Постанова
від 20.12.2022 по справі 902/468/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року Справа № 902/468/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Балтак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Водолій"

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 20.09.22р. суддею Шамшуріною Марією Вікторівною у м.Вінниці, повний текст складено 29.09.22р.

у справі № 902/468/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро"

до Приватного підприємства "Водолій"

про стягнення 861 937,26грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" до Приватного підприємства "Водолій" про стягнення 861 937,26грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Водолій" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" 837 384,11грн., у тому числі: 566 178,34грн. основного боргу, 53 475,61грн. пені, 33 426,77грн. штрафу, 88 682,61грн. інфляційних втрат, 95 620,78грн. 25% річних та 12 560,58грн. витрат на сплату судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 24 549,55грн. пені та 3,60грн. 25% річних відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 368,48грн. залишено за позивачем.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Водолій" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення 53475,61грн. пені, 33426,77грн. штрафу, 88682,61грн. інфляційних втрат, 95 620,78грн. 25% річних та 12 560,58грн. витрат на сплату судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- повідомляє суд, що скаржник не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від них форс-мажорних обставин, а саме через низький попит на яблука, зниження вартості на них через непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні. Наведені обставини у скаржника підтверджуються, зокрема, відповідною довідкою, наказом №4 про створення комісії по оприділенню гнилі від 05.04.2022р., актом на списання гнилі від 15.04.2022р., згідно з яким 23485 кг яблук були вивезені як непридатні; товаро-транспортними накладними на вивезення гнилі №45 від 11.04.2022р., №44 від 11.04.2022р., №46 від 11.04.2022р. №41 від 10.04.2022р., №42 від 10.04.2022р. №43 від 10.04.2022р.;

- просить суд взяти до уваги, що позивачем значно завищено розмір штрафних санкцій та сформовано несправедливі умови договору (завищений розмір санкцій за користування чужими кредитними коштами, строк для нарахування пені понад встановлені законом 6 місяців та інші);

- також, зауважує, що судом першої інстанції не було враховано те, що розробником договору поставки №КГ2-67-190321-ПВ від 19.03.2021р. був саме позивач, оскільки договір викладено із фірмовим позначенням позивача на кожній сторінці договору, отже і умови договору фактично нав`язані ним відповідачу. З даного приводу, необхідно врахувати позицію Касаційного господарського суду, викладену в постановах по справах №910/16011/17 та №908/710/18;

- констатує, що відповідач визнає свій обов`язок лише по сплаті основної суми боргу та готовий його сплатити. Однак, зважаючи на скрутне фінансове становище відповідача, воєнний стан в країні, що офіційно визнаний ТПП як форс мажорна обставина, у відповідача відсутня можливість сплачувати нараховані позивачем надмірні санкції;

- стверджує, що задоволення судом першої інстанції вимог позивача до відповідача щодо стягнення штрафних санкцій в загальній сумі близько 300000,00грн. повністю суперечить засадам справедливості і пропорційності, є надмірним зважаючи на фінансове становите відповідача та воєнний стан в Україні. Також, з огляду на те, що судом стягнуто надмірний розмір штрафних санкцій, слід зменшити і розмір судових витрат заявлених позивачем до відшкодування пропорційно до задоволених вимог.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №902/468/22/5592/22 від 17.10.2022р. матеріали справи №902/468/22 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

03.11.2022р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/468/22.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.11.2022р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Водолій" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, додано доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

05.12.2022р. на електронну адресу та 12.12.2022р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду на виконання ухвали суд від 07.11.2022р. про залишення апеляційної скарги без руху від Приватного підприємства "Водолій" надійшла заява з додатком, зокрема, платіжним дорученням від 03.12.2022р. №759 про сплату судового збору в сумі 18841,14грн..

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 05.12.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Водолій" на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 та призначено справу №902/468/22 до розгляду на 20.12.2022р. об 14:40год., тощо.

07.12.2022р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства "Водолій" - адвоката Балтака Олексія Олеговича надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/468/22 поза приміщенням суду. В даній заяві заявник просить забезпечити представнику ПП "Водолій" можливість проведення судового засідання по справі №902/468/22, призначеного 20.12.2022р. об 14:40год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи "EаsyCon".

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.12.2022р. задоволено заяву представника Приватного підприємства "Водолій" - адвоката Балтака Олексія Олеговича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/468/22 поза приміщенням суду та забезпечено представнику ПП "Водолій" - адвокату Балтаку О.О. участь в судовому засіданні у справі №902/468/22, призначеному на 20.12.2022р. об 14:40год. в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

20.12.2022р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Водолій" надійшов супровідний лист з додатками, зокрема, копіями платіжних інструкцій №1329 від 16.12.2022р. та №1311 від 07.11.2022р..

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання 20.12.2022р. не з`явився, своїх повноважних представників не направив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю позивача у справі.

Позивач у справі не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Представник скаржника в судовому засіданні 20.12.2022р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 скасувати в частині стягнення 53475,61грн. пені, 33426,77грн. штрафу, 88682,61грн. інфляційних втрат, 95 620,78грн. 25% річних та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" (постачальник) та Приватним підприємством "Водолій" (покупець) укладено договір поставки №КГ2-67-190321-ПВ (далі - договір), згідно п.п.1.1, 1.2 якого, за цим договором постачальник поставляє та передає на умовах розстрочення платежу у власність покупцеві продукцію надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар у власність та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором. Загальна кількість та найменування товару, ціна одиниці товару, його співвідношення (асортимент), строк, порядок поставки та оплати, визначаються в договорі та додатках та/або додаткових угодах та/або специфікаціях до договору (надалі разом - додатки), які є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.2.2 договору, поставка товару здійснюється на умовах, визначених відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення торговельних термінів Інкотермс (у редакції 2020 року). Конкретні умови поставки вказуються в додатках до цього договору. При цьому фактичним вантажоотримувачем товару може бути як сам покупець, так і вказані ним уповноважені особи, які не є сторонами цього договору і діють на підставі договору доручення.

Поставка товару з урахуванням умов цього договору може здійснюватися окремими партіями відповідно до додатків до цього договору. Строки поставки кожної партії товару або її частини визначаються в додатках до цього договору з урахуванням умов цього договору (п.2.3 договору).

Згідно п.2.6 договору, датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника або дата товаротранспортної накладної за умови поставки автомобільним транспортом постачальника, у випадку самовивозу товару покупцем зі складу постачальника власним транспортом - дата видаткової накладної постачальника.

У відповідності до п.п.4.3-4.4 договору, сторони передбачили, що ціна (вартість) товару, визначається за взаємною згодою сторонами та вказується у додатках до цього договору. Ціна (вартість) товару повинна бути повністю сплачена постачальнику покупцем на умовах, які зазначені в договорі та додатках до договору, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.5.1.1 договору, постачальник зобов`язаний передати товар покупцю у строки та у місці призначення, визначені у додатках до договору.

Згідно п.5.2.1 договору, покупець зобов`язаний прийняти товар в строки та на умовах цього договору та додатків до нього та своєчасно здійснити оплату за товар в порядку, що визначений у договорі та/або додатках до цього договору.

У відповідності до п.2.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2021 р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від обов`язку виконати свої договірні зобов`язання, які виникли та мали місце під час дії даного договору.

Пункту 8.3.1 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% (п`яти відсотків) та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми боргу.

Відповідно до п.8.3.2 договору, за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 20 (двадцять) календарних днів, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу та встановлений індекс інфляції за весь час прострочення.

Договір поставки від 19.03.2021р. №КГ2-67-190321-ПВ підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач отримав товар за договором на підставі наступних документів:

- додаткової угоди (специфікації) №1 від 19.03.2021р. (яка була викладена сторонами у новій редакції 26.05.2021р.) та складених на її підставі видаткової накладної № 1680 від 14.04.2021р., товарно-транспортної накладної від 14.04.2021р. №Р1680 (з урахуванням часткового повернення товару відповідачем на підставі видаткової накладної №34 від 20.04.2021р., видаткової накладної №36 від 26.05.2021р.), видаткової накладної №1925 від 19.04.2021р., товарно-транспортної накладної від 19.04.2021р. №Р1925, видаткової накладної № 2416 від 26.04.2021р., товарно-транспортної накладної від 26.04.2021р. №Р2416;

- додаткової угоди (специфікації) №2 від 19.03.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №1165 від 05.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1665 від 05.04.2021р.; (з урахуванням часткового повернення товару відповідачем на підставі видаткової накладної №30 від 15.04.2021р.);

- додаткової угоди (специфікації) №3 від 05.04.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №1661 від 14.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1661 від 14.04.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №4 від 14.04.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №1675 від 14.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1675 від 14.04.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №5 від 08.04.2021р. (яка була викладена сторонами у новій редакції 06.11.2021р.) та складених на її підставі видаткової накладної №2418 від 26.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р2418 від 26.04.2021р., видаткової накладної № 1926 від 19.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1926 від 19.04.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №6 від 19.04.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №1962 від 19.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1962 від 19.04.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №7 від 19.04.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №1966 від 19.04.2021р., товарно-транспортної накладної №Р1966 від 19.04.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №8 від 25.05.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №3901 від 25.05.2021р., товарно-транспортної накладної №Р3901 від 25.05.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №9 від 15.06.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №5015 від 15.06.2021р., товарно-транспортної накладної №Р5015 від 15.06.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №10 від 15.06.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №5016 від 15.06.2021р., товарно-транспортної накладної №Р5016 від 15.06.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №11 від 19.07.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №6198 від 30.07.2021р., товарно-транспортної накладної №Р6198 від 30.07.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №12 від 03.08.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №6228 від 03.08.2021р., товарно-транспортної накладної №Р6228 від 03.08.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №13 від 19.08.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №6574 від 26.08.2021р., товарно-транспортної накладної №Р6574 від 26.08.2021р.;

- додаткової угоди (специфікації) №14 від 26.08.2021р. та складених на її підставі видаткової накладної №6686 від 01.09.2021р., товарно-транспортної накладної №Р6686 від 01.09.2021р..

Змісту додаткових угод (специфікації) свідчить, що вони є невід`ємними частинами договору, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. Кожна із підписаних сторонами додаткових угод (специфікацій) містила найменування товару та строки його оплати.

Однак, відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "Водолій" про стягнення 861937,26грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №КГ2-67-190321-ПВ від 19.03.2021р., з яких: 566178,34грн. - основного боргу, 78025,16грн. - пені, 33426,77грн. штрафу, 88682,61грн. інфляційних втрат та 95624,38грн. - 25% річних.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" посилається на те, що взяті на себе зобов`язання за договором виконав належним чином, поставивши відповідачу товар належної якості та кількості на умовах та у порядку, визначеному договором, натомість відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за договором не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, яке станом на день звернення до суду не виконане.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 27.06.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/468/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.07.2022р..

18.07.2022р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 13.07.2022р. (вх.№01-34/5805/22 від 18.07.2022) у якому останній вказав на те, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме через низький попит на яблука, зниження вартості на них через непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні.

Вказав на те, що позивачем значно завищено розмір штрафних санкцій та сформовано несправедливі умови договору (завищений розмір санкцій за користування чужими кредитними коштами, строк для нарахування пені понад встановлені законом 6 місяців та інші).

Зазначив, що визнає свій обов`язок лише по сплаті основної суми боргу та готовий його сплатити, однак, зважаючи на його скрутне фінансове становище, воєнний стан в країні, що офіційно визнаний ТПП як форс-мажорна обставина, у нього відсутня можливість сплачувати нараховані позивачем надмірні санкції.

Також, відповідач вважає, що застосування позивачем до відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 24% річних та штрафу є одночасним застосуванням кількох видів відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить ст.61 Конституції України.

На думку відповідача застосування позивачем до відповідача штрафних санкцій у загальній сумі близько 300000,00грн. суперечить засадам справедливості і пропорційності, є надмірним зважаючи на фінансове становище відповідача та воєнний стан в Україні.

Отже, враховуючи викладене вище, відповідач позовні вимоги визнав частково в частині основної суми боргу за договором поставки, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.

21.07.2022р. до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшло клопотання №б/н від 20.07.2022р. (вх.№01-34/5910/22 від 21.07.2022р.) про відкладення підготовчого засідання для надання позивачу можливості ознайомитися з відзивом та написати відповідь на нього.

У судовому засіданні 21.07.2022р. Господарського суду Вінницької області постановив ухвалу про задоволення клопотання представника позивача, відкладення підготовчого засідання у справі №902/468/22 на 02.08.2022р., яку занесено до протоколу судового засідання.

28.07.2022р. до Господарського суду Вінницької області від позивача надійшла відповідь на відзив №б/н від 25.07.2022р. (вх.№01-34/6155/22 від 28.07.2022р.), у якій позивач не погодився з викладеними доводами відповідача щодо обставин форс-мажору та зазначив, що 18.02.2022р. відповідачу була направлена претензія про сплату заборгованості, але до моменту подання позовної заяви претензія залишена без відповіді. Листів щодо настання форс-мажорних обставин або щодо розстрочення платежів з боку відповідача не надходило.

Засвідчення форс-мажорних обставин і видача сертифіката про настання таких обставин належить виключно до компетенції Торгово-промислової палати України та уповноважених регіональних органів ТПП (ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні"), але такого сертифікату відповідачем не надано.

Згідно п.6.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.3.1 Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставиною та неможливістю виконання зобов`язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Позивач вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (порушення строків оплати в 2021 році) та неможливістю виконання зобов`язання у терміни у зв`язку зі зменшення ціни на яблука у 2022 році.

Також, звертає увагу, що по деяким специфікаціям відповідачу поставлено товар з відстроченням платежу більше ніж на 6 місяців та остаточний розрахунок мав бути здійснений відповідачем в жовтні 2021 року (задовго до початку ведення бойових дій та введення воєнного стану), а тому доводи відповідача про наявність скрутного становища у зв`язку з веденням воєнного стану вважає необґрунтованими.

Вказує на те, що відсутність у боржника коштів не вважається випадком, у зв`язку з цим, посилання на скрутне фінансове становище через відсутність попиту - не є форс-мажором тому, звільнення від відповідальності з наявності форс-мажорних обставин не може бути застосованим.

Стосовно форми договору позивачем зазначено, що доказів того, що договір складено саме позивачем відповідачем не надано, а висновок відповідача щодо фактично нав`язаних умов договору відповідачу при добровільному виборі контрагента є недоречним.

Відносно одночасного нарахування пені та штрафу позивач посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 02.04.2019р. по справі №917/194/18, відповідно до яких одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на тривалий строк невиконання відповідачем своїх зобов`язань з урахуванням того, що умова оплати за договором передбачала відстрочення платежу, по деяким специфікаціям на строк до шести місяців, проте розрахунок не був виконаний, строк порушення складає більше одного року та навіть після подання позовної заяви відповідач не здійснив жодного часткового платежу для погашення заборгованості. Доказів щодо наявності скрутного становища підприємства не надано, а довідки та накладні щодо списання продукції сформовані в 2022 році та з цих доказів не зрозуміло, наскільки це взагалі впливає на господарський процес підприємства.

Також, позивач стверджує, що звертався до відповідача з претензією щодо сплати заборгованості за договором, але відповіді не отримав. Вказане свідчить про небажання відповідача виконувати свої зобов`язання за договором.

У судовому засіданні 02.08.2022р. Господарський суд Вінницької області постановив ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання для надання заперечень щодо відповіді на відзив, відкладення підготовчого засідання у справі №902/468/22 на 18.08.2022р., яку занесено до протоколу судового засідання.

08.08.2022р. до Господарського суду Вінницької області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив №б/н від 03.08.2022р. (вх.№01-34/6480/22 від 08.08.2022р.), у яких відповідач вказує на те, що зміст умов договору містить зображення фірмового найменування (бланку) на кожній сторінці договору, що підтверджує той факт, що саме на користь позивача договором встановлені надмірні розміри пені, санкцій, штрафів та інші види відповідальності. В той же час, фактично жодна умова договору не захищає права відповідача, не передбачає санкції за неправомірні дії та бездіяльність позивача. Наведене свідчить про те, що позивачем свідомо нав`язано несправедливі невигідні і по відношенню до відповідача умови договору, які в силу усталеної практики не можуть бути застосовані.

Також, відповідач пояснює, що посилається на вищевказані форс - мажорні обставини як на підставу звільнення його від сплати штрафних санкцій, а не основного боргу. В свою чергу, обов`язок по сплаті штрафних санкцій виник значно пізніше і з урахуванням складного матеріального становища у відповідача з об`єктивних причин відсутня фінансова можливість сплатити саме штрафні санкції.

При визначенні підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, відповідач просив суд врахувати добросовісність дій відповідача щодо визнання свого обов`язку по сплаті основного боргу, скрутні фінансові обставини відповідача, воєнний стан в країні та те, що у позивача, на відміну від відповідача, значно краще матеріальне становище, що підтверджується сумою витрат позивача на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 18.08.2022р. закрито підготовче провадження у справі №902/468/22, призначено справу №902/468/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 13.09.2022р..

У судовому засіданні 13.09.2022р. Господарським судом Вінницької області постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/468/22 по суті до 20.09.2022р., яку занесено до протоколу судового засідання.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст.692 ЦК України.

За змістом ст.655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України, ст.ст.525, 526, 599 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч.1 ст.255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

У відповідності до ч.1 ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Розмай Агро" (постачальник) та Приватним підприємством "Водолій" (покупець) укладено договір поставки № КГ2-67-190321-ПВ (договір), згідно п.п.1.1, 1.2 якого, за цим договором постачальник поставляє та передає на умовах розстрочення платежу у власність покупцеві продукцію надалі - товар, а покупець зобов`язується прийняти товар у власність та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором. Загальна кількість та найменування товару, ціна одиниці товару, його співвідношення (асортимент), строк, порядок поставки та оплати, визначаються в договорі та додатках та/або додаткових угодах та/або специфікаціях до договору (надалі разом - додатки), які є невід`ємними частинами даного договору.

Як встановлено судом, що виконання зобов`язання позивача щодо поставки товару підтверджується видатковими накладними та товаротранспортними накладними складеними на підставі погоджених сторонами додаткових угод (специфікацій).

Зокрема, матеріали справи свідчать, що позивач передав, а відповідач отримав товар за договором на підставі наступних документів:

Також, як встановлено судом, додаткові угоди (специфікації) та видаткові накладні містять підписи уповноважених представників сторін, які скріпленні печатками сторін.

Водночас, матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, що за отриманий товар відповідач у строки передбачені договором оплату не здійснив.

Отже, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання відповідача за договором з оплати товару в сумі 566178,34грн. основного боргу станом на дату звернення позивача з позовом залишились не виконаними.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до стягнення сума основного боргу відповідачем визнається.

Отже, враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи та визнається відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 566178,34грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 78025,16грн. пені та 33426,77грн. штрафу, нарахованих за відповідні періоди.

За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Також, Верховний Суд у постановах від 20.09.2020р. у справі №916/1777/19 та від 20.08.2021р. у справі №910/13575/20 вказав, що за змістом положень ч.ч.4, 6 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.3.1 договору сторони встановили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% (п`яти відсотків) та пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми боргу.

Отже, враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення та штрафу у розмірі 5% від суми боргу відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

За приписами ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

З огляду на викладене, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017р. зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018р. зі справи №916/804/17.

Також, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021р. у справі №910/13575/20).

Судом встановлено, що розрахунок пені здійснено позивачем на залишок суми заборгованості за кожною специфікацією/видатковою накладною у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від дати платежу зазначеній у специфікації за період понад строк шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 78025,16грн..

Пунктом 8.4 договору поставки визначено, що нарахування неустойки (пені) за цим договором здійснюється протягом всього часу існування заборгованості.

Таким чином, дослідивши умови договору, слід дійти висновку, що п.8.4 договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого ч.6 ст.232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021р. у справі №910/13575/20.

Отже, умову, передбачену у п.8.4 укладеного сторонами у даній справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України.

Вказаний правовий висновок стосовно застосування ч.6 ст.232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019р. у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019р. у справі №911/634/19.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, при перевірці розрахунку пені, враховано, що при нарахуванні пені за специфікацією №7 на суму заборгованості 5255,04грн. позивачем допущено помилку з огляду на неврахування положень ст.ст.253, 255 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар у розмірі 20% за специфікацією №7 мав бути здійснений до 19.04.2021р., прострочення з оплати виникло з 20.04.2021р.. Однак, позивачем здійснено розрахунок пені за вказаною сумою заборгованості з 19.04.2021р., тоді як строк прострочення відліковується з 20.04.2021р..

При цьому, висновок суду щодо визначення дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 14.08.2018р. у справі №909/227/16, від 25.04.2018р. у справі №815/4720/16.

Здійснивши перерахунок пені в межах шести місяців, суд дійшов висновку, що сума нарахованої пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від визначеної позивачем суми заборгованості за цей період складає 53475,61грн..

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки пені, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з розрахунком суду та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 53 475,61грн. пені, а в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 24549,55нрн. слід йому відмовити у зв`язку із необґрунтованістю.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 33 426,00грн. штрафу , слід зазначити наступне.

Згідно п.8.3.1. договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 5% (п`яти відсотків) від суми боргу.

Положеннями ч.2 ст.231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином не заслуговують на увагу доводи відповідача про неможливість одночасного застосування пені та штрафу за прострочення виконання грошового забов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок штрафу у розмірі 5% від суми боргу по кожній поставці, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення штрафу у сумі 33426,77грн..

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 88682,61грн. - інфляційних втрат, 95624,38грн. - 25 процентів річних, нарахованих за відповідні періоди.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020р. №924/532/19).

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Водночас, положеннями ч.ч.2, 3 ст.6 та ст.627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Пунктом 8.3.2 договору сторони передбачили, що за порушення грошових зобов`язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 20 (двадцять) календарних днів, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу та встановлений індекс інфляції за весь час прострочення.

Водночас, як свідчить розрахунок 25% річних здійснений позивачем, розрахунок виконано на залишок суми заборгованості за кожною специфікацією /видатковою накладною у розмірі 25% річних за період прострочення, визначений у розрахунку.

Загальна сума нарахованих позивачем 25 % річних складає 95 624,38грн..

Водночас, при перевірці здійсненого позивачем розрахунку 25% річних на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при розрахунку 25% річних позивачем допущено арифметичну помилку.

Зокрема, при розрахунку 25% річних за специфікацією №7 на суму заборгованості 5255,04грн. позивачем допущено помилку у визначенні періоду обрахування з огляду на неврахування положень ст.ст.253, 255 ЦК України.

З огляду на те, що остаточний розрахунок за отриманий товар у розмірі 20% за специфікацією №7 мав бути здійснений до 19.04.2021р., прострочення в оплаті виникло з 20.04.2021р.. Однак, позивачем здійснено розрахунок 25% річних за вказаною сумою заборгованості з 19.04.2021р., тоді як строк прострочення відліковується з 20.04.2021р..

За підрахунком суду загальна сума 25% річних від суми заборгованості за заявлений позивачем період складає 95 620,78грн..

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат, а також розрахунки 25% річних, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 88 682,61грн. інфляційних втрат та 95620,78грн. 25 % річних, а у стягненні 25% річних в сумі 3,60грн. слід йому відмовити у зв`язку із необґрунтованістю.

Водночас, вирішуючи питання щодо наявності або відсутності правових підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, слід врахувати наступне.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Отже, аналіз звказаних норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Таким чином, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК України та т.233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020р. у справі №910/1175/19, від 19.02.2020р. у справі №910/1303/19, від 26.02.2020р. у справі №925/605/18, від 17.03.2020р. №925/597/19, від 18.06.2020р. у справі №904/3491/19.

Як встановлено судом, що у заявах по суті справи та під час розгляду справи з боку відповідача клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій не заявлялося.

Водночас, під час розгляду справи відповідач заперечував щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 25% річних, просив у їх стягненні відмовити, та якщо суд вбачає підстави для зменшення даних сум - не заперечив щодо їх зменшення.

При цьому, суд з урахуванням обставин справи, враховуючи значний період прострочення виконання грошового зобов`язання зі сторони відповідача, відсутності доказів здійснення розрахунку, у тому числі під час розгляду справи, враховуючи баланс інтересів сторін та дотримання принципів добросовісності, розумності і справедливості у спірних правовідносинах не вбачає підстав для зменшення акцесорних зобов`язань відповідача, які на думку суду є співвмірними із обсягом невиконаних відповідачем зобов`язань та строком їх невиконання.

Також, як свідчать матеріали справи, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахованої пені, штрафу, інфляційних втрат та 25% річних посилаючись на те, що не мав змоги своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, а саме низький попит на яблука, зниження вартості на них, непридатність великої кількості продукції, введення воєнного стану в країні, на підтвердження чого надає довідку без номеру і дати про те, що ПП "Водолій" не має можливості провести розрахунки з ТОВ "Ерідон" та СФГ "Садівник", наказ №4 про створення комісії про визначення гнилі від 05.04.2022р., акт на списання гнилі від 15.04.2022р., накладні та товаротранспортні накладні на вивезення гнилі на смітник та лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р..

Відповідно до ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У відповідності до ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022р.. Торгово-промислова палата України у цьому листі зазначила, що вказані обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

У п.7.1 договору поставки сторони передбачили, що у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які сторонами не могли бути передбачені і враховані (громадських безпорядків, стихійного лиха та надзвичайних природних явищ, страйків (крім персоналу сторін), змін положень діючого законодавства, прийняття Кабінетом Міністрів України рішень про заборону експорту та імпорту тощо) та які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов`язань, сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по договору при умові надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме - висновку територіального органу Торгово-промислової палати України, протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з моменту виникнення форс-мажорних обставин.

Несприятливі погодні умови та інші обставини, які призвели до загибелі посівів чи/або втрати урожаю покупця, не вважаються форс-мажорними обставинами та не є підставою для звільнення Покупця від обов`язку розрахуватись за товар, поставлений по даному договору (п.7.3 договору).

Відповідно до п.п.7.4-7.5 договору, про настання обставин, що вказані в п.7.1 цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в 3 (триденний) термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою і територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 (тридцять) календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин.

Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов`язань по цьому договору.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018р. у справі №915/531/17, від 26.05.2020р. у справі №918/289/19, від 17.12.2020р. у справі №913/785/17 викладено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", згідно до якого:

- ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Також, у постанові від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 Верховний Суд вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21, у постанові від 31.08.2022р. у справі №910/15264/21.

Також, у постанові від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18 Верховним Судом вказано, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Як свідчать матеріали справи, що відповідачем не подано суду належних доказів які б свідчили про повідомлення позивача у порядку, передбаченому договором про дію форс-мажорних обставин, що об`єктивно перешкоджають або унеможливлюють належне виконання взятих на себе зобов`язань за договором та є підставою для відстрочення строку їх виконання.

Також, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з пропозиціями перегляду умов договору, врегулювання спору мирним шляхом з огляду на дію обставин, які на його думку, перешкоджали виконанню зобов`язань за договором.

Водночас, судом враховано, що повний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити до 19.10.2021р., тобто до введення в Україні військового стану та до складення відповідачем довідок та актів щодо непридатності та списання гнилі яблук.

При цьому, подані відповідачем довідки та акти щодо непридатності та списання гнилі яблук не містять інформації, які саме обставини зовнішнього чи внутрішнього господарського характеру (звичайного виробничого процесу) призвели до непридатності яблук та які докази ці обставини підтверджують.

Таким чином, з наданих документів не вбачається відомостей та безпосереднього зв`язку із обставинами надзвичайного характеру.

Крім того, у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), а й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання зобов`язання за договором, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за його порушення, тобто існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

Так, відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022р. в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, зважаючи на те, що такі зобов`язання виникли у відповідача до виникнення вказаних обставин.

Також, судом враховано, що відповідачем не подано належних доказів, що внаслідок введення воєнного стану на території України, відповідач не міг здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід і введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Суд вважає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022р. та надзвичайність і невідворотність цих обставин не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання за відповідним договором з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

Враховуючи вище викладене, слід дійти висновку, що під час розгляду справи відповідачем не доведено дію та вплив форс-мажорних обставин саме у взаємовідносинах із позивачем за укладеним договором поставки, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022р. в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Водночас, згідно ст.218 ГК України, ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є обставиною, що звільняє його від виконання зобов`язань перед кредитором та не є правовою підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої договором та чинним законодавством.

Також, будь-яких інших доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини є необґрунтованими.

Крім того, будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості за договором, доказів, що спростовують її розмір або доказів щодо повної оплати заборгованості відповідачем до суду не надано.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 566178,34грн. основного боргу, 53475,61грн. пені, 33 426,77грн. штрафу, 88 682,61грн. інфляційних втрат, 95 620,78грн. 25% річних, а в іншій частині позову слід відмовити.

Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Водолій" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Водолій" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2022р. у справі №902/468/22 без змін.

2. Справу №902/468/22 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "21" грудня 2022 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Савченко Г.І.


Суд	Північно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.12.2022
Оприлюднено	26.12.2022
Номер документу	107994311
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Шамшуріна М.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.12.2022 по справі 902/468/22ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —902/468/22

Постанова від 20.12.2022

Постанова
від 20.12.2022 по справі 902/468/22
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД