Постанова

від 22.12.2022 по справі 640/11969/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/11969/22 Головуючий у 1-й інстанції: Мамедова Ю.Т.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Любові Володимирівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Любові Володимирівни про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Л.B. (вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016, код ЄДРГІОУ 00018738) щодо відмови видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду;

- зобов`язати Вищий господарський суд України в особі голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Л.B. (вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016, код 00018738) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку, згідно якої суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці складає: 354 712,5 грн., в т. ч.: посадовий оклад з урахуванням коефіцієнта 1,25 становить 197 062,5 грн. (2481*75*1,25); доплата за вислугу років (80%) - 157 650 грн.; перебування на адміністративній посаді - 0 грн.; науковий ступінь - 0 грн.; робота, що передбачає доступ до державної таємниці - 0 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2022 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду голова ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйова Л.B. звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2016 ОСОБА_1 вийшла у відставку з посади судді Вищого господарського суду України, у зв`язку чим позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

На даний час позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, розмір якого було визначено на підставі положень пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, відповідно до якого, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Таким чином, розмір довічного грошового утримання судді у відставці позивачу було визначено на підставі положень Закону №2453-VI, виходячи з посадового окладу судді Вищого господарського суду України в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням доплат за вислугу років.

25.01.2022 ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України із заявою про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Листом від 04.02.2022 голова ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйова Л.В. відмовила ОСОБА_1 у наданні вказаної довідки.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, і що правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, і саме ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування. Також, суд першої інстанції зауважив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, і відповідно матеріального та соціального забезпечення, оскільки нездійснення перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці є порушенням права судді у відставці, право на отримання якого гарантовано державою. Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-рп/2020, в якому наголошено, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя, і у разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично, а встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. На підставі таких висновків Конституційного Суду України та інших рішень цього ж суду, керуючись ч. 3 ст. 291 КАС України щодо врахування аналогічного правового висновку про застосування норм права сформовану у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.06.2020 року у зразковій справі №620/1116/20, суд першої інстанції дійшов висновку, що 19.02.2020, тобто з наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-УІІІ (надалі - Закон № 1402), а тому довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має видати позивачу відповідач, зокрема ліквідатор Вищого господарського суду України, оскільки Вищий господарський суд України на час розгляду цієї справи не ліквідований, триває процедура ліквідації, а чинним законодавством не визначений правонаступник цієї установи.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв в межах повноважень, оскільки відсутні правові підстави для видачі Вищим господарським судом України позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру посадового окладу судді Верховного Суду у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Апелянт наголосив, що у контексті спору ключовим є правове питання, яка саме посада є «відповідною» для судді Вищого господарського суду України у відставці у разі визначення його щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 1402. Так, апелянт вказує, що Законом № 1402 закріплено порядок визначення посадового окладу як складової частини суддівської винагороди для судів першої, апеляційної інстанцій, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду, і в цьому законі, вищі спеціалізовані суди касаційної інстанції, якими були Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарських суд України та Вищий адміністративний суд України, не передбачені.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частини 2-4 ст.242 КАС України).

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд при прийнятті рішення у справі має керуватися принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та постановляти рішення у відповідності до норм матеріального права, дотримуючись норм процесуального права, після повного і всебічного з`ясування обставин у справі які мають бути підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

В силу статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIІІ).

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у п.п. 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Положеннями п. 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до п. 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами п. 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, п.п. 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII були виключені.

Згідно з п. 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У свою чергу п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що запровадження згідно із положеннями п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням ч. 1 ст. 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Також, Конституційний Суд України наголосив на тому, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який по-різному визначав порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у залежності від проходження кваліфікаційного оцінювання, втратив чинність.

Визначаючи норму права, яка визначає порядок і підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді після 19 лютого 2020 року, колегія суддів враховує, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI щодо виплати пенсії або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залишалися чинними в силу положень п. 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, адже про них було зазначено в п. 25 цього ж розділу.

Разом з тим, із втратою чинності п. 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII припинили свою дію також і норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, що визначали порядок і підстави для виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, починаючи з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регулюються виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Відповідно до ч. 4 ст. Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Порядок реалізації права, передбаченого зазначеною нормою, визначений Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі - довідка про суддівську винагороду) або довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці (додаток 3) (далі - довідка про винагороду судді КСУ) подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ Порядку до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Форма довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначена у додатку 2 до Порядку.

Отже, колегією суддів було встановлено, що позивач звільнена у відставку 08.09.2016 і первинне кваліфікаційне оцінювання не проходила, при цьому, відповідно до вищевказаного рішення Конституційного Суду України, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя.

Як вже наголошувалось, суд при постановлені рішення у справі зобов`язаний керуватися принципом верховенства права і рішеннями Конституційного Суду України які є обов`язковими для виконання.

Таким чином, позивач як суддя у відставці має отримувати щомісячне грошове утримання судді у відставці, яке повинно бути перераховано відповідно до суддівської винагороди судді, який працює на теперішній час, оскільки починаючи з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці регулюються виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, а довідку для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання (відповідного зразка як то передбачено Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1) має видати відповідач, оскільки Вищий господарський суд України не ліквідований, і з ЕДРПОУ не виключений.

Крім того, необхідно наголосити, що під час розгляду та вирішення цієї справи колегія суддів виходить з того, що вирішальним для вирішення цього спору є те, що положеннями ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII позивачу гарантовано право на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Вирішуючи питання про те, яка з посад судді є відповідною тій посаді, з якої позивача було звільнено у відставку, колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Статтею 125 Конституції України (в редакції на день звільнення позивача) було передбачено, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Таким чином, позивач займала посаду судді у Вищому судовому органі спеціалізованого суду, а не в суді апеляційному чи місцевому.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» було викладено у новій редакції, зокрема, ст. 125 Конституції України, яка визначила інший принцип побудови судоустрію в Україні.

Так, стаття 125 Конституції України в сьогоднішній редакції звучить наступним чином: судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Відповідно до закону можуть діяти вищі спеціалізовані суди. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Отже, нові організаційні основи судоустрою були викладені у главі 1 розділу ІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, які не передбачають у системі судоустрою України Вищого господарського суду України.

Положеннями п.п. 6, 7, 8 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

З дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (положення п. 7 розділу XII щодо слів «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

День початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті «Голос України».

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

Таким чином, з 15 грудня 2017 року Вищий господарський суд України припинив виконувати повноваження, визначені процесуальним законом та перебуває у стані ліквідації.

Колегія суддів враховує, що питання соціального захисту суддів у відставці, які обіймали посади в судах, що ліквідуються, не передбачені в системі судоустрою України, та не були врегульовані прикінцевими та перехідними положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

Зокрема, вказаним Законом не визначено, які з посад суддів у новій системі судоустрою України є відповідними посадам суддів, які до виходу у відставку працювали у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України.

Разом з тим, вказана обставина не може бути перешкодою для реалізації позивачем свого права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII та визнання його у відсотковому співвідношенні до рівня суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, відсутність у законодавстві відповідної чітко визначеної процедури перерахування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не може трактуватися суб`єктом владних повноважень як право діяти всупереч правам особи.

Також, колегія суддів вважає необхідним прийняти до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у пункті 84 рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Хасан та Чауш проти Болгарії» (заява № 30985/96) Європейський суд з прав людини, в якому зазначено, що закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою точністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання.

Крім того, у висновках Європейського суду з прав людини, викладених в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», вказано про те, що законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю.

У цьому ж рішенні ЄСПЛ також зазначив, що передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування.

Таким чином, вирішуючи питання щодо визначення розміру суддівської винагороди, який належить зазначати у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно врахував, що ліквідаційну процедуру Вищого господарського суду України не завершено, однак судді, які продовжують перебувати у штаті вказаного суду, з 15 грудня 2017 року не здійснюють правосуддя. Відповідно, посади таких суддів не можуть вважатися відповідними тій посаді, з якої позивач був звільнений у відставку.

Як раніше зазначалося, Конституційний Суд України у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 наголосив на тому, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує саме діючий суддя.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п. 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII до припинення діяльності Вищого господарського суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цього суду визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Надаючи правову оцінку зазначеному доводу, суд першої інстанції правильно зазначив, що припинення діяльності Вищого господарського суду України та розповсюдження на суддів, які перебувають у штаті цього суду, гарантій, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у часі безпосередньо пов`язані з днем початку роботи Верховного Суду. Правильним є також висновок суду першої інстанції про те, що спеціалізовані суди припинили свою діяльність як судові органи з дня початку роботи Верховного Суду - 15 грудня 2017 року, їх виключено з системи судоустрою України та позбавлено можливості здійснювати правосуддя.

Зазначені обставини вказують на те, що посада судді Вищого господарського суду України після 15 грудня 2017 року - судді, який не виконує функцій та повноважень зі здійснення правосуддя, не є відповідною тій посаді, яку обіймав позивач до виходу у відставку.

Окремо проаналізувавши положення норм ГПК України, які діяли до звільнення позивача у відставку і ті, що діють на теперішній час, в частині оскарження судових рішень постановлених в порядку господарського судочинства щодо їх оскарження в касаційному порядку, можна дійти висновку, що суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і суддя Вищого господарського суду України виконують і виконували одні й ті ж повноваження, а саме перегляд судового рішення в касаційному порядку.

Колегія суддів наголошує, що у межах цієї справи не вирішується питання про те, чи зберігаються за суддями, які продовжують перебувати у штаті Вищого господарського суду України, статус, права та гарантії суддів, визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Неможливість використання посадового окладу працюючого судді Вищого господарського суду України в якості базового показника для підготовки довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці пов`язана саме з тим, що посада такого судді на цей час є не відповідною тій посаді, з якої позивача було звільнено у відставку.

Судді, які продовжують перебувати у трудових відносинах із юридичною особою - Вищий господарський суд України, не здійснюють правосуддя на професійній основі, а тому розмір їх грошового утримання не може впливати на визначення розміру довічного грошового утримання судді Вищого господарського суду України у відставці.

За змістом доводів апеляційної скарги, суддям, які продовжують перебувати у штаті Вищого господарського суду України, суддівська винагорода нараховується та виплачується відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Водночас, положеннями ч. 1 ст. 135, ч.ч. 3, 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII судді у відставці гарантовано виплату щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого залежить від суддівської винагороди, обчисленої відповідно саме до цього Закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На час виникнення спірних правовідносин розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII вже не містить положень, які б передбачали нарахування і виплату суддівської винагороди судді, який займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі, на підставі інших нормативно-правових актів, у тому числі й Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо необхідності видачі позивачу довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання із застосуванням базового посадового окладу судді, який продовжує перебувати в штаті Вищого господарського суду України.

Окрім цього, для правильного вирішення цього спору належить з`ясувати, який з передбачених ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII судів України є відповідним Вищому господарському суду України у період його діяльності до 15 грудня 2017 року.

При вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції проаналізував положення Конституції України щодо правосуддя, главу 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, главу 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, норми ГПК України щодо касаційного оскарження судових рішень, а також висновки Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 та від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 і приходить до висновку про те, що фактично Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виконує ті ж функції суду касаційної інстанції, які виконував Вищий господарський суд України до припинення його діяльності. Відповідним судом, до якого передано всі без виключення функції Вищого господарського суду України, як суду касаційної інстанції, є Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що розмір довічного грошового утримання судді у відставці Вищого господарського суду України має бути співмірним із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів в цілому погоджуючись із доводами відповідача про те, що Верховий Суд відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, в той час як касаційні вищі спеціалізовані суди, у тому числі Вищий господарський суд України, вказаного статусу не мали.

Разом з тим, зазначена різниця у правовому статусі Вищого господарського суду України та Верховного Суду, у складі якого діє Касаційний господарський суд, не спростовує висновків суду першої інстанції про те, що обсяг процесуальних повноважень судді Вищого господарського суду України до 15 грудня 2017 року є найбільш наближеним до функцій щодо здійснення правосуддя, покладених на суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у порівнянні з іншими судами, що утворюють систему судоустрою України згідно зі ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову.

Доводи апелянта про відсутність чіткого законодавства щодо порядку перерахунку щомісячного грошового утримання суддів у відставці, які вийшли у відставку з посади суддів Вищого господарського суду України, чи будь якого іншого вищого суду які існували до 15 грудня 2017 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відсутність законодавства - це не провина особи, яка мала законні сподівання на отримання належної та достойної відставки, яку йому як судді гарантувала держава при призначенні на посаду судді.

Колегія суддів також зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»).

Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Любові Володимирівни залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2022 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.