Рішення

від 22.02.2023 по справі 914/3230/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2023 Справа № 914/3230/22

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Лілії Бернацької, розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп», м. Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М», м. Львів,

предмет позову: стягнення 51 243,38 грн,

підстава позову: порушення умов оплати транспортних послуг,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: Королюк Леонід Степанович.

1. ПРОЦЕС

1.1. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» про стягнення 51 243,38 грн.

1.2. Ухвалою суду від 23.12.2022 позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. 20.02.2023 від позивача надійшло клопотання про залишення позовних вимог у частині сплати 45 000,00 грн без розгляду, про стягнення 3 972,60 грн, 270,00 грн 3 % річних і 2 001,38 грн інфляційних витрат, 2 481,00 грн судового збору та 16 500,00 грн витрат на правову допомогу, про розгляд справи за відсутності його представника.

1.3. Відводів складу суду сторонами не заявлено.

1.4. У судове засідання 22.02.2023 з`явився представник відповідача. Щодо неявки представника позивача, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Тому неявка представника позивача у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи.

1.5. У судовому засіданні 22.02.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

2. СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

2.1. Спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем, на переконання позивача, зобов`язання по договору про надання транспортних послуг. Так, позивач стверджує, що здійснив перевезення вантажу за узгодженим маршрутом та на визначених заявкою умовах, що засвідчується товарно-транспортними накладними № 223, 224, 225 від 08.09.2022 та актом надання послуг від 09.09.2022, який було підписано в двосторонньому порядку. Проте, відповідачем з 09.09.2022 та до теперішнього часу не сплачено вартість послуг. За прострочення виконання зобов`язання позивачем нараховано пеню в сумі 3 972,60 грн, 270,00 грн 3 % річних і 2 001,38 грн інфляційних витрат.

2.2. Відповідач подав відзив на позовну заяву та докази сплати 45 000,00 грн 30.12.2022. У судовому засіданні 08.02.2023 заперечив стосовно стягнення всієї суми витрат на професійну правничу допомогу.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

3.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» як замовник і Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп» як перевізник підписали заявку на надання транспортних послуг № 24 від 06.09.2022 з такими умовами:

Маршрут - с. Сойми, Хустський район, Закарпатська область - м. Одеса,

Дата та час завантаження - 07.09.2022,

Дата розвантаження - 09.09.2022,

Найменування вантажу - мінеральна вода, 30 піддонів, 21,0 т,

Вартість транспортних послуг - 45 000,00 грн з ПДВ,

Умови оплати - по перерахунку в момент вивантаження автомобіля,

Автомобіль - Renault 450 DXI, державний номер тягача - НОМЕР_1 , державний номер причепа - НОМЕР_2 ,

Водій - ОСОБА_1 НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

3.2. Сторонами підписано акт надання послуг № 06-09 від 09.09.2022, відповідно до якого на підставі заявки № 24 від 06.09.2022 перевізником виконані такі роботи: транспортні послуги: с. Сойми, Хустський район, Закарпатська область - м. Одеса, Renault Premium 450 DXI, AE8616OI, AE0621XF, ОСОБА_1 НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , на суму 45 000,00 грн.

3.3. Позивачем також підписано рахунок № 06-09 від 09.09.2022 на суму 45 000,00 грн.

3.4. Відповідно до товарно-транспортної накладної № 223 від 08.09.2022 водієм ОСОБА_1 за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» автомобілем Renault 450 DXI, AE8616OI, AE0621XF, здійснено перевезення вантажу - вода мінеральна, загальна сума 7 416,36 грн, за маршрутом с. Сойми, Хустський район, Закарпатська область - м. Одеса, вул. Косовська, 4а. Товарно-транспортна накладна підписана вантажовідправником, водієм та вантажоодержувачем.

3.5. Відповідно до товарно-транспортної накладної № 224 від 08.09.2022 водієм ОСОБА_1 за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» автомобілем Renault 450 DXI, AE8616OI, AE0621XF, здійснено перевезення вантажу - вода мінеральна, загальна сума 117 573,12 грн, за маршрутом с. Сойми, Хустський район, Закарпатська область - м. Одеса, вул. Косовська, 4а. Товарно-транспортна накладна підписана вантажовідправником, водієм та вантажоодержувачем.

3.6. Відповідно до товарно-транспортної накладної № 225 від 08.09.2022 водієм ОСОБА_1 за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» автомобілем Renault 450 DXI, AE8616OI, AE0621XF, здійснено перевезення вантажу - вода мінеральна, загальна сума 21 976,92 грн, за маршрутом с. Сойми, Хустський район, Закарпатська область - м. Одеса, вул. Косовська, 4а. Товарно-транспортна накладна підписана вантажовідправником, водієм та вантажоодержувачем.

3.7. Позивачем надіслано відповідачу 21.11.2022 претензію щодо необхідності здійснення оплати в розмірі 45 000,00 грн за здійснене перевезення.

3.8. Відповідачем сплачено 45 000,00 грн 30.12.2022, тобто після звернення з позовом про стягнення заборгованості до суду.

4. ВИСНОВКИ СУДУ

4.1. Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

4.2. Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

4.3. Як встановлено вище, між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу.

4.4. Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

4.5. Відповідно до встановлених обставин справи позивач здійснив перевезення за замовленням відповідача, вартістю 45 000,00 грн, яке відповідач оплатив не в строки, погоджені заявкою на перевезення, а лише після звернення з позовом до суду. Фактично, на час постановлення рішення в цій справі заборгованість в розмірі 45 000,00 грн відсутня, що відповідно до . 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі, а не для залишення позову в цій частині без розгляду. Тому клопотання позивача про залишення позову без розгляду, заявлене в поданому 20.02.2023 клопотанні, суд відмовляє. Натомість суд постановляє закрити провадження у справі в частині стягнення 45 000,00 грн з підстав відсутності предмета спору.

4.6. Щодо решти заявлених позовних вимог - 3 972,60 грн пені, 270,00 грн 3 % річних і 2 001,38 грн інфляційних витрат, суд зазначає таке.

4.7. Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

4.8. Судом вище встановлено допущення відповідачем прострочення здійснення оплати за послуги перевезення, оскільки строк оплати наставав у момент вивантаження автомобіля, яке відбулося 09.09.2022, що не заперечено та не спростовано відповідачем.

4.9. Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Крім цього, Цивільний кодекс України передбачає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547). Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

4.10. Суд звертає увагу, що заявкою на надання транспортних послуг можливість стягнення пені не передбачена, тому в частині вимог про стягнення пені суд відмовляє. Суд зауважує, що ст. 231 Господарського кодексу України передбачено лише розмір штрафної санкції, а не підстава, що у свою чергу не нівелює приписів ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України: виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

4.11. Щодо посилань позивача на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, суд зазначає, що така не суперечить висновкам в попередньому реченні, адже Верховний Суд говорить саме про розмір штрафних санкцій, який встановлюється відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, не змінює підстав і порядку для нарахування пені та стверджує, що саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

4.12. Щодо вимог про стягнення 3 % річних і інфляційних втрат, то відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

4.13. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

4.14. Перевіривши правильність розрахунку заявлених до стягнення 3 % річних за 73 дні прострочення, починаючи з 09.09.2022, суд зазначає, що розмір 3 % річних визначений позивачем правильно і становить 270,00 грн. Тому така позовна вимога підлягає задоволенню. Розмір інфляційних втрат також пораховано позивачем правильно, тому сума 2 001,38 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання.

4.15. Враховуючи зазначене, суд підсумовує, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з відповідача підлягають 270,00 грн 3 % річних і 2 001,38 грн інфляційних витрат, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, провадження в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю.

4.16. Розподіляючи судові витрати, відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням вимог, провадження в частині яких закрито, а саме в розмірі 2 288,66 грн.

4.17. Відповідно до матеріалів справи правову допомогу позивачу надає адвокат Бровко Олександр Олегович на підставі ордера серії ВС № 1013192 від 01.12.2022.

4.18. Позивачем подано витяг з договору про надання правової допомоги № 26 від 11.02.2019, укладений з адвокатом Бровком Олександром Олеговичем, додаток № 1 до вказаного договору, відповідно до якого за домовленістю сторін розмір вартості послуги (гонорару) адвоката по надання позову до ТОВ «ВІВАС-М» та представлення інтересів клієнта в Господарському суді Львівської області становить фіксовану суму у розмірі 16 500 грн, що сплачується клієнтом на розрахунковий рахунок або особисто адвокату, до 01.12.2022.

4.19. Позивачем і адвокатом Бровком О.О. підписано акт наданих послуг від 01.12.2022, відповідно до якого адвокат передав, а клієнт прийняв послуги - проведення усної консультації клієнта у зв`язку з заборгованістю ТОВ «Вівас - М», підготовка досудового врегулювання, підготовка документів, написання позову та його подача та супровід у Господарському суді Львівської області, загальною вартістю 16 500,00 грн.

4.20. Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

4.21. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 вказав, що здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

4.22. Суд звертає увагу, що кваліфікація правовідносин у справі не є складною та по обсягу доказів не є загромадженою, розгляд справи не був тривалим, поведінка відповідача не була такою, що затягувала розгляд справи чи зумовлювала вчинення позивачем надмірних додаткових дій, а позивач не брав участі в судових засіданнях.

4.23. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

4.24. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

4.25. Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17 акцентує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

4.26. Враховуючи зазначене та обставини розгляду справи, суд вважає, що розумним, співмірним і справедливим є розмір судових витрат у розмірі 10 000,00 грн. Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи покладення на відповідача судового збору, пропорційно до 92,25 % від ціни позову, витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн також покладаються на відповідача в співідношенні до 92,25 %, що становить 9 225,00 грн.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 221, 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вівас-М» (ідентифікаційний код юридичної особи 40208873, 79069, Львівська область, м. Львів, вулиця Шевченка, будинок 317 Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервис Транс Груп» (ідентифікаційний код юридичної особи 42277488, 49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Оренбурзька, будинок 110А) 270,00 грн 3 % річних, 2 001,38 грн інфляційних витрат, 2 288,66 грн в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 9 225,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 3 972,60 грн пені відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення 45 000,00 грн основного боргу закрити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.02.2023.

Суддя Матвіїв Р.І.