Постанова

від 19.12.2022 по справі 810/2342/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 810/2342/16

адміністративне провадження № К/9901/28941/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року (головуючий суддя Виноградова О.І., судді: Балаклицький А.І., Щавінський В.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Міністерство фінансів України про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), Головного управління ДФС у Київській області (далі - Управління), Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція), третя особа - Міністерство фінансів України про визнання незаконним і скасування рішення (листа) Інспекції від 11 грудня 2015 року №13844/10/10-13-11-02-10; визнання незаконним і скасування рішення Управління від 22 лютого 2016 року №421/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги; визнання незаконним і скасування рішення ДФС від 17 травня 2016 року №10715/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги; зобов`язання ДФС включити відомості з поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за податковий період - листопад 2015 року до облікових даних щодо позивача в інформаційних базах даних ДФС.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Інспекцією було безпідставно відмовлено Товариству у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року, які надані позивачем контролюючому органу, на підставі того, що Податковим кодексом України (далі - ПК України) не встановлено обов`язку платника податків з 01 січня 2015 року подавати реєстри виданих та отриманих накладних до контролюючих органів, адже такий обов`язок передбачено Порядком ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №958 від 22 вересня 2014 року (далі - Порядок №958); крім того, позивач вважає рішення ДФС та Управління, якими відмовлено у задоволенні його скарг, незаконними, оскільки вказані органи державної влади не наділені повноваженнями з перегляду рішень територіальних органів ДФС; до того ж, означені рішення є необґрунтованими, адже не містять мотивів та висновків, що стали підставами для їх прийняття; також, позивач стверджує, що оскільки протягом 20-денного строку ДФС не прийнято жодного рішення розпорядчого характеру (про задоволення скарги, відмову у задоволенні скарги або її повернення), то вона повинна вважатись повністю задоволеною, а рішення (лист) Інспекції від 11 грудня 2015 року №13844/10/10-13-11-02-10 - скасованим.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що положеннями ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року, не передбачено обов`язку платників податків подавати контролюючому органу разом з податковою звітністю копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період; в той же час, зміна редакції ПК України та звільнення внаслідок цього платників податків від подання вищевказаних копій записів нівелює такий обов`язок, визначений у підзаконному правовому акті, а саме - Порядку №958; крім того, суди дійшли переконання, що саме ДФС є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому уповноважена на розгляд в порядку статті 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; з аналогічних підстав суди відхилили й твердження Товариства щодо відсутності у Управління повноважень на розгляд скарг на рішення Інспекцій; також суди зазначили, що рішення про результати розгляду скарг не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього обов`язку, адже не породжують настання будь-яких юридичних наслідків; що ж до позовної вимоги про зобов`язання ДФС включити відомості з поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року до облікових даних щодо позивача в інформаційних базах даних ДФС, то суди відмітили, що вона є похідною від первісної вимоги, а тому також не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на ті ж доводи і обставини, що вже наводились ним в позовній заяві (щодо безпідставної відмови Інспекції у прийнятті поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року; немотивованості та незаконності рішень ДФС і Управління за наслідками розгляду скарг, як і недотримання ними строку розгляду останніх), а також порушення судами норм процесуального права (зокрема, щодо ненадання оцінки кожному окремому викладеному у позові та апеляційній скарзі доводу Товариства й здійснення розгляду справи неповноважним складом суду), просило їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Відповідачі своїм правом на подання письмових відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не скористались.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди встановили, що 12 січня 2015 року між Товариством та Інспекцією укладено договір про визнання електронних документів, згідно з яким податковим органом визнаються податковою звітністю подані позивачем податкові документи (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи) в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригінали.

10 грудня 2015 року позивач листом за №169/15 повідомив Інспекцію про подання копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі за звітний період - листопад 2015 року, які зберігаються на машинозчитувальному носії інформації.

До вказаного листа долучено копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі за звітний податковий період - листопад 2015 року на флеш носії «Kingston».

11 грудня 2015 року Інспекцією на адресу Товариства направлено лист №13844/10/10-13-11-02-10, яким роз`яснено, що реєстр виданих та отриманих податкових накладних ("за формою J1201508") до контролюючого органу, починаючи зі звітності за січень 2015 року, не подається.

25 січня 2016 року позивачем надіслано на адресу Управління скаргу про перегляд і скасування рішення контролюючого органу (вищевказаного листа №13844/10/10-13-11-02-10 від 11 грудня 2015 року), за результатами розгляду якої Управління листом від 22 лютого 2016 року №421/10/10-36-11-01-10 повідомило заявника про те, що порушень при наданні Інспекцією листа №13844/10/10-13-11-02-10 про відмову у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року не встановлено.

01 квітня 2016 року позивачем подано до ДФС скаргу про перегляд і скасування рішень контролюючого органу (№13844/10/10-13-11-02-10 від 11 грудня 2015 року та №421/10/10-36-11-01-10 від 22 лютого 2016 року).

17 травня 2016 року (з врахуванням рішення від 14 квітня 2016 року про продовження строку розгляду скарги) ДФС прийняла рішення №10715/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги, яким залишила останню без задоволення.

Не погодившись із вказаними рішеннями Інспекції, Управління та ДФС, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 201.14 статті 201 ПК України платники податку зобов`язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об`єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Пункт 201.15 статті 201 ПК України (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) передбачав, що зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Контролюючий орган розробляє та розміщує на своєму офіційному веб-сайті програму ведення обліку записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді та забезпечує її безкоштовне розповсюдження (включаючи необхідні зміни та доповнення) як шляхом надання доступу до копіювання такої програми, як через Інтернет, так і шляхом запису на магнітні носії інформації платника за його запитом.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, зокрема, до пункту 201.15 статті 201 ПК України було внесено зміни та встановлено, що зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Отже, з 1 січня 2015 року ПК України не передбачено обов`язку платників податків подавати контролюючим органам копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період.

В той же час, відповідно до вимог пункту 1 Розділу І Порядку №958 реєстр є формою для запису (реєстрації) виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктом 2 Розділу І Порядку №958 визначено, що реєстр ведеться особами, зареєстрованими як платники податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 3 Розділу І Порядку №958 реєстр ведеться в електронному вигляді у затвердженому форматі та за власним бажанням платника у паперовому вигляді.

Усі графи реєстру, що мають вартісні показники, заповнюються в гривнях з копійками.

Платники податку щомісяця в строки, передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі ті платники податку, для яких встановлено звітний податковий період - квартал, подають контролюючому органу копії записів у реєстрах за такий період в електронному вигляді. Копії записів у реєстрах подаються за допомогою телекомунікаційних мереж загального користування з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису (за умови отримання їх у визначеному законодавством України порядку) у затвердженому форматі.

Тобто, Порядком №958 дійсно передбачено обов`язок платників податків подавати до податкового органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих видаткових накладних.

При цьому, в наказі Міністерства фінансів України №958 від 22 вересня 2014 року вказано, що він прийнятий відповідно до пункту 201.15 статті 201 розділу V ПК України, редакція якого станом на 22 вересня 2014 року передбачала обов`язок платника податків подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період в електронному вигляді.

Проте, зміна редакції ПК України та звільнення внаслідок цього платників податків від обов`язку подавати контролюючому органу копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних нівелює такий обов`язок, визначений у підзаконному правовому акті - Порядку №958.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що оскільки ПК України не передбачено обов`язку контролюючих органів по включенню відомостей з поданих платником податків копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних до облікових даних такого платника податків до інформаційних баз даних ДФС, то правові підстави для зобов`язання контролюючого органу вчинити такі дії відсутні.

Крім того, передумовою задоволення позову про зобов`язання контролюючого органу вчинити певні дії є або наявність обов`язку суб`єкта владних повноважень вчинити такі дії, від здійснення чого він ухиляється, або факт об`єктивного порушення права позивача внаслідок невчинення таких дій, підтверджений належними доказами.

Підсумовуючи наведене, Інспекція, відмовляючи позивачу у прийнятті копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року, діяла у межах та у відповідності до вимог, визначених податковим законом.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 11 грудня 2018 року у справі №810/864/16, від 03 вересня 2020 року у справі №810/5742/15.

До того ж, Наказ Міністерства фінансів України від 22 вересня 2014 року №958, яким було затверджено Порядок ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів України від 23 лютого 2017 року за № 276 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №269/30137), який виданий з метою оптимізації окремих положень законодавства та приведення його у відповідність до вимог ПК України.

Що ж до позовних вимог про скасування рішень Управління від 22 лютого 2016 року №421/10/10-36-11-01-10 та ДФС від 17 травня 2016 року №10715/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарг, то слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 ПК України за платником податку закріплено право оскаржити рішення контролюючого органу у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації.

За змістом пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього ж Кодексу рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (пункт 56.10 статті 56 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження спірного рішення (листа) Інспекції до контролюючих органів вищого рівня.

Крім того, дослідивши надані ДФС та Управлінням Товариству відповіді на предмет дотримання ними встановлених статтею 56 ПК України строків розгляду скарг платника податків, суди визначили, що такі строки ними пропущені не були.

При цьому, за своєю правовою природою відповідно до норм чинного законодавства повноваження Управління та ДФС щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.

Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду Управлінням та ДФС скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішень про результати їх розгляду з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, адміністративно-дискреційних повноважень.

Так, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим в статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

При цьому, запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий (які за механізмом своєї реалізації не є тотожними) повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушені права.

Разом з тим, саме по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє для платника будь-яких прав та обов`язків.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 11 червня 2019 року у справі №826/24656/15, від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15, від 18 червня 2019 року у справі №826/7961/16, які підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Отже, оскільки рішення Управління та ДФС не породжують для позивача жодних прав чи обов`язків та не є юридично значимими, то їх скасування не вплине на відновлення його порушених прав, що не відповідає завданню адміністративного судочинства.

Водночас, з приводу позовної вимоги про зобов`язання ДФС включити відомості з поданих позивачем копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2015 року до облікових даних щодо позивача в інформаційних базах даних ДФС суди відмітили, що вона є похідною від первісної вимоги, а тому також не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Зокрема, твердження Товариства про розгляд та вирішення справи неповноважним складом суду є безпідставними, оскільки склад суду як першої, так апеляційної інстанцій утворено з дотриманням вимог КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами її автоматизованого розподілу.

Також, Суд зазначає, що з огляду на зміст статті 8 Конституції України, частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6, 242 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, який, в свою чергу, в рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суди обґрунтували своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко