Постанова

від 15.12.2022 по справі 640/2534/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/2534/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Апарату Верховної Ради України, ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 596979,42 грн;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з посади помічника - консультанта вона мала право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, втім відповідачем у її виплаті було відмовлено, з підстав відсутності коштів. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушив її право на отримання частини своєї заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а поновлення такого права можливо шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії по її виплаті.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що по відношенню до працівника - помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем є саме народний депутат України у якого така особа працювала помічником-консультантом, а відповідач лише здійснює кадрове та фінансове обслуговування таких працівників у межах загального фонду оплати праці. Крім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що здійснення виплат помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюється лише в межах загального фонду оплати праці, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України. Неврахування зазначеного призведе до порушення відповідачем, який є бюджетною установою, вимог Бюджетного кодексу України, оскільки розпорядники бюджетних коштів не можуть брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі понад кошторисні призначення. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі, а підстави для нарахування та виплати позивачу спірних виплат відсутні.

Також, не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільнені.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 18.07.2000 №1605 позивача з 04.05.2000 було зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Ємця О.І. на час його депутатських повноважень без надання статусу державного службовця та встановлено заробітну плату в сумі 260,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Ємця О.І. від 13.07.2000 та заяви позивача від 13.07.2000.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.02.2001 №297 позивача з 01.03.2001 було звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України Ємця О.І. за власним бажанням, про що свідчить заява позивача від 16.02.2001.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 03.04.2001 №765 позивача з 20.04.2001 було зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Філенка В.П. на час його депутатських повноважень та встановлено заробітну плату в сумі 120,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Філенка В.П. від 20.03.2001 та відповідної заяви позивача б/н.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 07.05.2002 №856 позивача з 14.05.2002 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України Філенка В.П. на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та пункту 1.1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-BP.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 23.05.2002 №978 позивача з 15.05.2002 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Веревського А.М. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із присвоєнням сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 1200,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Веревського А.М. від 14.05.2002 та заяви позивача від 15.05.2002.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 01.03.2004 №417 позивачу встановлювалась заробітна плата в сумі 1200,00 грн. на місяць на підставі подання народного депутата України Веревського А.М. від 19.02.2004.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.05.2006 №1340 позивача з 25.05.2006 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України Веревського А.М. на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та пункту 1.1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 25.07.2006 №4361 позивача з 01.06.2006 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Борисова В.Д. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 4000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Борисова В.Д. від 01.06.2006 та заяви позивача від 01.06.2006.

Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 18.06.2007 №3656 та підставі подання народного депутата України Борисова В.Д. від 14.06.2007 та заяви позивача від 14.06.2007 останній з 14.06.2007 була надана частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку. Згідно з випискою з особового рахунку працівника за 2007 рік позивачу виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 8118,65 грн.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 10.12.2007 №8611 ОСОБА_6 з 25.05.2006 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України п`ятого скликання Борисова В.Д. за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, про що свідчить заява позивача від 23.11.2007. Відповідним розпорядженням зазначено провести виплату компенсації за 44 календарні дні невикористані основної щорічної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 18.12.2007 №9226 позивача з 26.11.2006 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Борисова В.Д. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 6000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Борисова В.Д. від 26.11.2007 та заяви позивача від 26.11.2007.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 21.12.2012 №5879 позивача з 13.12.2012 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Павленка Р.М. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, звільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання Борисова В.Д. , встановлено заробітну плату в сумі 5000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Павленка Р.М. від 12.12.2012 та заяви позивача від 12.12.2012.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 11.12.2014 №7949 позивача з 28.11.2014 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Павленка Р.М. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, увільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання Павленка Р.М. , встановлено заробітну плату в сумі 4808,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Павленка Р.М. від 27.11.2014 та заяви позивача від 27.11.2014.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 23.01.2015 №472 позивача з 14.01.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Гриніва І.О. на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця порядком переведення, звільнивши від виконання обов`язків помічника- консультанта народного депутата України Павленка Р.М. , встановлено заробітну плату в сумі 8000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Павленка Р.М. від 14.01.2015 та заяви позивача від 14.01.2015.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.07.2016 №2648-к позивача з 30.06.2016 було переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України Гриніва І.О. на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба), встановлено заробітну плату в сумі 20000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Гриніва І.О .

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України №1305-к від 27.08.2019 помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 30.08.2019 №1476-к позивача з 03.09.2019 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Гриніва І.О. на час його депутатських повноважень (патронатна служба, встановлено заробітну плату в сумі 20000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України Гриніва І.О. та заяви позивача від 30.08.2019.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України від 30.12.2020 №20-26/1698 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:

- ІІІ скликання Ємця О.І. з 04 травня 2000 року до 01 березня 2001 року - 25 календарних днів;

- ІІІ скликання Філенка В.П. з 20 березня 2001 року до 14 травня 2002 року - 34,5 календарних днів;

- IV скликання Веревського А.М. з 15 травня 2002 року до 25 травня 2006 року - 81 календарних днів;

- V скликання Борисова В.Д. з 01 червня 2006 року до 23 листопада 2007 року - 44 календарних днів;

- VI скликання Борисова В.Д. з 26 листопада 2007 року до 12 грудня 2012 року - 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки (всього 156,5 календарних днів);

- VII скликання Павленка Р.М. з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року - 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 16 календарних днів додаткової відпустки (всього 75 календарних днів);

- VIII скликання Павленка Р.М. з 28 листопада 2014 року до 13 січня 2015 року - 4 календарних днів;

- VIII скликання Гриніва О.І. з 14 січня 2015 року до 29 червня 2016 року, з 30 червня 2016 року до 29 серпня 2019 року (патронатна служба) - 139 календарних днів.

Позивач звернулася до відповідача з заявою від 17.12.2020 про виплату їй компенсації за невикористану відпустку, втім листом від 25.01.2021 №15/26-2021/17474 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з відсутністю коштів.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, тобто позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України. Відтак, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону № 2790-XII визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України, здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Частиною 3 ст. 1.1 Положення № 379/95 про помічника-консультанта народного депутата України, передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Згідно з положеннями ст.ст. 21 - 24 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

При цьому, договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Отже, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно зі ст. 3.1 Положення № 379/95 персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4.1 Положення № 379/95 розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Частиною 5 ст. 4.4 Положення № 379/95 встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування.

Таким чином, усі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Водночас, як встановлено під час розгляду цієї справи, позивачу не виплачена у повному обсязі компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про відсутність у нього обов`язку з виплати позивачу компенсації у зв`язку з тим, що питання пов`язані з оплатою праці помічників-консультантів народного депутата України в межах місячного фонду заробітної плати відноситься до компетенції такого депутата.

Проте, колегія суддів критично ставиться до такої позиції відповідача, оскільки ст. 34 Закону №2790-XII не передбачає виплату компенсації за рахунок коштів народних депутатів України.

Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі.

За правилами ч. 1 та ч. 3 ст. 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Наведені положення ч. ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку є звільнення особи з вказаної посади.

За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач.

Разом з тим, відповідно до наявної у матеріалах справи копії довідки Апарату Верховної Ради України від 30.12.2020 №20-26/1698 позивача мала наступну кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки:

з 04.05.2000 по 01.03.2001 - 25 календарних днів щорічної основної відпустки;

з 20.03.2001 по 14.05.2002 - 34,5 календарних дні щорічної основної відпустки;

з 15.05.2002 по 25.05.2006 - 81 календарний день щорічної основної відпустки;

з 01.06.2006 по 23.11.2007 - 44 календарних дні щорічної основної відпустки;

з 26.11.2007 по 12.12.2012 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки;

з 13.12.2012 по 27.11.2014 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 16 календарних днів додаткової відпустки;

з 28.11.2014 по 13.01.2015 - 4 календарних дні щорічної основної відпустки;

з 14.01.2015 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019 - 139 календарних днів щорічної основної відпустки;

Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України від 25.01.2021 №15/26-2021/17474 така компенсація не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення (станом на 14 травня 2002 року, 25 травня 2006 року, 23 листопада 2007 року, 12 грудня 2012 року, 11 листопада 2014 року та 29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України Філенка В.П. , Веревського А.М. , Борисова В.Д. , Павленка Р.М. , Гриніва І.О. , якого було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність бюджетних призначень на виплату спірної компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність в особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, колегія суддів вказує, що посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є безпідставним.

Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата України визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки.

Суд першої інстанції вірно вказав, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.

Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 року по справі №826/8319/16.

При цьому, визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані 559 календарних дні щорічних відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, є дискреційними повноваженнями відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд зазначає, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані нею 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з апарату Верховної Ради України на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Апарату Верховної Ради України, ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя В.В. Кузьменко