Ухвала

від 23.12.2022 по справі 914/3230/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

23.12.2022 Справа№914/3230/22

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва, розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп», м. Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М», м. Львів,

предмет позову: стягнення 51 243,38 грн,

підстава позову: порушення умов оплати транспортних послуг,

встановив:

16.12.2022 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» про стягнення 51 243,38 грн.

Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, яку відповідно до протоколу передачі раніше визначеному складу суду передано судді Ростиславу Матвіїву.

Відповідно до ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У період 19-22.12.2022 суддя Ростислав Матвіїв перебував у основній щорічній відпустці.

ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА

Позивач зазначає, що незважаючи на наявність фактично засвідчених грошових зобов`язань щодо сплати вартості послуг, відповідачем з 09.09.2022 та до теперішнього часу не було сплачено вартість послуг, без жодних на те обґрунтованих підстав. Станом на теперішній час термін прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем перед позивачем складає - 73 календарних дні. Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем перед позивачем строком - понад 73 календарні дні свідчить про те, що відповідач не має наміру виконати добровільно свої боргові зобов`язання та ухиляється від їх виконання.

Крім цього, за час розгляду справи судом відповідач матиме змогу вжити заходів щодо виведення грошових коштів з підприємства або відчуження майна підприємства, тому вбачаються ризики невиконання рішення суду у цій справі вже в примусовому порядку через відсутність коштів та майна відповідача на час набрання рішення суду законної сили. За таких обставин об`єктивними заходами забезпечення позову є арешт грошових коштів відповідача в межах розміру позовних вимог та накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача на час розгляду справи. Тому позивач просить накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М», які знаходяться на розрахункових рахунках АТ «Приватбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль» на зокрема на розрахунковому рахунку IBAN: НОМЕР_1 в Акціонерному товаристві «Укрбудінвестбанк» в м. Львів в межах розміру позовних вимог - 51 243,38 грн; накласти арешт на усе рухоме майно, власником якого є ТОВ «ВІВАС-М»; накласти арешт на усе нерухоме майно, власником якого є ТОВ «ВІВАС-М».

ВИСНОВКИ СУДУ

Так, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Перевіривши зазначені позивачем обставини та обґрунтування вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає не доведеною та не підтвердженою необхідність забезпечення позову у обрані позивачем способи. Із аналізу змісту заяви вбачається, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову обґрунтовується існуванням прострочення виконання грошового зобов`язання упродовж 73 календарних днів. Суд звертає увагу, що обставина наявності у відповідача прострочення в сумі 45 000,00 грн, як і обставина наявності у позивача права на отримання таких грошових коштів, є предметом спору. Тому обставина засвідчення грошових зобов`язань підлягатиме дослідженню та встановленню під час вирішення справи по суті та не може бути покладена в основу задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову на стадії розгляду такої заяви.

Обставини невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов`язань по договору належать до фактичних обставин справи, які становлять підставу позову, і які будуть предметом дослідження в розгляді справи по суті. Більше того, інститут забезпечення позову призначений для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а не для автоматичного застосування обмежувальних заходів при порушенні зобов`язання іншою стороною. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Один лише факт порушення договірного зобов`язання, якщо такий мав місце у відносинах сторін, не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Суд звертає увагу, що жодних доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження належного йому майна - грошових коштів, рухомого та нерухомого майна, на які позивач просить накласти арешт, до заяви не долучено. Відтак, реальна небезпека того, що відповідач зменшить, втратить, відчужить відповідне майно, позивачем не доведена.

Твердження позивача про те, що відповідач матиме змогу вжити заходів щодо виведення грошових коштів з підприємства або відчуження майна підприємства, не підтверджені жодними доказами і залишаються суб`єктивними твердженнями, припущеннями позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Здійснюючи в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку доводів позивача стосовно розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд доходить висновку, що подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду про стягнення заборгованості, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування необхідності забезпечення позову та існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду. Суд звертає увагу, що заявник не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. У той же час, вжиті заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на кошти на рахунках товариства навпаки можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони. Такі висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 910/3836/20.

Враховуючи зазначене, заява про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Львівської області

ухвалив:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп», поданої разом з позовною заявою, у справі № 914/3230/22 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено в апеляційному порядку з протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Матвіїв Р.І.