Рішення

від 22.12.2022 по справі 320/1765/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2022 року м. Київ справа №320/1765/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення

Яготинської районної державної адміністрації київської області,

Міністерства соціальної політики

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсації як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму; зобов`язання Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області здійснити перерахунок вже наданої (виплаченої) компенсаційної виплати ОСОБА_1 , як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування ОСОБА_2 , відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 06.07.2015 з урахуванням раніше виплачених сум; стягнення солідарно з Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 154102 (сто п`ятдесят чотири тисячі сто дві) гривні за заподіяну моральну шкоду; зобов`язання Міністерства соціальної політики України, повідомити інших отримувачів компенсаційних виплат, за допомогою кількох друкованих українських видань, котрі згідно пункту 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 29.04.2004 №558 отримували компенсації, про можливість здійснення перерахунку наданих їм компенсаційних виплат у бік збільшення, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що сума компенсації, яку він отримує у зв`язку з доглядом ОСОБА_2 , яка відповідно до огляду МСЕК потребує постійного стороннього догляду, є дуже малою і не відповідає рівню прожиткового мінімуму, встановленого Законом. Зазначена компенсація є єдиним джерелом доходу та відповідно до статті 46 Конституції України не може бути нижчою за прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. У проведенні перерахунку компенсації відповідач йому відмовив через те, що даний вид та розмір допомоги він отримував відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 за №832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян». Однак, на думку представника позивача, вказані постанова КМУ суперечать Конституції України, а тому дії відповідача є неправомірними. За таких обставин, на її думку, необхідно зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсаційні виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку відповідно до статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 24.03.2011 по 31.12.2011, з урахуванням раніше виплачених сум.

Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації київської області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову, оскільки зазначило, що воно здійснюю позивачу компенсацію виплати як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, а отже підстав для задоволення позову немає.

Міністерстві соціальної політики своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , являється офіційним доглядачем своєї бабусі - ОСОБА_2 . За висновком Лікарської консультативної комісії Яготинської ЦРЛ № 157 від 02.07.2015 року, вона була визнана особою, котра потребує постійного стороннього догляду.

Так, як бабуся позивача досягла похилого віку, вона потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, тому позивач як працездатна особа, на котру покладений обов`язок доглядати за бабусею, доглядає за нею, та відповідно до Порядку, з 06 липня 2015 року отримує компенсацію в розмірі 10% від прожиткового мінімуму.

Всього з часу призначення позивачу компенсації, як фізичній особі, що надає соціальні послуга було сплачено 11 345,27 грн. (згідно даних з УСЗН Ягогинської РДА).

22.09.2020 року позивач звернувся з клопотанням до відповідача про відновлення його конституційних прав. У даному клопотання просив відновити його конституційні права та провести перерахунок наданої йому компенсації (згідно Порядку) та виплатити йому за період з 06.07.2015 р. по 31.12.2019 р., І за період з01.01.2020р. по теперішній час.

Відповідач - 1 надав відповідь від 23.09.2020 за №03.03/1574, якою звернення позивача від 22.09.2020 не задовольнив, а перерахунок коштів не здійснив.

Позивач вважає, що це є неприпустимим порушенням, яке суттєво звужує його конституційні права, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV (далі Закон №966-XIV) визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Частиною 1 статті 2 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України (абзац 3).

За змістом частин 1, 3 статті 4 цього Закону №966-XIV, прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

У свою чергу, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 №966-IV, соціальні послуги комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв`язання їхніх життєвих проблем.

Згідно частини 7 статті 7 Закону №966-IV, фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На момент виникнення права у позивача на компенсацію компенсаційних виплат як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, був чинний Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558, згідно пунктів 1-2 якого передбачено, що непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата (далі - компенсація). Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 7 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги особам з інвалідністю ІІІ групи та хворим, які за висновком лікарсько-консультаційної комісії потребують постійного стороннього догляду і не здатні до самообслуговування.

Відповідач 1 у відзиві зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» затверджено порядок подання та оформлення документів, призначення і виплата компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та встановлено, що фізичним особам, які надають соціальні послуги, щомісячні компенсаційні виплати, призначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 558 «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» (Офіційний вісник України, 2004 р., № 17, ст. 1188), проводяться до дати призначення таким фізичним особам іншої виплати на догляд, установленої законодавством, або до 31 грудня 2022 року».

Судом встановлено, що з 01.09.2015 позивач отримував щомісячну компенсаційну виплату саме у відповідності до вимог Постанови №558, розмір якої був нижчий розміру встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік прожиткового мінімуму.

Суд з цього приводу звертає увагу, що у пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 за №76-VIII зазначено, що «Конституційний Суд України виходить з того, що статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, включаючи право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша); визначено джерела і механізми соціального забезпечення громадян (частина друга); та встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя). У державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини.

Згідно зі статтею 46 Основного Закону України соціальний захист пов`язується, зокрема, «з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім`ї» (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2009 за №9-рп/2009).

Наведений зміст права, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).

Конституційний Суд України вважає, що зазначені положення Основного Закону України зобов`язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення. Заходи соціального захисту мають втілювати ідеї соціальної солідарності та справедливості, бути спрямовані на охорону і захист особи при настанні можливих соціальних ризиків.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю».

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 46 Конституції України під час надання оцінки правомірності здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсаційних виплат у розмірі, який був нижчим встановленого законодавством прожиткового мінімуму.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.07.2020 по справі №562/2658/15-а (адміністративне провадження №К/9901/2131/17).

Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що норма частини 3 статті 46 Конституції України є нормою прямої дії, вказана норма підлягає застосуванню при вирішенні даного спору.

Крім того, слід наголосити, що у своєму рішенні в справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 Європейський Суд з прав людини вказав, що «<…> У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження. Однак з точки зору відповідного законодавства цю систему не можна тлумачити як таку, що вимагає від звичайних судів детально розглядати питання щодо конституційності, яке порушує сторона цивільного провадження, або зобов`язує суди передавати кожне таке питання до Конституційного Суду. Очевидно, суди загальної юрисдикції користуються певною дискрецією щодо розгляду питань конституційності, які виникають в рамках цивільного провадження. Таким чином, питання, чи достатньо суд обґрунтував своє рішення щодо цього питання, може бути визначено тільки у світлі обставин справи, про що згадувалося вище. У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно було порушення цього положення» (пункти 24-25).

Тому, зважаючи на те, що норма частини 3 статті 46 Конституції України є нормою прямої дії, вона повинна застосовуватись при вирішенні спору.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.07.2020 по справі №562/2658/15-а.

За приписами частини 4 статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи очевидну невідповідність постанови Кабінету Міністрів України №832 в частині розміру соціальної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом I групи, нормам Конституції України до застосовування підлягають норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України.

Ігнорування таких доводів позивача є порушення частини 1 статті 6 «Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини» від 04.11.1950, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пронін проти України» від 18.07.2006, рішення у справі «Петриченко проти України» від 12.07.2016).

За таких обставин, суд констатує, що позивач має право на забезпечення соціальною виплатою не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсації як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму та зобов`язання Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області здійснити перерахунок вже наданої (виплаченої) компенсаційної виплати ОСОБА_1 , як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування ОСОБА_2 , відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 06.07.2015 з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 154102,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом :

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 5 статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами 1-2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, за змістом статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

В постанові №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Пленум Верховного Суду України в пункті 4 вказав, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В пункті 9 цієї Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 вказаної постанови).

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі №818/1394/17.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат протиправними діями, рішенням чи бездіяльністю, спричинених моральними, психічними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті.

Тобто, суд вказує на те, що в даному випадку відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями моральних страждань і діями відповідача. Наведені позивачем посилання на страждання не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, як і не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 154102,00 грн.

Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди протиправними діями відповідача та провести розрахунок її розміру згідно з критеріями, встановленими статтею 23 Цивільного кодексу України, а відтак підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Окрім цього, суд зазначає, що сам по собі факт можливої протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.

Отже, підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Щодо вимоги про зобов`язання Міністерства соціальної політики України, повідомити інших отримувачів компенсаційних виплат, за допомогою кількох друкованих українських видань, котрі згідно пункту 2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 29.04.2004 №558 отримували компенсації, про можливість здійснення перерахунку наданих їм компенсаційних виплат у бік збільшення, відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, суд зазначає, що дана позовна вимога є передчасною і задоволенню не підлягає.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсації як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування, відповідно до частини третьоїстатті 46 Конституції Україниу розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області здійснити перерахунок вже наданої (виплаченої) компенсаційної виплати ОСОБА_1 , як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, яка потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування ОСОБА_2 , відповідно до частини третьоїстатті 46 Конституції Україниу розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 06.07.2015 з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимогвідмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Колеснікова І.С.