Ухвала

від 16.12.2022 по справі 523/2974/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

16 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 523/2974/18

провадження № 61-10597ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондарем Олександром Вячеславовичем, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року у справі за позовом Одеської міської ради до державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва,

В С Т А Н О В И В :

У 2018 році Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова О. В., ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року позов задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення від 23 серпня 2017 року № 36767537, загальною площею 16,2 кв. м на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1335158751101, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскровим О. В.

Зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю, загальною площею 16,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду і надання доказів причин пропуску такого строку, з урахуванням вимог частини другої статті 358 ЦПК України.

19 вересня 2022 року адвокат Соловйов В. В., який діє від імені ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції, надав заяву, вказав, що обставиною непереборної сили, що стала суттєвою підставою порушення строку на апеляційне оскарження, є саме неправомірні, необґрунтовані, свідомо незаконні дії адвоката Форостенка О. О. щодо введення ОСОБА_1 в оману, оскільки адвокат Форостенко О. О. запевняв про подання апеляційної скарги та її розгляд, проте фактично апеляційну скаргу не подав та обманював ОСОБА_1 .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Бондаря О. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Недоліки касаційної скарги усунено.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що строк на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції пропущено з поважних причин, які не залежали від її волі.

Адвокат Бондар О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що заявницю ввів в оману адвокат Форостенко О. О., який представляв її інтереси у суді першої інстанції, запевнивши ОСОБА_1 , що він подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2019 року та вона розглядалася судом.

На початку 2022 року заявниця дізналась, що на підставі рішення суду відкрито виконавче провадження у справі № 523/2974/18.

Після цього вона дізналась, що відповідно до рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 07 липня 2020 року на адвоката Форостенка О. О. накладено дисциплінарне стягнення у вигляді припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

На підтвердження вказаних обставин надала сканкопію договору про надання правової допомоги, укладену між нею та адвокатом Форостенком О. О.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив її право на судовий захист відповідно до статті 55 Конституції України, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо оцінки поважності причин пропуску строку на оскарження, викладені у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/13606/16, провадження № К/9901/4240/19, від 27 травня 2020 року у справі № 308/11916/15-ц, провадження № 61-841св19, від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21, провадження № К/9901/29598/21, від 18 квітня 2022 року у справі № 285/5226/20, провадження № 61-20300св21, від 13 квітня 2022 року у справі № 734/158/20, провадження № 61-7822св21, від 04 квітня 2022 року у справі № 523/15572/16-ц, провадження № 61-20231св21, від 21 січня 2022 року у справі № 265/596/20, провадження № 61-10989св21, від 15 вересня 2021 року у справі № 414/2586/20, провадження № 61-7185св21.

З огляду на вказане просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, ОСОБА_1 брала участь у розгляді справи, була присутня під час проголошення рішення, копію рішення отримала особисто 27 травня 2019 року, що підтверджується розпискою.

Оцінивши доводи заявниці щодо пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені нею обставини щодо дій адвоката у справі не є обставинами непереборної сили відповідно до частини другої статті 14 -1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Оцінивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, Верховний Суд погоджується із висновком Одеського апеляційного суду та зазначає, що заявниця пропустила процесуальний строк на оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності об`єктивних перешкод для його оскарження.

ОСОБА_1 не зазначила об`єктивних і непереборних обставин, що обумовили поважність причин пропуску строку звернення до суду протягом більше трьох років із моменту ухвалення судового рішення.

У Європейському суді з прав людини (далі - ЄСПЛ) склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2005 року у справі «Салов проти України», № 65518/01), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (рішення ЄСПЛ від 23 липня 2009 року, справа «Сутяжник проти Росії», № 8269/02).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Верховний Суд виходить з того, що у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно із сканкопією договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Форостенком О. О., строк дії договору про надання правової допомоги визначено до 31 травня 2019 року, тобто, після розгляду справи в суді першої інстанції у адвоката Форостенко О. О. закінчились повноваження для представництва інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції. Доказів того, що ОСОБА_1 уповноважила адвоката Форостенка О. О. на представництво своїх інтересів надалі, заявниця Верховному Суду не надала.

Одеський апеляційний суд надав належну оцінку доводам заявниці про причини пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначив, що вона знала про судовий процес, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за скаргою іншої особи не є обставиною непереборної сили.

ЄСПЛ вказує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі «МПП «Голуб» проти України» (MPP Golub v. Ukraine), № 6778/05).

Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), № 17160/06 та N 35548/06, § 34).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження відповідно до статті 358 ЦПК України, визнавши заявлені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними.

Доводи заявниці про обмеження її доступу до суду є необґрунтованими, оскільки вона не скористалась своїми процесуальними правами, у визначений законом строк.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії, використовувати в повному обсязі засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 41, від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням принципу стабільності судового рішення, що суперечить статті 129-1 Конституції України та практиці Європейського суду з прав людини.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).

Верховний Суд погоджується із доводами ОСОБА_1 про те, що під час оцінки поважності причин пропуску строку необхідно звертати увагу не лише на об`єктивні, а й суб`єктивні чинники, зокрема поведінку особи, що свідчить про її наміри реалізувати процесуальні права, а також те, що питання поважності причин пропуску строку на звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Проте, ОСОБА_1 не надала доказів того, що існували об`єктивні непереборні обставини, які перешкоджали їй протягом більше трьох років цікавитись розглядом справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 285/5226/20, провадження № 61-20300св21, від 13 квітня 2022 року у справі № 734/158/20, провадження № 61-7822св21, від 04 квітня 2022 року у справі № 523/15572/16-ц, провадження № 61-20231св21, від 21 січня 2022 року у справі № 265/596/20, провадження № 61-10989св21, від 15 вересня 2021 року у справі № 414/2586/20, провадження № 61-7185св21.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у вищезазначених постановах Верховного Суду, стосуються поновлення строку для пред`явлення позову, що виникає з трудових відносин, проте ці висновки не стосуються вирішення питання поновлення процесуального строку на оскарження рішень судів та визначення обставин «непереборної сили», тому Верховний Суд не бере їх до уваги.

У постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 826/13606/16 та від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21, на які посилається заявниця, визначено підходи, які застосовуються під час вирішення питання про поновлення строку на оскарження. Проте, Верховний Суд не може взяти їх до уваги, оскільки такі висновки зроблені за різних обставин та наданих доказів на їх підтвердження.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість оскарженого судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом.

Керуючись частиною четвертою статті 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Бондарем Олександром Вячеславовичем, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року у справі за позовом Одеської міської ради до державного реєстратора Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскрова Олега Вікторовича, ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко