Постанова

від 22.12.2022 по справі 705/1884/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1609/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/1884/22 Категорія: 305010000 Годік Л. С. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Вініченка Б.Б., Нерушак Л.В., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши уписьмовому провадженнів містіЧеркаси апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Косенівського ліцею Дмитрушівської сільської ради Уманського району Черкаської області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням посадової особи при здійсненні своїх повноважень, -

в с т а н о в и в:

У травні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що звертається до суду за захистом своїх конституційних прав і свобод, гарантованих йому нормами ст. 56 Конституції України, з вимогою відшкодування за рахунок державного бюджету матеріальної і моральної шкоди в сумі 200 000 гривень, завданої внаслідок прийняття директором Косенівського ліцею ОСОБА_2 незаконного Наказу від 05.11.2021 року № 29/01-30 про його відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Так, постановою від 03 травня 2022 року Черкаського апеляційного суду (справа № 705/5388/21, провадження № 22-ц/821/523/22): апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 січня 2022 року скасовано та прийнято нове рішення; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області № 29/01-30 від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктами 1 і 2 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Реальні збитки, тобто витрати, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права полягають в наступному: надрукуванні паперових документів та їхніх копій на виконання вимог положень статей 175-177, 351-356 ЦПК України, а також в надрукуванні заяви і звернення по ходу справи; поштових відправлень офіційної переписки з органами і установами.

З урахуванням положеньпідпункту 6 пункту 4 частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» (за виготовлення документів, долучених до справи взивається судовий збір, який дорівнює 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії) позивач вказує, що витратив на друк паперових документів та на поштові відправлення 1983,04 грн.

Щодо упущеної вигоди зазначає, що положеннями частини першої і другої статті 8 ЦК України встановлено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Так, позивач вважає, що у спірних правовідносинах слід керуватися ст. 238 КЗпП України, якою встановлено,що при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункті 10 Постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Обрахунок розміру середнього заробітку слід здійснювати керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Час вимушеного прогулу позивача з 08.11.2021 р. по 05.05.2022 р., матеріальна шкода становить 52 012,45 грн.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок його незаконного відсторонення від роботи, йому заподіяно моральної шкоди, оскільки 27 вересня 2021 року, у нього, учителя історії та зарубіжної літератури (офіційно працевлаштованого в даному навчальному закладі з 01.09.2020 року), всупереч діючим нормам національного законодавства України, директор Косенівського ліцею ОСОБА_2 , на виконання запиту Уманського управління Держпродспоживслужби Л.Качанової, вимагала конфіденційну інформацію про стан його здоров`я, тож він змушений був, на її вимогу, писати «Пояснювальну записку».Однак, законні доводи, викладені ним, не мали ніякого ефекту для адміністрації навчального закладу, тому моральний тиск з метою примушування його до участі в медичному експерименті лікарським засобом, що не пройшов клінічних випробувань, посилився і врешті призвів до протиправного відсторонення оскарженим наказом.

01 листопада 2021 року директором ліцею йому було вручено повідомлення Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 з погрозами відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, всупереч міжнародному та українському законодавству.

З огляду на зазначену хронологію дій і подій, які передували зверненню до суду слід розуміти масштаб докладених позивачем додаткових зусиль для організації свого життя, тому що для поновлення своїх прав, він вимушений був вжити додаткових заходів для їх захисту в суді першої інстанції та Черкаському апеляційному суді, що позивач сприйняв як зверхнє ставлення до нього як до людини, з чого позивач, відчув себе приниженим і морально подавленим. Та ці відчуття, продовжуються і понині.

Крім цього, він, вдруге змушений звертатись до суду з цивільним позовом, що вимагає від нього додаткових зусиль і витрат дорогоцінного життєвого часу (цей факт є загальновідомим і доказуванню не підлягає) та свідчить про моральне та психологічне насилля над позивачем через прийняття посадовою особою завідомо незаконного рішення, що призвело до порушення честі і гідності позивача та посилення усвідомлення безладдя, безвладдя та безкарності у системі органів державної влади, а також сприяло підриву авторитету та репутації державної влади, в очах позивача.

Отже, з урахуванням викладеного, на думку позивача, моральна шкода становить 146 004,51 грн.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з відповідача на його користь 200 000,00 грн, як відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача та судові витрати.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 жовтня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням посадової особи при здійсненні своїх повноважень.

Рішення суду мотивовано тим, що встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, держава реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовився від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи, а тому вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає.

Суд також не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи.

Також зазначив, що беручи до уваги висновки суду щодо правомірності відсторонення позивача від роботи, яке ґрунтується на вимогах чинного законодавства, суд не вбачає підстав для ініціювання конституційного подання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду, вважаючи його незаконним, необгрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача та стягнути з відповідача за рахунок державного бюджету на користь позивача 200000 грн як відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача.

Апеляційну скаргу, мотивовано тим, що судом першої інстанції в порушення ст.ст. 190, 272 ЦПК України не було надіслано копію ухвали про відкриття провадження.

Вказує, що судом не було враховано, що відповідач на адресу суду направив один варіант відзиву, а позивачу інший варіант відзиву, який відрізняється від відзиву направлений суду.

Також заперечує факт отримання наказу відповідача від 02.03.2022 року, а зазначає, що не знав про його існування.

Вказує на невиконання відповідачем рішення апеляційної інстанції, яким скасовано наказ від 05.11.2021 року про відсторонення його від роботи.

Вважає, що оскільки наказ про відсторонення від роботи від 05.11.2021 року визнано протиправним та скасовано судом апеляційної інстанції, тому йому відповідач повинен відшкодувати незаконно припинену оплату праці позивача за весь період незаконного відсторонення від 08 листопада 2021 року до 08 липня 2022 року.

Зазначає, що відповідач своїми протиправними діями завдав йому моральної шкоди, проте судом не розглянуто дану вимогу позовної заяви.

Моральна шкода та розмір її відшкодування міститься у постанові Верховного суду України у справі №6-28008св10 від 13.07.2011 року, яку варто брати до уваги .

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази відсутності вини відповідача у завданні шкоди позивачу.

Вказує, що моральна шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, висвітлена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17.

У відзиві на апеляційну скаргу директор Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області Людмила КУЗЬМЕНКО просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу аналогічне обгрунтування відзиву на позовну заяву. Крім того, зазначає, що вимога ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданої моральної шкоди безпідставна. Позивач безпідставно звинувачує Косенівський ліцей в замовчуванні існування наказу про допуск до роботи для суду першої та апеляційної інстанції, а також у не виконанні рішення апеляційного суду від 03.05.2022 року. Також позивач свідомо вводить суд в оману, коли зазначає, що відповідач не робив жодних спроб зв`язатись з позивачем, у будь-який спосіб. Некоректна є вимога позивача про відшкодування майнової шкоди 1983,04 грн, понесеної на виготовлення копії позовних заяв, додатків до них. Відповідач заперечує проти відшкодування збитків, завданої моральної шкоди, яку описує позивач.

Згідно до ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13статті 7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає даним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 листопада 2021 року директором Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області у письмовому вигляді вчителю історії та зарубіжної літератури ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав на ім`я директора ліцею заперечення на повідомлення про обов`язкове щеплення від COVID-19.

05 листопада 2021 року директором Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ №29/01-30 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до періоду проведення вакцинації від COVID-19, на підставі статті 46 КЗпП України та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Рішенням Уманськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 28.01.2022р. ОСОБА_1 відмовлено узадоволенні позовупро визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи

Постановою Черкаського апеляційного суду № 705/5388/21 від 03.05.2022 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.01.2022 скасовано та прийнято нове рішення яким визнано протиправним та скасовано наказ Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області № 29/01-30 від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно наказу Косенівського ліцею від 02.03.2022 № 05/01-30 ОСОБА_1 допущено до роботи з 02.03.2022 р., у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153.

08.07.2022 ОСОБА_1 звільнився з посади вчителя історії і зарубіжної літератури Косенівського ліцею, за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом № 40/01-30 від 08.07.2022.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 до Косенівського ліцеюДмитрушівської сільськоїради Уманськогорайону Черкаськоїобласті провідшкодування матеріальноїі моральноїшкоди,завданої незаконнимрішенням посадовоїособи приздійсненні своїхповноваженьпосилався на те, що відповідач не виконав рішення апеляційного суду, яким скасовано наказ про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 беззбереження заробітноїплатита не виплатив заробітну плату розмірі 52012,45 грн, матеріальна шкода (упущена вигода), яка полягає у витратах для відновлення його порушеного права у розмірі 1983,04 грн та моральна шкода, завдана незаконними рішеннями , діями та бездіяльністю відповідача у розмірі 146004,51 грн, а всього 200000 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Особа , якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та другастатті 22 ЦК України.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Судувід 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі №910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно достатті 22 ЦК Україниу вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження№ 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Тлумачення змісту частини другоїстатті 22 ЦК Українисвідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Водночас потерпіла особа має довести наявність та розмір збитків.

За змістом вказаних приписівЦК Українивідшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду.

Звертаючись до суду позовом, ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди посилалася на те, що неправомірні дії відповідача призвели до реальних збитків , які полягають у витратах для відновлення порушеного права: надрукуванні паперових документів та їх копій, друкування заяви і звернення у справі, поштові відправлення, а також судовий збір за виготовлення документів, що становить 1983,04 грн, а тому він має право, зокрема, на відшкодування майнової шкоди, та упущеної вигоди, яка полягає у неотриманні заробітної плати за період його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по звільнення з роботи 08 липня 2022 року.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1983,04 грн, суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження зазначеної суми витрат документально не підтверджені позивачем.

Колегія суддів частково погоджується із позицією суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У позовній заяві позивачем зазначено, що ним були витрачені кошти на відновлення порушеного його права і у суму 1983,04 грн були закладені кошти, що були витрачені на підготовку справи до суду , а саме: виготовлення примірників позовної заяви, заяви про долучення документів до матеріалів справи, заяви з документами для суду, відповідь на відзив, апеляційна скарга подана у справі № 705/5388/21 , а також витрати на поштові відправлення та вказує, що це є реальні збитки.

Проте вказані збитки не є реальними збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а відносяться до витрат пов`язаних з розглядом справи, і підлягають стягненню на підставі ст. 133-134 ЦПК України.

Так, згідно положення ст. 133 ЦПК України , судові витати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи , до яких належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходження, забезпеченнчям доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Ч. 1 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Попередній розраунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи ( ч. 3 ст. 134 ЦПК України).

В позовній заяві позивачем не наведено порередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести. Крім того, прохальна частина позову не містить даної вимоги. І позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесених зазначених витрат.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги в частині стягнення матеріальних збитків у розмірі 1983,04 грн не підлягають до задоволення.

Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди (упущеної вигоди) щодо недоотриманої заробітної плати за період з 08 листопада 2021 року по 08 липня 2022 року.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо недоотриманої заробітної плати, суд першої інстанції виходив із того, що позивача 08 листопада 2021 року не було звільнено , а було відсторонено від роботи. Звільнився ОСОБА_1 за власним бажанням , без будь-яких неправомірних дій зі сторони відповідача.

Проте судне взявдо уваги,що наказ Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області № 29/01-30 від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати був визнаний протиправним та скасований постановою Черкаського апеляційного суду від 03 травня 2022 року .

Тому вимогипозивача провідшкодування середньоїзаробітної платиза періодйого відстороненнівід роботипідлягають дозадоволення незважаючи нате,що в обгрунтуванняпозовних вимогпомилково зазначивінші норм матеріальногоправа (упущенавигода).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що згідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Із матеріалів справи вбачається, що апеляційним судом у постанові від 03.05.2022 у справі №705/5388/21 встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати.

Враховуючи, що позивачем у справі № 705/5388/21 не було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому в справі№ 705/5388/21 і не вирішувалось дане питання, а оскільки суд апеляційної інстанції задовольнив позов про визнання протиправним та скавання наказу про відстороненя, тому є підстави для задоволення позову в частині середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Положеннястатті 235 КЗпП Українивстановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Оскільки право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання необгрунтованого наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому в даному випадку підлягає до стягнення із відповідача невиплачена заробітна плати за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затвердженийПостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 Порядку N 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку N 100).

Відповідно до пункту 8 Порядку N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 10 Порядку N 100, встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Тлумачення частини другоїстатті 235 КЗпП, пункту 10 Порядку, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, свідчить, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Як встановлено у рішення суду апеляційної інстанції від 03.05.2022, що 05.11.2021 року директором Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області був виданий наказ №29/01-30 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », згідно якого, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 до періоду проведення вакцинації від COVID-19. На підставі ст. 46 КЗпП України та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Постановою Черкаського апеляційного суду № 705/5388/21 від 03.05.2022 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28.01.2022 скасовано та прийнято нове рішення яким визнано протиправним та скасовано наказ Косенівського ліцею Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області № 29/01-30 від 05 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно наказу Косенівського ліцею від 02.03.2022 р. № 05/01-30 ОСОБА_1 допущено до роботи з 02.03.2022 р., у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153.

Отже, починаючи з 08.11.2021 року по 03.03.2022 року, включно, позивач по справі перебував у вимушеному прогулі, тобто 81 робочий день.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 522,273 грн.

Таким чиномсередній заробітокза часвимушеного прогулупозивача заперіод з08.11.2021року по03.03.2022року,включно,за 81робочий деньскладає 42304,14грн (522,273*81=42304,14),який підялаєстягненню звідповідача накористь позивача з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

За таких обставин рішення суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час відсторонення належить скасувати і ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Доводи апелянта, що він заперечує факт отримання наказу відповідача від 02.03.2022 року, а також, що не знав про його існування, оскільки був тимчасово відсутній за адресою проживання кілька тижнів від початку воєнного стану в Україні, не примаються судом апеляційної інстанції, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження зазначеного.

Також не варті уваги посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 190, 272 ЦПК України не було надіслано копію ухвали про відкриття провадження та спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається із матерілів справи, із вказаним позовом ОСОБА_1 до суду звернувся 23 травня 2022 року, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції Уманського міськрайонного суду Черкаської області ВХ. № 9293 .

Ухвалою Уманського міськрайонного суду від 25 травня 2022 року позовну заяву позивача залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору.

Також Уманським міськрайонним судом вирішувалися питання щодо відводу головуючим суддям.

Ухвалою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської обалсті Годік Л.С. від 22 червня 2022 року прийнято справу до свого провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Копію даної ухвали направлено позивачу, як на електронну адресу вказану в позовній заяві, про що свідчить довідка про доставку електронного листа, та і в паперовому вигляді, яку останній отримав 28 червня 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення пштового відправлення.

Щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав з боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 27 липня 2004 року по справі «Ромашов проти України» звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлена письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як вбачається з матеріалів справи, незаконні дії відповідача, що призвели до порушення трудових прав ОСОБА_1 , вкрай негативно вплинула на його життєвий устрій, завдали йому душевного болю та моральних страждань.

Врахувавши тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок порушення його трудових прав та з урахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 000 грн, а в решті заявлених вимог слід відмовити, оскільки позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження завдання моральної шкоди у зазначеному ним більшому розмірі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи і висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не повною міроювідповідають обставинам справи, а відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позовні вимоги позивача задоволені на 21,65 % (43304,14/200 000 х 100% = 21,65). В суді першої інстанції позивач сплатив 1479,88 грн судового збору, а в апеляційній інстанції при подачі апеляційної скарги 2219,82 грн. Відповідно, з відповідача на користь позивача слід стягнути 800,99 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Уиманськогоміськрайонного судуЧеркаської областівід 13жовтня 2022року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Косенівського ліцею Дмитрушівської сільської ради Уманського району Черкаської області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконним рішенням посадової особи при здійсненні своїх повноважень задовольнити частково.

Стягнути із Косенівського ліцеюДмитрушівської сільськоїради Уманськогорайону Черкаськоїобластіна користь ОСОБА_1 42304,14 грн, як середній заробітокза часвимушеного прогулуз утриманнямз цієїсуми податківта іншихобов`язковихплатежів та1000грн у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути із Косенівського ліцеюДмитрушівської сільськоїради Уманськогорайону Черкаськоїобластіна користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 800,99 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 22 грудня 2022 року.

Судді