Постанова

від 22.12.2022 по справі 826/13003/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 826/13003/17

провадження № К/9901/7650/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Калашнікової О. В., Кашпур О. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Лічевецького І. О., суддів: Кобаля М. І., Мельничука В. П.

І. Суть спору

1. У жовтні 2017 року Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК Нафтогаз України») звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба) про визнання протиправною та скасування вимоги Держаудитслужба від 12 вересня 2017 року № 05-14/683.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що за результатами проведеної планової ревізії фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК Нафтогаз України» за період з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2017 року, Держаудитслужбою складено акт № 05-21/4 від 09 серпня 2016 року.

Вказує, що на підставі матеріалів перевірки суб`єктом владних повноважень сформовано вимогу щодо усунення виявлених в діяльності - ПАТ «НАК Нафтогаз України» порушень чинного законодавства, з якою позивач не згоден, оскільки В Держаудитслужбою не було враховано надані позивачем документи в обґрунтування своєї позиції.

Вважаючи, що оскаржувана вимога від 12 вересня 2017 року № 05-14/683 не відповідає фактичним обставинам та суперечить чинному законодавству, позивач звернувся до суду з метою її скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. На виконання пункту 2.15 Плану проведення заходів державного фінансового контролю за ІІ квартал 2017 року та відповідно до направлення від 28 квітня 2017 року № 488 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «НАК Нафтогаз України» за період з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2017 року, про що складено акт від 09 серпня 2017 року № 05-21/4.

4. 12 вересня 2017 року на підставі висновків акту ревізії контролюючим органом сформована вимога № 05-14/683, у відповідності до якої контролюючим органом встановлено:

в порушення пунктів 4.6 і 4.8 Положення про порядок ведення претензійної та позовної роботи, затвердженого наказом ПАТ «НАК Нафтогаз України» від 23 липня 2012 року № 211, несвоєчасно ініційовано позовну роботу, внаслідок чого пропущено термін позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, та в порушення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не забезпечено стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за порушення умов договору поставки природного газу від 31 жовтня 2009 року № 10/09-П з ПАТ "Рівнеазот", нарахованих за період з 08 травня 2014 року по 02 червня 2015 року, через що компанією не стягнуто 200726839,60 грн.;

в порушення статті 193 Господарського кодексу України та пункту 3.14 договору про закупівлю послуг від 13 лютого 2014 року № 13/09 зайво сплачено ДП "Нафтогазобслуговування" коштів на суму 251297,44 грн. через безпідставне включення до калькуляцій, що додаються до актів приймання-передачі наданих автотранспортних послуг, здійснених виплат перших п`яти днів непрацездатності, одноразових заохочувальних премій, відрахувань до Пенсійного фонду України, операційних витрат та рентабельності, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на зазначену суму;

в порушення статті 193 Господарського кодексу України та пункту 2.2 договору від 14 грудня 2016 року № 37 ТОВ "САМСОН" внесено до акту здачі-приймання послуг з контрольного обстеження, технічної інвентаризації, формування необхідного пакета документів та державної реєстрації адміністративних будівель Компанії витрат, які фактично не здійснено, чим завищено їх вартість на суму 226843,03 грн., та призвело до зайвої оплати ПАТ «НАК Нафтогаз України» та матеріальної шкоди (збитків) на зазначену суму;

в порушення статті 193 Господарського кодексу України, статті 629 Цивільного кодексу України та розділів V та VII договору від 09 квітня 2015 року № RS/2015 ПАТ «НАК Нафтогаз України» не нараховано пеню за порушення компанією Ryder Scott Co. LP термінів надання послуг, внаслідок чого пропущено термін позовної давності, установлений статтею 257 Цивільного кодексу України, через що Компанією не стягнуто 8 025 долл. США (за курсом НБУ станом на 07.08.2016 - 199093,03 гривні).

5. Згідно з вимогою від 12 вересня 2017 року № 05-14/683 "Про усунення порушень законодавства" на підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 частини першої статті 10, частини другої статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, пунктів 46, 49 - 50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550, Держаудитслужба вимагає:

опрацювати матеріали ревізії та усунення виявлених порушень законодавства у встановленому законодавством порядку;

розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено.

6.1. Визнати протиправною та скасовано вимогу Держаудитслужби "Про усунення порушень законодавства" від 12 вересня 2017 року № 05-14/683.

7. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції проаналізувавши кожен пункт вимоги органу фінансового контролю крізь призму відповідного законодавства, виходив з того, що висновки, які містяться у пунктах спірної вимоги є необґрунтованими При цьому зміст спірної вимоги зводиться до спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених законодавчих актів, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, що, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

8. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2020 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2019 року та ухвалив нове рішення, яким в позові відмовив.

9. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність з вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.

IV. Касаційне оскарження

10. Представник ПАТ «НАК Нафтогаз України» подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Так, автор скарги посилається на застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення положень статей 10 та 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» у подібних правовідносинах без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 та в постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 826/13956/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/1481/16, від 18 вересня 2018 року у справі № 810/667/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 808/494/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 821/1342/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/4101/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 815/4223/16 та від 26 лютого 2019 року у справі № 810/1050/18.

Вказує, що під час ухвалення оскарженого рішення суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме приписи пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та положення статті 15 цього самого Закону. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, проігнорувавши вказані норми закону, вирішив, що вимоги щодо потреби опрацювання матеріалів ревізії та розгляду питання про притягнення винних працівників до відповідальності самі собою не створюють жодних негативних наслідків для позивача, оскільки не зобов`язують ПАТ «НАК Нафтогаз України» ухвалити конкретне рішення.

Стверджує, що такий висновок не відповідає вимогам закону, оскільки стаття 10 та стаття 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» характеризують обов`язковість вимог Держаудитслужби незалежно від того, чи створюють вони негативні наслідки для адресата, а чинне законодавство не пов`язує негативні наслідки вимог тільки з ситуацією, коли такі вимоги зобов`язують адресата ухвалити конкретне рішення.

11. Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за скаргою ПАТ «НАК Нафтогаз України» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

12. Представник Держаудитслужби подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

13. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року задоволено заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Єзерова А. А., Кравчука В. М., Стародуба О. П. та відведено вищевказаних суддів від розгляду справи № 826/13003/17.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2939-XII), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

17. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

18. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

19. Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

20. Згідно з пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

21. Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

22. Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

23. За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

24. В силу пункту 6 Положення № 43 Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

25. Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

26. У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

27. Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

VI. Позиція Верховного Суду

28. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

29. Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

30. Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

31. За приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що «конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

33. Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

34. У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

35. Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

36. Отже, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства суди, які розглядали справу і наділені процесуальними повноваженнями встановлювати і оцінювати фактичні обставини справи, об`єктивно мали право перевірити обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги, а також обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо того, чи породжує спірна вимога права і обов`язки позивача.

37. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

38. З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

39. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.

40. За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

41. Таку ж саму правову позицію Верховний Суд застосував, зокрема у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі № 826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/6808/19.

42. У справі ж, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.

43. Натомість, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов Держаудитслужби про стягнення збитків, а не під час вирішення справи за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, з огляду на те, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

44. При цьому як слідує зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, цим судом надавалася оцінка доводам відповідача з посиланням на висновки Верховного Суду України у постанові від 20 травня 2014 року № 21-93а14 та Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 820/339/17.

45. Водночас, вказані постанови суду касаційної інстанції не містять висновку про відсутність у підконтрольної установи права на оскарження у судовому порядку вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень, за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

46. Проаналізувавши зміст спірної вимоги, Верховний Суд констатує, що вона не містить вимоги про стягнення збитків хоч і вказує на забезпечення їх відшкодування. Вимога ж в частині зобов`язання позивача розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях, взагалі не вказує на збитки.

47. Водночас ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідача. Так, пунктом 15 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях. Також згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

48. Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.

49. Резюмуючи вказане, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку ключовим доводам учасників справи по суті оскаржуваної вимоги, не досліджено наявні у матеріалах справи докази та не надано оцінку обставинам.

50. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

51. Відповідно до частин другої та третьої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

52. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи та необхідність скасування оскаржуваного судового рішення із направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.

53. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

54. Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

55. При встановленні наведених фактів судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

56. За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 260, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року скасувати, а справу № 826/13003/17 направити на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Калашнікова

О. В. Кашпур