Ухвала

від 29.11.2016 по справі 826/8560/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8560/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Федотов І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ісаєнко Ю.А. та Оксененка О.М.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Меганом» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Меганом» (далі- позивач, ПАТ «Меганом») звернулось до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.05.2016 №0002061401 та від 15.03.2016 №0166140303.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві у період з 29.01.2016 по 18.02.2016 проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Меганом» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Меганом», зокрема:

- пункту 39.1 статті 39, підпункту 135.4.1 пунктів 135.4 статті 135, підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153, пункту 138.4, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 238833,00 грн.;

- підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, пункту 172.3 статті 172, пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 43209,00 грн.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у м. Києві 25.02.2016 складено акт №47/26-15-13-01-02/1549366 та 15.03.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000011401, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 298541,00 грн., у тому числі: 238833,00 грн. - основний платіж, 59708,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№0166140303, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 62058,00 грн., у тому числі: 43209,00 грн. - основний платіж, 18849,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами оскарження зазначених рішень в адміністративному порядку, рішенням ДФС України від 19.05.2016 №10948/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення - рішення від 15.03.2016 №0000011401 в частині збільшення доходів товариства по операціям з реалізації житлового приміщення фізичній особі ОСОБА_2, і у відповідній частині штрафні санкції скасовано, в іншій частині податкове повідомлення - рішення від 15.03.2016 №0000011401 залишено без змін.

На підставі акта перевірки та рішення ДФС України від 19.05.2016 №10948/6/99-99-11-01-01-25 ГУ ДФС у м. Києві 24.05.2016 винесено нове податкове повідомлення - рішення №0002061461, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 260804,00 грн., у тому числі: 208646,00 грн. - основний платіж, 52161,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції

Рішенням ДФС України від 16.05.2016 №10679/6/99-99-11-02-01-15 податкове повідомлення - рішення від 15.03.2016 №0166140303 також залишено без змін.

ПАТ «Меганом» не погоджуючись із правомірністю податкових повідомлень - рішень, оскаржило їх до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 названої статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.5 статті 138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно договору про надання послуг від 09.09.2013 №09/09/13-1, укладеного з ІСБ Едванс Корпорейшн (США) та договору про надання консультаційних послуг від 10.06.2013 №07-001676, укладеного з ТОВ «Кушманенд Вейк філд», позивач отримав послуги щодо проведення попередніх переговорів з готельного чи іншого профілю діяльності операторами на предмет зацікавленості в проекті будівництва термального курорту, а також геронтологічного центру на ділянці площею 6,6 га по вул. Леніна, м. Евпаторія, АРК.

За надані послуги позивач сплатив 796800,00 грн. та 247313,00 грн. зазначеним контрагентам.

На переконання податкового органу виконання вищезгаданих договорів пов'язане з виконанням інвестиційного договору від 27.11.2007 №27/11-1, укладеного з ТОВ «Пансіонат «Роднічок» (замовник) та позивачем (інвестор 1) і ВАТ «Будкомплекс (інвестор 2).

Предметом зазначеного договору є інвестування в будівництво а саме: реконструкцію з розширенням об'єкту інвестування, визначеного в статті 4 договору, з метою отримання у власність завершеного будівництва об'єкту інвестування в частках за цим договором.

В перевіряємому періоді на 286 рахунку позивачем фактично обліковувались квартири в м. Євпаторія, що були збудовані в межах виконання інвестиційного договору від 27.11.2007 №27/11-1, до вартості яких мали бути додані витрати, понесені за договорами про надання послуг.

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, метою укладення договорів про надання послуг було отримання інформації про можливість отримання додаткового доходу від проекту по будівництву термального курорту, а також геронтологічного центру на ділянці площею 6,6 га по вул. Леніна, м. Евпаторія, АРК.

Пов'язаність зазначеного будівництва з інвестиційним договором, за результатами виконання якого позивач набув право власності на квартири, відповідачем будь-якими доказами не підтверджена.

З огляду на викладене колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції щодо правомірності віднесення сплачених позивачем сум за договорами про надання послуг до інших витрат - адміністративних у періоді, в якому такі витрати були понесені.

Також під час перевірки податковим органом було виявлено укладення позивачем 29.01.2013 договору купівлі - продажу транспортного засобу NISSAN TEANA, №АА7798СР, 2007 року випуску за ціною, нижчою за оціночну.

Відповідно до підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Підпунктом 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 ПК України закріплено, що положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які:

не є платниками цього податку;

сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Пунктом 39.2 статті 39 ПК України закріплено, що визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

Згідно з пунктом 39.3 названої статті, тільки у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до пункту 39.14 статті 39 ПК України обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Проаналізувавши наведені положень Податкового кодексу України суд дійшов обґрунтованого висновку, що звичайна ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки, тільки у разі відсутності наданих для застосування методів, визначених у пункті 39.2 статті 39 ПК України.

При цьому, в силу пункту 39.14 ПК України саме на податковий орган покладено обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайних.

Однак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності даних для застосування методів, закріплених у пункті 39.2 статті 39 ПК України, що виключає правомірність визначення звичайної ціни транспортного засобу на підставі акта експертної оцінки.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність податкового повідомлення - рішення від 25.05.2016 №0002061461, що є підставною для його скасування.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 15.03.2016 №0166140303, колегія суддів враховує наступне.

Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України закріплено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до підпункту «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з визначенням, закріпленим у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не доведено укладення договору купівлі - продажу транспортного засобу між позивачем та фізичною особою за ціною, нижчою за звичайну, а тому підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами такої угоди відсутні.

Поряд з цим, як вбачається із матеріалів справи, договір купівлі - продажу квартири із фізичною особою та позивачем було укладено 11.09.2013.

01.09.2013 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 №408-VII до Податкового кодексу України були внесені зміни.

Так, пункт 14.1.71 викладено у новій редакції, а саме:

«звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 цього Кодексу.»

Названим Законом статтю 39 також викладено у новій редакції. Тим часом у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 ПК України закріплено ті ж самі методи визначення ціни, що були передбачені у пункті 39.2 статті 39 ПК України у попередній редакції.

З огляду на викладене, як вірно зазначено судом першої інстанції, у період виникнення спірних правовідносин положеннями Податкового кодексу України було закріплено обов'язок податкового органу довести розмір звичайної ціни за закріпленими методами. В іншому випадку звичайною є ціна договору.

Разом з тим, відповідач зазначеного обов'язку не виконав, не довів визначення цін на транспортний засіб та квартиру за методами, передбаченими у статті 39 ПК України, а тому судова колегія підтримує висновок суду першої інстанції про протиправність визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та скасування податкового повідомлення - рішення від 15.03.2016 №0166140303.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 05.12.2016 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.