Постанова

від 08.12.2022 по справі 905/633/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року м. Харків Справа № 905/633/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Андерс О.К.

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

позивача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", м. Київ (вх. № 159 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2021 року (ухвалене суддею Макаровою Ю.В., повний текст рішення складено та підписано 20.12.2021) у справі № 905/633/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", м.Київ,

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Донецьк,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного підприємства "Содєйствіє", м. Костянтинівка Донецької області

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: вбудоване приміщення в цокольному та 1 поверхах житлового будинку літ Б-5, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_1 - в рахунок погашення заборгованості Приватного підприємства "Содєйствіє" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" за Генеральною кредитною угодою №01/32/004 від 10.07.2013 та кредитним договором (відзивна відновлювальна кредитна лінія) №010/32/005 від 10.07.2013 зі сплати 3% річних, нарахованих за період з 01.04.2018 по 31.03.2021 в сумі 171006,16 грн. з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на виникнення у відповідача як майнового поручителя зобов`язань за договором поруки №12/32/003 від 10.07.2013, який укладений для забезпечення виконання зобов`язань Приватного підприємства "Содєйствіє" перед позивачем, який є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Банк" Софіївський", за Генеральною кредитною угодою №01/32/004 від 10.07.2013 та кредитним договором від 10.07.2013 №010/32/005.

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі № 905/633/21 у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування висновку про відмову в позові суд послався на відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення нарахувань в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 171 006,16грн. з огляду на те, що зобов`язання по сплаті цих нарахувань не входять до кола зобов`язань відповідача, які забезпечені договором іпотеки.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність викладених у рішенні висновків суду обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення 3% річних, оскільки відповідно до норм чинного законодавства вказані додаткові нарахування є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, яка полягає у компенсації кредитору за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, виникає в силу закону і входить до складу основного грошового зобов`язання за кредитним договором, на погашення якого може бути звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2022 для розгляду справи № 905/633/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.02.22 у справі № 905/633/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", м.. Київ (вх. № 159 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі № 905/633/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 14.03.2022 о 10:45 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

Судова колегія зазначає про те, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

За таких обставин, судове засідання, призначене на 14.03.2022, не відбулось.

Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022 , затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб -до 19.02.2023 .

Отже, на теперішній час в Україні діє воєнний стан, який продовжено вищезазначеним Указом Президента України строком до 19.02.2023.

Водночас, з огляду на необхідність розгляду апеляційної скарги впродовж розумних строків в контексті встановлених п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантій, з огляду на приписи пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України, якими встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.22 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги позивача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", м. Київ (вх. № 159 Д/2) на рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2021 року у справі № 905/633/21 відбудеться "08" грудня 2022 об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 131.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2022, у зв`язку з відпусткою судді Плахова О.В., для розгляду справи № 905/633/21 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Сторони, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, представників для участі в ньому не направили, що відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Також відповідач не скористався передбаченим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відсутність якого відповідно до ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від позивача надійшло клопотання, в якому він просить відкласти розгляд справи із наданням можливості його представнику - адвокату Кошман О.П. приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язкуEаsyCon, посилаючись на те, що вона була позбавлена такої можливості через те, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.22 залишено без розгляду заяву позивача про проведення судового засідання, яке призначено на 08.12.22 об 11:30 за участі його представника адвоката Кошман О.П. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язкуEаsyCon.

Щодо зазначеного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 11,12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, за змістом наведених норм, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.22 заяву позивача про проведення судового засідання, яке призначено на 08.12.22 об 11:30 за участі його представника адвоката Кошман О.П. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon залишено без розгляду у зв`язку з тим, що вказану заяву подано з порушенням строку, встановленого ч. 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України і при цьому позивачем не заявлено про поновлення цього строку.

Наведене свідчить, що судом не створювалось перешкод у реалізації позивачем у встановленому ст. 197 ГПК України порядку свого права прийняти участь в судовому засіданні 08.12.22 в режимі відеоонференції, а тому його посилання на позбавлення його відповідної можливості є безпідставними

З огляду на наведене та враховуючи, що оскільки поважність причин неявки представника позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, письмових пояснень позивача по суті справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софіївський" (банк) та Приватним підприємством "Содєйствіє" (позичальник) була укладена Генеральна кредитна угода №01/32/004 (далі - Генеральна угода), відповідно до п.1.1. якої банк на підставі цієї угоди зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах цієї угоди і які є невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальнику за кредитами, наданими в межах даної угоди, не повинен перевищувати 2 000 000,00грн. Термін дії угоди до 10 липня 2016.

Розділом 2 Генеральної угоди визначено умови надання та забезпечення повернення кредитних коштів, зокрема визначена відсоткова ставка за надання кредитних коштів у національній валюті у розмірі 24% річних, з 08.07.2015 - 26% річних (в редакції Додаткової угоди до Генеральної кредитної угоди від 08.07.2015). За умовами п.2.2 відсотки сплачуються щомісячно платіжним дорученням на рахунок доходів Банку, що передбачений окремим кредитним договором, який діє у межах цієї угоди, кожного місяця, виходячи з календарної кількості днів користування позикою.

За змістом п. 2.4. Генеральної угоди конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, комісійні винагороди, об`єкти кредитування визначаються сторонами окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в межах цієї угоди.

Відповідно до п. 2.5 Генеральної угоди в якості забезпечення зобов`язань по кредитах позичальника, наданих банком в межах цієї угоди, банку передається в заставу наступне майно: вбудоване приміщення в цокольному та першому поверсі житлового будинку загальною площею 135,2 кв.м., яке належить на праві власності фізичній особі-громадянці України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною оціночною вартістю 4 073 394,00.

Згідно з п.4.1 Генеральної угоди банк зобов`язується на умовах цієї угоди відкривати позичальнику позичкові рахунки згідно умов укладених сторонами в межах даної угоди кредитних договорів та додаткових угод до них, у відповідності до загальних умов кредитування, визначених у ст.1, 2 цієї угоди, та, за письмовими вимогами позичальника, перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти в межах розмірів лімітів, визначених в кожному окремому кредитному договорі.

За умовами п.5.1 Генеральної угоди позичальник взяв на себе зобов`язання використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів і сплату нарахованих відсотків відповідно до умов кредитних договорів, укладених в межах цієї угоди.

Відповідно до розділу 10 угоди у разі несвоєчасного повернення позичальником кредитів у визначені кредитними договорами терміни, укладених в межах даної угоди, останній відшкодовує банку завдані цим збитки в повній сумі понад неустойку (штраф, пеню), які передбачені окремими кредитними договорами, укладеними в рамках даної угоди (п.10.1 Генеральної угоди).

В кожному окремому кредитному договорі, укладеному в межах цієї угоди, за згодою сторін може бути визначений інший порядок та розмір відповідальності за порушення зобов`язання по такому кредитному договору (п. 10.4 Генеральної угоди).

08.07.2015 між банком та позичальником було укладено Додаткову угоду №010/32/004/1 до Генеральної кредитної угоди №01/32/004 від 10.07.2013 відповідно до якої визначений строк повернення кредитних коштів до 10.07.2016.

10.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софіївський" (банк) та Приватним підприємством "Содействіє" (позичальник) було укладено кредитний договір №010/32/005 (відзивна відновлювальна кредитна лінія), відповідно до п.1.1 якого банк на умовах цього договору та укладеної між сторонами Генеральної кредитної угоди №01/32/004 від 10.07.2013 відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у сумі 2 000 000, 00 грн на поповнення обігових коштів та ведення фінансово-господарської діяльності зі сплатою 24,0% річних.

За умовами п. 1.3. кредитного договору зобов`язання по договору забезпечуються наступним заставним майном: вбудоване приміщення в цокольному та першому поверсі житлового будинку загальною площею 135,2 кв.м., яке належить на праві власності фізичній особі - громадянці України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною оціночною вартістю 4 073 394, 00грн.

Кредит позичальнику надається повністю або частково в межах суми, зазначеної в п.1.1 цього договору на підставі письмової заяви позичальника та за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань згідно із цим договором (п.1.4 кредитного договору).

Відповідно до п.5.7 договір кредиту вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софіївський" (іпотекодержатель) та фізичною особою ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №12/32/003 від 10.07.2013 (далі - договір іпотеки), відповідно до п.1.1 якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку наступний об`єкт нерухомості: вбудоване приміщення площею 135,2кв.м. в цокольному та на 1 поверсі житлового будинку літ Б-5, що розташовано за адресою АДРЕСА_1 , яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування вбудованого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Резніченко О.А. 09 квітня 2010 року за реєстровим №606, зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації м. Донецька 14.04.2010 року за реєстраційним номером 78849321, та перереєстрованого Державним реєстратором прав на нерухоме майно-приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. 04 лютого 2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 5359214000, про що надано Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права за індексним номером 269817.

Предмет іпотеки перебуває в іпотеці відповідно до цього договору разом з усіма його невідокремленими приналежностями та поліпшеннями, у тому числі тими, що будуть здійснені після укладання цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору іпотеки загальна вартість предмету іпотеки на момент укладення цього договору визначена за згодою сторін, що відповідає ринковій вартості предмета іпотеки та становить 4 073 394,00грн. Вартість предмета іпотеки на момент укладення цього договору не враховується при визначені ціни предмета іпотеки у майбутньому, у тому числі - під час звернення стягнення на нього іпотекодержателем, якщо інше не передбачено цим договором та/або кредитним договором.

Обтяження іпотекою предмета іпотеки, а також взаємні права і обов`язки сторін за цим договором виникають з моменту набуття сили цим договором. Пріоритет прав іпотекодержателя відносно прав третіх осіб на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою згідно цього договору. Державна реєстрація іпотеки відповідно до цього договору здійснюється іпотекодержателем у порядку, встановленому законодавством України, за рахунок іпотекодавця (п.1.3 договору іпотеки).

Пунктом 2.1 договору іпотеки визначено, що іпотека забезпечує повне виконання грошових зобов`язань боржника, що виплавають та/або можуть виникнути у майбутньому з генеральної кредитної угоди №01/32/004 від 10 травня 2013 року, що укладений між іпотекодержателем та Приватним підприємством "Содействіє", з будь-якими змінами до неї. Відповідно до умов кредитного договору позичальник отримує від іпотекодержателя кредит у розмірі 2 000 000,00грн, при цьому строк повернення кредиту не пізніше 10.07.2016 року, порядок погашення позичальником кредиту, сплати процентів, комісій, неустойок та інших платежів визначаються кредитним договором.

За умовами п.2.2 договору іпотеки іпотекодержатель також має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги щодо:

- відшкодування витрат, спричинених пред`явленням вимоги за кредитним договором та/або зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору;

- відшкодування витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки;

- сплата неустойки відповідно до кредитного договору;

- сплати процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору;

- повернення суми кредиту відповідно до умов кредитного договору;

- відшкодування витрат та збитків, завданих порушенням умов кредитного договору та/або цього договору.

Іпотекодержатель має право без згоди іпотекодавця відступити свої права за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі свого права вимоги за кредитним договором (п.6.1 договору іпотеки).

Відповідно до п.7.1. договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальнику будь-яких умов кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України. У цьому випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. В цій вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання/виправлення порушеного зобов`язання у не менш ніж 30-ти (трицятиденний) строк від дня направлення вимоги на адресу іпотекодавця та/або позичальника, вказану в цьому договорі, або повідомлену іпотекодержателю в порядку, встановленому в п.9.6 цього договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель з наступного після закінчення зазначеного терміну дня, набуває право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказана вимога не перешкоджає іпотеко держателю здійснювати праа на звернення стягнення на предмет іпотеки без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотеко держателя, як то передбачено п.п. 7.2.1., 7.2.2. п.7.2. цього договору (застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя), якщо інше не встановлене законом. Крім випадків, передбачених законом, право вибору способу задоволення вимог іпотеко держателя, визначених цим договором, належить іпотекодержателю.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п.9.1 договору іпотеки).

Матеріалами справи підтверджується, що договір іпотеки був посвідчений 10.07.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Соболевою В.Л. та зареєстрований в реєстрі за №3600, в реєстрі для заборон за №62.

Відомості щодо обтяжень за іпотечним договором №12/32/003 від 10.07.2013 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.04.2017 по справі №905/317/17 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Содєйствіє" на користь Публічного акціонерного товариства Банк "Софійський" 1 900 068,42 грн. простроченої заборгованості по сплаті основної суми кредиту, 330 694,97грн. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 33 461,37грн. відшкодування витрат по оплаті судового збору.

12.09.2017 на підставі вказаного рішення суду відкрито виконавче провадження №54694092, 19.12.2019 державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку з відсутністю боржника за його місцезнаходженням.

06.05.2019 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (новий кредитор) був укладений договір №04 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до п.2.1 якого банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців, боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами) та договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно з реєстром у додатку №1 до цього договору.

Як зазначено в п.2.2 договору №04 новий кредитор в день укладення договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п.4.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, право вимагати та отримувати платежів за гарантією (якщо така видавалась), відшкодування за договором страхування тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку №1 до цього договору.

Матеріалами справи підтверджується, що у виконання п. 3.4. договору №04 від 06.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" як новий кредитор надіслав 07.05.2019 Приватному підприємству "Содєйствіє" лист №2/2019/05/94 від 07.05.2019, яким повідомив про відступлення права вимоги за кредитним договором №010/32/005 від 10.07.2013, який укладений на умовах Генеральної кредитної угоди №010/32/004 від 10.07.2013.

За письмовими поясненнями позивача від 12.08.2021 направити ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги за місцем її реєстрації засобами поштового зв`язку не було можливим, оскільки за Розпорядженням КМУ від 7 листопада 2014 №1085-р м.Донецьк входить в перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та відповідно АТ "Укрпошта" не здійснюється пересилання поштової кореспонденції.

06.05.2019 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" від імені якої діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (цесіонарій) був укладений договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами, відповідно до п.1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, і у зв`язку з укладанням сторонами договору відступлення прав цедент відступає та передає, а цесіонарій приймає та набуває всіх належних цеденту прав за іпотечними договорами, а саме іпотечним договором №12/32/003 від 10.07.2013 в тому числі.

Пунктом 2.1. вказаного Договору передбачено, що права за договорами іпотеки вважаються переданими (відступленими) цедентом цесіонарію з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

З моменту передання (відступлення) прав за договором іпотеки цесіонарій замінює цедента у правовідносинах, які склалися між ним та іпотекодавцями за договором іпотеки (п.2.2. договору).

Відповідно до п.2.3. Договору в день підписання та нотаріального посвідчення цього договору цедент зобов`язаний передати цесіонарію всі наявні документи, що засвідчують права, які передаються, за цим договором. Цедент також передає цесіонарію всі наявні документи з судових справ та/або виконавчих проваджень, які безпосередньо стосуються договорів застави.

Договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами нотаріально засвідчений 14.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрований в реєстрі за №1192.

У зв`язку з набуттям права вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт", за заявою останнього ухвалою господарського суду Донецької області по справі №905/317/17 від 19.09.2019 замінено стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 14.04.2017 по справі №905/317/17 про стягнення з Приватного підприємства "Содействіє" заборгованості за Кредитним договором №010/32/005 від 10.07.2013 в загальній сумі 2 264 224,76грн. з Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" м. Київ на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" м. Київ.

Відтак, як правомірно зазначив суд першої інстанції на час звернення позивача з даним позовом він є належним кредитором у зобов`язаннях щодо повернення кредиту та іпотечних зобов`язаннях по відношенню до відповідача та третьої особи.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов пункту 7.1. договору іпотеки Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" 15.05.2019 направило на адресу Приватного підприємства "Содєйствіє" письмову вимогу №2/2019/05/163 від 15.05.2019 про погашення основної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 900 068,42грн., пені у розмірі 292 174,46грн., заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 330 694,97грн, заборгованості за 3% річних у розмірі 63 873,53грн. та попереджав у разі невиконання вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач та третя особа заборгованість не сплатили, у зв`язку з чим позивач вважає за необхідне реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на невиконання третьою особою зобов`язань щодо повернення суми позики, а відтак виникнення у Приватного підприємства "Содействіє" обов`язку сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період прострочення з 01.04.2018 по 31.03.2021 у розмірі 171 006,16грн., в рахунок погашення яких позивач і звернувся до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в позові, виходячи з наступних мотивів.

Предметом спору у даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №12/32/003 від 10.07.2013 в рахунок погашення заборгованості третьої особи по сплаті 3% річних перед позивачем за Генеральною кредитною угодою №01/32/004 від 10.07.2013 та укладеного в її межах кредитного договору №010/32/005 від 10.07.2013.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (п. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України), якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Частиною першою ст. 7 вказаного Закону передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 590, ч. 2 ст. 592 ЦК України, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено право заставодержателя (іпотекодержателя) на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі неналежного виконання основного зобов`язання, а також право заставодержателя (іпотекодержателя) вимагати дострокового виконання основного зобов`язання у разі порушення заставодавцем (іпотекодавцем) обов`язків, встановлених іпотечним договором (договором застави), а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави (іпотеки).

Вказане вище право іпотекодержателя передбачено також положеннями п. 7.1 Іпотечного договору, згідно якого набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України.

Як правомірно зазначено судом першої інстанції, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором Приватне підприємство "Содействіє" належним чином не виконало, що підтверджено рішення господарського суду Донецької області від 03.04.2017 по справі №905/317/17.

Так, вказаним рішенням позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Содєйствіє" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" 1 900 068,42грн простроченої заборгованості по сплаті основної суми кредиту, 330 694,97грн простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 33 461,37грн відшкодування витрат по оплаті судового збору.

У вказаному рішенні встановлені обставини неповернення третьою особою суми кредитних коштів у розмірі 1 900 068,42 грн. у встановлений строк до 10.07.2016, заборгованість на час розгляду справи у вказаному розмірі залишилася несплаченою.

Вказане судове рішення набрало законної сили 13.04.2017 та станом на теперішній час не скасоване, що не заперечується сторонами.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже факт невиконання основного кредитного зобов`язання є преюдиційним,тобто таким, що не потребує повторного доказування.

Як зазначено вище, права вимоги за кредитним договором №010/32/005 від 10.07.2013 на загальну суму 3 387 983,14грн., у т.ч. за основною сумою (тілом) 1 900 068,42грн. та за нарахованими відсотками 1 487 914,72грн. були відступлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт".

Так, ухвалою господарського суду Донецької області по справі №905/317/17 від 19.09.2019 здійснена заміна сторони по справі № 905/317/17 з Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" м. Київ на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" м.Київ; здійснена заміна стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 14.04.2017 по справі № 905/317/17 з Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" м. Київ на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт".

Внаслідок укладання договору про відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 06.05.2019 позивач набув також всі належні іпотекодержателю права за іпотечним договором №12/32/003 від 10.07.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Доказів у підтвердження сплати присуджених до стягнення рішенням суду по справі №905/317/17 грошових коштів матеріали справи не містять.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення. Зокрема, зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Позивач, посилаючись на прострочення виконання Приватним підприємством "Содєйствіє" грошових зобов`язань з повернення кредитних коштів у розмірі 1 900 068,42 грн, на підставі ст.625 ЦК України здійснив нарахування 3% річних за період з 01.04.2018 по 31.03.2021 у розмірі 171 006,16грн, в рахунок погашення яких і просить суд здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що оскільки строк виконання зобов`язань з повернення кредитних коштів встановлений до 10.07.2016 (в редакції Додаткової угоди №010/32/004/1 до Генеральної кредитної угоди №01/32/004 від 10.07.2013), після вказаної дати зобов`язання третьої особи щодо сплати обумовлених договором нарахувань (в даному випадку процентів) за користування грошовими коштами припинилися, але не припинилося зобов`язання в повному обсязі сплати суму заборгованості, яка сформувалася на вказану дату.

Закінчення строку дії договору не припиняє невиконаного зобов`язання між сторонами. Такої ж правової позиції Верховний Суд дотримується у постановах від 19.05.2020 у справі №910/9167/19; від 9 квітня 2020 при розгляді справи №910/4962/18, де в своєму висновку зазначив, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про повернення попередньої оплати за договором підряду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами ст. ст. 509, 598, 599, 631 ЦКУ закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки, згідно з ст. 599 ЦКУ, ч. 1 ст. 202 ГКУ такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Як зазначено вище, частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 06 лютого 2019 року в справі №175/4753/15-ц Верховний Суд висловив правову позицію, що вимоги банку про стягнення процентів та пені після закінчення строку кредитування не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 , від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц уже неодноразово вказувалося на те, що право кредитодавця нараховувати проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця у вказаних правовідносинах забезпечуються ч.2ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України не є неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання

Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.

З урахуванням наведеного, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що проценти, що нараховуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики чи кредиту, встановлюються не на підставі договору позики чи кредиту, а на підставі закону.Зазначені проценти мають різну правову природу, відповідно, проценти за ч. 2 статті 625 ЦК України є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, в той час як проценти за кредитним договором - платою за користування кредитними коштами.

Отже, проценти на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не є процентами у вигляді плати за користування кредитними коштами, які встановлені на підставі кредитного договору, однак вказаною нормою передбачена можливість сторонам визначити свій розмір процентів відповідальністю за порушення грошового зобов`язання (за неправомірне користування грошовими коштами) в разі спливу строку кредитування, який має бути погоджений сторонами в самому договорі з вказівкою про природу цих процентів.

Умовами п.2.2. Генеральної кредитної угоди, п.1.1., 2.3. кредитного договору визначено процентну ставку та порядок сплати процентів за користування кредитними коштами.

Так, умовами п.2.3. кредитного договору визначено порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, нарахування яких здійснюється на суму кредиту за фактичний строк користування ним з дня видачі кредиту по день повернення кредиту.

Разом з цим, з урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вказана умова не є за свою суттю умовою про порядок сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі спливу строку кредитування,оскільки, як зазначено вище, проценти, визначені кредитним договором за користування кредитом нараховані по день повернення кредиту не можуть бути ототожнені з процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки зазначені умови договору іпотеки стосуються забезпечення зобов`язання саме зі сплати процентів як плати за правомірне користування кредитними грошовими коштами та кредитний договір не містять умов щодо визначення іншого ніж встановлено ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України розміру процентів як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання (за неправомірне користування кредитними коштами), господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах сторонами в договорі не визначено умови нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами, що регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як правомірно зазначив суд першої інстанцїї, непогодження у договорі таких умов не позбавляє особу права на застосування того розміру відповідальності за порушення грошового зобов`язання, який визначений у ст. 625 Цивільного кодексу України,оскільки, як зазначено вище, саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що на будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги той факт, що зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд першої інстанції правомірно зазначив, що нарахування 3% річних на суму простроченого зобов`язання відповідає вимогам закону.

Разом з цим, в межах даної справи до суду заявлена вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості перед позивачем зі сплати 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як зазначено вище, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату відсотки, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Таким чином, як правомірно зазначив суд першої інстанції, у договорі іпотеки повинні бути визначені конкретні зобов`язання, які ця іпотека забезпечує, при цьому ці зобов`язання безпосередньо повинні витікати з умов договору, виконання якого забезпечується, а будь-які збільшення суми основного зобов`язання повинні бути прямо передбачені умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотекодержатель та іпотекодавець укладаючи договір іпотеки №12/32/003 від 10.07.2013 визначили забезпечені іпотекою вимоги у відповідному розділі "стаття 2. Забезпечені іпотекою вимоги".

Так, за умовами п. 2.1 договору іпотеки предметом іпотеки забезпечено виконання грошових зобов`язань, що випливають з умов генеральної кредитної угоди, за якою позичальник зобов`язувався повернути одержані кредитні кошти і сплатити нараховані відсотки відповідно до умов кредитного договору, а також додатково до встановленої відсоткової ставки за кредит сплатити штрафні санкції у розмірі та при настанні випадків, обумовлених угодою.

За умовами п. 2.2 договору іпотеки іпотекодержатель також має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги щодо: відшкодування витрат, спричинених пред`явленням вимоги за кредитним договором та/або зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору; відшкодування витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки; сплата неустойки відповідно до кредитного договору; сплати процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору; повернення суми кредиту відповідно до умов кредитного договору; відшкодування витрат та збитків, завданих порушенням умов кредитного договору та/або цього договору.

Отже, сторонами угоди визначений виключний перелік зобов`язань, що є забезпеченими іпотечним майном.

При цьому, як правомірно зазначив суд першої інстанції, ані умови Генеральної кредитної угоди, ані укладений в її межах кредитний договір не містять зобов`язань боржника сплатити кошти саме за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України, втім передбачають інші обов`язки у разі невиконання грошових зобов`язань (розділ 10 генеральної кредитної угоди, п. 4.1 кредитного договору). В свою чергу умови іпотечного договору визначають, що іпотекою забезпечуються саме ті грошові зобов`язання, які випливають з умов генеральної кредитної угоди, а також вимоги за переліком у п. 2.2.

З наведеного вбачається, що договір іпотеки не містить умови, яка б вказувала про забезпечення іпотекою вимог за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на умови п.7.1 іпотечного договору, за яким іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або кредитним договором та/або законодавством України, як на підставу вважати, що право звернення стягнення на предмет іпотеки, незважаючи на відсутність такого зобов`язання як забезпеченого у п. 2.1, п. 2.2 іпотечного договору, виникає у будь-якому випадку, передбаченому законом, у тому числі й у разі застосування ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки за змістом вказаної умови Договору кредиту відсилка до інших випадків, передбачених законодавством України стосується випадків, коли право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає на підставах, визначених законодавством, яке в свою чергу не визначає нарахування процентів річних на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України підставою виникнення права звернення на предмет іпотеки.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про можливість включення до загальної суми заборгованості в межах якої може бути звернено стягнення на предмет іпотеки 3 % річних .

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення нарахувань в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних у розмірі 171 006,16 грн. з огляду на те, що зобов`язання по сплаті зазначених нарахувань не входять до кола зобов`язань відповідача, які забезпечені договором іпотеки.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності встановлення судом при вирішенні питання, чи забезпечуються іпотекою вимоги кредитора про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за правилами статті 625 ЦК України, наявності домовленості в іпотечному договору щодо забезпечення іпотекою таких вимог, викладена в постановах Верховного Суду від 14.07.21 у справі № 186/1376/19, від 04.08.21 у справі № 591/1280/19 та від 04.08.21 у справі № 727/7578/16-ц.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2021 року у справі № 905/633/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 19.12.22.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль