Рішення

від 20.12.2022 по справі 490/3222/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/3222/22

н\п 2/490/1854/2022

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Марченку О.І.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради про визнання неправомірними дій, скасування наказів та поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 , у якому вона з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:

визнати дії відповідача щодо попередження її про припинення безстрокового трудового договору неправомірними;

скасувати накази відповідача від 23 травня 2022 року № 547-К, від 28 червня 2022 року № 567-К, від 05 липня 2022 року № 570-К;

поновити її на посаді вихователя Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради з 28 червня 2022 року;

стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 28 серпня 2022 року по час ухвалення судом рішення у справі, виходячи з розрахунку 875 грн 40 коп. за один робочий день, з утриманням податків та обов`язкових платежів;

стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд цієї справи;

стягнути з відповідача на її користь судові витрати у розмірі 1040 грн 00 коп. на її користь;

допустити негайне виконання судового рішення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що 27 серпня 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про продовження з нею контракту на два наступні навчальні роки. З наказом про продовження трудових відносин її не ознайомлювали, про цей наказ позивачу повідомлено усно. Позивач продовжувала працювати, вважаючи що у неї є ще два навчальних роки. У червні 2022 року позивачку повідомлено про звільнення, посилаючись на те, що її посада скорочується так як класи неукомплектовані. На думку позивача у даному випадку мало місце припинення безстрокового трудового договору, укладеного з нею з порушенням вимог КЗпП України. По суті її звільнення відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з порушенням порядку, визначеного чинним законодавством.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач не скористався своїм право на подачу відзиву на позов.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів у справі та витребувано у відповідача зазначені нею докази.

Від відповідача 19 вересня 2022 року на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2022 року надійшли копії доказів, які були витребувані судом.

Слухання справи призначалося на 14 вересня та 13 жовтня 2022 року та було відкладено у зв`язку із неявкою представника відповідача.

У судове засідання з`явилися позивач ОСОБА_1 та представник Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради Мельниченко О.М., який є директором цього закладу.

Позивач позов підтримала, просила його задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи судом встановлено таке.

З 1991 року до 27 серпня 2022 року позивач ОСОБА_1 1957 року народження перебувала у трудових відносинах з Комунальним закладом фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури».

ОСОБА_1 є особою, яка отримує пенсію за віком.

Наказом відповідача від 01 червня 2020 року № 96-К з ОСОБА_1 продовжено трудові відносини на умовах строкового договору з 01 липня 2020 року до 01 липня 2021 року з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Надалі наказом відповідача від 20 серпня 2021 року № 414/1-К з ОСОБА_1 продовжено трудові відносини на умовах строкового договору з посадовим окладом згідно із штатним розписом з 27 серпня 2021 року до 27 серпня 2022 року.

Наказом від 23 травня 2022 року № 547-К попереджено про припинення безстрокових трудових договорів з 30 червня 2022 року, зокрема, ОСОБА_1 .

Наказом від 28 червня 2022 року № 567-К виправлено помилку у наказі з кадрових питань, спричиненою некоректним уведенням даних та наказано ввести зміни до наказу №547-К від 23 травня 2022 року та попереджено про припинення безстрокових трудових договорів з 27 серпня 2022 року, зокрема, з ОСОБА_1 .

Листом від 30 червня 2022 року № 60 позивача попереджено про припинення її безстрокового трудового договору з 27 серпня 2022 року.

З пояснень сторін встановлено, що у січні 2022 року позивач отримала оригінал трудової книжки для пред`явлення її до органів Пенсійного фонду та не повернула її відповідачу. Тому запис про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 до її трудової книжки внесено не було.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог суд зазначає таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, друга та третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 1Кодексу законівпро працюУкраїни,Кодекс законівпро працюУкраїни регулюєтрудові відносинивсіх працівників,сприяючи зростаннюпродуктивності праці,поліпшенню якостіроботи,підвищенню ефективностісуспільного виробництваі піднесеннюна ційоснові матеріальногоі культурногорівня життяпрацівників,зміцненню трудовоїдисципліни іпоступовому перетвореннюпраці наблаго суспільствав першужиттєву потребукожної працездатноїлюдини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частина перша статті 21 КЗпП України визначає, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно дочастини першоїстатті 23КЗпП України трудовийдоговір можебути: 1)безстроковим,що укладаєтьсяна невизначенийстрок; 2)на визначенийстрок,встановлений запогодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовийдоговір укладаєтьсяу випадках,коли трудовівідносини неможуть бутивстановлені наневизначений строкз урахуваннямхарактеру наступноїроботи,або умовїї виконання,або інтересівпрацівника тав іншихвипадках,передбачених законодавчимиактами. Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частини третя та четверта статті 23 КЗпП України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти визначені у Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX (далі Закон № 463-IX).

Частина друга статті 22 Закону № 463-IX передбачає, що педагогічні працівники мають права, визначеніЗаконом України«Про освіту»,цим Законом,законодавством,колективним договором,трудовим договоромта/абоустановчими документамизакладу освіти. Педагогічніпрацівники закладівосвіти приймаютьсяна роботуза трудовимидоговорами відповіднодо вимогцього Законута законодавствапро працю. Педагогічніпрацівники державнихі комунальнихзакладів загальноїсередньої освіти,які досяглипенсійного вікута якимвиплачується пенсіяза віком,працюють наоснові трудовихдоговорів,що укладаютьсястроком відодного дотрьох років. Засновники приватних та корпоративних закладів освіти самостійно визначають порядок укладання трудових договорів, у тому числі строкових, з особами, які приймаються на посади працівників відповідних закладів освіти відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

Під час розгляду справи судом встановлено, що починаючи з 1991 року до 01 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з позивачем на умовах безстрокового трудового договору.

Починаючи з 01 червня 2020 року позивач продовжила роботу в Комунальному закладі фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради на умовах строкового трудового договору (з 01 липня 2020 року до 01 липня 2021 року та з 27 серпня 2021 року по 27 серпня 2022 року). Зазначене та обставина, що позивачем власноручно були написані заяви про продовження роботи на умовах строкового трудового договору ОСОБА_1 не заперечувала.

Отже, судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач ОСОБА_1 починаючи з 01 червня 2020 року в силу Закону № 463-IX перебуває у трудових відносинах з відповідачем на умовах строкового трудового договору. Будь-яких доказів на спростування зазначеного, позивачем не надано. А обставини написання нею заяви про укладання з нею строкового трудового договору не заперечувала і сама позивач ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує зокрема, на те, що відповідач неправомірно виніс наказ про продовження строку дії її трудового договору у 2021 році, визначивши строк дії цього договору в один рік, тоді як позивач просила укласти такий договір на два роки.

Однак, наказ відповідача від 20 серпня 2021 року № 414/1-К про продовження строку дії трудового договору з ОСОБА_1 не є предметом спору у цій справі, а суд відповідно до частини першої статті 13, частини другої статті 264 ЦПК України розглядає справ не інакше як за зверненням особи та не може виходити за межі позовних вимог. Тому суд не перевіряє законність винесення відповідачем наказу від 20 серпня 2021 року № 141/1-К про продовження трудових відносин позивача та відповідача на умовах строкового трудового договору. Будь-яких доказів скасування цього наказу позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позивача про протиправність наказу відповідача від 20 серпня 2021 року № 414/1-К та виходить із того, що позивач погодився із укладенням з ним строкового трудового договору на один рік, тобто до 27 серпня 2022 року.

27 серпня 2022 року закінчився строк дії трудового договору, укладеного з позивачем ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України це є підставою для припинення дії строкового трудового договору, укладеного з нею.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першоїстатті 36 КЗпП України.

Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Такі висновкивикладені ВерховнимСудом упостанові від25жовтня 2021року у справі №607/3393/18.

Доказів того, що трудові відносини фактично тривають (про що зазначено у пункті 2 статті 36 КЗпП України) матеріали справи не містять. Слід зазначити, що у судовому засіданні директор Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради ОСОБА_2 вказав на те, що не має наміру укладати строковий трудовий договір з позивачем надалі.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що цих наказах вказано, що з позивачем було укладено безстроковий трудовий договір, оскільки під час розгляду справи судом встановлено, що з 2020 року з позивачем на виконання вимог Закону № 463-IX укладалися строкові трудові договори, що не заперечувалося і самою ОСОБА_1 .

На думку суду у даному випадку відповідачем допущено помилку (описку) та вказано про безстроковість трудового договору з ОСОБА_1 , яка може бути виправлена у встановленому законом порядку. Ця обставина, на думку суду, не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних у цій справі наказів.

Доводи позивача про те, що у даному випадку було розірвано безстроковий трудовий договір на підставі пункту 1 стаття 40 КЗпП України не підтверджується належними та допустими доказами. Тому суд відхиляє ці доводи позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем відповідно до приписів статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів незаконності наказів відповідача від 23 травня 2022 року № 547-К, від 28 червня 2022 року № 567-К, від 05 липня 2022 року № 570-К. Підстав для їх скасування та визнання дій відповідача щодо повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення суд не вбачає.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказів відповідача, то і позовні вимоги про поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Із судової практики Верховного Суду слідує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )»(Постанови КЦС ВС від 07 жовтня 2020 року у справі № 465/3586/17, від 08 жовтня 2020 у справі № 712/22134/12, від 05 жовтня 2020 у справі № 347/637/18, від 27 жовтня 2020 у справі №243/11349/18).

А також: «Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)» (Постанова КЦС ВС від 20 жовтня 2020 у справі №756/536/19, від 15 жовтня 2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15 жовтня 2020 у справі №157/398/15-ц, від 13 жовтня 2020 № 161/4641/17, 20 жовтня 2020 у справі № 213/112/19, від 12 жовтня 2020 у справі № 585/2958/17, від 12 жовтня 2020 у справі №521/7401/15, від 09 жовтня 2020 у справі №161/7515/15-ц).

Суд вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що надані позивачем письмові докази не спростовують висновків суду про законність її звільнення з посади вихователя Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

За такого, позов є необґрунтованим, у його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись статтями 13, 141, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу фахової передвищої освіти «Миколаївський фаховий коледж фізичної культури» Миколаївської обласної ради про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Л.М. Шолох