Рішення

від 03.04.2024 по справі 640/2534/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року справа №640/2534/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність,стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 03.02.2021р. звернулась ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000р. по 29.08.2019р.;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 596979,42 грн;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002р. по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007р. по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000р. по 29.08.2019р.;

- зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2023 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку та справу № 640/2534/21 у цій частині направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача проти задоволення позову в цій частині заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача подано відповідь на відзив та зазначив, зокрема, що оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок у день її звільнення згідно із статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України від 30.12.2020 №20-26/1698 позивач працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:

- ІІІ скликання ОСОБА_2 з 04 травня 2000 року до 01 березня 2001 року - 25 календарних днів;

- ІІІ скликання ОСОБА_3 з 20 березня 2001 року до 14 травня 2002 року - 34,5 календарних днів;

- IV скликання ОСОБА_4 з 15 травня 2002 року до 25 травня 2006 року - 81 календарних днів;

- V скликання ОСОБА_5 з 01 червня 2006 року до 23 листопада 2007 року - 44 календарних днів;

- VI скликання ОСОБА_5 з 26 листопада 2007 року до 12 грудня 2012 року - 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки (всього 156,5 календарних днів);

- VII скликання ОСОБА_6 з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року - 59 календарних днів щорічної основної відпустки та 16 календарних днів додаткової відпустки (всього 75 календарних днів);

- VIII скликання ОСОБА_6 з 28 листопада 2014 року до 13 січня 2015 року - 4 календарних днів;

- VIII скликання ОСОБА_7 з 14 січня 2015 року до 29 червня 2016 року, з 30 червня 2016 року до 29 серпня 2019 року (патронатна служба) - 139 календарних днів.

Позивач звернулася до відповідача з заявою від 17.12.2020 про виплату їй компенсації за невикористану відпустку, втім листом від 25.01.2021 №15/26-2021/17474 позивачу відмовлено у задоволенні її заяви в частині виплати зазначених коштів у зв`язку з відсутністю коштів.

Позивач вважаючи, що відповідачем порушено її права та охоронювані законом інтереси, звернулась з адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, в даному випадку, враховуючи постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2023, виникли з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення компенсації за невикористану відпустку як помічнику-консультанту народного депутата України.

Приписами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане із наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, наслідком чого є сплата роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника є саме стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

Так, Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

У постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши порушення законодавства про оплату праці (зокрема, невиплата працівнику при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівнику заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, при визначенні розміру суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідне застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, підходи щодо визначення яких викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

У постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду виходила, з-поміж іншого, з того, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їхнього розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

У постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновки, викладені нею у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, також констатувала, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2022 у даній справі, позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

- зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п`ятсот п`ятдесят дев`ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а тому виснував, що ця позовна вимога є передчасною, оскільки станом на час звернення позивачки до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не проведено.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2023 по даній справі №640/2534/21, останнім зазначено, що сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні.

Також, касаційний суд звернув увагу на те, що Верховний Суд наголошував у постанові від 21.03.2023 у справі №640/11699/21 (правовідносини у якій є подібними) на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що «судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що у цій справі позовна вимога про зобов`язання Апарату ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення позивачки по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні)».

В той же час, судом встановлено, що обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у даній справі №640/2534/21, Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновками якого погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані 559 календарних дні щорічних відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 , є дискреційними повноваженнями відповідача та належить виключно до повноважень останнього, а тому суд не може, на його думку, зобов`язати виплачувати конкретну суму такої грошової компенсації, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату цієї компенсації. У зв`язку з цим, суди належним способом захисту прав позивача вважали зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019.

Слід зазначити, що Верховний Суд не перевіряв застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення ними судових рішень у цій частині задоволених позовних вимог.

Таким чином, судом встановлено, що в межах даної адміністративної справи спосіб захисту порушеного права позивача визначено у формі зобов`язання Апарату ВРУ вчинити певні дії (рішення суду набрало законної сили), з огляду на що підстави для самостійного розрахунку судом середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації по день фактичного розрахунку з позивачем відсутні.

Більш того, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які підтверджували б проведення відповідачем фактичного розрахунку грошової компенсації за невикористані 559 календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04.05.2000 по 29.08.2019 на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 у даній справі.

Як свідчать матеріали справи, розпорядженнями керівника апарату Верховної Ради України позивач була звільнена з посад посади помічника-консультанта народних депутатів України з 01.03.2001, з 14.05.2002, з 25.05.2006, з 23.11.2007, з 29.08.2019, у зв`язку з цим суд дійшов висновку, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001 по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в оскаржуваній частині.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2022 у даній справі, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача було присуджено до стягнення судовий збір у розмірі 454,05 грн.

В той час, при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 03.02.2021 №0.0.2001836973.1.

За таких обставин, оскільки за результатами розгляду даної справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в іншій частині позовних вимог, то на користь позивача підлягають стягненню здійсненні ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) в частині зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

2. Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01.03.2001р. по день фактичного розрахунку, з 14.05.2002р. по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006р. по день фактичного розрахунку, з 23.11.2007р. по день фактичного розрахунку, з 29.08.2019р. по день фактичного розрахунку.

3. Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.