Постанова

від 23.12.2022 по справі 810/109/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 810/109/16

адміністративне провадження № К/9901/25777/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Чумаченко Т. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 (головуючий суддя Панова Г. В., судді: Горобцова Я. В., Панченко Н. Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 (головуючий суддя Чаку Є. В., судді: Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (далі - позивач, ТОВ «ВІТАПОЛІС», Товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило: визнати незаконними та скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 № 7125/10/10-13-11-02-10, рішення ГУ ДФС у Київській області від 27.07.2015 №2026/10/10-36-11-01-10, рішення ДФС України від 05.10.2015 №21096/6/99-99-11-02-02-15; зобов`язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданих ТОВ «ВІТАПОЛІС» копій записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за травень 2015 року до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 20.04.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016, в задоволені позову відмовив.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, зокрема, що лист (рішення) контролюючого органу від 10.06.2015 №7125/10/13-11-11-02-10, яким відмовлено у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних за звітний період травень 2015 року Товариства, узгоджується із змінами у податковому законодавстві, а саме, щодо впровадження системи електронного адміністрування ПДВ, яка забезпечує автоматичний облік в розрізі платників суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних/розрахунках корегування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України), та одночасне скасування норми Податкового кодексу України щодо подання до податкового органу копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних (пункт 201.15 статті 201 Податкового кодексу України). Рішення про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а тому самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов`язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень.

Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник вважає, що суди не надали належної оцінки всім його доводам та обставинам, що мають значення для справи, неправильно затасували норми матеріально права. Також, на думку позивача, розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій здійснено упереджено та формально, оскільки, зокрема, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд першої інстанції враховав висновки щодо застосування норм права у неподібних правовідносинах, викладені в судовому рішенні Вищого адміністративного суду України; судді апеляційного суду Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І. у інших справах за позовом одного й того самого позивача з аналогічним предметом спору і з аналогічних підстав дійшли протилежного висновку, ніж у цій справі, проігнорувавши у зв`язку з цим процесуальний обов`язок заявити самовідвід.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу Товариства від відповідача на адресу Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, як це передбачено частиною першою статті 341 КАС України, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач направив на адресу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління юстиції у Київській області лист від 09.06.2015 №37/15, до якого було долучено копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі (на флеш носії) за звітний податковий період травень 2015 року (т.І, а.с. 51).

Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області листом від 10.06.2015 №7125/10/13-11-11-02-10 повідомила позивачу, що реєстр виданих та отриманих податкових накладних за звітний податковий період травень 2015 року в електронному вигляді (на флеш носії) не вважається податковою звітністю. Податковий орган також зазначив, що починаючи з січня 2015 року реєстр виданих та отриманих податкових накладних до контролюючого органу не подається (т. І, а.с. 52).

Не погоджуючись з вказаним рішення контролюючого органу, позивач звернувся зі скаргою до Головного управління ДФС у Київській області про його перегляд та скасування (т. І, а.с. 53-54).

За результатом розгляду вказаної скарги Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято рішення від 27.07.2015 №2026/10/10-36-11-01-10, за висновком якого не встановлено порушень ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області при наданні листа від 10.06.2015 № 7125/10/13-11-11-02-10 про відмову у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних за травень 2015 року (т. І, а.с. 55).

Надалі Товариство звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою 98/15 від 07.09.2015 про перегляд та скасування рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7125/10/13-11-11-02-10 та рішення Головного управління ДФС у Київській області № 2026/10/10-36-11-01-10 від 27.07.2015 (т. І, а.с. 56-59).

За результатом розгляду скарги Товариства Державна фіскальна служба України рішенням від 05.10.2015 №21096/6/99-99-11-02-02-15 залишила без змін лист (рішення) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7125/10/13-11-11-02-10 та лист (рішення) Головного управління ДФС у Київській області від 27.07.2015 №2026/10/10-36-11-01-10, а скаргу Товариства - без задоволення (т. І, а.с. 61).

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання незаконним і скасування листа (рішення) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7125/10/13-11-11-02-10, яким відмовлено у прийнятті реєстру виданих та отриманих податкових накладних за звітний період травень 2015 року Товариства, оскільки з 01.01.2015 Податковим кодексом (ПК) України не передбачено обов`язку платників податків подавати контролюючим органам копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за відповідний звітний період, а тому відсутні і підстави для спонукання відповідача, вчинити дії не передбачені цим Кодексом. При цьому пріоритетність застосування норм ПК України, а не Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 №958, обумовлена правилами застосування правового акту, що має вищу юридичну силу. Такі висновки судів у повній мірі узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (справа №810/1613/17, але не виключно).

Щодо правових підстав для скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 27.07.2015 № 2026/10/10-36-11-01-10 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 27.11.2015 №21096/6/99-99-11-02-02-15, то оцінюючи спір у цій частині, Суд визнає, що аналізу та застосуванню підлягають зокрема положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 ПК України, якою передбачено право платника податку оскаржити рішення контролюючого органу у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації та положення пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього Кодексу, якими врегульований порядок такого оскарження.

Судами попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження, обставини того, що прийняте податковою інспекцією рішення про відмову у прийнятті податкової звітності позивач оскаржив в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня. Рішення ДФС України відповідно до пункту 56.10 статті 56 ПК України є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.

Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду Головним управлінням ДФС у Київській області та ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд визнає, що запроваджені ПК України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними. Доводи позивача, викладені у скарзі, оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження. Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що рішення про результати розгляду скарг не є юридично значеними для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а тому самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов`язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій, і не доводять порушення цими судами норм матеріального або процесуального права.

Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Довід відповідача про упереджений склад суду та наявність підстав для відводу (самовідводу) відхиляється, оскільки положеннями статті 27 КАС України у чинній редакції на момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій визначено безумовні підстави для відводу судді, наявність яких є достатньою підставою для відводу судді. Участь суддів у вирішенні справ, спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачем заявлено аналогічні вимоги, до таких підстав не віднесено та не виключає можливість розгляду іншої справи у подібних правовідносинах за їх участю.

У контексті оцінки інших доводів позивача, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд керується висновками Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58), відповідно до яких принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід до оцінки інших доводів та аргументів скаржника, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Т. А. Чумаченко