Рішення

від 07.12.2022 по справі 908/1511/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/101/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2022 Справа № 908/1511/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАР (юридична адреса: 56500 Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Одеська, 11; поштова адреса: 54001 м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5/12, ідентифікаційний номер юридичної особи 24790030)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАВОД СТАТОР (юридична адреса: 69096 м. Запоріжжя, вул. Каховська, 32; поштова адреса: 69096 м. Запоріжжя, а/с 5844, ідентифікаційний номер юридичної особи 41246168)

про стягнення 64 772 грн. 21 коп.

за участю

представника позивача: не з`явився

представник відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

25.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАР про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАВОД СТАТОР 48 371 грн. 89 коп. основного боргу за договором поставки № 15/06-214 від 24.06.2021, 1 447 грн. 35 коп. 3 % річних, 9 670 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 5 282 грн. 83 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2022 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1511/22 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 01.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1511/22, присвоєно справі номер провадження 27/101/22. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

03.10.2022 відповідач надіслав на адресу суду відзив та заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін.

У своєму відзиві відповідач зазначив про часткову оплату суми основного боргу в розмірі 30311 грн. 89 коп. та надав контррозрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та в задоволенні суми пені просив відмовити, в зв`язку з пропуском позовної давності.

17.10.2022 позивач надіслав на адресу суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача 30 311 грн. 89 коп. за відсутності предмету спору та стягнути з відповідача 18 060 грн. 00 коп. основного боргу за договором поставки № 15/06-21 від 24.06.2021, 1 447 грн. 35 коп. 3 % річних, 9 670 грн. 14 коп. інфляційних, 5 282 грн. 83 коп. пені.

Ухвалою суду від 24.10.2022 здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, судове засідання призначено на 30.11.2022.

25.10.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказав, що доводи відповідача щодо періоду нарахування 3 % та інфляційних втрат до 24.02.2022 є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, позивач погодився з доводом відповідача щодо застосування строку позовної давності щодо пені. В зв`язку з тим, що відповідач частково здійснив оплату суми основного боргу, позивач вважав за необхідне подати заяву про зменшення суми позовних вимог, яка прийнята судом в порядку ст. 46 ГПК України.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення 18060 грн. основного боргу, 1447 грн. 35 коп. 3 % річних, 9670 грн. 14 коп. втрат від інфляції, 5071 грн. 63 коп. пені, в частині стягнення 30520 грн. 09 коп. позивач просив суд закрити провадження у справі, в зв`язку з відсутністю предмету спору.

Ухвалою суду від 30.11.2022 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 07.12.2022.

Позивачем 07.12.2022 подане клопотання про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

07.12.2022 від відповідача електронною поштою з ЕЦП надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з тим, що представнику недостатньо було часу для підготовки до судового засідання 07.12.2022, оскільки не отримував ухвалу суду.

Суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, з огляду на те, що ухвала суду від 30.11.2022 надсилалась на адресу відповідача та до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12).

Водночас, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (названу правову позицію висловлено в численних постановах Верховного Суду, у тому числі від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 та від 12.03.2019 у справі №923/1432/15).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/1511/22.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю представників сторін.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

24.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю СОНАР (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАВОД СТАТОР (Покупець) укладено Договір поставки № 15/06-21 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, поставляти (передавати) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і оплатити його на умовах Договору.

Предметом поставки є електроізоляційні матеріали (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний в повному обсязі передати товар Покупцю в асортименті, кількості та в строк, зазначені в заявці.

Відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 30 календарних днів з дня отримання товару.

Позивач посилався на те, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар:

01.07.2021 на суму 46265 грн. 90 коп. за видатковою накладною № РН-0003824, рахунком-фактурою № СФ-0004476, довіреністю № 070101. Платіжним дорученням 478 від 25.10.2021 Боржник частково оплатив поставку на суму 16265,90 грн. Борг становить 30 000,00 грн. Кінцевий строк оплати - 02.08.2021. Прострочення в оплаті становить 381 день: з 03.08.2021 по 17.08.2022;

27.10.2021 на суму 18060,00 грн. за видатковою накладною № РН-0006599, рахунком-фактурою № СФ-0007577, довіреністю № 102701. Кінцевий строк оплати 26.11.2021. Прострочення в оплаті становить 262 дня: з 29.11.2021 по 17.08.2022;

28.10.2021 на суму 311,89 грн. за видатковою накладною № РН-0006643, рахунком-фактурою № СФ-0007614, довіреністю № 102802. Кінцевий строк оплати 29.11.2021. Прострочення становить 261 день: з 30.11.2021 по 17.08.2022.

Листом №10/01 від 17.01.2022 відповідач підтвердив наявність боргу та зобов`язався погасити його в строк до 20.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач своє зобов`язання не виконав, оплату по Договору в повному обсязі не здійснив, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідачем визнано обставини укладення з позивачем Договору, поставку товару та її часткову оплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, а відповідач в свою чергу, в порушення умов Договору та норм діючого законодавства України не сплатив отриману продукцію, чим допустив порушення своїх зобов`язань за Договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сума поставленого та неоплаченого товару на час подання даного позову до суду склала 64637грн. 79 коп., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0003824, № РН-0006599, РН-0006643. З яких оплачено було 16265 грн. 90 коп.

Відповідачем здійснено оплати після подачі позову до суду на суму 30311 грн. 89 коп., що підтверджується платіжними дорученнями: № 161 від 22.08.2022 на суму 10311 грн. 89 коп., № 195 від 06.09.2022 на суму 20000 грн.

Позивачем було надано клопотання, відповідно до якого просить закрити провадження по справі в частині суми основного боргу в розмірі 30311грн. 89 коп., в зв`язку з його оплатою відповідачем.

Право заявляти клопотання (заяви) є важливим процесуальним правом осіб, які беруть участь у справі. Клопотання можуть стосуватися різних питань щодо розгляду справи і повинні бути обґрунтованими.

Заява позивача в порядку ст. 231 ГПК України не суперечить нормам діючого законодавства України, тому задовольняється судом.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем було оплачено суму основного боргу в розмірі 30311 грн. 89 коп.

Відповідно до норм п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, позовна вимога про стягнення суми основного боргу в розмірі 30311 грн. 89 коп. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України внаслідок відсутності предмета спору.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 18060 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 17.08.2021 по 17.08.2022 по кожній накладній окремо 5074 грн. 63 коп. пені, за загальний період з 03.08.2021 по 17.08.2022 по кожній накладній окремо 1447 грн. 35 коп. 3 % річних, 9670 грн. 14 коп. втрат від інфляції.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відноситься, зокрема, 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Надані розрахунки 3 % річних та втрат від інфляції перевірені судом та встановлено, що розрахунок 3 % річних вони виконані вірно. Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає за загальний період з 03.08.2021 по 17.08.2022 по кожній накладній окремо 1447 грн. 35 коп. 3 % річних, за загальний період з вересня 2021 липень 2022 по кожній накладній окремо 9670 грн. 14 коп. втрат від інфляції.

Також заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 17.08.2021 по 17.08.2022 по кожній накладній окремо 5074 грн. 63 коп. пені.

Відповідно до п. 6.4 Договору, в разі прострочення оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,003 % від простроченої суми за кожний день прострочення, до моменту повного виконання Покупцем свого зобов`язання по оплаті.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Факт порушення відповідачем його зобов`язань є доведеним. Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що заявлена до стягнення сума є обґрунтованою і тому підлягає стягненню з відповідача за загальний період з 17.08.2021 по 17.08.2022 по кожній накладній окремо 5074 грн. 63 коп. пені.

Що стосується тверджень відповідача, викладених у відзиву на позовну заяву щодо безпідставного нарахування суми 3 % річних, втрат від інфляції у період дії воєнного стану, суд зазначає наступне.

Стаття 617 ЦК України, а також ст. 218 ГК України передбачають можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Таким чином, вбачається, що сторона, яка зазнала впливу форс-мажору звільняється від відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов`язань.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Таким чином, введення воєнного стану на території України може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Відповідачу, як стороні договірних відносин, яка посилається на воєнний стан, необхідно довести зв`язок між невиконанням своїх зобов`язань та воєнними діями в Україні у поєднанні із умовами договірних зобов`язань.

Відповідач порушив умови Договору і не розрахувався із позивачем за продукцію, поставлену йому позивачем ще у період з липня 2021 по жовтень 2021.

Таким чином, судом вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем, виникли ще до запровадження в Україні воєнного стану.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, твердження відповідача про незаконність нарахування 3% річних, інфляційних збитків, починаючи з 24.02.2022 року, є необґрунтованим та безпідставним.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Твердження відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАР підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у випадку: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Таким чином, із урахуванням вимог ст. 7 Закону України Про судовий збір, в зв`язку з закриттям провадження у справі, враховуючи наявність клопотання позивача про повернення суми судового збору, суд ухвалює про повернення позивачу суми судового збору в розмірі 1169 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 1312 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 30520 грн. 09 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАВОД СТАТОР (юридична адреса: 69096 м. Запоріжжя, вул. Каховська, 32; поштова адреса: 69096 м. Запоріжжя, а/с 5844, ідентифікаційний номер юридичної особи 41246168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СОНАР (юридична адреса: 56500 Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Одеська, 11; поштова адреса: 54001 м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5/12, ідентифікаційний номер юридичної особи 24790030) 18060 (вісімнадцять тисяч шістдесят) грн. основного боргу, 1447 (одну тисячу чотириста сорок сім) грн. 35 коп. 3 % річних, 9670 (дев`ять тисяч шістсот сімдесят) грн. 14 коп. втрат від інфляції, 5074 (п`ять тисяч сімдесят чотири) грн. 63 коп. пені, 1312 (одну тисячу триста дванадцять) грн. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Видати ухвалу на повернення з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю СОНАР судового збору в розмірі 1169 грн. 00 коп.

Рішення оформлено та підписано 19.12.2022.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.