Постанова

від 14.12.2022 по справі 912/306/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2022 року м.Дніпро Справа № 912/306/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Кузнецов В.О., Верхогляд Т.А.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2022р. у справі №912/306/22

за позовом: Керівника Кропивницької окружної прокуратури, м. Кропивницький, в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради, Кіровоградська область, м. Кропивницький

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", Кіровоградська область, м. Кропивницький

про витребування земельних ділянок, скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява керівника Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради, яка містить вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" про: витребування з незаконного володіння ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, для розміщення підприємства шляхом її повернення на користь територіальної громади міста Кропивницького в особі Кропивницької міської ради; витребування з незаконного володіння ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 площею 2 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, для розміщення підприємства шляхом її повернення на користь територіальної громади міста Кропивницького в особі Кропивницької міської ради; скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га, здійснену 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663630 (індексний номер рішення: 44842812 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732480935225); скасування державної реєстрації права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 площею 2 га, здійснену 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663355 (індексний номер рішення: 44843184 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732470935225).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2022р. (повний текст складено 18.05.2022р., суддя - Бестаченко О.Л., м. Кропивницький) у справі №912/306/22) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" земельну ділянку з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд будівельних організацій та підприємств, для розміщення підприємства шляхом її повернення на користь територіальної громади міста Кропивницького в особі Кропивницької міської ради. Витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" земельну ділянку з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 площею 2 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, для розміщення підприємства шляхом її повернення на користь територіальної громади міста Кропивницького в особі Кропивницької міської ради. Скасовано державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га, здійснену 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663630 (індексний номер рішення: 44842812 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732480935225). Скасовано державну реєстрацію права власності земельної ділянки з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 площею 2 га, здійснену 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником Товариством з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663355 (індексний номер рішення: 44843184 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732470935225). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір в сумі 9924,00 грн.

Вказане рішення мотивовано тим, що:

- за наявності стверджуваних порушень інтересів держави та невжиття Кропивницькою міською радою, до компетенції якої віднесено відповідні повноваження, належних та ефективних заходів щодо їх захисту та поновлення, прокуратурою обґрунтовано встановлена наявність передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, процедуру повідомлення компетентного органу дотримано;

- наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі не оскаржена на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";

- рішення про передачу у власність земельної ділянки згідно законодавства мало прийматись рішенням сесії міської ради, а не виконавчим комітетом;

- судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах у справах №359/3373/16-ц та №145/2047/16-ц (від 16.06.2020р.);

- порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил до правочинів, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. У даній справі власник земельної ділянки (територіальна громада в особі міської ради) не здійснював волевиявлення щодо передачі земельної ділянки до приватної власності: не приймав жодного рішення про надання у власність відповідача земельної ділянки (відсутній акцепт) та уповноважені особи не підписували документи, що посвідчують перехід права власності (Державний акт на право власності на землю серія КР №024392);

- ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" не подавало жодних заяв про надання їй земельної ділянки в оренду (відсутня оферта), оскільки на час прийняття рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 09.02.1994р. №123 вказане товариство не було зареєстроване;

- рішення органу місцевого самоврядування про передачу відповідачу у власність земельної ділянки площею 50 910 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Кіровоград, пр. Промисловий, 8, фактично не існує, а підпис у Державному акті на право власності на землю серія КР №024392 не належить уповноваженій особі на підписання такого акту, правовідносини щодо передачі з комунальної власності у власність ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" земельної ділянки фактично не відбулись та є невчиненими. В той же час, визнання недійсним Державного акту на право власності на землю серія КР №024392 та його реєстрації не буде вважатись ефективним способом захисту та прокурором така вимога не ставиться;

- відповідач на теперішній час фактично здійснює повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою, в тому числі 18.12.2018р. прийнято рішення про поділ даної земельної ділянки на дві частини, а також здійснено реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових права на нерухоме майно;

- формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб;

- в даному випадку відповідач не є добросовісним набувачем земельної ділянки, яка з часу її реєстрації за товариством нікому не відчужувалась;

- територіальна громада є власником земельної ділянки, оскільки правовідносини щодо її передачі у приватну власність не відбулись, тому територіальна громада не може бути обмежена у праві звернутись до суду із позовом про витребування належного їй майна;

- оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:22:140:0009 набута відповідачем всупереч процедури, встановленої вимогами чинного на той час законодавства, а Державний акт на право власності на неї підписаний неуповноваженою особою, земельні ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 та 3,091 га з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060, що утворені в результаті поділу, підлягають витребуванню у відповідача;

- враховуючи, що право власності позивача порушується внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи, з огляду на невідповідність вимогам законів державного акту на право власності на земельну ділянку, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності земельних ділянок з кадастровим номером 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га (здійснена 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником ТОВ "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663630 (індексний номер рішення: 44842812 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732480935225)) та з кадастровим номером 3510166900:22:140:0061 площею 2 га (здійснена 21.12.2018р. державним реєстратором Маловисківської міської ради на підставі заяви про поділ земельної ділянки №3952 від 18.12.2018р. за власником ТОВ "Конкордія КО, ЛТД", про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис 29663355 (індексний номер рішення: 44843184 від 26.12.2018р., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1732470935225));

- відповідачем позовні вимоги не заперечено, факти, викладені прокурором в позовній заяві, не спростовано, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2022р. скасувати, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- суд першої інстанції не з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми права при певних встановлених обставинах, такі помилки призвели до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення у справі;

- під час ухвалення оскаржуваного судового рішення суд не врахував: норму ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою видача документів на право власності на землю є повноваженнями виконавчих органів відповідного органу місцевого самоврядування; норму ст. 22 ЗК України (в редакції 1997р.), відповідно до якої право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право;

- сам факт належної реєстрації державного акту засвідчує обізнаність позивача із викладеними в позові обставинами, починаючи з 1997р., оскільки сам позивач (з його волі) реєстрував цей акт у відповідній книзі реєстрації державних актів та видав відповідачу;

- суд зобов`язаний був застосувати до даних правовідносин норми ст. 71, 75, 80 ЦК України в редакції станом на 1997р. та відмовити у задоволенні позову, встановивши, що саме позивач у справі видавав державний акт і знав про наявність такого акту (зареєстрованого права власності) у відповідача починаючи з 1997р.;

- відповідач не зобов`язаний та об`єктивно не може спростовувати обставини, зазначені позивачем в позові (події, зазначені в позові, відбувались більше двадцяти років тому);

- помилки міської ради при заповненні бланку державного акту (посилання на рішення виконкому замість рішення сесії тощо) не можуть вплинути на право власності відповідача. Важливим в даному випадку є той факт, що відповідний орган державної влади (держгеокадастр) підтвердив наявність у відповідача права власності на землю. Зі свого боку відповідач вчинив усі необхідні дії для підтвердження наявності свого права (звертався із заявами до органів державної влади з метою підтвердження наявності права власності, розробляв технічну документацію тощо). Відомості про земельну ділянку були розміщені в публічному просторі (публічна кадастрова карта) ще в серпні 2018р.;

- суд у справі встановив лише обставини, які вказують на помилки органів місцевого самоврядування та виконавчої влади при заповненні бланку державного акту та його видачі відповідачу. З іншої сторони суд не встановив жодних обставин, які б свідчили про вину (недобросовісну поведінку) самого відповідача;

- місцевий господарський суд не перевірив доводи позивача щодо часу реєстрації юридичної особи відповідача (не витребував реєстраційну справу юридичної особи). Насправді юридична особа відповідача була зареєстрована 29.11.1993р., а 28.10.1994р. відбулась лише перереєстрація, пов`язана із зміною складу засновників;

- суд першої інстанції не залучив у якості третьої особи відповідний орган держгеокадастру і навіть не витребував із зазначеного органу відповідних пояснень з приводу фактів, викладених в позові;

- на адвокатський запит Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повідомило про те, що з 1998р. відбулась заміна бланків державних актів старого зразка на нові. Підпис заступника міського голови на державному акті нового зразка міг свідчити про те, що відбулась лише заміна документа старого зразка на новий. Також у відповіді на адвокатський запит було підтверджено той факт, що державний акт видавався на підставі рішення Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р., а не рішення виконкому тієї ж ради;

- наведені прокурором обставини є підставою для визнання державного акту недійсним, однак прокурор не звертався до суду з такими вимогами;

- позивачем обрано неправильний спосіб захисту;

- враховуючи, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку давності, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Кропивницька окружна прокуратура Кіровоградської області у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Посилається на те, що на думку відповідача, враховуючи, що органи Держгеокадастру в області надали ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" завірену копію Державного акту на право власності на землю і ним розроблено технічну документацію із землеустрою із визначенням меж земельної ділянки відповідач набув право власності на земельну ділянку. Разом з тим, вказане твердження відповідача не відповідає дійсності. Як за нормами ЗК України 1991р., так і за нормами ЗК України 2001р. підставою набуття права власності на землю є відповідне рішення власника (уповноваженого органу), а одержання відповідного документу та винесення земельної ділянки в натурі є лише подальшим юридичним оформленням даного рішення. Відсутність рішення про передачу права власності унеможливлює і сам перехід права власності до нового набувача. Ані судом, ані прокурором не вивчалась вина (недобросовісна поведінка) учасників відповідача, а лише досліджувалось питання законності підстав набуття відповідачем права власності на земельну ділянку. Законність дій учасників відповідача є предметом дослідження у кримінальному провадженні №42021122010000141 від 29.11.2021р. Прокуратура не погоджується із твердженням відповідача, що уповноважені органи підтвердили наявність у відповідача права власності на земельну ділянку. Так, відділом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградському районі 19.11.2018р. надано на ім`я директора відповідача копію Державного акту КР №024392 та зазначено, що він зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів. Аналогічну інформацію надано органами Держгеокадастру на запит адвокату Юрію Назаренку 22.08.2022р., а також додано, що вказаний Державний акт видано на підставі рішення Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р. Органи Держгеокадастру жодним чином не підтверджували наявність у ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" права власності на земельну ділянку, а лише констатували, що існує бланк Державного акту і він зареєстрований у відповідній реєстраційній книзі. Прокурором не заперечується наявність даного Державного акту на право власності на землю, проте зазначається, що вказаний акт є підробленим, уповноважений орган (Кіровоградська міська рада) не приймав рішення про передачу земельної ділянки відповідачу, а рішення, яке зазначено в бланку Державного акту КР №024392 як підстава набуття права власності, не містило положення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки. Згідно інформації Державного архіву Кіровоградської області рішення Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р. не існує, оскільки в цей день сесія міської ради не проводилась. Разом з тим, існує рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №123 від 09.02.1994р., яке досліджувалось судом першої інстанції, в якому відсутнє рішення уповноваженого органу про надання відповідачу земельної ділянки у власність. Власник земельної ділянки (територіальна громада в особі міської ради) не здійснював волевиявлення щодо передачі земельної ділянки до приватної власності: не приймав жодного рішення про надання у власність відповідача земельної ділянки та уповноважені особи не підписували документи, що посвідчують перехід права власності - Державний акт на право власності на землю серія КР №024392. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, який є офіційним джерелом інформації, ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" зареєстровано 28.10.1994р. Вказаний факт відповідачем в апеляційній скарзі не заперечується. До моменту державної реєстрації учасники товариства могли здійснювати певну діяльність, спрямовану на створення товариства, проте саме товариство як учасник правових відносин виникло 28.10.1994р. і тому не могло отримати земельну ділянку у власність 09.02.1994р. та клопотати про отримання цієї землі, оскільки юридично такого суб`єкта правовідносин ще не існувало. На підтвердження цього факту прокурором до позову було долучено та судом досліджено Свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності №20651030, згідно якого датою державної реєстрації товариства є 28.10.1994р. З урахуванням вимог ст. ст. 330, 387, 388, 658 ЦК України право власності дійсного власника підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника майна, а єдиним обмеженням права власності у часі є інститут набувальної давності, який передбачає право особи, яка добросовісно заволоділа майном, отримати його у власність зі спливом певного строку, встановленого законом, якщо дійсний власник не звернеться до цього часу з вимогою про витребування майна. В даному випадку ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" не є добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки та з часу її реєстрації на товариство земля нікому не відчужувалась. Згідно листа Кропивницької міської ради №309/5205-24 від 18.01.2022р. позивач не знав і не міг знати, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, оскільки об`єктивно не міг знати, що Державний акт КР №024392 підроблений, органом місцевого самоврядування не видавався, не посвідчувався та не реєструвався. Про вказаний факт міській раді стало відомо лише з листа прокурора від 22.12.2021р. у зв`язку із розслідуванням кримінального провадження.

Кропивницька міська рада наданими їй процесуальними правами не скористалась та не направила відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2022р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Кузнецов В.О., Білецька Л.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2022р. відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 02.11.2022р.

В судовому засіданні 02.11.2022р. оголошувалась перерва до 14.12.2022р.

За розпорядженням керівника апарату суду від 13.12.2022р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М. з 14.12.2022р., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Кузнецов В.О., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2022р. визначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу до свого провадження.

У судовому засіданні 14.12.2022р. представник апелянта та прокурор надали пояснення по апеляційній скарзі.

Розгляд апеляційним господарським судом клопотань та заяв учасників провадження у справі.

27.10.2022р. на адресу Центрального апеляційного господарського суду від Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області надійшла заява про долучення додаткових доказів: листа Державного архіву Кіровоградської області від 11.10.2022р., протоколів допитів свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Заява про долучення додаткових доказів мотивована тим, що при розгляді справи в суді першої інстанції учасниками провадження не порушувалось питання про наявність такого рішення Кіровоградської міської ради, а в бланку Державного акту КР №024392 як підстава набуття права власності зазначено саме рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №123 від 09.02.1994р., яке і досліджувалось. Відповідно неможливо було дослідити взагалі наявність рішення Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р., оскільки про нього не було відомо. З метою з`ясування даного питання прокурором витребувано в Державному архіві Кіровоградської області рішення Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р. Згідно інформації Державного архіву Кіровоградської області вказаного рішення сесії Кіровоградської міської ради №123 від 09.02.1994р. взагалі не існує, оскільки в цей день сесія міської ради не відбувалась. Разом з тим, існує рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №123 від 09.02.1994р., яке досліджувалось судом першої інстанції і в ньому відсутнє рішення уповноваженого органу про надання відповідачу земельної ділянки у власність. Допити засновників ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" у рамках досудового розслідування кримінального провадження свідчать, що в період з 1994р. по 2004р. ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" не оформляло та не отримувало у власність будь-яких земельних ділянок. Вказані допити проведені після прийняття рішення суду першої інстанції, прокурор не мав можливості надати їх до суду раніше.

Розглядаючи заяву прокуратури про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, апеляційний господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.04.2021р. у справі №909/722/14).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Системний аналіз ст. ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими особа обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідними вимогами, і саме на цю особу покладено обов`язок своєчасного подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі судом апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №916/3130/17, від 26.02.2019р. у справі №913/632/17, від 18.06.2020р. у справі №909/965/16).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані прокуратурою додаткові докази, а саме: лист Державного архіву Кіровоградської області від 11.10.2022р., допити свідків ОСОБА_1 від 20.09.2022р. та ОСОБА_2 від 08.09.2022р. датовані після винесення оскаржуваного судового рішення (16.05.2022р.), у зв`язку з чим не можуть бути прийняті колегією суддів апеляційного господарського суду до уваги, оскільки вказаних доказів не існувало на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення. Вказані докази фактично є новими доказами.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність (правозастосування), а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду від 19.01.2022р. у справі №924/462/21).

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що враховуючи, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку давності, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Розглядаючи зазначене клопотання відповідача, апеляційний господарський суд враховує наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд в постанові від 12.07.2022р. у справі №904/6251/20(904/310/21) зазначив, що у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.04.2019р. у справі №Б-19/207-09, в постановах Верховного Суду від 07.12.2021р. у справі №908/713/20(908/1472/20), від 27.05.2021р. у справі №911/4923/14, від 04.02.2021р. у справі №5023/9521/11).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний з позовними вимогами, разом з тим своїм правом на подання до суду першої інстанції відповідної заяви про застосування позовної давності не скористався, обставини пропуску позивачем строку позовної давності до позовних вимог не були предметом дослідження судом першої інстанції, питання про застосування до позовних вимог строку позовної давності місцевий господарський суд не вирішував.

При цьому, доводів, які б стосувалися неможливості подання відповідачем своєчасно до суду першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності та/або наявності у нього поважних причин неподання такої заяви, відповідач в апеляційній скарзі не навів.

Згідно із ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що місцевий господарський суд здійснював направлення процесуальних документів відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Проте органом поштового зв`язку повернуто конверти з вкладенням (ухвали місцевого господарського суду від 15.02.2022р., від 16.03.2022р., від 06.04.2022р., від 27.04.2022р.) з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання", які направлялись на адресу відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, що зареєстровано у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №908/273/21, від 07.06.2022р. у справі №910/4430/21).

Верховним Судом в постанові від 19.09.2022р. у справі №916/939/15-г зроблено правовий висновок, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу особи є достатнім для того, щоб вважати повідомлення цієї особи належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Приймаючи до уваги вищевикладене, заявник апеляційної скарги вважається таким, що отримав судові рішення у даній справі, в тому числі ухвали про призначення справи до розгляду.

Разом з тим, відповідач не брав участі під час слухання справи в суді першої інстанції та не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву,не повідомляв суд про наявність у нього заперечень з приводу заявлених позовних вимог, не подавав клопотання, заяви, у тому числі щодо застосування позовної давності та наслідків її спливу.

Відтак, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень ст. 267 ЦК України, дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності під час апеляційного перегляду справи з огляду на порушення порядку подання такої заяви, визначеного положеннями ч. 3 ст. 267 ГПК України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд переглядає рішення суду першої інстанції без врахування клопотання відповідача про застосування строку позовної давності в силу положень ГПК України.

14.12.2022р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до Державного акту на право власності на землю від 09.06.1997р. серії КР №024392, який зареєстровано в Книзі реєстрації актів і договорів на землю (розділ 1 "Державні акти на право власності на землю") під номером 2 від 09.09.1997р., Товариству з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД", ідентифікаційний код юридичної особи - 20651030 (13.08.2018р. змінено назву з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Конкордія КО, ЛТД" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД") на праві власності належала земельна ділянка кадастровий номер 3510100000:22:140:0009 площею 5,091 га, розташована на території м. Кіровоград, Кіровоградської міської ради по пр. Промисловому, 8. Цільове призначення земельної ділянки - розміщення підприємства (а.с.23-32).

Зазначений Державний акт на право власності на землю виданий Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційній фірмі "Конкордія КО, ЛТД" Кіровоградською міською радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №123 від 09.02.1994р. (а.с.36-41).

Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна від 29.11.2021р. №293067089, №287388764 та №287388484 свідчить, що в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:22:140:0009 площею 5,091 га утворились 2 нові земельні ділянки з кадастровими 3510166900:22:140:0060, 3510166900:22:140:0061, площею 3,091 га та 2 га відповідно.

Згідно з інформацією Управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища Міської ради, рішення про передачу у власність чи в оренду стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:22:140:0009 міською радою не приймались (а.с.34).

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 09.02.1994р. №123 питання про передачу ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" земельних ділянок не розглядалось та рішення не приймалось. Зазначеним рішенням виконавчим комітетом затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок з оформленням документів на право користування іншим підприємствам, а не на підставі власності.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ "Конкордія КО, ЛТД" (13.08.2018р. змінено назву з ТОВ НВК "Конкордія КО, ЛТД") та Свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності №20651030, юридичну особу - відповідача зареєстровано 28.10.1994р.

Наведені обставини відсутності факту прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність відповідача стали підставою для звернення прокурора з даним позовом до місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши в судовому засіданні докази, місцевий господарський суд ухвалив 16.05.2022р. оскаржуване рішення.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.

Предметом дослідження суду апеляційної інстанції постало питання правомірності вибуття з власності позивача земельних ділянок та наявності підстав для їх витребування з чужого незаконного володіння - відповідача, а також скасування відповідних рішень державного реєстратора.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що під час здійснення представницької діяльності в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Кропивницькою окружною прокуратурою встановлено факт порушення вимог земельного законодавства при передачі земельної ділянки у власність. Прокуратурою встановлено, що бланк Державного акту на право власності на землю серія КР №024392 виданий 09.06.1997р. та підписаний від імені Кіровоградського міського голови ОСОБА_3., проте згідно архівних даних ОСОБА_3 обраний міським головою лише 10.04.1998р., а до того часу працював в Кіровоградському реабілітаційному науково-виробничому центрі "Горн" і в 1997р. не міг підписувати державні акти на право власності, що підтверджує фіктивність вказаного документу. В ході розслідування кримінального провадження №42021122010000141 від 29.11.2021р. за вказаними фактами, в якості свідка допитано ОСОБА_3 , який пояснив, що Державний акт на право власності на землю серія КР №024392 він не підписував та на час його підписання ще не був обраний Кіровоградським міським головою. В даному випадку власник земельної ділянки - територіальна громада в особі Кіровоградської міської ради не здійснював волевиявлення щодо передачі земельної ділянки до приватної власності: не приймав жодного рішення про надання у власність відповідача земельної ділянки (відсутній акцепт) та уповноважені особи не підписували документи, що посвідчують перехід права власності (Державний акт на право власності на землю серія КР №024392). В свою чергу ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" не подавало жодних заяв про надання йому земельної ділянки в оренду (відсутня оферта), оскільки на час прийняття рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів №123 від 09.02.1994р. товариство не було зареєстроване. Прокурор вважає, що територіальна громада є власником земельної ділянки, оскільки правовідносини щодо передачі у приватну власність не мали місце, тому вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про витребування належного їй майна.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено ст. 131-1, п. 3 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скарги, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Разом з тим, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.02.2019р. у справі №905/803/18, подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.10.2019р. у справі №911/1107/18, від 20.11.2019р. у справі №911/1110/18).

У постанові від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (п. п. 37-40 постанови).

При цьому, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18).

Правові висновки про те, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів, також викладено у постановах Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18, від 03.12.2019р. у справі №920/121/19.

Звертаючись до місцевого господарського суду з даним позовом, прокурор вважає належним суб`єктом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Кропивницьку міську раду.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава України, яка згідно із ст. ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено суб`єктний склад власників землі: громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України Кропивницька міська рада від імені Українського народу здійснює права власника землі та розпоряджається земельними ділянками із земель комунальної власності відповідної територіальної громади для всіх потреб.

Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що оскільки повноваження щодо надання земельних ділянок комунальної власності відповідної територіальної громади для всіх потреб належать Кропивницькій міській раді, остання є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, та саме їй належить право звернення до суду із позовними вимогами про витребування земельних ділянок.

В умовах наявності обмежених земельних ресурсів населеного пункту незаконна передача у власність спірних земельних ділянок порушує інтереси держави.

Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" на органи місцевого самоврядування покладені повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, а саме: здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення лісів.

Кропивницька окружна прокуратура 23.12.2021р. звернулась до Кропивницької міської ради з листом від 22.12.2021р. №12.51-78-7669ВИХ-21 про вжиття заходів представницького характеру щодо витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права на них в судовому порядку (а.с.76-77).

Кропивницька міська рада в листі від 18.01.2022р. №309/52-05-24 з урахуванням зареєстрованого кримінального провадження від 29.11.2021р. №42021122010000141 повідомила про те, що не має наміру щодо самостійного вжиття заходів стосовно повернення у комунальну власність земельних ділянок по вул. Промислова в м. Кропивницькому та просила вжити заходів прокурорського реагування (а.с.78).

В зв`язку з наведеним, Кропивницька окружна прокуратура встановила наявність підстав для вжиття представницьких заходів та направила до Кропивницької міської ради повідомлення від 04.02.2022р. за №12.51-78-1163ВИХ-22 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомила про звернення до суду.

З урахуванням викладеного, прокуратурою обґрунтовано наявність передбачених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а процедуру повідомлення компетентного органу прокуратурою дотримано.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість звернення прокурора у даній справі з позовом в інтересах держави в особі Кропивницької міської ради та наявність підстав для представництва її інтересів.

Наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі не оскаржена учасниками провадження у справі на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурором, який звернувся до суду з даним позовом, обрано такий спосіб судового захисту як витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

Щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок апеляційний господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

На час реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ ВКФ "Конкордія КО, ЛТД" правові підстави набуття права власності та права користування земельними ділянками регулювались Земельним кодексом України, Цивільним Кодексом Української РСР, Законом України "Про власність".

Статтями 17-19 Земельного кодексу України 1990р. визначався порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів могли вирішуватися питання регулювання земельних відносин.

Таким чином, рішення про передачу у власність земельної ділянки згідно законодавства мало прийматись рішенням сесії міської ради, а не виконавчим комітетом.

Матеріали справи свідчать, що власник спірної земельної ділянки (територіальна громада в особі міської ради) не здійснював волевиявлення щодо передачі земельної ділянки до приватної власності, не приймав жодного рішення про надання у власність відповідача земельну ділянку (відсутній акцепт) та уповноважені особи не підписували документи, що посвідчують перехід права власності - Державний акт на право власності на землю серія КР №024392.

Відповідачем не доведено, що він подавав заяви про надання йому земельної ділянки в оренду (відсутня оферта).

Порядок видачі та реєстрації державних актів на право власності на землю на час виникнення спірних правовідносин регулювався Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженою Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №28 від 15.04.1993р.

Відповідно до п. п. 1.2, 2.5 Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів. Державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею складаються у двох примірниках, підписуються головою відповідної місцевої Ради народних депутатів і скріплюються гербовою печаткою. Сторінку державного акту із зображенням плану земельної ділянки підписує інженер-землевпорядник.

Як вбачається із матеріалів справи, бланк Державного акту на право власності на землю серія КР №024392 виданий 09.06.1997р. та підписаний від імені Кіровоградського міського голови ОСОБА_3.

Разом з тим, згідно з архівними даними ОСОБА_3 обраний міським головою лише 10.04.1998р., а до цього він працював в Кіровоградському реабілітаційному науково-виробничому центрі "Горн" і в 1997р. не міг підписувати державні акти на право власності, що підтверджує фіктивність Державного акту (а.с.64-66).

В ході розслідування кримінального провадження №42021122010000141 від 29.11.2021р. за вказаними фактами було допитано в якості свідка ОСОБА_3 , згідно з показами якого Державний акт на право власності на землю серія КР №024392 він не підписував та на час його підписання ще не був обраний Кіровоградським міським головою (а.с.42-63).

Крім того, судом першої інстанції правомірно враховано, що на час прийняття рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 09.02.1994р. №123 відповідач ще не був зареєстрований в якості юридичної особи.

В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що насправді юридична особа відповідача була зареєстрована 29.11.1993р., а 28.10.1994р. відбулась лише перереєстрація, пов`язана із зміною складу засновників. Проте надані до апеляційної скарги докази на підтвердження зазначеної обставини не свідчать, що на час видачі Державного акту на право власності на землю серія КР №024392 відповідач був у встановленому порядку зареєстрований як юридична особа.

За змістом ст. ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду.

Крім цього, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (таку правову позицію відображено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №48/340, від 12.03.2019р. у справі №911/3594/17).

Таким чином, слід розмежовувати і не надавати однакового юридичного значення двом презумпціям, які для третіх осіб створює запис у реєстрі, а саме презумпції наявності права власності (в тому числі права володіння як складової права власності) цієї особи і презумпції фактичного володіння.

Зокрема, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), однак не набуває право володіння на відповідне майно, так як воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача про те, що помилки міської ради при заповненні бланку державного акту (посилання на рішення виконкому замість рішення сесії тощо) не можуть вплинути на право власності відповідача.

З огляду на це володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц).

Крім цього у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Матеріали справи свідчать, що відповідач на час розгляду даної справи в суді першої інстанції фактично здійснював повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а 18.12.2018р. прийняв рішення про поділ земельної ділянки на дві частини: кадастровий номер 3510166900:22:140:0061 площею 2 га та кадастровий номер 3510166900:22:140:0060 площею 3,091 га, а також здійснив реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване.

Таким чином, з урахуванням встановлених судами обставин незаконного вибуття спірних земельних ділянок з власності позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про застосування до даних правовідносин положень ст. ст. 387, 388 ЦК України та задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок у відповідача шляхом їх повернення на користь територіальної громади міста Кропивницького в особі Кропивницької міської ради.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності обрання прокурором способу захисту права, а саме необхідності заявлення вимог про визнання недійсними державного акта та запису у книзі реєстрації №2 від 09.09.1997р. є необґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021р. у справі №466/8649/16-ц Суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17282/15-ц, від 02.07.2019р. у справі №48/340 та багатьох інших.

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки апеляційний господарський суд враховує наступне.

Задовольняючи відповідні позовні вимоги суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №906/516/19, від 30.06.2020р. у справі №922/3130/19, від 03.03.2021 у справі №912/285/19.

Набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18, від 30.06.2020р. у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021р. у справі №200/606/18 та інших.

Таким чином, запис про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно має вноситися державним реєстратором на підставі рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Разом із тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, оскільки ці позовні вимоги заявлені з метою захисту прав позивача щодо неправомірного здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем.

Крім цього, в апеляційній скарзі відповідача не міститься доводів відносно необґрунтованості задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності на земельні ділянки.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду у даній справі має бути залишено без змін.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкордія КО, ЛТД" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2022р. у справі №912/306/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.12.2022р.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Т.А. Верхогляд