Постанова

від 08.12.2022 по справі 161/4965/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 161/4965/20

провадження № 61-16922св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та

в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: Луцький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук Ірина Володимирівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

треті особи: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, Державне підприємство «Сетам», Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року в складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Здрилюк О. І.,

Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 2020 року ОСОБА_1 , у своїх інтересах та

в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Луцький РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області), приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального

округу Волинської області Дехтярук І. В., Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), треті особи: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, Державне підприємство «Сетам», Служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування постанови, акту, свідоцтв, рішень, скасування записів про право власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого

є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 06 травня 2008 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 170 000 дол. США зі строком повернення до 06 травня 2036 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 06 травня 2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано належне їй нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 0722884800:01:001:2652), що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору факторингу від 12 грудня 2011 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ПАТ «УкрСиббанк» до

ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2014 року у справі № 161/13094/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 як боржника та поручителів ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року

в розмірі 202 155,12 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 1 614 208,63 грн. З метою виконання зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист, який передано до Луцького РВ ДВС ГТУЮ

у Волинській області.

Під час примусового виконання проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - предмета іпотеки, які двічі: 11 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року не відбулися за відсутності допущених учасників торгів.

Луцький РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області06 березня 2018 року прийняв постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та склав акт про передачу майна стягувачу, на підставі яких 18 квітня

2018 року приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. видала свідоцтва № 758, 759 про право власності на спірні житловий будинок і земельну ділянку, відповідно до яких це майно належить ТОВ «Кей-Колект».

Зазначені документи позивач вважає незаконними, оскільки судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відносно

неї як позичальника не виносилося, тому державний виконавець не

мав права реалізовувати зазначене майно у межах виконавчого

провадження про стягнення заборгованості. Крім того, всупереч в вимог

статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня

2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) державний виконавець передав майно стягувачу, не провівши треті електронні торги. Помилковим є посилання державного виконавця на норми Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі - Закон № 898-IV), оскільки до цих правовідносин повинні бути застосовані норми Закону № 1404-VIII. Крім того, державний виконавець не звертався до органів опіки і піклування про надання згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти позивача, які як на дату відкриття виконавчого провадження, так і на дату реалізації нерухомого майна були зареєстровані та проживали у спірному будинку.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просила:

- визнати незаконними дії Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області щодо прийняття постанови від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні № 47037472 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу

від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні № 47037472;

- визнати незаконною та скасувати постанову Луцького РВ ДВС ГТУЮ

у Волинській області від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні № 47037472 про передачу стягувачу ТОВ «Кей-Колект» іпотечного майна,

а саме: житлового будинку загальною площею 305,9 кв. м та земельної ділянки площею 0,117 га, кадастровий номер якої 0722884800:01:001:2652, що знаходяться на АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати акт Луцького РВ ДВС ГТУЮ

у Волинській області про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні № 47037472;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18 квітня 2018 року № 758, видане приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В.;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2018 року за індексним номером 40696363, прийняте приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною

площею 305,9 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про право власності від 18 квітня 2018 року № 25780026

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 18 квітня 2018 року № 759, видане приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В.;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2018 року за індексним номером 40696798, прийняте приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В., згідно якому здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,117 га, кадастровий номер якої 0722884800:01:001:2652, що знаходиться на

АДРЕСА_1 , за ТОВ «Кей-Колект»;

- скасувати запис про право власності від 18 квітня 2018 року № 25780311

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. не є належним відповідачем у цьому спорі. Під час здійснення в межах виконавчого провадження примусової реалізації предмета іпотеки державний виконавець повинен керуватися спеціальними правилами,

які визначені у Законі № 898-IV. Ці правила передбачають, що іпотекодержатель (стягувач у виконавчому провадженні) має право залишити за собою предмет іпотеки під час перших, других та третіх прилюдних торгів, за відповідною початковою ціною цих торгів.

ТОВ «Кей-Колект» як стягувач у виконавчому провадженні та єдиний іпотекодержатель майна скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 49 Закону № 898-IV, та залишив за собою предмет іпотеки після визнання такими, що не відбулися, других прилюдних торгів.

Дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки, а не на момент реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Станом на час укладення договору іпотеки будь-яких неповнолітніх осіб у спірному будинку не було зареєстроване, тому і не вимагалося дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Також

у договорі іпотеки позивач зазначила, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі права та законні інтереси інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких іпотекодавець зобов`язаний утримувати за законом або договором. Вселяючи та реєструючи неповнолітніх осіб у спірний будинок після укладення договору іпотеки та без згоди іпотекодержателя, позивач як законний представник дітей була обізнана з правовим статусом цього майна, а саме, що воно перебуває під обтяженням іпотекою, а отже на нього може буде звернено стягнення у примусовому порядку. Будучи обізнана про такі обставини, але все одно вселяючи та реєструючи неповнолітніх дітей, вона погодилася з можливістю подальшої втрати права проживання у будинку у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Постановою Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня

2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для реалізації на електронних торгах державним виконавцем передавалося арештоване майно, яке перебувало в іпотеці, і стягувач ТОВ «Кей-Колект» був його іпотекодаржателем, що узгоджується з нормами матеріального права. Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок

№ 2831/5), з урахуванням особливостей, визначених Законом № 898-IV.

У разі якщо електронні торги з реалізації предмета іпотеки оголошено такими, що не відбулися, акт про реалізацію предмета іпотеки (у разі придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна) видається на підставі протоколу, сформованого за результатами електронних торгів, що не відбулися.

Станом на час укладення договору іпотеки в спірному будинку не були зареєстровані неповнолітні діти. Подальша реєстрація позивачем у спірний будинок неповнолітніх дітей не є підставою для виникнення у них будь-яких майнових прав на це майно, оскільки така реєстрація здійснена всупереч пункту 2.4.6 договору іпотеки, яким встановлена заборона іпотекодавцю на реєстрацію будь-яких осіб у житлі без згоди на це іпотекодержателя. А такої згоди позивач ОСОБА_1 від іпотекодержателя не отримувала. Позивач як законний представник дітей, вселяючи та реєструючи їх у спірному будинку, була обізнана з правовим статусом цього майна, а саме, що воно перебуває під обтяженням іпотекою, отже на нього може буде звернено стягнення у примусовому порядку. Будучи обізнаною про такі обставини, вона погодилася з можливістю подальшої втрати права користування цим будинком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

18 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-238цс14, від 15 березня 2018 року у справі № 915/1071/14. Вказувала, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не дали їм належну оцінку.

Касаційна скарга також мотивована тим, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відносно позивача не виносилось, тому суди помилково застосували Закон № 898-IV. Нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, передбачено, що прилюдні торги у випадку не реалізації майна на попередніх торгах проводяться тричі. Проте у порушення імперативних вимог закону організатор торгів після підписання протоколу повторних електронних торгів, що не відбулися, не виставив нерухоме майно на реалізацію, а приватний виконавець після других електронних торгів, що не відбулися, безпідставно виніс постанову від 06 березня 2018 року та підписав акт від 06 березня 2018 року про передачу вказаного майна стягувачу. Законом № 1404-VIII не передбачено права стягувача на отримання постанови про передачу іпотечного майна в рахунок погашення боргу за виконавчим документом після проведення других торгів з його реалізації за відсутності дотримання виконавцем та організатором торгів процедури проведення повторних торгів. Виконавча служба порушила статтю 61 Закону № 1404-VIII.

Луцький РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області до виставлення нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти, на примусову реалізацію на прилюдних торгах та передачу вказаного майна в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Кей-Колект» був зобов`язаний звернутись до органу опіки та піклування із заявою про надання згоди на відчуження нерухомого майна, проте таких дій не вчинив, що є підставою для задоволення заявлених у справі вимог.

Позиції інших учасників

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо касаційної скарги, відзиву на неї до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого

є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 06 травня 2008 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит

у розмірі 170 000 дол. США зі строком повернення до 06 травня 2036 року та сплатою 13 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 06 травня 2008 року, відповідно до якого в іпотеку передано належне їй нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку (кадастровий номер 0722884800:01:001:2652), що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору факторингу від 12 грудня 2011 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ПАТ «УкрСиббанк» до

ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 грудня 2014 року у справі № 161/13094/14-ц, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 як боржника та поручителів ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ) на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 06 травня 2008 року

в розмірі 202 155,12 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить

1 614 208,63 грн.

На підставі вказаного судового рішення 20 березня 2015 року видано виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , який подано до Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області (виконавче провадження № 47037472).

Призначені у межах цього виконавчого провадження електронні торги

з реалізації предмета іпотеки (спірних житлового будинку та земельної ділянки) двічі (11 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року) не відбулися

у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Листом від 03 березня 2018 року ТОВ «Кей-Колект» надало згоду на залишення за собою нереалізованого на електронних торгах майна.

Постановою Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області від 06 березня 2018 року у виконавчому провадженні № 47037472 передано стягувачу

ТОВ «Кей-Колект» у рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 161/13094/14-ц, виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області, належний боржнику ОСОБА_1 спірний житловий будинок і земельну ділянку, складено акт про передачу цього майна стягувачу.

На підставі акта про передачу майна стягувачу приватний нотаріус

Дехтярук І. В. 18 квітня 2018 року видала свідоцтва про належність на праві власності ТОВ «Кей-Колект» спірних житлового будинку і земельної ділянки, зареєстровані в реєстрі за №№ 758, 759, та провела державну реєстрацію

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суди також встановили, що станом на 06 травня 2008 року неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірному будинку не був зареєстрований. Діти позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилися після укладення договору іпотеки.

Пунктом 2.4.6 договору іпотеки встановлена заборона іпотекодавцю на реєстрацію будь-яких осіб у житлі без згоди на це іпотекодержателя. Такої згоди позивач від іпотекодержателя не отримувала.

ОСОБА_1 вселила та зареєструвала неповнолітніх дітей у спірному будинку без згоди іпотекодавця.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні касаційної скарги, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 546 ЦК України передбачено можливість забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечення здійснюється шляхом встановлення спеціальних способів, якими є порука, неустойка, гарантія, застава, притримання, завдаток та інші види, передбачені договором або законом.

Правочин щодо забезпечення зобов`язання є акцесорним, додатковим, виникає лише у зв`язку з основним зобов`язанням та залежить від долі останнього.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 345/1537/21.

Суди встановили, що позичальник не виконала свої кредитні зобов`язання, забезпечені іпотекою, тому судовим рішенням стягнуто заборгованість за кредитним договором. Виконання судового рішення здійснювалося на підставі виконавчого листа, виданого судом.

Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 463/8903/20.

Закон № 1404-VIII допускає звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц, Верховного Суду

від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20.

Таким чином, Закон № 1404-VIII дозволяє державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом № 898-IV.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 310/8429/16.

Відповідно до пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом № 898-IV. У разі якщо електронні торги з реалізації предмета іпотеки оголошено такими, що не відбулися, акт про реалізацію предмета іпотеки (у разі придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна) видається на підставі протоколу, сформованого за результатами електронних торгів, що не відбулися.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі

та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною

шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Встановлено, що призначені у межах виконавчого провадження електронні торги з реалізації предмета іпотеки (спірних житлового будинку та земельної ділянки) двічі (11 січня 2018 року та 21 лютого 2018 року)

не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

ТОВ «Кей-Колект» виявило бажання залишити за собою непродане майно.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що

ТОВ «Кей-Колект» правомірно набуло права власності на спірне нерухоме майно відповідно до частини першої статті 49 Закону України, згідно

з якою придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та не дали їм належна оцінку, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-238цс14, від 15 березня 2018 року у справі № 915/1071/14, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 6-238цс14 фізична особа звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця, в якій просила зобов`язати останнього зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладений в порядку виконання рішення суду та надати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зняття арешту з належного йому - заявнику, нерухомого майна. Постановою Верховного Суду України від 04 лютого

2015 року скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В указаній справі встановлено, що 10 травня 2011 року виконавчі провадження об`єднані

у зведене виконавче провадження, 31 січня 2011 року старшим державним виконавцем складено акт опису майна, накладено арешт на це майно та винесено постанову про звернення стягнення на майно з метою його подальшої реалізації, 20 серпня 2013 року винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності. Переглядаючи справу Верховний Суд України у справі № 6-238цс14, керувався нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, які витратили чинність на час виникнення спірних правовідносин у цій справі. У справі

№ 6-238цс14 відсутні висновки щодо застосування норм Закону № 1404-VIII та Порядку № 2831/5.

Постановою Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі

№ 915/1071/14 залишено без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної, якими задоволено частково скаргу банка, визнано дії виконавчої служби щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу незаконними та скасовано постанову виконавчої служби про повернення виконавчого документа стягувачу. Касаційний суд вказував, що державним виконавцем не було вчинено жодних, передбачених нормами матеріального права дій по виконанню наказу про стягнення з боржника грошових коштів, тому винесення виконавчою службою постанови про повернення виконавчого документа стягувачу

є безпідставним.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Доводи касаційної скарги, що суди помилково застосували Закон № 898-IV, не заслуговують на увагу та спростовуються вказаними вище нормами матеріального права, зокрема, пунктом 2 розділу VII Порядку № 2831/5, відповідно до якого реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом № 898-IV.

Разом з тим безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення прав малолітніх дітей позивача під час передачі спірного майна в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Кей-Колект», оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є кінцевою стадією виконання рішення суду, тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житла, право користування яким належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини

в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 03 травня 2022 року у справі № 723/1021/19.

Боржник, зареєструвавши у спірному будинку неповнолітніх дітей, діяла всупереч умов укладеного договору іпотеки, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт звернення боржника до іпотекодержателя з відповідною заявою. Реєстрація у будинку дітей відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки. Тому боржник, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди іпотекодержателя, зареєструвала в іпотечному будинку неповнолітніх дітей.

Враховуючи викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними є висновки судів по суті заявлених вимог. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук