Постанова

від 08.03.2023 по справі 906/890/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/890/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Волковицької Н. О.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Енерго» - Чулкової Н. К.,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир - Кур`янової Н. М.,

Житомирської міської ради - не з`явився,

Міністерства оборони України - Барди С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Енерго»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 (у складі колегії суддів: Розізнана І. В. (головуючий), Бучинська Г. Б., Грязнов В. В.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 (суддя Тимошенко О. М.)

у справі № 906/890/21

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Енерго», Житомирської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України,

про визнання незаконним рішення, про визнання недійсним договору, про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Енерго» (далі - ТОВ «Полісся-Енерго») та Житомирської міської ради, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 5 рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 «Про затвердження документації із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам земельних відносин» в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання в користування ТОВ «Полісся-Енерго» земельної ділянки загальною площею 0,1695 га за адресою: вул. Дмитра Донцова 18, м. Житомир, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008;

- визнати недійсним, укладений між Житомирською міською радою та ТОВ «Полісся-Енерго», договір оренди землі від 16.09.2020 № 196;

- витребувати з незаконного володіння ТОВ «Полісся-Енерго» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира земельну ділянку загальною площею 0,1695 га за адресою: вул. Дмитра Донцова 18, м. Житомир, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані пункт рішення міської ради та договір оренди землі не відповідають положенням законодавства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.09.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.07.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 5 рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 в частині, яка стосується ТОВ «Полісся-Енерго». Визнано недійсним договір оренди землі від 16.09.2020 № 196, укладений між Житомирською міською радою та ТОВ «Полісся-Енерго», щодо земельної ділянки загальною площею 0,1695 га. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ТОВ «Полісся-Енерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того, товариством надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції та зазначено, що докази щодо понесення судових витрат на правничу допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г. від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 906/890/21 за касаційною скаргою ТОВ «Полісся-Енерго» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.03.2023.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на пункт 5 частини 1 статті 296 ГПК України, просить закрити касаційне провадження у справі № 910/13704/21, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України. У решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки після відкриття касаційного провадження у справі № 906/890/21 за касаційною скаргою ТОВ «Полісся-Енерго», Судом не встановлено підстав для закриття касаційного провадження, передбачених пунктами 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Житомирська міська рада не скористалась правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 справу № 906/890/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Волковицька Н. О.

Житомирської міської ради в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасників справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеному учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначений учасник справи не звертався до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника зазначеного учасника справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників ТОВ «Полісся-Енерго», Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир, Міністерства оборони України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 24.12.1952 № 1040 підтверджено право користування Квартирно-експлуатаційній частині Житомирського району приміщеннями фонду міської ради, відведеними до 1941 року та відведеними до них після 1944 року земельними ділянками, зокрема і земельною ділянкою площею 0,3720 га.

Житомирським бюро технічної інвентаризації затверджено Генеральний план (схему розміщення) зазначеної ділянки. Тобто земельна ділянка державної власності за рішенням органу місцевого самоврядування передана у безстрокове користування суб`єкту господарювання Збройних Сил України.

Також, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 08.08.1974 № 547 «Про підтвердження права користування земельною площею 488,9 га в межах міста Житомира Квартирно-експлуатаційній частині Житомирського району станом на 01.07.1974» підтверджено право користування Житомирської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - Житомирська КЕЧ району) земельною ділянкою площею 488,9 га, в тому числі по вул. Театральній, 3 в м. Житомирі фактичною площею 0,48 га.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 04.10.1979 № 605 «Про підтвердження права користування КЕЧ земельними площами в межах міста Житомира» підтверджено право користування Житомирською КЕЧ району земельними ділянками, зокрема і по вул. Театральній, 3 в м. Житомирі, фактичною площею 0,3720 га.

Актом інвентаризації земель Міністерства оборони України від 1993 року встановлено, що в користуванні Житомирської КЕЧ району перебуває земельна ділянка площею 0,37 га, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 04.10.1979 № 605.

Рішеннями виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 18.11.1982 № 669 «Про перейменування вулиці на честь 40-річчя Сталінградської битви» вулиця Театральна перейменована на вулицю Героїв Сталінграду.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13.02.1992 № 81 «Про практичні заходи по поверненню історичних назв вулицям та площам Житомира, впорядкування нумерації будинків на цих вулицях та площах, та присвоєння назв новим топонімічним об`єктам» будівлі по вул. Героїв Сталінграду, 3 надано нову адресу вул. Адмірала Щасного, 20.

Рішенням Житомирської міської ради народних депутатів виконавчого комітету від 10.11.1994 № 603 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України» затверджено матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони України, відповідно до яких земельна ділянка площею 0,37 га за адресою вул. Адмірала Щасного, 20, м. Житомир залишилась у користуванні Житомирського КЕЧ району.

Відповідно до наказу начальника Житомирської КЕЧ району від 10.11.2005 № 138, на підставі директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 № Д322/1/010, Житомирська КЕЧ району переформована в Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир з 10.11.2005.

Рішенням Житомирської міської ради від 28.03.2008 № 590 «Про припинення права користування, надання у користування, надання дозволу на складання, технічної документації із землеустрою щодо відведення та встановлення зовнішніх меж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» надано дозвіл Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомир на складання документації із землеустрою на земельну ділянку загальною площею 0,3720 га, розташовану за адресою: вул. Адмірала Щасного 20, м. Житомир.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 16.02.2016 № 35 «Про надання земельних ділянок, поновлення договорів оренди землі, продаж земельних ділянок, припинення права постійного користування земельними ділянками, припинення дії договору оренди землі, затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, надання дозволу на розроблення проектів землеустрою, технічної документації із землеустрою, проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, надання згоди на поділ земельних ділянок, передачу в суборенду та укладання додаткової угоди» надано дозвіл Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомир на розроблення технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,37 га за адресою: вул. Адмірала Щасного 20, м. Житомир для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України.

Як також установлено судами попередніх інстанцій, 08.11.2002 між Міністерством оборони України та ТОВ «Полісся-Енерго» укладено договір міни. Предметом цього договору є обмін нерухомого військового майна, що є власністю держави в особі Верховної Ради (користувач - Житомирська КЕЧ району) і належить до сфери управління Міністерства оборони України, а саме: будівля № 2 - адміністративний будинок «Б» площею 232 кв. м військового містечка № 108 по вул. Адмірала Щасного, 18 в м. Житомир, на квартиру, яка належить ТОВ «Полісся-Енерго» на праві колективної власності (пункт 1.1).

Рішенням Житомирської міської ради від 05.09.2007 № 366 «Про вилучення, надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ТОВ «Полісся-Енерго» надано дозвіл на складання документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Адмірала Щасного, 18, м. Житомир та встановлення її зовнішніх меж.

12.11.2007 складено Протокол встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі ТОВ «Полісся-Енерго» по вул. Адмірала Щасного, 18. Протокол підписано директором ТОВ «Полісся-Енерго», начальником КЕЧ Житомирського району та іншими. До Протоколу додано план конфігурації земельної ділянки площею 0,1695 га з розміщеною на ній будівлею в межах площі 0,0183 га.

Рішенням Житомирської міської ради від 16.09.2008 № 724 «Про вилучення та припинення, надання на праві користування земельних ділянок юридичним і фізичним особам» надано ТОВ «Полісся-Енерго» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1695 га.

06.11.2008 між Житомирською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Полісся-Енерго» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 0,1695 га, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008, строком на 5 років.

Судами установлено, що учасниками справи не надано доказів перейменування вулиці Адмірала Щасного на вулицю Дмитра Донцова, однак зазначене не заперечувалось.

02.04.2018 ТОВ «Полісся-Енерго» звернулось листом № 02/04 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир, у якому просило забезпечити доступ (проїзд автотранспортної техніки та механізмів, проходу представників ТОВ «Полісся-Енерго» та третіх осіб для проведення ремонтних робіт) до адміністративної будівлі 18 по вул. Дмитра Донцова через земельну ділянку позивача.

У відповідь на цей лист Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомир (лист від 18.04.2018 № 2051) повідомив ТОВ «Полісся-Енерго» про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, тому неможливо погодити безперешкодний проїзд автотранспортної техніки та механізмів, проходу представників ТОВ «Полісся-Енерго» та третіх осіб для проведення ремонтних робіт до адміністративної будівлі та запропонував знайти інший спосіб доступу до належної товариству будівлі.

Судами також установлено, що у листі від 13.01.2020 № 3289/11 Житомирською міською радою було повідомлено ТОВ «Полісся-Енерго» про наявність у Міністерства оборони України права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Разом з цим, рішенням Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 «Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам земельних відносин» затверджено технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідно до Додатку № 5 (пункті 5).

Відповідно до Додатку № 5 до цього рішення міської ради ТОВ «Полісся-Енерго» надано земельну ділянку по вул. Дмитра Донцова, 18 (стара адреса вул. Адмірала Щасного, 18) в оренду строком на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,1695 га, кадастровий номер 1810136600:03:032:0008, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ «Полісся-Енерго».

На підставі вище зазначеного рішення міської ради, 16.09.2020 між Житомирською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Полісся-Енерго» (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування спірну земельну ділянку строком на 5 років.

Предметом розгляду у справі № 906/890/21, є вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомир про визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання в користування ТОВ «Полісся-Енерго» спірної земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди землі від 16.09.2020 та витребування спірної земельної ділянки.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що міська рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки ця земельна ділянка належить до земель оборони, тому дійшов висновку про протиправність оспорюваного пункту рішення міської ради у відповідній частині, який підлягає скасуванню. Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний договір оренди землі суперечить вимогам законодавства, дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним. Разом з цим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки з огляду на те, що задоволення такої вимоги призведе до порушення прав ТОВ «Полісся-Енерго», яке є власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Як вбачається із змісту касаційної скарги ТОВ «Полісся-Енерго», предметом касаційного оскарження у справі, що розглядається, є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 у відповідній частині та визнання недійсним договору оренди землі від 16.09.2020.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Полісся-Енерго», послалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування положень статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 256, 257, 377, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 4, ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 904/1015/20, від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

Крім того, ТОВ «Полісся-Енерго», підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

При вирішення справи судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1695 га, яка є частиною земельної ділянки площею 0,37 га, є землями оборони та перебуває у користуванні позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 77 ЗК України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (частина 1). Порядок використання земель оборони та особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом (частина 5).

Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 наведеного Закону).

За змістом статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління.

Законами України «Про оборону України» (стаття 9) та «Про Збройні Сили України» (стаття 9) передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів тощо.

Перелік повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин, закріплений статтею 13 ЗК України, не є вичерпним. До них належать повноваження із нормативно-правового регулювання земельних відносин у випадках, визначених законом; прийняття визначених законом індивідуально-правових актів у сфері земельних відносин; загальна виконавчо-розпорядча діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (в тому числі й розпорядження землями державної власності).

Міністерство оборони України забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачає, що Міністерство оборони України, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління військовим майном (стаття 2). Цим законом також встановлено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства і організації.

Відповідно до цих приписів, наведених у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору міни від 08.11.2002, укладеного між Міністерством оборони України та ТОВ «Полісся-Енерго», останній набув право власності на нерухоме військове майно, а саме: будівлю № 2 - адміністративний будинок «Б» площею 232 кв. м військового містечка № 108 по вул. Адмірала Щасного, 18 в м. Житомир.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору міни) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Отже, на час відчуження військового майна за відповідним правочином (08.11.2002) згідно із чинним на той час законодавством, до набувача права власності на об`єкт нерухомого майна (військове майно), який розташований на земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що рішенням Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 «Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам земельних відносин» ТОВ «Полісся-Енерго» надано в оренду земельну ділянку площею 0,1695 га, строком на 5 років.

За договором оренди землі від 16.09.2020, укладеним між Житомирською міською радою та ТОВ «Полісся-Енерго», останньому передано в оренду земельну ділянку площею 0,1695 га.

За змістом частин 1, 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди), згідно з положеннями якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинків, споруд, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.

Як вбачається із матеріалів справи, у договорі міни від 08.11.2002, укладеному між Міністерством оборони України та ТОВ «Полісся-Енерго», на підставі якого останній набув право власності на нерухоме військове майно, не міститься відомостей щодо земельної ділянки (розміру, кадастрового номеру), на якій це майно розташовано.

У матеріалах справи також відсутні докази того, що розмір спірної земельної ділянки відповідає розміру земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт та необхідної для його обслуговування.

Частиною 1 статті 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, щодо належності спірної земельної ділянки до земель оборони, а також враховуючи, що зазначене рішення прийнято міською радою з перевищенням повноважень, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним та скасування пункту 5 рішення Житомирської міської ради від 22.06.2020 № 1931 «Про затвердження документації із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам земельних відносин» у відповідній частині.

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина 1 статті 761 ЦК України).

Отже, встановивши, що Житомирська міська рада не мала права на розпорядження спірною земельною ділянко, яка є землями оборони, зокрема і права на передачу її в оренду, а в матеріалах справи відсутні докази того, що розмір спірної земельної ділянки відповідає розміру земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт та необхідної для його обслуговування, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі від 16.09.2020 № 196.

ТОВ «Полісся-Енерго», у поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо застосування положень статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 256, 257, 377, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 4, ГПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 904/1015/20, від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання ТОВ «Полісся-Енерго» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки спір у справі № 906/890/21, яка розглядається, вирішено судами попередніх інстанцій у відповідності до висновків, викладених у зазначеній постанові.

Так за змістом цієї постанови, власник об`єкта нерухомості має право вимагати оформлення свого права користування земельною ділянкою, на якій він розташований, незалежно від відмови уповноваженої особи від цих земель, однак таке право не змінює вимог положень статті 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо розміру земельної ділянки, яка переходить до власника об`єкта нерухомості, що і було враховано судами попередніх інстанцій.

У справі № 910/8502/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з його висновком про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним рішення, скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання повернути земельну ділянку, з огляду на те, що Міністерством оборони України не доведено належність спірної земельної ділянки до земель оборони на час прийняття міською радою оспорюваного рішення.

Разом з тим, у справі № 906/890/21, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка є землями оборони та перебуває у користуванні позивача.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 08.09.2021 у справі № 904/1015/20, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 14.02.2019 у справі № 911/792/18, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки у зазначених справах вирішувались спори, які не стосуються земель оборони, щодо яких існує окремий порядок набуття та припинення права користування.

Суд касаційної інстанції визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 щодо застосування позовної давності у правовідносинах, пов`язаних з витребуванням майна, з огляду на те, що судами попередньої інстанції у справі № 906/890/21, яка розглядається, відмовлено у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, що виключає можливість застосування позовної давності.

Крім того, як вбачається зі змісту касаційної скарги, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог щодо витребування спірної земельної ділянки не є предметом касаційного оскарження.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «Полісся-Енерго» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.

Матеріалами справи та змістом оскаржуваних рішень підтверджується належне дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі, надання їм правильної оцінки, а доводи касаційної скарги про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 24.12.1952 № 1040 та рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів від 04.10.1979 № 605, Суд вважає безпідставними, оскільки скаржником взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством обставин, які б зумовлювали визнання зазначених рішень міської ради недопустимими доказами.

Саме лише посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не може ставити під сумнів судові рішення.

Наведені у касаційній скарзі доводи в цій частині фактично зводяться до незгоди ТОВ «Полісся-Енерго» з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, а також до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України .

Щодо доводів скаржника про неподання позивачем клопотання про призначення судової експертиза для визначення місця розташування спірної земельної ділянки, а також не призначення судами першої та апеляційної інстанції такої експертизи з власної ініціативи, Верховний Суд зазначає наступне.

Подання клопотання про призначення судової експертизи та призначення експертизи є правом, а не обов`язком сторін чи господарського суду відповідно. Питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що скаржник не був позбавлений права самостійно замовити експертизу, або звернутися до суду з відповідним клопотанням про призначення судової експертизи.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-Енерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.12.2022 та рішення Господарського суду Житомирської області від 25.07.2022 у справі № 906/890/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

Н. О. Волковицька