Постанова

від 12.12.2022 по справі 458/416/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 458/416/17 Головуючий у 1 інстанції: Федитник І.Д.

Провадження № 22-ц/811/1790/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року,-

ВСТАНОВИВ:

в квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4 , після смерті якої, відповідно до вимог ст. 1268 та ст. 1269 ЦК України він прийняв спадщину, і до спадкового майна, яке залишилось після смерті матері, належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . При зверненні до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок та роз`яснено, що для захисту своїх прав він може звернутись до суду. Звертає увагу, що оскільки будинок побудований ще у 1925 року, однак через нерозуміння законодавства, власники будинку на той час, свідоцтва про право власності на будинок не отримували, реєстрацію будинку не здійснювали, хоча такий знаходився у їх постійному користуванні. З наведених підстав просить визнати за ним право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_4 .

Рішенням Турківськогорайонного судуЛьвівської областівід 28серпня 2017року позов задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на житловий будинок (літ.А-1), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_4 .

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вказує, що ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_3 , їх мати, ОСОБА_4 , у 2009 році склала заповіт, згідно з яким новий цегляний будинок, стайню, стодолу, комору, гараж розташований по АДРЕСА_2 ,у заповіла синові ОСОБА_3 , а старий житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_2 , заповіла синові, ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_5 в рівних частках. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, після чого у строк, визначений ст. 1270 ЦК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак їм було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вказаний житловий будинок. Стверджує, що періодично приїжджав в село Ільник, доглядав за будинком, обробляв приналежну до нього земельну ділянку, оскільки вважав, що новий будинок після смерті матері залишився позивачу, а старий будинок йому та сестрі. Жодних спорів щодо вказаного будинку у них не виникало. І оскільки ОСОБА_1 подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини за заповітом, а також проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він є таким, що відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину після смерті своєї матері. В травні 2022 року ОСОБА_1 позивач повідомив, що обидва житлові будинки він успадкував і такі належать йому на праві власності. Звернувшись до Турківського районного суду Львівської області, він отримав оскаржуване рішення суду. Апелянт просить врахувати, що позивач, подаючи позов, зазначив відповідачем Ільницьку сільську раду, не зазначивши відповідачами інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті матері, про що свідчить подання ними нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а відтак саме вони, а не Ільницька сільська рада мали бути відповідачами у справі. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , побудований на відведеній в установленому законом порядку земельній ділянці, прийнятий в експлуатацію та зареєстрований в Ільницькій сільській раді Турківського району Львівської області за ОСОБА_4 , яка за життя не оформила на своє ім`я право власності на цей будинок, а позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , звернувся до нотаріальної контори із завою про прийняття спадщини, відтак є таким, що прийняв спадщину в порядку спадкування за законом після смерті матері на вказаний житловий будинок, а тому суд вважав підставними позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на спадковий житловий будинок АДРЕСА_1 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2011 року Ільницькою сільською радою Турківського району Львівської області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 75 років.

З довідки виданої виконкомом Ільницької сільської ради №1307 від 26.07.2016 року вбачається, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно запису в погосподарській книзі№7 с.Ільник за 2011-2015 роки належав ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки Самбірського міжміського БТІ №374 від 10.03.2017 року житлового будинку на правах особистої власності за адресою: АДРЕСА_1 у реєстрових книгах не зареєстровано.

Як вбачається з постанови приватного нотаріуса Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №77/02-31 від 15.03.2017 року, 31.10.2016 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Приватним нотаріусом відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що спадкоємцем не представлено правовстановлюючі документи про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , що унеможливлює встановити його належність спадкодавцеві ОСОБА_4 . Рекомендовано ОСОБА_3 звернутись з позовом в суд для визнання його власником на належну йому частку в спадковому майні після смерті матерів порядку спадкування за законом.

В квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справа № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20) вказано, що «відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).

З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, зазначивши відповідачем Ільницьку сільську раду Турківського району Львівської області.

Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що 23.10.2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений сільським головою с.Ільник Турківського району Львівської області Янінович О.М., зареєстрований у реєстрі за № 29, згідно якого свій новий житловий будинок, стайню, стодолу, комору гараж розташовані по АДРЕСА_2 заповідає синові ОСОБА_3 . Свій старий житловий будинок розташований по АДРЕСА_2 заповідає синові ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в рівних частках. Все вищевказане майно забороняє продавати іншим особам, а передавати по спадковості, територія подвір`я для спільного користування.

Тобто, за життя ОСОБА_4 розпорядилася належним їй на день смерті майном, склавши заповіт, за яким свій новий житловий будинок АДРЕСА_2 , стайню, стодолу, комору гараж розташовані по АДРЕСА_2 заповіла синові ОСОБА_3 , позивачу у справі; а старий житловий будинок АДРЕСА_1 заповіла синові, ОСОБА_1 , який є апелянтом, та доньці ОСОБА_7 в рівних частках.

Копією свідоцтва про народження підтверджується, що батьками ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України)

Матеріалами справи встановлено, що 15.11.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 звернулися до приватного нотаріуса Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. з заявами про прийняття спадщини за заповітом від 23.10.2009 року після смерті матері, ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Турківського районного нотаріального округу Львівської області Федаш М.М. про відмову у вчиненні нотаріальної дії за №69/02-31 від 12.05.2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оскільки спадкоємцем не представлено правовстановлюючі документи про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , що унеможливлює встановити його належність спадкодавцеві ОСОБА_4 .

Зважаючи на те, що апелянт ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_4 , яка згідно із заповітом від 23.10.2009 року заповіла ОСОБА_1 ОСОБА_9 саме житловий будинок АДРЕСА_1 , які прийняли спадщину після смерті матері, звернувшись до нотаріальної контори у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду стосується прав та законних інтересів апелянта, а відтак його слід було залучити до участі у справі як відповідача.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначив відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників.

Оскільки заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 , а такі вимоги не можуть бути розглянуті і вирішені судом без залучення його відповідачем у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21).

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Турківського районного суду Львівської області від 28 серпня 2017 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.12.2022 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк