Постанова

від 12.12.2022 по справі 521/21662/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/49/22

Справа № 521/21662/19

Головуючий у першій інстанції Бочаров А. І.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря - Сидоренко А.О.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙБЕР» про поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя та визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

28 грудня 2019 року до Маліновського районного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_2 до ОСОБА_2 , та ТОВ «ДАЙБЕР», про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Після остаточного уточнення позовних вимог, позивач просила:

- визнати недійсним договір комісії №4523/19/001846 між ОСОБА_2 та ТОВ «Дайбер» щодо автомобіля Mazda-6 2008 р.в. р/нАН2929ІМ від 13.02.2019 року.

- стягнути з відповідача різницю вартості транспортних засобів, що залишаються у власності відповідача та транспортного засобу, що залишається у власності позивача, яка складає 351 376 грн; збитки, що спричинені насильницьким примушуванням до підписання договору комісії у розмірі 137 718 грн 50 коп, а також спричинену відповідачем примушуванням її до підписання договору шляхом нанесення побоїв - моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, що разом становить 499 094 грн 50 коп., та витрати позивачки на правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 20 вересня 2008 року по 23 жовтня 2018 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Шлюб був розірваний заочним рішенням Малиновського районного суду від 23 жовтня 2018 року. Позивач ОСОБА_2 вказала, що відповідач відчужив автомобілі у одноособовому порядку, без будь-якої письмової згоди та її відома у період шлюбу. Та один автомобіль був відчужений самою позивачкою 13 лютого 2019 року відповідачу ОСОБА_2 , будучі заляканою, та побитою ним, та після оформлення даного автомобіля, відповідач ОСОБА_2 кошти за куплений автомобіль не віддав.

Позиція відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що у період шлюбу у власності перебувало 4 автомобіля. «Мазда-6», 2008 року випуску чорного кольору та «Смарт», моделі «FORTWO», 1999 року випуску, був оформлений на ім`я позивачки. LEXUS RX 350, 2006 року випуску та «Мазда-6», 2006 року випуску, сірого кольору був оформлений на ім`я відповідача ОСОБА_2 . Позивачка у період шлюбу не працювала, відповідач працював з 2007 року по теперішній час, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця. Ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Перебуваючи у шлюбі, сторони продали 27.09.2016 року LEXUS RX 350, номерний знак НОМЕР_2 , 2006 р.в. за суму еквівалентну 12 000 доларів США підприємству з продажу автотранспорту, кошти були витрачені на сімейні потреби. 17.11.2014 продали «Мазда-6», 2006 року випуску, сірого кольору, батькові відповідача - ОСОБА_2 за суму еквівалентну 8 000 доларів США, не оформлюючи офіційно договір купівлі-продажу, під розписку, склавши у нотаріуса генеральну довіреність, з правом його продажу. Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_2 не може його зняти з реєстрації на території України та перереєструвати на себе, так як перетнути кордон не в змозі (проживає в окупованому м. Донецьку) у зв`язку з військовими діями. Даний автомобіль знаходиться на непідконтрольній Україні території у місті Донецьк.

Після розлучення, при добровільному поділі майна подружжя у лютому 2019 року, на ім`я позивачки залишались оформлені два автомобілі: «Смарт», моделі «FORTWO», 1999 року випуску, та автомобіль «Мазда-6», 2008 року випуску, якій був зареєстрований на ім`я позивачки .

13 лютого 2019 року вказаний автомобіль був відчужений нею відповідачу ОСОБА_2 за 162 000 грн (еквівалент 6 000 доларів США на той час). Даний автомобіль був після аварії, та його вартість у висновку експерта дуже завищена. Ініціатором продажу даного автомобіля була позивачка, про що сама домовлялась з ОСОБА_3 , якій оформлював вже раніше їй інший автомобіль (т.1, а.с.102-104).

Позиція відповідача ТОВ «Дайбер» у суді першої інстанції.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що позивачка просить суд визнати не дійсним договір комісії №4523/19/001846 укладений позивачкою ОСОБА_2 та ТОВ «Дайбер» в особі директора ОСОБА_4 щодо автомобіля Mazda-6 2008 р.в. р/нАН2929ІМ від 13.02.2019. Так при укладанні даного договору комісії порушень не було, та позивачка зазначила ТОВ «ДАЙБЕР» відповідачем по справі зловживаючи процесуальними правами стосовно вибору підсудності, оскільки відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у непідконтрольній частині України у м. Донецьк (т.1, а.с. 175 -177).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 липня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_2 , ТОВ «ДАЙБЕР», про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсними - відмовити у повному обсязі. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ДАЙБЕР» витрати на правничу допомогу у сумі 17 800,00 гривень.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позову.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 30 листопада 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повне судове рішення виготовлено 12 грудня 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення різниці вартості транспортних засобів та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_2 з 20.09.2008 року по 23.10.2018 року перебували у шлюбі. Шлюб був розірваний заочним рішенням Маліновського районного суду від 23.10.2018 року, справа № 521/13567/18 (а.с.11-13). ОСОБА_2 та ОСОБА_2 продовжували проживати разом після розлучення до лютого 2019 року.

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 , 25.02.2011 року купив автомобіль «Мазда-6», 2006 року випуску, сірого кольору. 17.11.2014 року вказаний автомобіль передали батькові відповідача - ОСОБА_2 , не оформлюючи офіційно договір купівлі-продажу, склавши у нотаріуса генеральну довіреність, з правом його продажу відповідно до витягу від 14.07.2020 року та копією розписки від 14.07.2014 року на суму еквівалентну 8 000 доларів США. Вказаний автомобіль зареєстрований на території України на відповідача та знаходиться в окупованій частині України м. Донецьку (а.с.105- 106).

Відповідачем ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі, 06.12.2011 року був куплений автомобіль LEXUS RX 350, 2006 року випуску. 27.09.2016 року вказаний автомобіль був проданий за суму еквівалентну 12 000 доларів США підприємству з продажу автотранспорту, що підтверджується Витягом від 14.07.2020 року та довідкою з Регіонального СЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 28.07.2020 року, де вказано, що 18.10.2016 року в ТСЦ 5141 автомобіль LEXUS RX 350, номерний знак НОМЕР_2 , 2006 р.в. був перереєстрований на іншу особу.

23 листопада 2013 року ОСОБА_2 був куплений автомобіль «Мазда-6», 2008 року випуску, чорного кольору, який було оформлено у період шлюбу на ім`я позивачки.

Автомобіль «Мазда-6», 2008 року випуску, був відчужений вже після розлучення позивачкою через ТОВ «Дайбер», відповідачу ОСОБА_2 13.02.2019 року за 162 000 грн. (еквівалент 6 000 доларів США). Так позивачкою був укладений договір комісії №4523/19/001846 з ТОВ «Дайбер» від 13.02.2019 року щодо даного автомобіля (а.с 21-22). Вартість відчуженого автомобіля позивачкою не оскаржувалось.

У період шлюбу 22.11.2017 року ОСОБА_2 був куплений автомобіль «Смарт», моделі «FORTWO», 1999 року випуску, за суму еквівалентну 3 000 доларів США, який було оформлено на ім`я позивачки, та куплений за кошти, які залишились від продажу автомобіля LEXUS RX 350. Даний автомобіль на час розгляду справи перебував у власності та розпорядженні позивачки.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 71 СК України та роз`яснень, викладених у постанові ПВСУ України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділу підлягає лише наявне в натурі спільне майно подружжя на час такого розподілу. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК .

Відтак, після розлучення позивач та відповідач ОСОБА_2 можуть поділити тільки фактично наявне у них спільне майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України, при укладанні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого подружжя, тобто законодавець презюмує згоду одного з подружжя на укладання другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Пунктом 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Укладання одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, що укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя (позиція ВСУ у постановах у справі № 6-17цс17 від 22.02.2017 та № 6-533цс16 від 30.03.2016).

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Позивачка просила суд провести поділ спільного майна подружжя (автотранспорту) шляхом припинення її права власності на спірне майно та присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя. Проте примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України.

Так, у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз`яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У ч.3 ст.61 СК України зазначається: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вищезазначене законодавче положення кореспондується із ч.4 ст.65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Поділ майна здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності.

Поділ майна подружжя здійснюється в два етапи: по-перше, суд визначає розмір часток чоловіка та жінки в праві на майно, і, по-друге, здійснює поділ майна відповідно до встановлених часток. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один із подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК).

В той же час, згідно роз`яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору комісії та транспортного засобу «Mazda-6» 2008 року випуску.

23 листопада 2013 року ОСОБА_2 був куплений автомобіль «Мазда-6», 2008 року випуску, чорного кольору, який було оформлено у період шлюбу на ім`я позивачки.

Автомобіль «Мазда-6», 2008 року випуску, був відчужений вже після розлучення позивачкою через ТОВ «Дайбер», відповідачу ОСОБА_2 13.02.2019 року за 162 000 грн. (еквівалент 6 000 доларів США). Так позивачкою був укладений договір комісії №4523/19/001846 з ТОВ «Дайбер» від 13.02.2019 року щодо даного автомобіля (а.с 21-22). Вартість відчуженого автомобіля позивачкою не оскаржувалось.

На підставі матеріалів справи встановлено, що «Mazda-6» 2008 р.в., яку позивачка продала за 162 000 гривен, що в еквіваленті на момент продажу складало 6 000 дол. США. відповідачу та співвласнику ОСОБА_2 тобто відповідач ОСОБА_2 передав позивачки повну вартість за автомобіль «Mazda-6» 2008 р.в. чорного кольору.

Позивач не довела у судовому засіданні та не підтвердила допустимими доказами, що при укладанні договору комісії № 4523/19/001846 від 13.02.2019 між нею, ОСОБА_2 , та ТОВ «Дайбер» були порушення, які зазначені у п. 1 ст. 215 ЦК України, в якої зазначено, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Суд першої інстанції правильно зазначив, що серед підстав не названо ч. 4 ст. 203 ЦК, яка містить вимогу відповідності правочину формі, установленій для нього законом. Отже, недодержання форми правочину не означає автоматичного визнання його недійсним. Водночас правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції вмотивовано зазначив, що позивач отримала кошти від продажу автомобіля відповідачу ОСОБА_2 до підписання договору комісії, та після підписання автомобіль був переданий відповідачу ОСОБА_2 . Факт примушення, або відсутність волевиявлення позивачки при відчуженні автомобіля належними та допустимими доказами позивачкою не доведено. Судом встановлено, та підтверджено показами свідків, що ініціатором продажу даного автомобіля відповідачу ОСОБА_2 була сама позивач.

Щодо транспортного засобу LEXUS RX 350, 2006 року випуску.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі, 06.12.2011 року був куплений автомобіль LEXUS RX 350, 2006 року випуску. 27.09.2016 року вказаний автомобіль був проданий за суму еквівалентну 12 000 доларів США підприємству з продажу автотранспорту, що підтверджується Витягом від 14.07.2020 року та довідкою з Регіонального СЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 28.07.2020 року, де вказано, що 18.10.2016 року в ТСЦ 5141 автомобіль LEXUS RX 350, номерний знак НОМЕР_2 , 2006 р.в. був перереєстрований на іншу особу. Про продаж вказаного автомобіля позивач знала, так як користувалась ним до продажу, після продажу автомобіля LEXUS RX 350, 2006 року випуску, через деякий час був придбаний автомобіль «SMART» моделі «FORTWO», 1999 року випуску, який був оформлений на позивача. Вказані обставини підтверджують у судовому засіданні суду першої інстанції свідки у справі - сусіди та охоронці стоянки.

Таким чином, продаж автомобілю здійснено під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у шлюбі, а враховуючи положення сімейного законодавства про презумпцію спільності майна подружжя, вказане майно поділу не підлягає.

Щодо транспортного засобу «Mazda-6» 2006 року випуску.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 17 листопада 2014 продано автомобіль «Мазда-6», 2006 року випуску, сірого кольору, батькові відповідача - ОСОБА_2 за суму еквівалентну 8 000 доларів США, не оформлюючи офіційно договір купівлі-продажу, під розписку, склавши у нотаріуса генеральну довіреність, з правом його продажу.

Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_2 не може його зняти з реєстрації на території України та перереєструвати на себе, так як перетнути кордон не в змозі (проживає в окупованому м. Донецьку) у зв`язку з військовими діями. Даний автомобіль знаходиться на непідконтрольній Україні території у місті Донецьк.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доказом продажу автомобіля є оформлена нотаріусом генеральна довіреність з правом його відчуження та написана розписка про одержання їм грошей від батька за даний автомобіль (т.1, а.с. 105-106). Фактично за нотаріально посвідченою односторонньою угодою (видачею генеральної довіреності власником авто) був прихований інший правочин, а саме договір купівлі-продажу автомобіля.

Однак матеріали справи містять докази, що автомобіль «Mazda-6», 2006 року випуску, перебуває на праві власності у ОСОБА_2 , а посилання про вчинення фіктивного договору у вигляді генеральної довіреності замість договору купівлі-продажу рухомого майна не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки свідчать лише про порушення відповідачем ОСОБА_2 національного законодавства. Подана копія розписки не є належним та допустимим доказом, так як ніким не засвідчена, оригінал розписки судом не був оглянутий.

Таким чином, транспортний засіб «Mazda-6», 2006 року випуску, є об`єктом поділу майна подружжя.

Щодо транспортного засобу SMART» моделі «FORTWO», 1999 року випуску, то позивач ОСОБА_2 визнає його спільним майном подружжя та наполягає на його поділі.

Згідно звіту №194201 від 18.10.2019р. вартість транспортних засобів наступна:

- транспортного засобу «Mazda-6», 2006 року випуску, - 133 571 гривень;

- транспортного засобу «SMART» моделі «FORTWO», 1999 року випуску, - 59 927 гривень.

Грошова частка (половина вартості) від транспортного засобу Mazda-6», 2006 року випуску, становить 66785,50 гривень.

Грошова частка (половина вартості) від транспортного засобу «SMART» моделі «FORTWO», 1999 року випуску, становить 29962,50 гривень.

Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 грошова сума у розмірі 36 822 гривень.

Щодо позовних вимог про відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як зазначено в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій «умі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На підставі матеріалів справи встановлено, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , сусід по будинку, пояснив, що машинами користувались колішне подружжя разом, частіше позивачка. Відповідач ОСОБА_2 працював дома, а позивачка ОСОБА_2 часто їздила по справам на автомобілі спочатку на LEXUS RX 350, а після його продажу чорної «Mazda-6» 2008 р.в. Бували випадки, коли після вживання алкоголю, сперечались. Про те що позивачку побив відповідач ОСОБА_2 13.02.2019 року йому не відомо, та не бачив щоб позивачка була у синцях. Про поділ майна подружжя знав, оскільки позичив гроші, у розмірі 6 000 доларів США ОСОБА_2 для купівлі «Mazda-6» 2008 р.в., у ОСОБА_1 в лютому 2019 року. В день складання угоди бачив позивачку у дворі будинку, була в нормальному стані, не побита, добре себе почувала.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , охоронець автостоянки, показав, що «чорною «Mazda-6» 2008 р.в., користувалась позивачка, кожний день возила сина до школи, пізніше у них з`явився «Смарт», моделі «FORTWO». Позивачка постійно сплачувала за зберігання автомобілів на автостоянці.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , показав, що обоє з подружжя ставили автомобілі на стоянці, на якій він працював, позивачка частіше. Договори охорони на обидва автомобілі укладала позивачка і вона платила за стоянку. У стані алкогольного сп`яніння відповідача ОСОБА_2 ні коли не бачив. Позивачка постійно лаялась на ОСОБА_2 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , директор ТОВ «Дайбер» відповідач по справі, показав, що раніше він знав позивачку, так як вона купувала через його підприємство автомобіль «Смарт», моделі «FORTWO», 1999 року випуску, в підтвердження він надав копію договору. Відповідача ОСОБА_2 раніше не знав. Він також повідомив, що угода відповідала бажанню двох сторін, позивачка добре себе почувала, ніхто на неї не тиснув, їй не погрожував, гроші перед підписанням договору купівлі-продажу позивачка забрала, порахувала і положила собі в сумку. Після складання угоди сторони по справі разом пішли до відділу поліції, що знаходиться поряд з підприємством, для подальшого переоформлення автомобіля.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , якій надавав посередні послуги в МРЕО, на прохання саме позивачки, показав, що ОСОБА_2 заздалегідь зателефонувала йому, просила знову допомогти їй переоформити автомобіль, оскільки раніше зверталась за допомогою вже по переоформленню автомобіля. Він також показав, що між сторонами при угоді, переоформлені автомобіля сварок не було. Перед підписанням договору позивачка попросила гроші, перерахувала їх і положила в свою сумку. До угоди він ОСОБА_2 (відповідача) не знав. Свідок зазначив, що 30-40 хвилин ходив з позивачкою по відділку поліції, печатали заяву, робили експертизу, займались переоформлюванням автомобіля. ОСОБА_2 не жалілась на чоловіка, не була заплаканою, без слідів побиття, була спокійною, довіряла свідку. ОСОБА_2 весь час чекав, поки вони закінчать переоформлення.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги відеозапис, якій був досліджений на засідання суду та на якій посилається позивачка, як на доказ, якій підтверджує, що у день відчуження нею автомобіля відповідачу, останній здійснював на неї тиск, оскілки на даних відеозаписах не зазначена дата зйомки, дати файлів зазначені 2014 р., 2015 р., 2017 р., 2018 р., 19.06.20 р., 22.06.2019 р., 08.09.2019 р., про що у судовому засіданні підтвердила сама позивачка, на відеозапису записано перебування ОСОБА_2 у алкогольному абстинентом синдромі, доказів того що відповідач ОСОБА_2 наносив позивачу побої, здійснював тиск чи залякував, дані докази не містять. Електронний доказ відеозапису біля МРЕО, який наданий позивачкою на підтвердження подій які відбувались 13.02.2019 р., записана промова позивачки, без встановленої дати, відповідача на відеозапису не має, на деревах є зелена листва, та позивачка охайна. На обличчі позивачки лише подряпина на шоці.

Суд першої інстанції вмотивовано не взяв до уваги надані до матеріалів справи, та досліджені у судовому засіданні фотографії, на яких сфотографовано тіло жінки з синцями, синець за вухом, оскільки у судовому засіданні позивачка підтвердила, що дані фотографії були зроблені у 2014 році. Позивачка до правоохоронних органів або до лікарні з приводу побиття не зверталась.

Інших доказів, які б підтверджували твердження позивачки, що при відчуженні автомобіля, ОСОБА_2 , останній бив її, або залякав, а також понесені збитки, позивачка не надала.

Враховуючи вищевикладене, відсутні також підстави та докази для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 липня 2021 року скасувати в частині стягнення різниці вартості транспортних засобів.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) різницю між сумарною вартістю транспортних засобів, які залишаються у власності відповідача, у сумі 36 822 гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення виготовлено 12 грудня 2022 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк