Рішення

від 08.12.2022 по справі 201/9308/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9308/21

Провадження № 2/201/3475/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача Негольшова С.М..,

представника відповідача Косовича А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

13.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовом до держави України в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Комунарського районного суду м. Запоріжжя, Головного Управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю суду.

У своєму позові ОСОБА_1 просить суд стягнути з держави Україна на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн., шо була завдання йому внаслідок бездіяльності Комунарського районного суду м. Запоріжжя при розгляді цивільної справи № 333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, яка полягає у недотриманні судом строків розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження передбачених ст. 275 ЦПК України.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 13 вересня 2021 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С. (т.1 а.с.22).

Ухвалою судді від 14 вересня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду. Справу призначено до розгляду в загальному порядку на 05 листопада 2021 року (т.1 а.с.24-25).

03 листопада 2021 року електронною поштою, та 09 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшов відзив на позовну заяву, у якому просили провадження у справі за позовною заявою до Комунарського районного суду м. Запоріжжя закрити (т.1 а.с.32-36, 65-71).

04 листопада 2021 року електронною поштою, та 09 листопада 2021 року засобами поштового зв`язку до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Головного управління Державної казначейської служби у Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначили, що цей орган є неналежним відповідачем та просили, відмовити у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність (т.1 а.с.38-43, 72-81).

05 листопада 2021 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від представника позивача надійшло клопотання про зобов`язання відповідачів виконати вимоги ч.2 ст.93 ЦПК України щодо надання позивачу та суду належно оформлених заяв свідків із відповідями на запитання, що були поставлені відповідачем у позовній заяві. Крім того, у цьому ж клопотанні представник позивача просив накласти штраф на відповідачів за невиконання вимог ч.2 ст.93 ЦПК України, а також зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Комунарський районний суд м. Запоріжжя надати докази дотримання судових процедур при розгляді цивільної справи № 333/3270/20 та відсутності порушення ними конвенційних прав позивача при цьому (т.1 а.с.45).

05 листопада 2021 року судом постановлено ухвалу щодо клопотання Комунарського районного суду м. Запоріжжя про закриття провадження в частині вимог до нього, якою дане клопотання задоволено, провадження в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя закрито на підставі п.1 та п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України (т.1 а.с.51, 59-63).

Крім того, в цей же день, у судовому засіданні 05 листопада 2021 року судом задоволено клопотання сторони позивача про допит останнього як свідка по даній справі, а також постановлено протокольні ухвали щодо питань, викладених у клопотанні представника позивача від 05 листопада 2021 року про зобов`язання відповідачів виконати вимоги ч.2 ст.93 ЦПК України та інших, під час судового засідання представником позивача головуючому було заявлено відвід, який судом був відхилений (т.1 а.с.52-56).

22 листопада 2021 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від представника позивача надійшла апеляційна скарга на ухвалу про закриття провадження в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя (т.1 а.с.86-93) та 23 листопада 2021 року справу спрямовано до Дніпровського апеляційного суду (т.1 а.с.94).

25 січня 2022 року Дніпровським апеляційним судом прийнято постанову про часткове задоволення апеляційної скарги на ухвалу про закриття провадження в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цю ухвалу змінено, виключено посилання як на підставу для закриття провадження в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя, - на п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, в решті обґрунтування ухвалу залишено в силі (т.1 а.с.122-129)

03 лютого 2022 року справа повернулася для продовження розгляду з Дніпровського апеляційного суду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (т.1 а.с.131).

Справу призначено до розгляду на 10 березня 2022 року, в судове засідання викликані сторони (т.1 а.с.140-142), проте засідання не відбулося через неявку сторони позивача (т.1 а.с.143).

Наступне судове засідання призначено на 19 травня 2022 року (т.1 а.с.144-145), проте воно не відбулося, оскільки 03 травня 2021 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла ухвала Верховного Суду від 23 лютого 2021 року про відкриття касаційного провадження по справі та її витребування до суду касаційної інстанції (т.1 а.с.148), 10 травня 2021 року справу було спрямовано до Верховного Суду (т.1 а.с.166).

02 червня 2022 року Верховним Судом прийнято постанову про залишення без задоволення касаційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року про закриття провадження в частині вимог до Комунарського районного суду м. Запоріжжя та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2021 року з цього приводу (т.1 а.с.171-175).

Після повернення справи з Верховного Суду до суду першої інстанції, було призначене судове засідання на 27 вересня 2022 року, у якому розглянуто та частково задоволено клопотання представника позивача витребувано з Комунарського районного суду м. Запоріжжя належним чином завірені копії усіх матеріалів цивільної справи №333/3270/20. Крім того, представником позивача заявлено відвід головуючому, який визнано необґрунтованим та відхилено, за клопотанням позивача його допитано як свідка, розгляд справи відкладено до надходження витребуваних судом матеріалів на 24 жовтня 2022 року (т.1 а.с.219-228).

Позивач, допитаний як свідок за його ж клопотанням, пояснив, що Комунарський районний суд м. Запоріжжя, на його думку, розглядав цивільну справу № 333/3270/20 за його позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків надто довго. Тривалість судового розгляду спричинила йому психологічні страждання, внаслідок цього він зазнав моральної шкоди, яку він оцінює у 500 000 грн. Вважає, що відшкодування цієї шкоди має буди покладено на Державу Україна.

24 жовтня 2022 року в судовому засіданні з`ясовано отримання стороною позивача відзиву на позов, судове засідання відкладено до надходження витребуваних судом матеріалів на 24 листопада 2022 року (т.1 а.с.240-241).

24 листопада 2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку із неможливістю фіксування судового процесу технічними засобами через відсутність електропостачання в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, наступна дата засідання визначена на 08 грудня 2022 року (т.2 а.с.12).

08 грудня 2022 року з`ясовано, що витребувані з Комунарського районного суду м. Запоріжжя належним чином завірені копії усіх матеріалів цивільної справи №333/3270/20 надійшли, підготовче засідання по справі завершено та справу розглянуто по суті.

Фактичні обставини встановленні судом.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями матеріалів цивільної справи № 333/3270/20, що надійшли з Комунарського районного суду м. Запоріжжя, наступне:

25.06.2020 року до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної події, який в результаті автоматичного розподілу справи між суддями Комунарського районного суду м. Запоріжжя було передано в провадження судді Наумової І.Й.

30.06.2020 року суддею відповідно до вимог ст. 187 ЦПК України було зроблено запит до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради з метою встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_3 .

Відповідь на зазначений запит отримана судом 09.07.2020 року.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначено на 01.10.2020 року.

01.10.2020 року судове засідання не відбулось у зв`язку із надходженням заяви від представника відповідача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі. Розгляд справи відкладено на 24.11.2020 року.

24.11.2020 року у судовому засіданні головуючим суддею було задоволено клопотання відповідача ОСОБА_3 про витребування з МТСБУ копії страхової справи, встановлено строк для надання документів суду - до 20.12.2020 року. У судовому засіданні оголошено перерву до 19.01.2021 року.

19.01.2021 року судове засідання не відбулось через технічний збій, внаслідок якого у суду була відсутня можливість забезпечити участь представника позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні в режимі відеоконференцв`язку. У судовому засіданні оголошено перерву до 01.03.2021 року.

01.03.2021 року судове засідання не відбулось у зв`язку із зайнятістю судді у судовому засіданні по іншій кримінальній справі, засідання відкладено на 12.05.2021 року.

12.05.2021 року, з метою встановлення усіх обставин по справі, судом у якості третьої особи по справі залучено МТСБУ. Судове засідання відкладено на 17.06.2021 року для виклику третьої особи.

17.06.2021 року судове засідання не відбулось, оскільки через відсутність поштових марок суд не мав можливості здійснити відправку листа із судовою повісткою третій особі МТСБУ, а тому зазначена третя особа не була належним чином повідомлена про час. дату та місце розгляду зазначеної справи, Судове засідання відкладено на 16.07.2021 року для забезпечення належного повідомлення третьої особи про розгляд даної судової справи.

16.07.2021 року судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Наумової І.Й. у нарадчій кімнаті по іншому кримінальному провадженню. Судове засідання відкладено на 12.10.2021 року.

12.10.2021 року під час судового розгляду суд ухвалив, шо для встановлення всіх обставин по справі необхідно викликати для допиту експертів, які склали висновки дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, який був спричинений ОСОБА_1 . Судове засідання відкладено на 25.10.2021 року.

25.10.2021 року судове засідання було відкладено на 13.12.2021 року за заявою представника відповідача, у зв`язку із перебуванням останнього у відпустці.

13.12.2021 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя по справі прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування збитків, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної події задоволено частково. На його користь стягнуто з ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної події, грошові кошти у розмірі 7790,30 грн., та витрати на сплату судового збору у розмірі 96,02 грн., всього на суму 7886,32 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на зазначене рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.12.2021 року залишено без задоволення, а рішення без змін.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Приписами ст. 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для відшкодування шкоди за правилами ст.ст. 1173, 1174 ЦК України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. При цьому, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі №308/3695/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Водночас, згідно із ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 82 цього Кодексу.

За таких обставин саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа П/9901/137/18 (800/426/17)) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».

Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (наприклад, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин.

Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами.

У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу.

Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог п.1 ст.6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

В даному випадку позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Комунарським районним судом м. Запоріжжя цивільної справи №333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків. Позивачем не доведено, якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області завдано позивачу моральну шкоду.

Недоведеність факту спричинення позивачу шкоди у розумінні статей 1174, 1176 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Також позивачем не аргументовано, у чому проявились його психологічні страждання, погіршення його стану, що унеможливлює задоволення позову у цій частині.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч.1,2 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема, є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу.

За частиною першою статті 5, частинами першою, третьою статті 7, статтею 9 Закону № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що імунітет суддів має законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

За таких обставин, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) інакше у такому випадку будуть порушені приписи ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які вказують на те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу (Висновок Верховного Суду в постанові від 02 вересня 2020 року у справі №910/15758/19).

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 757/47675/18, де зазначив, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Таким чином, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська не має можливості оцінювати дії або бездіяльність Комунарського районного суду м. Запоріжжя в межах розгляду ним справи №333/3270/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, а отже і визнавати їх як протиправні, що в свою чергу є необхідним для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України, та приймаючи до уваги результат вирішення справи, суд вважає необхідним судові витрати покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст.12,13,81,141,259,263-265ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконною бездіяльністю суду - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев