнення суми коштів.

З врахуванням викладеного, колегія суддів визнає правомірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача, як з фізичної особи-підприємця, яким у господарській діяльності використовується нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці (яка сформована та занесена до Державного земельного кадастру за №5910136600:05:002:0073, площею 0,0999 га) без правовстановлюючих документів (договору оренди) за період з 01.01.2018 по 31.12.2020.

Після подання позовної заяви до суду, відповідачем 23.12.2021 було проведено сплату земельного податку за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, що розташована за адресою вул. Ковпака 10, м. Суми (кадастровий номер 5910136600:05:002:0073) за 2019 рік - 14 899, 25 грн., за 2020 рік - 14 899, 25 грн., за 2021 рік - 14 899, 25 грн., про що наявні відомості у листі ГУ ДПС у Сумській області за вих. № 15073/6/18-28-24-06-14 від 29.12.2021, які не враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі.

Оскільки суми земельного податку сплачені позивачем за 2019, 2020 рік стосуються періоду, по якому заявлено позов у даній справі, наявними є підстави вважати припинення існування предмету спору між сторонами у відношенні сплачених коштів у розмірі 29 798, 50 грн.

Пунктом 2 частини 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Тобто, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Отже, оскільки предмет спору у даній справі в частині сплачених коштів (29 798, 50 грн. 23.12.2021) припинив існування до вирішення спору по суті у суді першої інстанції, провадження у справі в частині їх стягнення підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч. 1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасувати частково із закриттям провадження у відповідній частині, з урахуванням проведеної сплати коштів на час вирішення спору.

Щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, враховуючи закриття провадження в частині заявлених вимог, враховується наступне.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №903/181/19, зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача чи позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

Верховний Суд підкреслив, що у зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Зокрема, у пункті 5 частини першої статті 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Подібний за змістом висновок щодо застосування приписів частини дев`ятої статті 129 ГПК України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закон України «Про судовий збір» викладений також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20.

Натомість, при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір у мінімальному розмірі 2 270,00 грн., відповідно позивачу в порядку п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в частині закриття провадження у справі не підлягає поверненню судовий збір, а сплачена сума судового збору в розмірі 2 270,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача згідно приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276 ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Яншина Миколи Анатолійовича на рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі №920/1377/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 23.02.2022 у справі №920/1377/21 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення наступним чином:

« 1. Закрити провадження в частині вимог Сумської міської ради про стягнення з фізичної особи-підприємця Яншина Миколи Анатолійовича 29 798, 50 грн.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця Яншина Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Сумської міської ради (м. Суми, площа Незалежності,2, код ЄДРПОУ 23823253) безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використанням земельної ділянки за адресою м. Суми, вул. Ковпака 10, кадастровий номер 5910136600:05:002:0073, площею 0,0999 га без правовстановлюючих документів (договору оренди) за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 в розмірі 116 592, 95 грн. (сто шістнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто дві гривні 95 копійок).

4. Стягнути з Фізичної особи підприємця Яншина Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Сумської міської ради (м.Суми, площа Незалежності,2, код ЄДРПОУ 23823253) в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, 33, код 40456009) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) витрат зі сплати судового збору».

3. Доручити Господарському суду Сумської області видати накази.

4. Матеріали справи № 920/1377/21 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко