Постанова

від 23.12.2022 по справі 826/8560/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 826/8560/16

адміністративне провадження № К/9901/19301/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 (суддя Кобилянський К. М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 (головуючий суддя Федотов І. В., судді: Ісаєнко Ю. А., Оксененко О. М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ''Меганом'' до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство ''Меганом'' (далі - ПАТ''Меганом'', товариство, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просило визнати нечинними та скасувати прийняті відповідачем податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 №0166140303 про збільшення товариству суми податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) на 62'058,00 грн (з якої: 43'209,00 грн - основний платіж, 18'849,00 грн - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення від 24.05.2016 №0002061461 про збільшення товариству суми податку на прибуток на 260'807,00 грн (з якої: 208'646,00 грн - основний платіж, 52'161,00 грн - штрафні (фінансові) санкції) (т.І, а.с. 154-157).

На обґрунтування позовних вимог ПАТ''Меганом'' посилалось на безпідставність висновків акта перевірки та протиправність прийнятих на його підставі спірних рішень. Позивач доводив, що понесені ним витрати на консультаційні послуги з проведення досліджень потенціальної зацікавленості операторів у розвитку проєкта будівництва термального курорту чи іншого профілю діяльності на земельній ділянці площею 6,6 гектар у місті Євпаторія АР Крим, попередніх переговорів з такими операторами на підставі договорів із компаніями ІСБ ''Едванс Корпорейшн'' (США) та ТОВ ''Кушманенд Вейк філд'' (Росія) відносяться до адміністративних витрат підприємства. Також позивач вказував, що ціна метра житлової нерухомості (квартири), що була відчужена на користь фізичної особи ( ОСОБА_1 ), була визначена раніше наказом товариства до початку активного продажу нерухомого майна на об`єкті (корпуси 33, 35), тому висновок контролюючого органу про отримання фізичною особою суми знижки від звичайної ціни (вартості) квартири або безповоротної фінансової допомоги є безпідставним, як і обов`язок товариства як податкового агента утримати і сплатити до бюджету ПДФО від суми такої знижки (допомоги). Так само позивач доводив, що контролюючий орган помилково визначив ПАТ''Меганом'' податковим агентом під час продажу легкового автомобіля фізичній особі ( ОСОБА_2 ), до того за ціною, нижче оціночної, оскільки продаж рухомого майна було здійснено за звичайною ціною та за посередництвом іншої юридичної особи (ТОВ ''Відар''), яка відповідно до норми пункту 173.3 статті 173 Податкового кодексу (ПК) України виконує функції податкового агента.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15.03.2016 №0166140303 та від 24.05.2016 №0002061461.

Суди попередніх інстанцій висновували, що метою укладення договорів з придбання консультаційних послуг у компаній ІСБ ''Едванс Корпорейшн'' (США) та ТОВ ''Кушманенд Вейк філд'' (Росія) було отримання товариством інформації про потенціальну можливість отримати додатковий дохід від проєкту будівництва термального курорту та геронтологічного центру на земельній ділянці площею 6,6 гектар по АДРЕСА_1 . Зв`язок таких послуг з інвестиційним договором, за результатами виконання якого позивач набув право власності на квартири, контролюючим органом не доведено та не обґрунтовано, чому до вартості збудованих у межах інвестиційного договору товариство мало додавати витрати, понесені за договорами про надання консультаційних послуг. Тому вартість отриманих від вказаних компаній послуг правомірно була віднесена товариством до складу витрат у періоді, в якому такі витрати були понесені. Стосовно операцій з продажу квартири та автомобіля фізичним особам суди дійшли висновку, що вказані об`єкти були реалізовані за звичайними цінами, самостійно визначеними сторонами договору, а контролюючим органом не доведено протилежного відповідно до визначеної процедури та на підставі належних, допустимих та прийнятних доказів. І оскільки відповідачем не було доведено реалізацію рухомого та нерухомого майна за цінами нижчими від звичайних, суди дійшли висновку, що у товариства не було обов`язку утримувати ПДФО з фізичних осіб та відповідно відсутність підстав у контролюючого органу для збільшення товариству грошового зобов`язання з цього податку.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016, в якій просив скасувати зазначені судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові. При цьому відповідач посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, наводив обставини, встановлені у ході податкової перевірки, за наслідками якої були прийняті податкові повідомлення - рішення, з приводу правомірності яких виник спір.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.12.2016 (провадження №К/800/35167/16) відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ГУ ДФС.

ПАТ ''Меганом'' у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на доводи, аналогічні підставам позову, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Касаційний перегляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Як встановили суди попередніх інстанцій, контролюючий орган за результатами документальної планової виїзної перевірки ПАТ''Меганом'' з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014 склав акт від 25.02.2016 №47/26-15-13-01-02/1549366 із висновком, зокрема, про порушення товариством норм пунктів 39.1, 39.3 статті 39, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 138.4, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153, підпункту ''е'' підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту ''а'' пункту 171.2 статті 171, пункту 172.3 статті 172, пункту 173.1 статті 173 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 238'833,00 грн та ПДФО на суму 43'209,00 грн (далі - акт перевірки; т.І, а.с. 67-104).

Такі висновки контролюючого органу мотивовані тим, що товариство до адміністративних витрат безпідставно зараховувало витрати консультаційних послуг з проведення досліджень та попередніх переговорів з операторами готельного бізнесу та іншого профілю діяльності на предмет їх зацікавленості в проєкті будівництва термального курорту, а також геронтологічного центру на земельній ділянці площею 6,6 гектар по вулиці Леніна у місті Євпаторія АР Крим у сумі 1'044'113,00 грн, що були отримані на підставі договорів із компаніями ІСБ ''Едванс Корпорейшн'' (США) та ТОВ ''Кушманенд Вейк філд'' (Росія) від 09.09.2013 та від 10.06.2013. Ці витрати, на думку контролерів, не пов`язані з реалізацію товарів, наданням послуг, натомість безпосередньо пов`язані з інвестиційними витратами будівництва та реконструкції, понесеними у межах інвестиційного договору із ТОВ''Пансіонат ''Роднічок'' (замовник) та позивачем (інвестор 1) і ВАТ''Будкомплекс'' (інвестор 2) від 27.11.2007 №27/11-1, предметом якого є реконструкція з розширення об`єкта інвестування з метою отримання у власність завершеного будівництва по проспекту Леніна у місті Євпаторія АР Крим. До вартості квартир, що були збудовані в межах виконання інвестиційного договору від 27.11.2007 №27/11-1, товариство мало додати витрати, понесені за договорами про надання консультаційних послуг. Тобто, витрати консультаційних послуг пов`язані з отриманням доходу від реалізації інвестиційного договору та мали формувати собівартість на субрахунку бухгалтерського обліку 286 "Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу", а не обліковуватися за рахунком 92 "Адміністративні витрати".

Також контролюючий орган указав, що товариство занизило дохід від операційної діяльності за 2013 рік на суму 212'904,00 грн, оскільки реалізувало житлове приміщення (квартиру) та транспортний засіб (легковий автомобіль) пов`язаним фізичним особам за ціною, нижчою за оціночну вартість. Внаслідок таких операцій дохід, отриманий фізичними особами як додаткове благо у вигляді суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів, є об`єктом оподаткування ПДФО, однак товариство як податковий агент не утримало цей податок із суми такого доходу.

На підставі акта перевірки відповідач 15.03.2016 прийняв податкові повідомлення-рішення N0000011401 про сплату грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 298'541,00 грн, з якої: 238'833,00 грн - основний платіж, 59'708,00 грн - штрафні (фінансові) санкції, N0166140303 про сплату грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 62'058,00 грн, з якої: 43'209,00 грн - основний платіж, 18'849,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного узгодження зазначених актів індивідуальної дії рішенням ДФС України від 19.05.2016 N10948/6/99-99-11-01-01-25 скарга позивача задоволена частково, а податкове повідомлення-рішення від 15.03.2016 N0000011401 в частині збільшення доходів товариства по операціям з реалізації житлового приміщення фізичній особі та у відповідній частині штрафні санкції скасовано, в іншій частині - залишено без змін.

З метою доведення граничних строків сплати податкових зобов`язань контролюючий орган 24.05.2016 прийняв нове податкове повідомлення-рішення №0002061461 про збільшення товариству податку на прибуток на суму 260'807,00 грн, з якої: 208'646,00 грн - основний платіж, 52'161,00 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Суди також встановили, що на підставі договорів із компаніями ІСБ ''Едванс Корпорейшн'' (США) та ТОВ ''Кушманенд Вейк філд'' (Росія) від 09.09.2013 №09/09/13-1, від 10.06.2013 №07-001676 позивач придбав консультаційні послуги, вартість яких згідно з первинними документами становила 796' 800,00 грн та 247' 313,00 грн відповідно. Вказані послуги були придбані позивачем з метою проведення досліджень потенціальної зацікавленості операторів у розвитку проєкта будівництва термального курорту чи іншого профілю діяльності на земельній ділянці площею 6,6 гектар у місті Євпаторія АР Крим та попередніх переговорів з такими операторами. Результат проведених досліджень було оформлено актами прийому - передач, звітом із висновками, що проєкт термального курорту та/або геронтологічного центру має потенціал для розвитку.

Предметом тристороннього договору від 27.11.2007 №27/11-1, укладеного з ТОВ''Пансіонат ''Роднічок'' (замовник) та позивачем (інвестор 1) і ВАТ''Будкомплекс'' (інвестор 2), було інвестування у будівництво, а саме реконструкція з розширенням об`єкта інвестування, визначеного в статті 4 договору, з метою отримання у власність завершеного будівництва об`єкта інвестування в частках за цим договором на земельній ділянці площею 6,6 гектар по вулиці Леніна у місті Євпаторія АР Крим.

До вказаного договору між сторонами також були укладені додаткові угоди, якими вносилися зміни щодо частки отримання ними у власність завершеного будівництва.

Об`єкти нерухомості (квартири) в м. Євпаторія, що були збудовані в межах виконання інвестиційного договору від 27.11.2007 №27/11-1 та передані позивачу (інвестор 1), обліковувались ним на субрахунку бухгалтерського обліку 286 "Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу".

Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 ПК України у редакції на момент спірних правовідносин собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу {пункт 138.1 статті 138 ПК України}.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг {пункт 138.4 статті 138 ПК України}.

Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку {пункт 138.5 статті 138 ПК України}.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) {пункт 138.8 статті 138 ПК України}.

Відповідно до підпункту 138.10.2 статті 138 ПК України адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв`язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв`язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, в тому числі принципи формування собівартості, регламентовано Положеннями (стандарту) бухгалтерського обліку 16``Витрати``, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N27/4248, далі - П(С)БО 16).

Відповідно до пунктів 5, 6, 7 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат {пункт 10 П(С)БО 16}.

Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати {пункт 17 П(С)БО 16}.

Згідно з пунктом 18 П(С)БО 16 до адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, які не включаються до собівартості реалізованої продукції: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати на дослідження й розробки належать до інших витрат операційної діяльності та відносяться до нематеріальних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" {пункт 20 П(С)БО 16}.

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 8 дослідження - заплановані підприємствами/установами дослідження, які проводяться ними уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань; нематеріальний актив - немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований; розробка - застосування підприємством/установою результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 8 бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об`єкта за такими групами: права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо); права користування майном (право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо); права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; права на об`єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп`ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті; інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 8 придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність, одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Пунктом 9 П(С)БО 8 встановлено, що не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені: витрати на дослідження; витрати на підготовку і перепідготовку кадрів; витрати на рекламу та просування продукції на ринку; витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства/установи; витрати на підвищення ділової репутації підприємства/установи, вартість видань і витрати на створення торгових марок (товарних знаків).

Аналіз вимог наведених норм чинного законодавства, критеріїв визначення витрат, які підлягали податковому обліку, дає підстави для висновку, що витрати підприємства на консультаційні послуги з проведення досліджень {ДОСЛІмДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОСЛІДИмТИ, сліджу, слідиш, док., перех. 1. Піддавати що-небудь ретельному науковому розгляду з метою пізнання, вияснення чогось. (Словник української мови: в 11 томах. - Том 2, 1971. - Стор. 385.)} потенціальної зацікавленості операторів у розвитку проєкта будівництва термального курорту чи іншого профілю діяльності на земельній ділянці площею 6,6 гектар у місті Євпаторія АР Крим, попередніх переговорів з такими операторами у фінансовому і податковому обліку враховуються як витрати, що неможливо прямо пов`язати з будівельно-реконструкційних робіт, у яких товариство приймало участь.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС (в редакції, чинній на час розгляду справи), яка кореспондується з частиною другою статті 77 КАС в чинній редакції, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що метою укладення договорів про надання консультаційних послуг із компаніями ІСБ ''Едванс Корпорейшн'' (США) та ТОВ ''Кушманенд Вейк філд'' (Росія) було отримання товариством інформації про можливість отримання додаткового доходу від проєкту будівництва термального курорту та геронтологічного центру на земельній ділянці площею 6,6 гектар по вулиці Леніна у місті Євпаторія АР Крим, і відповідач не довів, що проведені дослідження безпосередньо пов`язані з інвестиційними витратами будівництва та реконструкції відповідають обставинам у справі.

Придбання позивачем консультаційних послуг з дослідження відповідає цілям його господарської діяльності. Кваліфікувати такі витрати як загальновиробничі з відповідним зарахуванням їх до собівартості продукції (послуг) не можна з огляду на методологію обліку витрат підприємства в бухгалтерському обліку, визначеній НП(С)БО 16. Крім того, ці витрати не можна віднести до необоротних активів та груп вибуття, утримувані для продажу відповідно до П(С)БО 27, зважаючи на їх сутність та сутність необоротних активів, утримуваних для продажу, як об`єкта, що відокремився від необоротних активів і сформувався на їх основі.

Як підсумок, висновок судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно відніс до витрат вартість послуг у періоді, в якому такі витрати були понесені, є правильним.

Щодо висновків контролюючого органу про те, що товариство реалізувало квартиру та легковий автомобіль фізичним особам за цінами, нижче оціночних, та у зв`язку із чим фізичні особи отримали знижку, яку слід розглядати як дохід у вигляді додаткового блага, судами попередніх інстанцій встановлено, що такі висновки зроблено без дотримання визначеної законом процедури щодо визначення звичайної ціни, передбаченої положеннями норми статті 39 ПК України, а відтак контролюючий орган не довів, що ціна договору не відповідає рівню звичайних і фізичні особи отримали дохід, що підлягає оподаткуванню.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Пунктом 39.2 статті 39 ПК України закріплено, що визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов`язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Згідно з пунктом 39.3 названої статті тільки у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з пунктом 39.11 статті 39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що з`ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури.

За змістом пункту 39.14 статті 39 ПК України обов`язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов`язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

При цьому Колегія суддів підкреслює, що підпунктом 14.1.71. пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Тобто, стверджувати про реалізацію товариством рухомого та нерухомого майна за цінами нижчими від звичайних (оціночних) лише на підставі висновків про вартість квартири від 08.09.2013, виданого СПД ОСОБА_3 , та акта оцінки транспортного засобу від 22.01.2013 №589275, виданого Незалежним експертним бюро, без попереднього застосування інших умов є безпідставним та необґрунтованим.

Касаційна скарга відповідача не містить доводів про відсутність даних для застосування методів визначення звичайної ціни та ненадання позивачем обґрунтування рівня договірних цін на запит контролюючого органу.

Наведене свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про заниження товариством доходу внаслідок таких операцій та як наслідок заниження сум ПДФО, що підлягали утриманню товариством як палатковим агентом, який нарахував та виплатив оподатковуваний дохід на користь фізичних осіб, відповідно до норми підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, не спростовані доводами відповідача у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Т.А. Чумаченко