Постанова

від 06.12.2022 по справі 910/17057/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17057/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Уркевич В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Моргун Д.М.,

відповідача: Гордов М.М., Недотопа М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Коадаптація"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022

у справі № 910/17057/21

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев`ятий вал"

до Громадської організації "Коадаптація"

про повернення нежитлового приміщення та стягнення коштів,

та за зустрічним позовом Громадської організації "Коадаптація"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев`ятий вал"

про визнання права користування нежитловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дев`ятий вал" (далі - ОСББ "Дев`ятий вал") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Коадаптація" (далі - ГО "Коадаптація") про зобов`язання повернути орендовані приміщення загальною площею 260,6 кв.м, розташовані по вул. Бориса Гмирі, 9-В, оф. 170 у м. Києві, та стягнення 188 082 грн неустойки за користування вказаними нежитловими приміщеннями.

Позов обґрунтований тим, що на підставі договору оренди № 26 від 01.09.2018 ГО "Коадаптація" є орендарем зазначених вище нежитлових приміщень. У визначений договором оренди строк позивач надіслав на адресу ГО "Коадаптація" лист і додаткову угоду про розірвання договору оренди та укладення нового договору оренди. Відповідач жодних дій у відповідь не вчинив, тому ОСББ "Дев`ятий вал" звернулось до ГО "Коадаптація" з листом про необхідність 01.08.2021 звільнити орендовані приміщення та підписати акт їх передачі. Оскільки в порушення умов договору оренди відповідач не повернув орендовані приміщення після припинення дії договору оренди, він має не лише повернути орендовані приміщення, а ще й сплатити неустойку в сумі 188 082,00 грн за період з 01.08.2021 по 01.11.2021, нараховану на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 (колегія суддів у складі: Демидова А.М. - головуючий, Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.), первісний позов задоволено. Зобов`язано відповідача повернути орендовані приміщення загальною площею 260,6 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 9-В, кв.128, 170, 171, що були об`єктом оренди за договором оренди №26 від 01.09.2018, шляхом їх звільнення та передачі позивачу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 188 082 грн неустойки та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 01.09.2018 між ОСББ «Дев`ятий Вал» (орендодавець) та ГО «Коадаптація» (орендар) укладено договір оренди №26, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) приміщення загальною площею 260,6 кв.м на першому поверсі, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 9-В, кв.128, 170, 171.

Згідно з п. 2.2 договору передача приміщення орендарю оформляється шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі орендованого приміщення. Вступ орендаря у володіння та користування приміщенням відбувається одночасно з моментом підписання вказаного акта.

За актом приймання-передачі приміщення від 01.09.2018 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування приміщення, що є предметом оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору строк дії договору становить 35 календарних місяців з моменту прийняття орендованого приміщення в оренду за актом приймання-передачі орендованого приміщення. Строк дії договору, встановлений у цьому пункті, є присічним.

Згідно з п. 3.2 договору фактичне користування орендарем об`єктом оренди після завершення строку дії цього договору не призводить до виникнення (продовження) правовідносин з користування орендованим приміщенням, крім випадків, коли сторони уклали новий договір або внесли зміни в цей договір в частині строків його дії.

Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до завершення строку дії цього договору письмово не повідомить орендодавця про свій намір розірвати договір, то цей договір продовжується на той самий строк та на тих самих умовах (п. 3.3 договору).

Пунктом 7.1 договору передбачено, що повернення орендованого приміщення здійснюється двосторонньою комісією, яка підписує акт приймання-передачі не пізніше завершення строку дії договору.

Як зазначає позивач за первісним позовом, листом від 14.06.2021 №37 він повідомив відповідача за первісним позовом про закінчення 01.08.2021 строку дії договору, направив останньому додаткову угоду про розірвання договору оренди та запропонував надіслати представника для узгодження та укладення нового договору оренди.

Позивач також вказує, що листом від 02.07.2021 №40-1 відповідача було повідомлено про те, що у зв`язку з закінченням терміну дії договору остання має звільнити орендоване приміщення 01.08.2021 та підписати акт приймання-передачі орендованого приміщення.

Разом з тим, відповідач надіслав на адресу позивача лист від 05.07.2021 №01-05-07/21, в якому зазначив, що не отримував письмового повідомлення про намір розірвати договір, у зв`язку з чим вважає, що договір продовжує свою дію на той самий строк та на тих самих умовах.

Факт надсилання відповідачем за первісним позовом та отримання адресатом листа від 05.07.2021 №01-05-07/21 підтверджується описом вкладення у цінний лист №0214400123535 від 05.07.2021 з відміткою працівника поштового відділення, накладною №0214400123535, фіскальним чеком від 05.07.2021 та роздруківкою з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відправлення №0214400123535.

В подальшому 09.07.2021 на адресу відповідача за первісним позовом було направлено листи №43 та №44 від 09.07.2021, а також акт від 09.07.2021 про відмову в отриманні листа №43.

Окрім того, на адресу відповідача було надіслано лист №45 від 16.07.2021 з нагадуванням про те, що уповноважений представник останньої має прибути 01.08.2021 для передачі орендованого приміщення.

У відповідь на листи №43, №44 від 09.07.2021 та №45 від 16.07.2021 відповідач направив на адресу позивача лист №01-21-07/21 від 21.07.2021, в якому зазначив, що з урахуванням п.3.1 договору строк його дії становить проміжок часу з 01.09.2018 до 31.07.2021 включно, при цьому повідомлення про намір розірвати договір повинно бути направлене однією стороною іншій стороні не пізніше ніж за 30 календарних днів до завершення строку дії договору. Відповідач вказав, що позивач в порушення умов п.3.3 договору направив на адресу Громадської організації «Коадаптація» листи №43 та №44 від 09.07.2021 та №45 від 16.07.2021, а договір вважається продовженим на 35 календарних місяців на тих самих умовах в силу п. 3.3 договору.

В подальшому відповідач звернувся до позивача з листом від 02.08.2021 №01-02-08/21, в якому просив відновити доступ до орендованих приміщень відповідно до договору.

Разом з тим, позивач направив на адресу відповідача лист №51 від 05.08.2021 з вимогою негайно повернути орендоване майно та повідомити про готовність підписати акт про його повернення.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 30.08.2021 №01-30-08/21 повідомив позивача, що строк дії договору було продовжено, а відтак правовідносини згідно з договором тривають.

Водночас, позивач за первісним позовом надіслав на адресу відповідача лист №62 від 06.09.2021 з повторною вимогою повернути орендоване майно.

Звертаючись з позовом до суду позивач за первісним позовом зазначав, що договір був припинений 01.08.2021 у зв`язку з закінченням строку його дії, однак відповідач всупереч вимогам законодавства та умовам договору орендоване приміщення не повернув.

Водночас, відповідач за первісним позовом вважає, що дію договору було продовжено на підставі п. 3.3 договору, оскільки позивачем за первісним позовом у визначений п. 3.3 договору строк не було письмово повідомлено відповідача про намір розірвати договір, а тому звернувся із зустрічним позовом про визнання за ним права користування вказаними приміщенням відповідно до умов договору оренди, строк дії якого продовжено до 30.06.2024 включно.

Задовольняючи первісні позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що орендодавець неодноразово, як до закінчення строку дії договору оренди, так і після його припинення, звертався до орендаря з листами, в яких повідомляв про закінчення строку дії договору оренди 01.08.2021 та заперечував проти його поновлення. Відтак, договір оренди припинився 01.08.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Твердження відповідача за первісним позовом про продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах (до 30.06.2024), з огляду на умови п. 3.3 цього договору, суд відхилив, вказавши, що спірний договір оренди не може вважатися таким, що поновлений на той самий строк та на тих самих умовах, у зв`язку з тим, що орендодавець заперечував проти продовження дії орендних правовідносин, про що неодноразово письмово повідомляв орендаря. З огляду на встановлення факту неповернення відповідачем орендованого майна після припинення договору оренди, місцевий господарський суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення первісного позову в частині вимог про зобов`язання відповідача за первісним позовом повернути ОСББ "Дев`ятий вал" орендовані приміщення. Встановивши, що відповідач після припинення договору оренди свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з неї неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, у розмірі, заявленому в первісному позові. Оскільки був встановлений факт припинення договору оренди, суди дійшли висновків про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень була допущена неповнота судового розгляду, а саме не встановлено основної обставини - факту пролонгації договору оренди. Рішення судів попередніх інстанцій не містять мотивів того, чому не враховано положення п. 3.3 договору у його системному взаємозв`язку з п. 3.1 договору. При чому, в оскаржуваних рішенні та постанові не вказано чому суди надали перевагу умові про присічність строку договору, а не умові про його пролонгацію, хоча обидві ці умови мають однакову юридичну силу для сторін, зважаючи на те, що умова договору про його пролонгацію не є ні нікчемною, ні такою, яку суд визнав недійсною. Таким чином, норми ЦК України, які застосували суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному рішенні та оскаржуваній постанові не підлягали застосуванню при вирішенні цієї справи, так як вони регулюють відносини між сторонами, які могли б виникнути лише після припинення дії договору оренди, чого у даному випадку не сталось. Отже, оскільки суди не повно дослідили обставини справи (а саме не встановили факту пролонгації договору), то, як наслідок, застосували до спірних правовідносин закон, який не мав бути ними застосованим у цій справі. Крім цього, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції взагалі не встановлювалась наявність чи відсутність вини (умислу або необережності) ГО «Коадаптація» відповідно до вимог ст. 614 ЦК України у спірних правовідносинах для встановлення підстав щодо стягнення передбаченої ст. 785 ЦК України неустойки.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме -

1) судами не враховано висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, відповідно до якого для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до передбаченої ст. 785 ЦК України відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог cт. 614 ЦК України;

2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст.ст. 627, 629 ЦК України щодо вибірковості застосування судом принципів обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України) та свободи договору (ст. 627 ЦК України) під час вирішення спорів, що виникли з договорів оренди, якими одночасно передбачено умову про присічність строку дії договору та умову про його автоматичну пролонгацію при дотриманні за певних умов;

3) суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема положення п. 3.3 договору.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.12.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.11.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.11.2022 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, без доказів надіслання його копії відповідачу. Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 295 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, про що також було зазначено у п. 3 резолютивної частини ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження. Колегія суддів зазначає, що учасник судового процесу зобов`язаний забезпечити надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, а останнім забезпечується таким чином можливість реалізовувати свої права у суді касаційної інстанції. Оскільки позивачем відзив на касаційну скаргу подано без доказів надіслання його копій відповідачу, колегія суддів долучає його до матеріалів справи, проте розглядає касаційну скаргу без врахування останнього.

У зв`язку з перебуванням судді Волковицької Н.О. на лікарняному, 05.12.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, за результатами якого для розгляду касаційної скарги призначено колегію суддів у складі: Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Уркевич В.Ю.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Оскільки питання стягнення неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України безпосереднього залежить від факту порушення умов договору, а відповідач у касаційній скарзі вказує, що договір оренди є продовженим в силу п. 3.3. договору, колегія суддів спочатку розглядає доводи відповідача про не встановлення судами факту пролонгації договору оренди.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

В обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст.ст. 627, 629 ЦК України щодо вибірковості застосування судом принципів обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України) та свободи договору (ст. 627 ЦК України) під час вирішення спорів, що виникли з договорів оренди, якими одночасно передбачено умову про присічність строку дії договору та умову про його автоматичну пролонгацію при дотриманні за певних умов.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до п. 3.1 договору строк дії договору становить 35 календарних місяців з моменту прийняття орендованого приміщення в оренду за актом приймання-передачі орендованого приміщення.

При цьому сторони договору погодили, що строк його дії є присічним, тобто таким, зі спливом якого припиняється здійснення суб`єктивного права або обов`язку в часі.

Згідно з п. 3.2 договору фактичне користування орендарем об`єктом оренди після завершення строку дії цього договору не призводить до виникнення (продовження) правовідносин з користування орендованим приміщенням, крім випадків, коли сторони уклали новий договір або внесли зміни в цей договір в частині строків його дії.

Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до завершення строку дії цього договору письмово не повідомить орендодавця про свій намір розірвати договір, то цей договір продовжується на той самий строк та на тих самих умовах (п. 3.3 договору).

Вся касаційна скарга та позиція відповідача у справі зводиться до того, що суди не надали оцінки п. 3.3. договору, і ГО «Коадаптація» вважає, що договір був автоматично пролонгований на той самий строк та на тих самих умовах, оскільки орендодавець не повідомив орендаря про свій намір розірвати договір.

Разом з тим, у вказаному пункту відсутня умова про те, що орендодавець повинен повідомляти чи не повідомляти орендаря за 30 днів до закінчення договору, а ці доводи скаржника є власним тлумаченням відповідного пункту договору, оскільки пунктом договору встановлено, що якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до завершення строку дії цього договору письмово не повідомить орендодавця про свій намір розірвати договір, то цей договір продовжується на той самий строк та на тих самих умовах.

При цьому вказаним пунктом жодним чином не обмежено та не змінено право орендодавця на надання заперечень щодо продовження договору оренди, передбаченого ч. 1 ст. 764 ЦК України, відповідно до якої, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Більше того, у п. 3.2 договору сторони погодили, що фактичне користування орендарем об`єктом оренди після завершення строку дії цього договору не призводить до виникнення (продовження) правовідносин з користування орендованим приміщенням, крім випадків, коли сторони уклали новий договір або внесли зміни в цей договір в частині строків його дії.

Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 764 ЦК України та встановлені судами обох інстанцій обставини, відповідно до яких позивач за первісним позовом як орендодавець неодноразово, як до закінчення строку дії договору, так і після його припинення, звертався до відповідача за первісним позовом (орендаря) з листами, в яких повідомляв про закінчення строку дії договору 01.08.2021, та заперечував проти поновлення договору, суди дійшли правильного висновку, що договір не може вважатися таким, що поновлений на той самий строк та на тих самих умовах, а тому договір припинився 01.08.2021 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Помилкове тлумачення відповідачем п. 3.3. договору вказаного вище не змінює.

Відтак, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу орендовані приміщення шляхом їх звільнення та передачі ОСББ.

Крім цього, доводи, викладені у касаційній скарзі, по суті зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою умовам договору оренди, проте межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів не формує висновок з приводу застосування ст.ст. 627, 629 ЦК України щодо вибірковості застосування судом принципів обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України) та свободи договору (ст. 627 ЦК України) під час вирішення спорів, оскільки судами повно досліджено умови договору, а відповідачем помилково витлумачено спірний п. 3.3. договору.

Що ж до не врахування судами висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, відповідно до якого для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до передбаченої ст. 785 ЦК України відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог cт. 614 ЦК України, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 викладено висновок про те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Судами обох інстанцій у справі № 910/17057/21 встановлено, що договір припинився в зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач за первісним позовом свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном, а тому суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки, передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України.

Отже вина відповідача у порушенні умов договору оренди полягає саме у неповерненні орендованого майна після припинення договору. При цьому суди дійшли висновків, що договір припинився в зв`язку із закінченням строку його дії, однак відповідач за первісним позовом свого зобов`язання з добровільного повернення об`єкта оренди не виконав та продовжив користування орендованим майном - і це свідчить про врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/11131/19, а тому доводи скаржника в цій частині колегією суддів відхиляються.

Що ж до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, проте чітко не вказує які саме. При цьому з тексту скарги вбачається, що скаржник зазначає про не дослідження судами п. 3.3. договору. Проте, як вже було зазначено вище, судами повно досліджено умови договору, а відповідачем помилково витлумачено спірний п. 3.3. договору.

Відтак, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про задоволення первісного позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Громадської організації "Коадаптація" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2022 у справі № 910/17057/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Случ О.В.

Уркевич В.Ю.