Рішення

від 22.12.2022 по справі 377/376/22

СЛАВУТИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/376/22

Провадження №2/377/205/22

22 грудня 2022 року Славутицький міський суд Київської області в складі головуючої судді Бабич Н.С. за участю секретаря судового засідання Пскової А.І.,

представника позивача адвоката Гаврилюк М.В. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису за допомогою онлайн сервісу «EasyCon»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В :

19 серпня 2022 року до суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в його інтересах адвокатом Гаврилюк Мариною Вадимівною, в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 24 квітня 2019 року в розмірі 15 000 доларів США;

- нарахувати та стягнути 3% річних від суми боргу в розмірі 15 000 доларів США до моменту виконання рішення з урахуванням приписів частин 11,12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з: судового збору за подання позовної заяви в сумі 5 485,29 гривень; судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 496,20 гривень; судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову в забезпеченні позову в сумі 496,20 гривень; витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 квітня 2019 року позивач надав відповідачу позику в сумі 15 000 доларів США, яку останній зобов`язався повернути до 24 квітня 2022 року, що підтверджується розпискою. Відповідач вказане зобов`язання не виконав. Із листування між позивачем та відповідачем вбачається, що останньому відомо про свій борг, проте він свідомо ухиляється від його виконання. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 15000 доларів США. Посилаючись на частину 10 статті 265 ЦПК України, частини 11,12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, просить стягнути з відповідача 15 000 доларів США основного боргу за договором позики від 24 квітня 2019 року з нарахуванням 3% річних до моменту виконання рішення.

Ухвалою судді від 31 серпня 2022 року позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам пунктів 3, 4 частини 3 статті 175, частини 5 статті 177 ЦПК України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Одночасно з позовною заявою через систему «Електронний суд» адвокат Гаврилюк Марина Вадимівна в інтересах позивача ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0609 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Безуглівка, цільове призначення якої : для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер: 3220880902:05:007:0318, яка на праві власності належить відповідачу (т.1 а.с.53-91).

Ухвалою судді від 22 серпня 2022 року в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено (т.1 а.с.94-98). Представник позивача оскаржила вказану ухвалу до Київського апеляційного суду ( т.1 а.с.153). Станом на час розгляду справи інформація про наслідки розгляду апеляційної скарги на вказану ухвалу в суда відсутня.

Ухвалою судді від 15 вересня 2022 року після виконання вимог, передбачених частиною 6 статті 187 ЦПК України, та усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2022 року підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду на 11 листопада 2022 року.

Ухвалою суду від 11 листопада 2022 року судове засідання було відкладено на 24 листопада 2022 року на підставі частини 4 статті 223 ЦПК України.

24 листопада 2022 року судове засідання було відкладено на 12 грудня 2022 року та 12 грудня 2022 року судове засідання було відкладено на 22 грудня 2022 року за клопотанням представника позивача на підставі пункту 2 частини 2 статті 223 ЦПК України.

Позивач у призначене судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Зазначила, що відповідач визнає свій борг за договором позики, про що свідчить листування у мобільному додатку між позивачем та відповідачем, відповідно до якого відповідач повідомляв позивача про намагання реалізувати своє майно: незавершений будівництвом будинок, автівку та земельну ділянку, з метою розрахуватися за борг. Проте у визначений строк та станом на час розгляду справи в суді грошові кошти згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року позивачу не повернув. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначила, що докази їх понесення будуть надані суду в порядку частини 8 статті 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Відповідач у призначене судове засідання повторно не прибув без повідомлення причин, про дату, час і місце судового засідання неодноразово повідомлявся в порядку, передбаченому статтями 128-130 ЦПК України, за адресою зареєстрованого місця проживання, проте конверти із судовими повістками повернулися до суду з відміткою причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». У такому випадку відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Клопотання про відкладення судового засідання та заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не направив. Відзив на позовну заяву до суду не подав.

За наявності умов, передбачених статтями 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 22 грудня 2022 року, суд ухвалив заочне рішення у справі.

Вислухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг 15 000 доларів США.

На підтвердження укладення вказаного договору позивач надав розписку від 24 квітня 2019 року, копія та оригінал якої долучені до матеріалів справи, в якій рукописним способом за допомогою кулькової ручки зазначено, що ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 , Славутицьким МВ ГУ МВС України в Київській області 13 лютого 2004 року, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ) цією розпискою посвідчив, що 24 квітня 2019 року отримав безпосередньо від громадянина ОСОБА_1 ( паспорт НОМЕР_2 , Голосіївським РУ ГУ МВС України у м. Києві 13 грудня 2006 року, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) грошову суму в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. Перебуваючи у здоровому розумі та твердій пам`яті вищевказану грошову суму в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США зобов`язується повернути ОСОБА_1 24 квітня 2022 року (двадцять четвертого квітня дві тисячі двадцять другого року) ( т.1 а.с.16, 40, 66, 83, 124,160).

Як вбачається з пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, відповідачу відомо про його борг, який він визнає, про що свідчить листування у мобільному додатку між позивачем та відповідачем, відповідно до якого відповідач повідомляв позивача про намагання реалізувати своє майно: незавершений будівництвом будинок, автівку та земельну ділянку, з метою розрахуватися за борг.

На підтвердження цих обставин до позовної заяви додані скріншоти листування з мобільного додатку між позивачем та відповідачем ( т.1 а.с. 18-21,42-43, 68-71,85-88, 126-129).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).

Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором ( частина перша статті 1049 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним з моменту здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості ( пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до актів цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №640/755817 вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Із тексту розписки від 24 квітня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 узяв в ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 15000 доларів США, яку зобов`язався повернути останньому 24 квітня 2022 року.

Отже, за своєю правовою природою надана суду розписка від 24 квітня 2019 року засвідчує факт отримання грошових коштів відповідачем у позивача в борг і містить умови їх повернення, а тому є належним підтвердженням укладеного між сторонами договору позики зазначеної в ній суми грошових коштів.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, - грошові кошти, у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За правилом частини 2 статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові, а у разі неможливості його повернення кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (частина 3 цієї статті).

Враховуючи, що борговий документ перебуває у кредитора після закінчення строку, зазначеного у частині 1 статті 1049 ЦК України, боржника слід вважати таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Таким чином, суд вважає встановленим, що між позивачем та відповідачем укладено договір позики, що підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки ОСОБА_2 від 24 квітня 2019 року, яка підтверджує як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання останнього повернути суму боргу в розмірі 15000,00 доларів США у визначений сторонами строк 24 квітня 2022 року.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, грошові кошти позивачу не повернуті.

Беручи до уваги, що строк повернення за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року закінчився 24 квітня 2022 року, а відповідач свого зобов`язання за договором позики не виконав і не повернув позивачу борг, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас суд зазначає, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта- долари США.

У частині1статті 627ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192ЦКУкраїни іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно частиною 2 статті 524ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі №6-79цс14 і від позиції Верховного Суду у справі №308/3824/16-ц (щодо обов`язкового визначення грошового зобов`язання у національній валюті незалежно від того, що за договором позики була іноземна валюта) і зробила такі висновки: у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Отже, наведене свідчить про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року у валюті, визначеній договором.

З урахуванням наведеного та вимог статті 13 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року в сумі 15000 доларів США.

Водночас суд зазначає, що відповідач не скористався своїм правом на відзив та не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували факт укладення між сторонами договору позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року, дійсність його умов, передання коштів позивачем, а також невиконання вказаного зобов`язання відповідачем у встановлений в договорі строк.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми боргу в розмірі 15000 доларів США до моменту виконання рішення з урахуванням приписів частин 11,12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 625ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 10, 11статті 265 ЦПК Українисуд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченомурозділом VII цього Кодексу.

Частинами 11,12статті 26Закону України«Про виконавчепровадження визначено,якщо увиконавчому документіпро стягненняборгу зазначенопро нарахуваннявідсотків абопені домоменту виконаннярішення,виконавець упостанові провідкриття виконавчогопровадження розраховуєостаточну сумувідсотків (пені)за правилами,визначеними увиконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Тобто, зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, оскільки ухвалення рішення в цій частині є правом суду, а позивачем не обґрунтовано доцільності застосування цієї норми, суд не вбачає підстав для її задоволення.

Крім того, пунктом 18 Перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про введення воєнного стану на території України» від 24 лютого 2022 року №64/2002, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та станом на час розгляду справи в суді триває згідно з Указом Президента України « Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України « Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», відповідно до якого на часткову змінустатті 1Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX(зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що відповідач допустив прострочення зобов`язання за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року у період дії воєнного стану, під час якого відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України він звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, то позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних від суми боргу в розмірі 15 000 доларів США до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів частин 11,12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», є передчасною.

Відповідно до частини 1 статті 81ЦПК Україна кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вказанихобставин позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми боргу в розмірі 15 000 доларів США до моменту виконання рішення з урахуванням приписів частин 11,12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір в сумі 5485,29 гривень.

Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 496, 20 гривень за подання заяви про забезпечення позову та в сумі 496,20 гривень за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову в забезпеченні позову є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки станом на час розгляду справи в суда відсутні відомості про ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за наслідками розгляду вказаної апеляційної скарги.

Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу, то в уточненій позовній заяві позивач в порядку частини 8 статті 141 ЦПК України зробив заяву, яку представник позивача підтримала в судовому засіданні,про подання доказів сплати судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики згідно з розпискою від 24 квітня 2019 року в сумі 15000 ( п`ятнадцять тисяч) доларів США.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 5 485 гривень 29 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленомуЦивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повне заочне рішення суду складено 25 грудня 2022 року.

Суддя Н. С. Бабич