Рішення

від 23.11.2022 по справі 761/3490/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3490/21

Провадження № 2/761/8627/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Габунії Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національний Цирк України» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ДП «Національний Цирк України» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ДП «Національний Цирк України» № 21к від 13.01.2021 р. про її звільнення з посади головного адміністратора;

- поновити її на роботі на посаді головного адміністратора ДП «Національний Цирк України» з 14.01.2021 р.;

- стягнути з ДП «Національний Цирк України» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та займала посаду головного адміністратора. Наказом ДП «Національний Цирк України» № 21к від 13.01.2021 р. позивачку було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Враховуючи вищевикладене, позивачка своє звільнення вважає незаконним, оскільки відповідачем були порушені положення законодавства про працю, а тому звернулась до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Ухвалою від 02.06.2021 р. розгляд справи, яка передана Верховним Судом після скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій на новий розгляд, вирішено продовжити порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ним заявах по суті справи, а також у письмових поясненнях, що містяться в матеріалах справи. Також просив суд звернути увагу на висновки та вказівки Верховного Суду зроблені в постанові від 23.02.2022 р. в даній справі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданим ним заявах по суті справи, у тому числі поданих до суду після перегляду судових рішень в даній справі Верховним Судом, які викладені ним з врахуванням зауважень зазначених в постанові суду касаційної інстанції.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ДП «Національний цирк України» з 20.04.1992 р. відповідно до наказу № 48 від 16.01.1992 р.

Наказом ДП «Національний цирк України» № 1к позивачка з 01.01.1999 р. була переведена на посаду головного адміністратора цирку.

Згідно з наказом ДП «Національний цирк України» № 68 від 28.08.2020 р., в цілях впорядкування організаційної структури ДП «Національний цирк України», 13.01.2021 р. скорочено посаду головного адміністратора розділу «Керівні працівники» та введено за її рахунок посаду заступника головного адміністратора Служби організації і обслуговування глядачів. Внесено відповідні зміни до штатного розпису ДП «Національний цирк» в частині виведення посади головного адміністратора розділу «Керівні працівники», також в установленому порядку необхідно затвердити такі зміни уповноваженим органом управління - Міністерством культури та інформаційної політики України (не пізніше 13 листопада 2020 року).

Також цим наказом передбачено вручення працівникові, посада якої підлягає скороченню, повідомлення про наступне звільнення згідно зі ст. 49-2 КЗпП України, тобто не пізніше 13.11.2020 р. та необхідність запропонувати працівникові, посада якої підлягає скороченню, роботу на інших вакантних посадах, які є на підприємстві. Контроль за виконанням наказу покладено на першого заступника генерального директора ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу № 369к від 13.11.2020 р. «Про попередження по звільнення у зв`язку із скороченням штату» позивачка була попереджена про її майбутнє звільнення 13 січня 2021 року згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, не дивлячись на те, що позивачка не була членом профспілкового комітету, відповідач 24.12.2020 р. звернувся з поданням про надання згоди на її звільнення до Первинної профспілкової організація ДП «Національний цирк України», яка на своєму засіданні 01.12.2020 р. ( протокол № 13) вказала на те, що вони не мають повноважень, в даному випадку, надавати згоду на звільнення, оскільки позивачка не є членом профспілки. Однак, зважаючи на звернення керівництва ДП «Національний цирк України» Профспілковий комітет не заперечував щодо скорочення посади головного адміністратора із посади «Керівні посади» штатного розпису ДП «Національний цирк України».

На підставі наказів ДП «Національний цирк України» № 68 від 28.08.2020 р. «Про скорочення штату» та від 13.11.2020 р. № 369к «Про попередження про звільнення у зв`язку із скороченням штату», наказом ДП «Національний цирк України» № 21к від 13.01.2021 р., ОСОБА_1 було звільнено з посади як головного адміністратора, з 13.01.2021 р. у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку, згідно зі ст. 44 КЗпП України та грошової компенсації за 23 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 20 квітня 2020 року по 13 січня 2021 року. Копію вказаного наказу позивач отримала 13.01.2021 р., про що свідчить її особистий підпис на цьому наказі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Враховуючи встановлені обставини, що передували звільненню позивачки, суд приходить до висновку, що у ДП «Національний цирк України» дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що потягло за собою скорочення саме штату працівників, без скорочення чисельності.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник може вважатися таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З викладеного вбачається, що звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідатиме вимогам закону, якщо роботодавець попередив працівника про звільнення не пізніше ніж за два місяці, працівникові запропоновано іншу вакантну роботу на підприємстві, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, необхідно з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З досліджених судом письмових доказів вбачається, що на виконання приписів ст. 49-2 КЗпП України 13.11.2020 р. відповідачем було повідомлено позивачку про її наступне вивільнення, про що свідчить її особистий підпис на копії наказу № 369к від 13.11.2020 р. «Про попередження по звільнення у зв`язку із скороченням штату», яким було попереджено позивачку про її майбутнє звільнення 13.01.2021 р. згідно п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно повідомлення № 2 «Про наявні вакантні посади» від 13.11.2020 р.; № 3 від 16.12.2020 р.; № 4 від 13.01.2021 р. позивачці були запропоновані такі вакантні посади:

- заступник головного адміністратора Служби організації й обслуговування глядачів;

- заступник начальника господарського відділу;

- адміністратор Служби організації й обслуговування глядачів;

- адміністратор черговий Будинку артистів цирку.

Оскільки позивачка відмовилась ставити свій підпис на вказаних повідомленнях, працівниками відповідача були складені відповідні акти про відмову від проставлення підпису на підтвердження цих повідомлень, які засвідчені керівництвом підприємства.

Посилання сторони позивача на те, що акти складені відповідачем на підтвердження її відмови від підпису, не є належним підтвердженням пропозиції від роботодавця, суд не приймає до уваги, оскільки у разі відмови працівника від підпису такий акт фіксує цю відмову. Будь яких доказів на спростування даного факту відмови позивачки від підпису, з її боку суду надано не було, в тому числі не ставилося питання допиту в якості свідків осіб, які вказаний акт складали та підписували.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем було дотримано вимог закону щодо завчасного повідомлення позивачки про наступне звільнення та запропоновано їй іншу роботу за існуючими на підприємстві вакантними посадами, яку вона може виконувати з врахуванням освіти, кваліфікації та досвіду.

Стосовно посилання позивачки на те, що відповідач не врахував її переважне право на залишення на роботі при скороченні посад, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Із зібраних в справі письмових доказів вбачається, що у штатному розписі ДП «Національний цирк України» станом на час звільнення позивачки з роботи, серпень 2020 року, існувало дві посади головного адміністратора , а саме одна - у розділі «керівні працівники», яку обіймала позивачка, інша у «службі організації і обслуговуванні глядачів».

Як вбачається з наказу № 68 від 28.08.2020 р. відповідачем було прийнято рішення щодо скорочення штату працівників, а саме посади «головного адміністратора розділу «керівні працівники» яку на той час обіймала позивач та введення за її рахунок з 13.01.2021 р. нової посади до штатного розпису підприємства - заступника головного адміністратора служби організації й обслуговування глядачів. При повідомленні позивачки про наступне вивільнення їй було запропоновано вакантні посади, серед яких і новостворена посада. Також дана вакантна посада ще двічі пропонувалася позивачці про що свідчать досліджені судом письмові докази.

Дотримання відповідачем процедури скорочення штатів (повідомлення про вивільнення, строки повідомлення, пропозицій щодо наявності та зайняття вакантних посад на підприємстві та інше) було предметом перевірки, що здійснювалася Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області.

У відповідності до складеного акту № КВ 2/24/АВ від 19.01.2021 р. вбачається, що під час перевірки не було встановлено порушень в діях ДП «Національний цирк України» щодо проведення процедури скорочення позивачки, а відтак і вимог трудового законодавства.

Крім того, після перегляду Верховним Судом судових рішень в даній справі, з врахуванням висновків зроблених судом касаційної інстанції в своїй постанові, представником відповідача було підготовлено новий відзив на позов та додано до нього дві посадові інструкції щодо посад Головних адміністраторів, як з рекламно-інформаційного напрямку, на якій працювала позивачка, і яка була скорочена, так і з служби організації й обслуговування глядачів, яка залишилась після скорочення штату.

Як вбачається з вказаних посадових інструкцій (посадових обов`язків), в розділі завдання та обов`язки Головного адміністратора за напрямками роботи, а саме з рекламно-інформаційного напрямку, та з служби організації й обслуговування глядачів, вказані посади передбачають абсолютно різний обсяг роботи, як за напрямками, так і за фунціоналом, тобто ці посади не є тотожними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачка помилково стверджує, що мала переважне право на залишенні на роботі, оскільки таке право не застосовується між працівниками, що займають різні посади та різні функціональні обов`язки, що й мало місце при її звільненні.

З таких обставин, суд не знаходить законних підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивачки, а тому приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення також похідних від цього вимог, зокрема щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, судом встановлено, що в день звільнення 13.01.2021 р., позивачка звернулася до медичного закладу та з вказаної дати відкрила листок непрацездатності, про що відповідач нею не був повідомлений. Крім того, відповідачка 13.01.2021 р. перебувала на своєму робочому місці, була ознайомлена з наказом про звільнення та при ознайомленні висловила свою незгоду з ним, зазначивши про намір оскаржити наказ про звільнення в суді, не вказуючи про перебування на лікуванні.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п`ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як вбачається з листка непрацездатності серії АЛГ № 968020, виданим КНП «Київська міська студентська поліклініка» ОСОБА_1 з 13.01.2021 р. по 19.01.2021 р. знаходилася на лікарняному, мала стати до роботи 20.01.2021 р.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

За таких обставин, оскільки судом не було встановлено порушень закону при звільненні позивачки у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, але враховуючи, що в день звільнення позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджує її тимчасову непрацездатність, суд вважає за необхідне змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора на підставі наказу ДП «Національний цирк України» № 21к від 13.01.2021 р., а саме з 13.01.2021 р. на 20.01.2021 р.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Державного підприємства «Національний Цирк України» про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора Державного підприємства «Національний Цирк України» з 13 січня 2021 року на 20 січня 2021 року.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: