Ухвала

від 20.12.2022 по справі 905/1511/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA368999980313151206083020649

У Х В А Л А

20.12.2022р. Справа №905/1511/16

за скаргою: №1294/11.1-22 від 21.11.2022р. Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на бездіяльність органу примусового виконання рішень у справі:

за позовом: Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз», м.Краматорськ

до відповідача: Державного підприємства «Артемвугілля», м.Слов`янськ

про стягнення 584459,73 грн

за участю: Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), м.Слов`янськ

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Шуть А.В.

У засіданні брали участь:

від позивача (стягувача, скаржника): не з`явився

від відповідача (боржника): не з`явився

від органу примусового виконання рішень: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.07.2016р. позов Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м.Київ в особі Регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз», м.Краматорськ до Державного підприємства «Артемвугілля», м.Слов`янськ задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 418523,36 грн, пеню - 112737,08 грн, штраф - 29296,64 грн, 3% річних - 10594,95 грн, інфляційні витрати - 11580,38 грн, а також судовий збір в сумі 8740,99 грн.

22.07.2016р. на виконання вказаного рішення господарським судом Донецької області було видано відповідний наказ.

01.12.2022р. Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулось до суду зі скаргою №1294/11.1-22 від 21.11.2022р. на бездіяльність органу примусового виконання рішень, за змістом якої просило суд:

- визнати незаконною бездіяльність заступника начальника відділу Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Крапівіна Віталія Миколайовича, яка полягає у неподанні до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування на рахунок Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» коштів, які стягнуто за рішенням господарського суду Донецької області від 06.07.2016р. по справі №905/1511/16, а саме: основного боргу в сумі 418523,36 грн, пені - 112737,08 грн, штрафу - 29296,64 грн, 3% річних - 10594,95 грн, інфляційних витрат - 11580,38 грн, а також судового збору в сумі 8740,99 грн.

В обґрунтування вказаної скарги, Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» посилалось на те, що заступником керівника відділу примусового виконання рішень всупереч вимог ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не було направлено до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування стягувачу коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №905/1511/16 від 22.07.2016р. з огляду на його тривале невиконання у примусовому порядку.

Ухвалою суду від 05.12.2022р. вищезазначену скаргу призначено до розгляду на 20.12.2022р. о 15:00 год. Присутність учасників розгляду скарги у судовому засіданні визначена не обов`язковою.

У зв`язку з обмеженістю знаків поштової оплати (поштових марок) для відправлення вихідної кореспонденції за межі суду, зважаючи на запровадження роботи суду у віддаленому режимі через воєнний стан в Україні, ухвала суду від 05.12.2022р. направлена стягувачу на електронні адреси main.uag@naftadiv.com, main.uag@naftadiv.com, боржнику - на електронну адресу centrartem@gorlovka.net, державному виконавцю на електронну адресу info@sl.dn.dvs.gov.ua.

Крім того, ухвала суду від 05.12.2022р. розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України, а тому учасники розгляду скарги мали можливість ознайомитися з нею у вказаному реєстрі.

Станом на 20.12.2022р. відзиви на скаргу боржником і державним виконавцем не подано.

Представники учасників розгляду скарги у судове засідання 20.12.2022р. не з`явились, судом не викликались.

Згідно з ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Таким чином, з огляду на приписи наведеної норми господарського процесуального законодавства України, суд дійшов висновку, що скарга може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представника відповідача (боржника), державного виконавця та скаржника не перешкоджає її вирішенню по суті.

В силу норм ч.ч.1, 2 ст.341 Господарського процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

З огляду на те, що предметом оскарження у цьому випадку є бездіяльність державного виконавця, за висновками суду, строк на подання скарги не є пропущеним та вимоги ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України стягувачем не порушені.

Оцінюючи надані до матеріалів скарги докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга №1294/11.1-22 від 21.11.2022р. Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підлягає задоволенню, враховуючи наступне:

За приписами ст.129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

В силу норм ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст.1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Як свідчать матеріали скарги, 20.09.2016р. заступником начальника Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Антоновим Олексієм Миколайовичем відкрито виконавче провадження за №52279531 з виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №905/1511/16 від 22.07.2016р.

Відповідно до витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №53289537 були проведені наступні виконавчі дії: 20.09.2016р. винесено постанову про арешт майна боржника, 27.09.2016р. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №47938095, яке веде Слов`янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, 25.01.2020р. винесено постанови про передачу виконавчого провадження, 26.01.2020р. винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження, 16.07.2022р. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних.

Проте, вжиті державними виконавцями заходи примусового виконання рішення господарського суду до повного чи часткового його виконання не призвели.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004р., «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997р.).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011р. у справі «Агрокомплекс проти України»).

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклев проти України» (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлені ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно з п.1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Приписами ч.3 ст.4 вказаного закону передбачено, що протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

При цьому, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», але й відповідно до п.9 ч.1 ст.34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою здійснення виконавчих дій лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє від обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які зумовлені встановленими законом державними гарантіями.

Відтак, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава, робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч.3 ст.4 вказаного закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч.2 ст.4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, ч.2 ст.4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч.3 ст.4 наведеного закону передбачено, що протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, до, а не після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Підстави, передбачені п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв`язку з чим положення ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч.2 та ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч.2 ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч.3. ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу примусового виконання рішень протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі №908/2671/13.

Проте, відомостей щодо здійснення Слов`янським відділом державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) дій відповідно до ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суду не надано.

В силу норм ч.ч.1, 2 ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, скарга №1294/11.1-22 від 21.11.2022р. Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.234, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу №1294/11.1-22 від 21.11.2022р. Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» - задовольнити.

Визнати незаконною бездіяльність заступника начальника відділу Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Крапівіна Віталія Миколайовича, яка полягає у неподанні до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування на рахунок Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» коштів, які стягнуто за рішенням господарського суду Донецької області від 06.07.2016р. по справі №905/1511/16, а саме: основного боргу в сумі 418523,36 грн, пені - 112737,08 грн, штрафу - 29296,64 грн, 3% річних - 10594,95 грн, інфляційних витрат - 11580,38 грн, а також судового збору в сумі 8740,99 грн.

Повний текст ухвали складено 20.12.2022р.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст.ст.255-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.О.Паляниця