Постанова

від 01.12.2022 по справі 906/890/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року Справа № 906/890/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивача - Кур`янова Н.М.

відповідача 1 - Чулкова Н.К.

відповідача 2 - не з`явився

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022, повний текст складено 04.08.2022, у справі №906/890/21 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомир

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго"

до Житомирської міської ради

про визнання незаконним рішення, про визнання недійсним договору, про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 рішення Житомирської міської ради №1931 від 22.06.2020 в частині, яка стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго". Визнано недійсним договір №196 оренди землі від 16.09.2020, який укладений між Житомирською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго", щодо земельної ділянки загальною площею 0,1695 га. Відмовлено в позові в частині вимоги про витребування земельної ділянки. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" (м. Житомир, вул. Східна, 71; код 30672955) на користь Квартирно експлуатаційного відділу м. Житомир (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 20; код 08492505) - 2 270, 00 грн. судового збору. Стягнуто з Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан С.Корольова, 4/2; код 13576954) на користь Квартирно експлуатаційного відділу м.Житомир (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 20; код 08492505) - 2 270, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням від 25.07.2022 у справі №906/890/21 Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21; скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 по справі №906/890/21 в частині визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Житомирської міської ради №1931 від 22.06.2020, в частині, яка стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" та визнання недійсним договору №196 оренди землі від 16.09.2020, який укладений між Житомирською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго", щодо земельної ділянки загальною площею 0,1695 га та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21 залишити без змін. Судові витрати покласти на позивача.

Апелянт зазначає, що cуд першої інстанції не врахував, що у Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир відсутні будь-які речові права на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, 18. Також зазначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Житомир не надав будь-яких доказів та не довів наявність у нього права, за захистом якого він звернувся до суду. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно та без належних на те доказів зазначив, що земельна ділянка площею 0,1695 га, яка є спірною, є частиною земельної ділянки площею 0,37га - є землею оборони. Окрім того, зауважує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Житомир неодноразово погоджував (в 2003, в 2007 та в 2008 роках) зовнішні межі земельної ділянки загальною площею 0,1695 га по вул. Адмірала Щасного, 18 у м. Житомирі, яка знаходиться в користуванні ТОВ "Полісся-Енерго", та протягом тривалого часу, впродовж якого спірна земельна ділянка перебувала в користуванні ТОВ "Полісся-Енерго", аж до червня 2021 року (більше 18 років) не вчиняв жодних дій, які б свідчили про заперечення права користування вказаною земельною ділянкою. Вважає, що пред`явлений позов не підлягає до задоволення, що не було враховано судом першої інстанції.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/890/21/481/22 від 31.08.2022 витребувано матеріали справи №906/890/21 з Господарського суду Житомирської області. 13.09.2021 матеріали справи №906/890/21 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/890/21 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В, суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л.

Розпорядженням керівника апарату суду №01-05/527 від 15.09.2022, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі Грязнова В.В. та судді члена колегії - Філіпової Т.Л., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.5 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/890/21.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/890/21 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2022 у справі №918/108/22 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства зобмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21; розгляд справи призначено на 03.11.2022 об 14:30 год.

Запропоновано позивачу та третій особі у строк до 17.10.2022 надати суду відзив на апеляційну скаргу та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Запропоновано відповідачу-2 у строк до 17.10.2022 надати суду письмові пояснення щодо апеляційної скарги та докази надсилання копії письмових пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Роз`яснено учасникам справи право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, передбачене статтею 197 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали направлено сторонам на електронні адреси, відомості про які наявні в матеріалах справи (а.с. 38, т. 4).

25.10.2022 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21, в якому останній вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Також, 25.10.2022 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно експлуатаційного відділу м. Житомир надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, з підстав, висвітлених в ньому, просить апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21 - без змін.

В судове засідання 03.11.2022 з`явились представник відповідача-1 (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів системи "Easy Con"), яка підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та представники позивача та третьої особи (в режимі відеоконференцзв`язку із приміщення Господарського суду Вінницької області), які заперечили доводи, викладені в апеляційній скарзі та надали пояснення по суті спору. 03.11.2022 до початку судового засідання від відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні оголошено перерву до 01.12.2022 об 15:15 год.

На підставі розпорядження від 30.11.2022 №01-05/643 керівника апарату суду у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії по справі № 906/890/21 - Олексюк Г.Є. у період з 29 листопада 2022 р. по 05 грудня 2022 р. включно, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 906/890/21 між суддями, протокол від 30.11.2022, яким визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду 30.11.2022 прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21 колегією суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В.

01.12.2022 до початку судового засідання від Квартирно експлуатаційного відділу м. Житомир на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 01.12.2022 з`явились представник відповідача-1 (в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів системи "Easy Con") та представник позивача, які надали додаткові пояснення щодо суті спору. Представник третьої особи заявляв клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку із приміщення Господарського суду Вінницької області, куди останній з`явився на визначені судом дату та час, однак з 08 год. 20 хв. до 10 год. 00 хв. та з 12 год. 38 хв. до 16 год. 04 хв. 01 грудня 2022 року в Господарському суді Вінницької області була відсутня електроенергія, внаслідок чого була відсутня можливість забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про що складено Акт № 22/2022 від 01.12.2022.

Відповідно до норм ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Рішенням виконкому Житомирської міської ради від 24.12.1952 №1040 земельна ділянка площею 0,3720 га відведена у користування КЕВ м. Житомир (том 1, а.с. 21-22).

Житомирським бюро технічної інвентаризації затверджено Генеральний план (схему розміщення) зазначеної ділянки. Тобто земельна ділянка державної власності за рішенням органу місцевого самоврядування передана у безстрокове користування суб`єкту господарювання Збройних Сил України.

Існування права користування земельною ділянкою підтверджується рішеннями виконкому Житомирської міської ради від 08.08.1974 №547 та від 04.10.1979 №605.

Так, рішенням виконкому Житомирської міської ради депутатів трудящих №547 від 08.08.1974 підтверджено право користування КЕЧ Житомирського району земельною ділянкою площею 488,9 га, в тому числі по вул. Театральна, 3 в м. Житомир фактичною площею 0,48 га (том 1, а.с. 30, 33)

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів №605 від 04.10.1979 підтверджено право користування КЕЧ Житомирського району земельною ділянкою, в тому числі по вул.Театральна, 3 в м. Житомир фактичною площею 0,3720 га (том 1, а.с. 35, 38).

Посилання на вказане рішення містить Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України 1993 року №34/203 в якому вказано, що в користуванні Житомирської КЕЧ району перебуває земельна ділянка площею 0,37 га. Акт складений, в тому числі, заступником голови Житомирського міськвиконкому та начальником КЕЧ (том 1, а.с. 52, 53).

Рішеннями виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів №669 від 18.11.1982 та №81 від 13.02.1992 вулиця Театральна перейменована на вулицю Героїв Сталінграду, а далі приміщення по вул. Героїв Сталінграду, 3 отримало адресу вул. Адмірала Щасного, 20 (том 3, а.с. 104 109).

Рішенням Житомирської міської ради народних депутатів виконавчого комітету від 10.11.1994 №603 затверджено матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони України згідно з додатком. В додатку значиться земельна ділянка площею 0,37 га за адресою м. Житомир, вул. Адмірала Щасного, 20, яка перебуває в користуванні Житомирського КЕЧ району (том 1, а.с. 18, 19).

Рішенням Житомирської міської ради від 28.03.2008 № 590 КЕВ м. Житомир надано дозвіл на складання документації із землеустрою на земельну ділянку загальною площею 0,3720 га розташовану за адресою вул. Адмірала Щасного 20, м. Житомир.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №35 від 16.02.2016 Квартирному експлуатаційному відділу м. Житомир для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України надано дозвіл для розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, щодо земельної ділянки площею 0,37 га за адресою м. Житомир вул. Адмірала Щасного, 20 (том 1, а.с. 64).

Листом Житомирської міської ради від 13.01.2020 №3289/11, адресованим ТОВ "Полісся-енерго" підтверджено право постійного користування спірною земельною ділянкою Міністерством оборони України (том 2, а.с. 77).

Господарським судом Житомирської області встановлено, що учасники справи не надали доказів про перейменування вулиці Адмірала Щасного на вулицю Дмитра Донцова, однак не заперечили цього факту.

Наказом начальника Житомирської КЕЧ району №138 від 10.11.2005 на підставі директиви Міністра оборони України №Д322/1/010 від 20.04.2005 Житомирська квартирно-експлуатаційна частина району переформована в Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомир з 10.11.2005 (том 1, а.с. 66).

За договором міни від 08.11.2002 Міністерство оборони України передало у власність ТОВ "Полісся-Енерго" нерухоме військове майно, що є власністю держави в особі Верховної Ради (користувач - Житомирська КЕЧ району) та належить до сфери управління міністерства, а саме будівлю №2 - адміністративний будинок "Б" площею 232 кв.м. військового містечка №108 по вул. Адмірала Щасного, 18 в м. Житомир (том 1, а.с. 67).

Рішенням Житомирської міської ради №366 від 05.09.2007 відповідачу-1 надано дозвіл на складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Адмірала Щасного, 18 та встановлення її зовнішніх меж (том 2, а.с. 28-30).

12.11.2007 у м. Житомир складено Протокол встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі ТОВ "Полісся-Енерго" вул. Адмірала Щасного, 18 (том 2, а.с. 15).

Протокол підписано директором ТОВ "Полісся-Енерго", начальником КЕЧ Житомирського району Гураленко В.М. та іншими. До Протоколу додається план, на якому відображена конфігурація земельної ділянки площею 0,1695 га (том 2, а.с. 16) з розміщеною на ній будівлею в межах площі 0,0183га. З пояснень учасників справи встановлено, що це є земельною ділянкою, відносно якої виник спір, на якій розміщене належне відповідачу-1 приміщення по вул. Адмірала Щасного, 18.

Рішенням Житомирської міської ради №724 від 16.09.2008 відповідачу-1 вирішено надати в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1695 га (том 2, а.с. 31, 32).

06.11.2008 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, за яким відповідач-1 отримав в оренду земельну ділянку на 5 років площею 0,1695 га, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008 (том 2, а.с. 9).

Листом від 02.04.2018 відповідач-1 звертався до позивача з проханням забезпечити доступ до будівлі №18 по вул. Дмитра Донцова через земельну ділянку позивача (том 1, а.с. 69).

У відповідь на вищевказаний лист КЕВ м. Житомир повідомило відповідача-1 листом №2051 від 18.04.2018, що останній не має можливості погодити безперешкодний проїзд автотранспортної техніки та механізмів проходу представників ТОВ "Полісся-енерго" та третіх осіб для проведення ремонтних робіт до адміністративної будівлі та пропонує знайти інший спосіб доступу до належної відповідачу-1 будівлі (том 1, а.с. 70).

Рішенням Житомирської міської ради №1931 від 22.06.2020 у пункті 5 вирішено затвердити технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати право користування земельними ділянками відповідно до додатку №5 (том 1, а.с. 49). Дане рішення міської ради і є предметом спору.

У додатку №5 до вказаного рішення міської ради зазначено, що відповідачу-1 надається земельна ділянка по вул. Дмитра Донцова, 18 (стара адреса вул. Адмірала Щасного, 18) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0,1695 га, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008, в оренду на 5 років, на якій розміщене належне відповідачу-1 нерухоме майно (том 1, а.с. 50).

16.09.2020 між відповідачами укладено договір оренди, за яким відповідач-2 передав, а відповідач-1 прийняв в користування вищевказану земельну ділянку строком на 5 років. В договорі зазначено, що він укладений на підставі вищевказаного рішення міської ради №1931 від 22.06.2020. Законність даного договору є предметом спору.

Положенням про квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир, яке затверджене у 2021 році, визначено, що відділ є державною установою, яка створена з метою організації виконання завдань з питань інженерно-інфрастуктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (том 1, а.с. 74) Пунктом 5 Положення позивачу надано право бути позивачем у суді. У пункті 14 зазначено, що позивач є правонаступником Житомирської КЕЧ району.

Позивач, звертаючись з позовом до Господарського суду Житомирської області просить: визнати незаконним та скасувати рішення Житомирської міської ради №1931 від 22.06.2020 в частині затвердженя технічної документації із земелеустрою та надання в користування ТОВ "Полісся-Енерго" земельної ділянки загальною площею 0,1695 га за адресою: м. Житомир, вул. Дмитра Донцова 18, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008; визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди від 16.09.2020 вказаної земельної ділянки; витребувати з незаконного володіння ТОВ "Полісся-Енерго" вказану земельну ділянку на свою користь.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що вказана земельна ділянка відноситься до земель оборони і перебуває в користуванні позивача.

Місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 рішення Житомирської міської ради №1931 від 22.06.2020, в частині, яка стосується Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго". Визнано недійсним договір №196 оренди землі від 16.09.2020, який укладений між Житомирською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго", щодо земельної ділянки загальною площею 0,1695 га. Відмовлено в позові в частині вимоги про витребування земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що Житомирська міська рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, що є землею оборони, тому оспорюване рішення у відповідній частині визнав протиправним та скасовував. Також зазначив, що Житомирська міська рада не наділена повноваженнями на передачу в оренду спірної ділянки, тобто державної власності (ст. 122 ч. 1 ЗК України), таким чином, оспорюваний договір суперечить вимогам частини 1 статті 124, частини 1 статті 122 ЗК України, тому визнаний судом недійсним. Щодо вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача-1 місцевий господарський суду повважав, що вона задоволенню не підлягає, оскільки: на земельній ділянці, яку позивач просить витребувати на свою користь, розташоване нерухоме майно, яке належить відповідачу-1, тому задоволення такої вимоги призведе до безпідставного порушення прав відповідача-1; повважав, що дана вимога не є ефективним способом захисту, оскільки цим судовим рішенням скасовується рішення міської ради, визнається недійсним договір оренди, констатується право постійного користування позивача, що в сукупності призводить до повного захисту порушених прав позивача.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 та ч.ч. 1, 2, 4 ст 77 ЗК України порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до підпункту б) пункту 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель оборони.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної норми ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення №1931 від 22.06.2020) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких землі оборони.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої (станом на час прийняття спірного рішення ради) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" (у відповідній редакції), за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 наведеного Закону).

Порядок використання земель оборони та особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом (частини четверта та п`ята статті 77 ЗК України).

За загальним правилом, наведеним у пункті 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення №1931 від 22.06.2020) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління. Вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного вище Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Правовідносини, які виникли у зв`язку з укладенням договору міни військового майна від 08.11.2002, не належали до сфери діяльності Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, оскільки не вимагали здійснення Кабінетом Міністрів України розпорядження земельною ділянкою, розташованою під придбаним об`єктом нерухомості, для набуття права на неї юридичною особою приватного права.

Водночас в силу наведених вище положень земельного законодавства саме позивачу у справі належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на реалізовану будівлю та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями про те, які землі, що обліковувались за позивачем, для потреб оборони не використовуються в силу правочину, який відбувся.

Однак таких дій позивач не вчинив і наведене законодавство не містить вказівки на можливість змусити позивача до дій з такого оформлення поза його волевиявленням, у зв`язку із чим і виник спір щодо умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору міни нерухомого майна з МОУ та способу оформлення цього права.

Щодо застосування і трактування норм права у правовідносинах стосовно: 1) переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель військового майна в контексті положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України; 2) визначення розміру таких земельних ділянок; 3) процедури автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до власника об`єкта нерухомості, розташованої на ній, чи необхідності отримання відмови Кабінету Міністрів України від указаних земель з метою реалізації такого права; 4) процедури розпорядження земельними ділянками, які мають правовий режим земель оборони, у разі встановлення обставин неправомірного набуття іншими особами такої земельної ділянки; 5) визначення особи, на користь якої повинна витребовуватися спірна земельна ділянка, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 дійшла таких висновків:

"Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування, зокрема, щодо об`єктів нерухомості, які мають режим військового майна.

Адже стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок, а статті 140, 141 та 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього власника чи користувача земельної ділянки.

Якщо віддати перевагу приписам статей 92, 140, 141 142 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу військового майна) перед загальними правилами про перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівель і споруд, то при переході будівлі чи споруди до власника юридичної особи приватного права чи фізичної особи, право на таку земельну ділянку до нового власника не перейде. Водночас уповноважений у відповідних правовідносинах орган буде позбавлений можливості оформити право на земельну ділянку новому власнику об`єкта нерухомості, якщо права на цю ділянку належать попередньому власнику чи постійному землекористувачу, без їх відмови від земельної ділянки, чим порушується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені.

На час відчуження військового майна за відповідним правочином від 21 грудня 2005 року згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або право вимагати оформлення земельних прав, які в нього виникають.

Особливості використання земель оборони (в тому числі самої процедури зміни цільового призначення земель оборони) визначаються Законом України "Про використання земель оборони" та відомчими нормативними актами (зокрема Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основними правилами користування наданими землями, Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженими наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483). Однак на час укладення договору купівлі-продажу військового майна положення законодавства, які встановлюють порядок відчуження земельних ділянок у випадку переходу права власності на розташовані на них військові об`єкти нерухомого майна, були відсутні.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

На момент укладення договору купівлі-продажу військового майна та виникнення у набувача такого майна прав на оформлення його земельних прав, відповідного звернення набувача до суду встановлення та зміна цільового призначення земельної ділянки у складі земель оборони визначалися статтями 20 і 21 ЗК України у відповідній редакції. При цьому мали враховуватися особливості правового режиму земель оборони, визначені Законом України від 27листопада 2003 року "Про використання земель оборони", та Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженим наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року 483.

Стаття 20 ЗК України в редакції від 5 листопада 2009 року деталізувала положення щодо зміни цільового призначення земельних ділянок. Загальне правило полягає в тому, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Виняток з цього правила складають землі сільськогосподарського призначення та землі оборони. Щодо останніх частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, які належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим військового майна у Збройних Силах України, на час укладення договору купівлі-продажу військового майна передбачали належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, що не узгоджується з наведеним у статті 19 ЗК України поділом земель України на категорії за основним цільовим призначенням.

Тому перехід права на земельну ділянку, що має правовий режим земель оборони, до приватного власника придбаного об`єкта нерухомості, розташованого на ній, об`єктивно зумовлює зміну її цільового призначення, зокрема, на землі забудови (житлової або громадської) або землі промисловості, адже змінюється суб`єкт її використання, земельна ділянка в такому випадку використовується для експлуатації придбаного у власність об`єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці, а не є наданою для розміщення і діяльності військової частини.

Наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель."

Зі з`ясованих в судових засіданнях обставин справи, колегією суддів встановлено, що позивачем не заперечується право відповідача-1 користування земельною ділянкою під належним йому об`єктом нерухомості, однак заперечується площа земельної ділянки, яка визначена відповідачем-2 як така, що необхідна для розміщення об`єкта нерухомості і його обслуговування.

Позивачем звертається увага, що розмір цієї ділянки має визначатись на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

В свою чергу наразі у відповідача-1 перебуває у користуванні земельна ділянка площею, 01695 га з розміщеною на ній будівлею в межах площі 0,0183 га.

Згідно Листа від 15.10.2019 №21/6543 Житомирська міська рада зверталася до Міноборони про надання згоди на передачу спірної земельної ділянки.

Разом з тим, як зазначено у вказаному листі Житомирська КЕЧ надавала попередню згоду на прийняття земельної ділянки в земельний фонд міста Житомир, на якій розміщена будівля, що передана ТОВ "Полісся-енерго" (лист №1846 від 27.12.2002).

Так, колегією суддів зважається на те, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міноборони. При цьому передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України (п. 45 Положення затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року №483).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 з посиланням на ст.14 Закону України від 06.12.1991 №1934-ХІІ "Про Збройні Сили України" визнавши спірну земельну ділянку землями оборони констатувала, що розпорядження такими землями відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. Аналогічних висновків прийшов Верховний Суд (Касаційний господарський суд) у справі №902/538/14 (постанова від 24.04.2018).

Враховуючи перераховані правові висновки Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду вважає, що перехід майнових прав на об`єкт нерухомості тягне за собою перехід до особи і земельних прав на частину земельної ділянки на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Бажання отримати в користування земельну ділянку більшою площею має кореспондуватись з рішенням КМУ про відмову від вказаної земельної ділянки.

В свою чергу, згода чи дозвіл на передачу земель оборони щодо спірної земельної ділянки не надавалась, Кабінет Міністрів України, як єдиний уповноважений на такі дії орган, право користування землями оборони не припиняв, отже рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 №1931 "Про затвердження документації із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам земельних відносин" та договір оренди землі від 16.09.2020 №196 про передачу в оренду земельної ділянки, укладений між Житомирською міською радою та ТОВ "Полісся-Енерго" (спірне рішення і договір) порушують, фактично припиняють право КЕВ м. Житомир та Міноборони використовувати земельну ділянку.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

На підставі вищевикладеного Господарський суд Житомирської області дійшов вірного висновку, що Житомирська міська рада не наділена повноваженнями на передачу в оренду спірної ділянки, яка є землею оборони, тобто державною власністю. Колегія суддів веде мову про всю земельну ділянку, оскільки матеріали справи не містять відомостей про площу земельної ділянки, яка визначена на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил, і потрібна відповідачу-1 для розміщення і обслуговування придбаного об`єкта нерухомості.

Щодо доводів скаржника про погодження позивачем меж земельної ділянки колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Положення КЕВ м. Житомир від 30.06.2021, начальник КЕВ не наділений повноваженнями на передачу земель оборони у користування іншій особі.

Твердження відповідача-1 щодо добросовісного, відкритого користування спірною земельною ділянкою більше 18 років не береться апеляційним судом до уваги, оскільки таке користування не є правовою підставою виникнення законного права користування землею.

Колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, оскільки відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 1 статті 761 ЦК України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; відповідач-2, як мотивовано судом вище, не мав права на передачу спірної ділянки в оренду.

Колегія суддів погоджується з висновкому суду першої інстанції, що позовна вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача-1 задоволенню не підлягає, оскільки на земельній ділянці, яку позивач просить витребувати на свою користь, розташоване нерухоме майно, яке належить відповідачу-1, а задоволення такої вимоги призведе до безпідставного порушення прав цього відповідача. В свою чергу договір міни від 08.11.2002 є чинний, не розірваний та не визнаний недійсним в судовому порядку.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача-1.

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі №906/890/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу №906/890/21 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "15" грудня 2022 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.