Постанова

від 26.09.2023 по справі 640/2534/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 640/2534/21

адміністративне провадження № К/990/1030/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/2534/21

за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Іщуком І.О.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів: Федотової І.В. та Кузьменка В.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 03 лютого 2021 року за допомогою системи «Електронний Суд» ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Цикалевич В.М., звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), у якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати позивацчі грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

1.2. стягнути з Апарату ВРУ на користь позивачці грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 596979,42 грн;

1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що при звільненні з посади помічника - консультанта вона мала право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, втім відповідачем у її виплаті було відмовлено з підстав відсутності коштів. Позивачка вважає, що такими діями відповідач порушив її право на отримання частини заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а поновлення такого права можливо шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії щодо її виплати.

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 18.07.2000 №1605 ОСОБА_1 з 04.05.2000 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень без надання статусу державного службовця та встановлено заробітну плату в сумі 260,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 від 13.07.2000 та заяви позивачки від 13.07.2000.

4. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 19.02.2001 №297 позивачку з 01.03.2001 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 за власним бажанням, про що свідчить заява позивачки від 16.02.2001.

5. Розпорядженням першого заступника керівника Апарату ВРУ від 03.04.2001 №765 позивачку з 20.04.2001 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень та встановлено заробітну плату в сумі 120,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 20.03.2001 та відповідної заяви позивачки б/н.

6. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 07.05.2002 №856 позивачку з 14.05.2002 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та пункту 1.1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою ВРУ від 13.10.1995 № 379/95-BP.

7. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 23.05.2002 №978 позивачку з 15.05.2002 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із присвоєнням сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 1200,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 14.05.2002 та заяви позивачки від 15.05.2002.

8. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 01.03.2004 № 417 позивачці встановлено заробітну плату в сумі 1200,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 19.02.2004.

9. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 19.05.2006 №1340 позивачку з 25.05.2006 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України та пункту 1.1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР.

10. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 25.07.2006 № 4361 позивачку з 01.06.2006 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 4000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 01.06.2006 та заяви позивачки від 01.06.2006.

11. Відповідно до розпорядження керівника Апарату ВРУ від 18.06.2007 № 3656 на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 14.06.2007 та заяви позивачки від 14.06.2007 останній з 14.06.2007 була надана частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку. Згідно з випискою з особового рахунку працівника за 2007 рік позивачці виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8118,65 грн.

12. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 10.12.2007 № 8611 позивачку з 25.05.2006 звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України п`ятого скликання ОСОБА_5 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, про що свідчить заява позивачки від 23.11.2007. Відповідним розпорядженням зазначено провести виплату компенсації за 44 календарні дні невикористаної основної щорічної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України.

13. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 18.12.2007 №9226 позивачку з 26.11.2006 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 6000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 26.11.2007 та заяви позивачки від 26.11.2007.

14. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 21.12.2012 №5879 позивачку з 13.12.2012 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, звільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_5 , встановлено заробітну плату в сумі 5000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 12.12.2012 та заяви позивачки від 12.12.2012.

15. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 11.12.2014 № 7949 позивачку з 28.11.2014 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про Державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця, увільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_6 , встановлено заробітну плату в сумі 4808,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 27.11.2014 та заяви позивачки від 27.11.2014.

16. Розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 23.01.2015 №472 позивачку з 14.01.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_7 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця порядком переведення, звільнивши від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 , встановлено заробітну плату в сумі 8000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 14.01.2015 та заяви позивачки від 14.01.2015.

17. Розпорядженням першого заступника керівника Апарату ВРУ від 15.07.2016 № 2648-к позивачку з 30.06.2016 було переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_7 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба), встановлено заробітну плату в сумі 20000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_7 .

18. Розпорядженням першого заступника керівника Апарату ВРУ №1305-к від 27.08.2019 помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання, повноваження яких достроково припинено, звільнено із займаних посад 29.08.2019 у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

19. Розпорядженням першого заступника Керівника Апарату ВРУ від 30.08.2019 №1476-к позивачку з 03.09.2019 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_7 на час його депутатських повноважень (патронатна служба, встановлено заробітну плату в сумі 20000,00 грн на місяць на підставі подання народного депутата України ОСОБА_7 та заяви позивачки від 30.08.2019).

20. Згідно з наявною в матеріалах справи довідки Апарату ВРУ від 30.12.2020 №20-26/1698 ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з такою кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:

- ІІІ скликання ОСОБА_2 з 04.05.2000 до 01.03.2001 - 25 календарних днів;

- ІІІ скликання ОСОБА_3 з 20.03.2001 до 14.05.2002 - 34,5 календарних днів;

- IV скликання ОСОБА_4 з 15.05.2002 до 25.05.2006 - 81 календарних днів;

- V скликання ОСОБА_5 з 01.06.2006 до 23.11.2007 - 44 календарних днів;

- VI скликання ОСОБА_5 з 26.11.2007 до 12.12.2012 - 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки (всього 156,5 календарних днів);

- VII скликання ОСОБА_6 з 13.12.2012 до 27.11.2014 - 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 16 календарних днів додаткової відпустки (всього 75 календарних днів);

- VIII скликання ОСОБА_6 з 28.11.2014 до 13.01.2015 - 4 календарних днів;

- VIII скликання ОСОБА_8 з 14.01.2015 до 29.06.2016, з 30.06.2016 до 29.08.2019 (патронатна служба) - 139 календарних днів.

21. Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 17.12.2020 про виплату їй компенсації за невикористану відпустку, втім листом від 25.01.2021 №15/26-2021/ 17474 їй відмовлено у задоволенні заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з відсутністю коштів.

22. Уважаючи таку бездіяльність протиправною, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

23. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022, позов задоволено частково:

23.1. визнана протиправою бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

23.2. зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

23.3. у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

24. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки саме на Апарат ВРУ, як роботодавця, у розумінні вимог частини першої статті 117 КЗпП України, покладений обов`язок виплати позивачці компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

24.1. Суди попередніх інстанцій наголосили, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників і така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України «Про відпустки» та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тож, за висновком суду, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

24.2. Суди попередніх інстанцій констатували, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України. Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

24.3. На підставі наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачці при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а отже, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 підлягає задоволенню.

24.4. Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані 559 календарних дні щорічних відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачці, є дискреційними повноваженнями відповідача та належить виключно до повноважень останнього, а тому суд не може, на його думку, зобов`язати виплачувати конкретну суму такої грошової компенсації, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату цієї компенсації. У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій належним способом захисту прав позивачки за цією позовною вимогою вважали зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.

24.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди попередніх інстанцій урахували, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником, а непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України (виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку). Водночас суди виходили з того, що стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

24.6. Тож, ураховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, суди попередніх інстанцій уважали позовну вимогу щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передчасною, оскільки станом на час звернення позивачки до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачкою ще не проведено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

25. З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволення позовної вимоги щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не погодилася позивачка, у зв`язку з чим через свого представника адвоката Цикалевича В.М. звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просила рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022 в частині незадоволення позовної вимоги зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

25.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

25.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржниця наголошує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 116, 117 КЗпП України, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

26. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 визначено склад колегії суддів: головуючу суддю (суддю-доповідач) Єресько Л.О., суддів Радишевську О.Р., Шевцову Н.В.

27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

28. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року № 1567/0/78-23 у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 18.07.2023 № 13), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючу суддю (суддю - доповідач) Єресько Л.О., суддів Соколова В.М., Радишевську О.Р.

29. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 25.09.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, відповідно до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

30. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2023 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 отримано Апаратом ВРУ 27.01.2023, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатором внутрішнього поштового відправлення 0102937391592. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що, відповідно до статті 338 КАС України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

32. Спірні правовідносини виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку з цим за статтею 117 КЗпП України.

33. Рішення суду як першої, так і апеляційної інстанції, оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

34. У частині задоволених позовних вимог про визнання протиправою бездіяльності Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 касаційна скарга доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями не містить, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.

35. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

36. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.

37. Сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20, від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19).

38. Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (у редакції, чинній на час роботи позивачки на означеній посаді; далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

39. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

40. Компенсація за всі невикористані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

41. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

42. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, зазначила таке.

44. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

44.1. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

44.2. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

44.3. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

45. Положення частини першої статті 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточного розрахунку з колишнім працівником.

46. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

47. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

48. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).

49. З огляду на положення статей 116, 117 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачці в день її звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку, яка не виплачена з вини роботодавця (у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів), що є порушенням законодавства про оплату праці та створює підставу для відповідальності останнього за статтею 117 КЗпП України.

50. Водночас, відмовляючи у задоволенні вимоги щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а тому виснував, що ця позовна вимога є передчасною, оскільки станом на час звернення позивачки до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачкою ще не проведено.

51. Однак судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що у цій справі позовна вимога про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивачки по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

52. Верховний Суд уже наголошував у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 (правовідносини у якій є подібними) на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

53. На підставі наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, є обґрунтованою, а викладені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у подібних правовідносинах (зокрема, у наведених позивачкою справах) знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

54. Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

55. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

56. Водночас, відмовляючи у позивачці у позовних вимогах щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не досліджували необхідні докази та не встановлювали відповідні обставини.

57. Відсутність відомостей щодо середньомісячного та середньоденного заробітку позивачки не надає можливості Верховному Суду обрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості збирати чи приймати до розгляду нові докази.

58. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

59. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

60. За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а справа - направленню у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

61. Під час нового розгляду справи у цій справі суду першої інстанції необхідно витребувати у відповідача та дослідити відповідні довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток позивачки та визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням практики Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладеної, зокрема, у постановах від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 21.03.2023 у справі 640/11699/21 від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

62. В неоскаржуваній частині, що не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до правил статті 350 КАС України, підлягають залишенню без змін.

63. Відповідно до Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві. Проте у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні Окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, а тому ця справа направляється на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі № 640/2534/21 в частинні відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку - скасувати, а справу № 640/2534/21 у цій частині направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько О.Р. Радишевська В.М. Соколов