Постанова

від 14.12.2022 по справі 727/9074/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 727/9074/21

провадження № 61-7096св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Чернівецька міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О. та додаткову постанову цього суду від 16 червня 2022 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Владичана А. І., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2021 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати, посилаючись на те, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06 червня 2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно (будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, яка 13 січня 2017 року була зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Рішенням Чернівецької міської ради від 12 квітня 2017 року № 666 відповідачу надано дозвіл на викуп вказаної земельної ділянки та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 07 лютого 1996 року № 564, виданий підприємству з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Ніко» (далі - ТОВ «Гермес-Ніко»). Однак відповідач використовує зазначену земельну ділянку з 12 квітня 2017 року без правовстановлюючих документів на землю. При цьому статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03 червня 2020 року № 448 та від 22 лютого 2021 року № 284, виданими відділом у місті Чернівці Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:10:001:0124 складає 7 135 715 грн. На підставі цих витягів працівниками департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування громадянином ОСОБА_1 згаданою земельною ділянкою, згідно з яким в період з 25 червня 2018 року по 25 травня 2021 року (включно) відповідач безпідставно набув (зберіг) у себе кошти, які мали бути сплачені у вигляді орендної плати за землю, на загальну суму 624 082,69 грн. Листом від 27 травня 2021 року № 04/01-08/3-04/4/2029 департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією щодо сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, однак відповідач не сплатив кошти. Враховуючи викладене, Чернівецька міська рада просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю в сумі 624 082,69 грн.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - адвокат Дрищенюк М. М. заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що пунктами 5 та 6 рішення Чернівецької міської ради від 12 квітня 2017 року № 666 уповноважено департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради укласти договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельних ділянок та виступити замовником робіт для надання послуг щодо визначення експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у цьому рішенні. Відповідач неодноразово звертався до міської ради для укладання договору авансового внеску та викупу земельної ділянки, тобто вчиняв дії для оформлення права власності на спірну земельну ділянку, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, однак департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради пояснював неможливість укладення договору тим, що він не здійснив реєстраційні дії щодо зміни попереднього постійного землекористувача - ТОВ «Гермес-Ніко». Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради не викликав ОСОБА_1 для укладення договору, тому його поведінка не є протиправною. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про зволікання або ухилення відповідача від укладення договору пайового внеску чи купівлі-продажу землі. Чернівецька міська рада не обстежувала земельну ділянку та не надала доказів того, що ОСОБА_1 користується всією земельною ділянкою. Крім цього, право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136300:10:001:0124 зареєстроване за ТОВ «Гермес-Ніко», що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 лютого 2021 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 березня 2022 року у складі судді Чебан В. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 624 082,69 грн безпідставно збережених коштів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 9 361,24 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок набуття права власності на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 на сформованій земельній ділянці площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, відбулася заміна сторони у земельних правовідносинах, тому відповідач має сплатити позивачу кошти за фактичне користування цією земельною ділянкою - з 08 вересня 2018 року по 07 вересня 2021 року. З часу виникнення права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп спірної земельної ділянки, однак він цього не зробив, внаслідок чого без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року, з урахуванням ухвали цього суду від 16 червня 2022 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 березня 2022 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 без укладеного договору оренди землі було зумовлене тим, що учасники правовідносин мали на меті укласти в майбутньому договір купівлі-продажу земельної ділянки. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 набув та зберіг спірне майно (земельну ділянку) без достатніх правових підстав. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18. Чернівецька міська рада не надала акт обстеження спірної земельної ділянки та не довела, що ОСОБА_1 користувався цією земельною ділянкою. Рішення Чернівецької міської ради від 12 квітня 2017 року № 666, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп земельної ділянки площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, на проїзді АДРЕСА_1 , не свідчить про фактичне користування земельною ділянкою саме такої площі. Тому наведений департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування громадянином ОСОБА_1 вказаною земельною ділянкою в період з 25 червня 2018 року по 25 травня 2021 року в сумі 624 082,69 грн ґрунтується на припущеннях. Крім того, законодавством України не передбачена можливість здійснення розрахунку та визначення розміру безпідставно збережених коштів - орендної плати - департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Додатковою постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 червня 2022 року стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 14 041,90 грн судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 14 041,90 грн, які підлягають стягненню з Чернівецької міської ради на його користь. На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, ОСОБА_1 надав укладений між ним та адвокатом Дрищенюк М. М. договір про надання правової допомоги від 21 жовтня 2021 року № 22/21, пунктом 4.1 якого встановлено, що оплата здійснюється за домовленістю сторін (згідно з додатком № 1 до договору). В попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які ОСОБА_1 поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зазначено, що адвокатом надано правничу допомогу на загальну суму 12 294,40 грн, а саме: зустрічі, консультації клієнта, узгодження правової позиції тривалістю 2 години вартістю 1 536,80 грн; підготовка, написання, виготовлення копій документів та подання відзиву на позовну заяву до суду тривалістю 8 годин вартістю 6 147,20 грн; участь в судових засіданнях тривалістю 2 години вартістю 1 536,80 грн; написання та надання заперечення тривалістю 4 години вартістю 3 073,60 грн. Також адвокат Дрищенюк М. М. та ОСОБА_1 склали розрахунок витрат на правову допомогу від 04 травня 2022 року та акт прийому-передачі виконання робіт від 04 травня 2022 року, за змістом яких адвокатом виконано роботи на загальну суму 24 850 грн, з яких: ознайомлення з рішенням суду першої інстанції та узгодження правової позиції з клієнтом вартістю 4 000 грн; перегляд судової практики та написання апеляційної скарги тривалістю 16 годин вартістю 20 000 грн; участь у судовому засіданні вартістю 850 грн. 05 травня 2022 року між адвокатом Дрищенюк М. М. та Біликом Р. Р. було укладено договір про дострокове припинення зобов`язання та розірвання договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2021 року № 22/21. Крім того, надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Рожок Л. П. в Чернівецькому апеляційному суді підтверджується ордером. Враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, значення справи для Білика Р. Р., реальність надання адвокатських послуг, виходячи з конкретних обставин справи, з огляду на принцип співмірності, суд дійшов висновку про стягнення з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в судах першої та апеляційної інстанцій.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

21 липня 2022 року Чернівецька міська рада подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 16 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 березня 2022 року.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків: щодо застосування статей 92, 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16; щодо застосування статті 1212 ЦК України та статті 791 ЗК України, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2020 року у справі № 924/1265/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 922/3617/19. Також Чернівецька міська рада зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у взаємозв`язку із статтями 92, 141 ЗК України (в редакції, чинній на червень 2015 року) у подібних правовідносинах в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рожок Л. П. подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Також представник ОСОБА_1 - адвокат Рожок Л. П. зауважила, що вичерпні відповіді на поставлені в касаційній скарзі питання викладено в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду міста Чернівці. Вказаною ухвалою також роз`яснено учасникам справи їх право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 12 вересня 2022 року.

29 серпня 2022 року справа № 727/9074/21 надійшла до Верховного Суду.

21 вересня 2022 року, тобто з пропуском встановленого строку, представник ОСОБА_1 - адвокат Рожок Л. П. подала засобами електронного зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 16 червня 2022 року в цій справі. Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Рожок Л. П. заявила клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку для подання відзиву на касаційну скаргу Чернівецької міської ради.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Рожок Л. П. про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 16 червня 2022 року в цій справі, поданий представником ОСОБА_1 - адвокатом Рожок Л. П. 21 вересня 2022 року, залишено без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Судами встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06 червня 2015 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на нерухоме майно (будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідчене 06 червня 2015 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А. В.

Вищевказане нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, яка 13 січня 2017 року була зареєстрована в Державному земельному кадастрі.

Згідно з пунктом 4 рішення Чернівецької міської ради від 12 квітня 2017 року № 666 ОСОБА_1 надано дозвіл на викуп земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 1,0743 га (кадастровий номер 7310136300:10:001:0124) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови код 03.15 (обслуговування фізкультурно-оздоровчого комплексу).

Пунктом 4.1 рішення Чернівецької міської ради від 12 квітня 2017 року № 666 визнано таким, що втратив чинність, пункт 4 додатку 1 до рішення виконавчого комітету міської ради від 26 грудня 1995 року № 935/28 «Про надання земельних ділянок» в частині надання ТОВ «Гермес-Ніко» земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 площею 1,1200 га для обслуговування фізкультурно-оздоровчого комплексу в постійне користування та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею від 07 лютого 1996 року № 564, виданий ТОВ «Гермес-Ніко». Пунктами 5 та 6 цього рішення уповноважено департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради в особі директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради укласти договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, та виступити замовником на виконання робіт для надання послуг щодо визначення експертної грошової оцінки земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення.

Судом першої інстанції також встановлено, що доказів звернення відповідача ОСОБА_1 про укладення договору авансового внеску та викупу земельної ділянки, зволікання або ухилення відповідача від укладення договору пайового внеску чи купівлі-продажу землі, зловживання своїми правами в період з 08 вересня 2018 року по 07 вересня 2021 року матеріали справи не містять та стороною відповідача не надано.

За витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03 червня 2020 року № 448 та від 22 лютого 2021 року № 284, виданими відділом у місті Чернівці Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136300:10:001:0124 складає 7 135 715 грн.

На підставі вищевказаних витягів з технічної документації 07 вересня 2021 року департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування громадянином ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, по АДРЕСА_1 , згідно з яким в період з 25 червня 2018 року по 25 травня 2021 року (включно) відповідач безпідставно набув (зберіг) у себе кошти, які мали бути сплачені у вигляді орендної плати за землю, на загальну суму 624 082,69 грн.

Листом від 27 травня 2021 року № 04/01-08/3-04/4/2029 департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією щодо сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування земельною ділянкою в сумі 624 082,69 грн. Цей лист ОСОБА_1 отримав 31 травня 2021 року, однак в добровільному порядку зазначені кошти не сплатив.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2020 року у справі № 924/1265/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 922/3617/19, на які послався заявник в касаційній скарзі, а також - в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, на яку послався заявник в касаційній скарзі та суд першої інстанції у своєму рішенні.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив правову позицію про те, що у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20). Також в постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 377 ЦК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно (будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 , до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом (стаття 378 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно (будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 , у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Аналіз статті 120 ЗК України та статті 378 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, на яку послався заявник в касаційній скарзі та суд першої інстанції у своєму рішенні, викладено правовий висновок про те, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна на АДРЕСА_1 в період з 08 вересня 2018 року по 07 вересня 2021 року користувався сформованою земельною ділянкою площею 1,0743 га, кадастровий номер 7310136300:10:001:0124, на якій розташоване його нерухоме майно, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за таке користування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 624 082,69 грн безпідставно збережених коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. При цьому посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18, є необґрунтованим з огляду на таке.

У вказаній справі Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Род-Ник Інвест» про стягнення коштів, обґрунтовуючи позов тим, що відповідач використовував земельну ділянку без укладення договору оренди, у зв`язку з чим позивач не отримав грошових коштів у розмірі орендної плати за землю. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи судове рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, відповідач вчиняв усі необхідні дії з метою набуття у власність земельної ділянки (оплата земельного податку, авансового внеску, придбання земельної ділянки, підписання договору тощо). Отже, врахувавши, що судами не було встановлено обставин зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу землі, касаційний суд дійшов висновку, що у вказаній справі відсутні підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки користування земельною ділянкою відповідачем без укладеного договору оренди землі було зумовлене забезпеченням породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому було укладено, а отже, спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим або збереженим відповідачем без достатніх правових підстав.

Натомість у справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що стороною відповідача не надано доказів звернення ОСОБА_1 до Чернівецької місцевої ради щодо укладення договору авансового внеску та викупу земельної ділянки.

Тобто в цій справі спір виник з позадоговірних (кондикційних) відносин, врегульованих статтею 1212 ЦК України, а не з відносин відчуження земельної ділянки на користь її фактичного користувача.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами першою-четвертою та дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 січня 2017 року спірна земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі та їй присвоєно кадастровий номер 7310136300:10:001:0124.

Отже, спір в цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумнівів щодо її розміру не має. Однак апеляційний суд не врахував вищенаведеного та дійшов помилкових висновків про недоведеність позивачем факту користування земельною ділянкою саме такої площі.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Абзацом 1 пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 вересня 2020 року у справі № 922/3361/19 зазначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.

У справі, яка переглядається, при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування громадянином ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою в період з 25 червня 2018 року по 25 травня 2021 року в сумі 624 082,69 грн Чернівецька міська рада взяла до уваги витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03 червня 2020 року № 448 та від 22 лютого 2021 року № 284, видані відділом у місті Чернівці Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області. Тому апеляційний суд безпідставно вважав, що наведений розрахунок ґрунтується на припущеннях.

За таких обставин передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження судових рішень, заявлена в касаційній скарзі, є обґрунтованою.

Разом з тим доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у взаємозв`язку із статтями 92, 141 ЗК України (в редакції, чинній на червень 2015 року) у подібних правовідносинах в частині припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці, не заслуговують на увагу, оскільки такий висновок сформований, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 927/57/19 та від 03 листопада 2022 року у справі № 908/671/18 (908/2269/21), в яких зазначено, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. І ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на таку земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. У наведеному випадку припинення права користування частиною земельної ділянки відбувається автоматично, в силу прямої норми закону (статті 120, пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України) і не потребує прийняття судового рішення.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

У зв`язку із скасуванням постанови Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року підлягає скасуванню також додаткова постанова цього суду від 16 червня 2022 року.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги Чернівецька міська рада сплатила 18 722,48 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 16 червня 2022 року скасувати, а рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 березня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 18 722 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн 48 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук