Вирок

від 16.11.2022 по справі 760/3150/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/3150/22 1-кп/760/1944/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Солом`янського районного суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021100090001602 від 14.06.2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Туря-Ремета Перечинського району Закарпатської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, без реєстрації на території України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 04.04.2017 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185; 70, 71 КК України до десяти років позбавлення волі, згідно ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 22.06.2017 року вирок змінено, ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185; ч. 4 КК України до шести років позбавлення волі;

- вироком Мукачівського міськрайонного суду від 11.04.2017 року за ч. 3 ст. 185; ст. 71 КК України до п`яти років одного місяця позбавлення волі; згідно ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 17.08.2017 року ОСОБА_4 , на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк шість років шість місяців;

- вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.03.2018 року за ч. 2 ст. 185; ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 7 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 13.06.2021 року приблизно о 02:00 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_2 , де помітив середню загальноосвітню школу №221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_4 13.06.2021 року приблизно о 02:00 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва.

Надалі ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, виявив 4 ноутбуки марки «НР» належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848 вартістю 14962 гривень 10 копійок кожен, та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Окрім цього, ОСОБА_4 03.09.2021 року приблизно о 06:50 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_2 , де помітив середню загальноосвітню школу №221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_4 03.09.2021 року приблизно о 06:50 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва .

Надалі ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, виявив комп`ютер Dia West та монітор Phillips B243V71DAB, належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848, загальною вартістю 16686 гривень 67 копійок та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Окрім цього, ОСОБА_4 27.10.2021 року приблизно о 02:00 год., реалізуючи свій злочинний умисел направлений на таємне повторне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням до приміщення прибув за адресою: АДРЕСА_2 , де помітив середню загальноосвітню школу №221 м. Києва.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає ОСОБА_4 27.10.2021 року приблизно о 02:04 год., підійшов до вікна середньої загальноосвітньої школи №221 м. Києва, та за допомогою попередньо заготовлених інструментів, здійснив віджим вікна, після чого проник до приміщення середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва .

Надалі ОСОБА_4 перебуваючи в приміщенні кабінету середньої загальноосвітньої школи № 221 м. Києва , виявив 5 ноутбуків марки «HP» «250 G8» (45M75es) належних КНП "освітня агенція міста Києва" код ЕДРПОУ 35075848, вартістю 26880 гривень з ПДВ та 22 400 гривень без ПДВ кожен та визначивши їх як предмет злочину, склав їх на підвіконня, після чого покинув приміщення кабінету разом з викраденим майном.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому. Вартість та кількість майна не оспорює.

Так, указав, що дійсно викрав речі за наведеного у вироку алгоритму, оскільки він не працює, а перебуваючи у м. Києві йому потрібні були гроші. Викрадені товари продав. Гроші витратив на власні потреби. На запитання суду пояснив, що нічого не відшкодував, оскільки немає грошей, до суду не з`являвся, оскільки не знав як, чому нікого не повідомив про, де він перебуває, не знає, підробляв не офіційно.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального проступку, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно пунктів 3, 4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Саму вартість майна установлено, як дійсну, у порядку алгоритмів, окреслених ОП ККС ВС у справі № 420/1667/18 (постанова від 25.11.2019) та ККС ВС у справі № 335/6360/15-к (постанова від 16.01.2020).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, «проникнення як кваліфікуюча ознака… передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має… При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище»… вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) визначено, що під поняттям «сховище» розуміється певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охорони, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.

Як наслідок, відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, дії обвинуваченого відповідають зазначеним критеріям, адже він розумів, що доступ до даного об`єкту суттєво ускладнений для потрапляння у нього сторонніх осіб і права перебувати там вони не мають.

Таким чином, суд уважає установленим факт того, що, в цьому випадку, мало місце проникнення.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у приміщення, повторно.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; не має постійного місця проживання та місця реєстрації на території України, його стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, те, що обвинувачений раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, у даному кримінальному провадженні ухилився від явки до суду, в результаті чого був оголошений у розшук, те, що він не відшкодував завдану шкоду та навіть й не намагався це зробити.

Загалом, ОСОБА_4 байдуже ставиться до своєї долі, легковажно розраховує на те, що після вчинення злочинів буде відсутнє покарання, з легкістю порушує покладені на нього судом зобов`язання. При цьому, суд враховує, що обвинувачений неодноразово судимий, висновків для себе не робить, не використовує шанси після звільнення повернутися до нормального життя, а продовжує вчиняти злочини, що для суду свідчить про те, що застосування іспитового строку для обвинуваченого є недієвим.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_4 необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Під час судового розгляду прокурор просив застосувати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Враховуючи, що обвинувачений переховувався від суду запобіжний захід до вступу вироку в законну силу необхідно обрати у виді тримання під вартою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Обрати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його негайно під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши в строк відбування остаточного покарання, строк перебування в слідчому ізоляторі по день набрання вироком законної сили, за правилами ч. 5 ст. 72 КК України.

Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати по справі - вартість проведених експертиз в сумі 1296,96 в дохід держави.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1 .