Постанова

від 06.12.2022 по справі 754/13180/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/13180/20 Головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.

Провадження № 22-ц/824/6961/2022 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 грудня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Русецький Павло Сергійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Глазунова І.Ю. звернувся до суду з позовом до ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Русецький П.С., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На обґрунтування позову зазначив, що 22 вересня 2020 року за зверненням ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»приватним нотаріусом Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3979, яким з нього на користь відповідача підлягає стягненню заборгованість, що виникла за договором про надання споживчого кредиту № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк», (правонаступник - ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 , на загальну суму 446 736,58 доларів США, що на день вчинення напису згідно офіційного курсу гривні становить 12 597 971,55 грн та суму оплати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису. Вказаний виконавчий напис був пред`явлений відповідачем до виконання приватному виконавцю Русецькому П.С., який 1 жовтня 2020 року у межах виконавчого провадження № 63166552 розпочав його примусове виконання, а саме прийняв постанову про арешт коштів боржника, про що йому 5 жовтня 2020 року надійшов електронний лист банку про призупинення видаткових операцій.

Позивач просив визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що він був вчинений без належного підтвердження безспірності вимог первісного кредитора та правонаступництва відповідача і ПАТ «Дельта Банк» у його кредитних відносинах з ВАТ «Кредитпромбанк», а також за відсутності документів, що підтверджують безспірність суми заборгованості, тому визначена сума боргу не може вважатися безспірною.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. від 22 вересня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 3979, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» заборгованості за кредитним договором № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року у розмірі 446 736,58 доларів США, що на день вчинення напису згідно офіційного курсу гривні становить 12 597 971,55 грн, та суму плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Стягнуто з ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до приватного нотаріуса за виконавчим написом відповідач не надав доказів направлення і вручення позивачу письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором та необхідних і достатніх документів, які б підтверджували безспірність заборгованості позивача, а при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріус належним чином не переконався у безспірності розміру сум боргу, оскільки існування рішення суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення кредитора за вчиненням виконавчого напису з іншим розміром заборгованості є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса,а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов його вчинення щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника за довіреністю - адвоката Проценка М.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального і неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки позивач порушив свої договірні зобов`язання з повернення кредитних коштів та протягом тривалого періоду не погасив кредитну заборгованість, його поведінка вочевидь є недоброчесною та недобросовісною, спрямована на порушення прав кредитора, що відповідно до приписів статей 13, 16 ЦК України є підставою для відмови в позові. Саме через невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» було змушено захистити своє право в порядку статті 18 ЦК України шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса. Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені обставини і неправильно застосував положення статті 89 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та вимог пунктів 283, 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Глазунов І.Ю.просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що відповідачем не наведено жодних аргументів, які б давали підстави стверджувати, що суд першої інстанції при ухваленні рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, допустив порушення норм процесуального та/або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 квітня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 49.35/308/07-НВС, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав кредит в сумі 200 000,00 доларів США на придбання нерухомого майна зі сплатою перемінної та фіксованої процентної ставки у розмірах 11,00 % та 1,83 % річних відповідно строком до 27 квітня 2027 року.

27 квітня 2007 року між банком та позивачем укладений іпотечний договір № 33/308/1308/07-НВС, предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 0,0989 га, кадастровий номер 8000000000:90:038:0030, з цільовим призначенням для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка набута іпотекодавцем на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 квітня 2007 року.

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги (про заміну кредитора у зобов`язанні), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 1441.

5 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»укладено договір про відступлення прав вимоги № 2151/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В. за реєстровим № 218, відповідно до якого права вимоги за кредитним договором № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року та іпотечним договором № 33/308/1308/07-НВС від 27 квітня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами перейшли до відповідача як нового кредитора.

22 вересня 2020 року за зверненням ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3979, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року з усіма додатками та додатковими угодами, укладеними між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», правонаступником усіх прав та обов`язків якого у свою чергу є ТОВ «ФК «Приватні інвестиції», та позивачем, за період з 5 лютого 2020 року по 14 вересня 2020 року на загальну суму 446 736,58 доларів США, що на день вчинення напису згідно офіційного курсу гривні становить 12 597 971,55 грн та суму оплати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.

Сума заборгованості за кредитним договором № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року складається із простроченої заборгованості по кредиту (основна сума) у розмірі 195 947,93 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 250 788,65 грн.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний виконавчий напис був пред`явлений відповідачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Русецькому П.С., який 1 жовтня 2020 року прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 63166552 та розпочав його примусове виконання, а саме: 1 жовтня 2020 року прийняв постанову про арешт коштів боржника; 15 жовтня 2020 року - постанови про опис та арешт майна боржника; 19 жовтня 2020 року- постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; 21 грудня 2020 року складено акт про проведенні електронні торги; 20 січня 2021 року - акти і постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

Отже, за результатами аналізу вищенаведених норм колегія суддів дійшла таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання повідомлень-письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Зважаючи на наведене, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 2 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).

Як свідчать матеріали справи, заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2010 року у справі № 2-1136/10 з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року у розмірі 1 725 949,60 грн та судові витрати.

Вказане судове рішення набрало законної сили та відомостей про те, що воно оскаржувалось сторонами в апеляційному порядку матеріали справи не містять.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такі обставини є преюдиціальними фактами, їх преюдиціальність заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішення законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цьому рішенні факти.

Отже, не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Крім того, преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені у резолютивній частині рішення.

Відповідно до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав (не виконав, чи виконав не в повному обсязі), не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, оскільки строк дії договору змінився.

У такому випадку кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таким чином, ВАТ «Кредитпромбанк» як первісний кредитор скористався своїм правом на пред`явлення вимоги до позивача як позичальника про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, а також отримав судовий захист своїх прав.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 4 липня 2018 року в справі № 10/11534/13-ц висловлено правову позицію про те, що за наявності судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, відсутня підстава для нарахування процентів за кредитним договором, оскільки строк дії договору змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні, а права та інтереси кредитодавця в цих правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача можуть бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 8 травня 2019 року в справі № 760/16670/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 498/1105/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 469/1578/16-ц, від 9 червня 2021 року в справі № 759/8017/18, від 16 червня 2021 року в справі 363/2630/18.

Разом з тим, оспорюваним виконавчим написом від 22 вересня 2020 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3979, вчиненим приватним нотаріусом Личуком Т.В., запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Приватні інвестиції»заборгованість за кредитним договором № 49.35/308/07-НВС від 27 квітня 2007 року за період з 5 лютого 2020 року по 14 вересня 2020 року у загальному розмірі 446 736,58 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 195 947,93 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 250 788,65 грн, що за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют становить 12 597 971,55 грн.

Крім того, в матеріалах справи відсутні і відповідач не надав суду банківські виписки відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», чи хоча б розрахунок заборгованості, з яких можливо встановити розмір боргу, що складається із заборгованості за тілом і процентами за кредитом, право вимоги стягнення яких перейшло до нового кредитора.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звертаючись до приватного нотаріуса за виконавчим написом відповідач не надав необхідних та достатніх документів, зокрема, які підтверджували безспірність заборгованості позивача, а при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус належним чином не переконався у безспірності розміру сум боргу, не встановив, в якому розмірі виникла заборгованість як по тілу кредиту так і по відсоткам, чим припустився порушень вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.

Колегія суддів також враховує, що безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Ненадання доказів щодо повідомлення боржника та недотримання тридцятиденного строку з моменту повідомлення унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. У такому випадку боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та кредитором щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16 (провадження № 61-26838св18), від 18 жовтня 2019 року у справі № 591/6609/16 (провадження № 61-28093св18), від 1 квітня 2020 року у справі № 236/2511/17 (провадження № 61-17565св18).

Однак, відповідачем не надано жодних доказів надсилання та/або отримання боржником листа-вимоги про погашення кредитної заборгованості, існування якої, на його думку мало місце, а нотаріус не перевірив наявність доказів належного отримання вказаної вимоги про усунення порушень за кредитним договором, що також призвело до порушення процедури вчинення виконавчого напису.

Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) (пункт 52 вказаної постанови).

За встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає, що неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність вирішеного спору між ним та первісним кредитором щодо сум заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Варто відзначити, що відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 22 вересня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому приватним нотаріусом не дотримано обов`язкових умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Виходячи з наведеного, вчиняючи 22 вересня 2020 року виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 3979, приватний нотаріус Личук Т.В. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

Подібна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Більше того, наведена правова позиція була підтверджена у постанові Великої Палати Верховного суду 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Все зазначене вище як в сукупності, так і окремо давало суду першої інстанції обґрунтовані підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про недоброчеснісь та недобросовісність поведінки позивача щодо невиконання своїх зобов`язань за кредитним договором, які спрямовані на порушення прав кредитора, адже відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили права та інтереси первісного кредитора було захищено в судовому порядку у повному обсязі, тоді як до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин, положень ЦК України і Закону України «Про нотаріат», вони носять загальний характер, не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 23 грудня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко