Рішення

від 31.10.2022 по справі 183/7417/19

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/7417/19

№ 2/183/288/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2022 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила Інна Армоніківна, Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

22 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила Інна Армоніківна, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Меліоративнівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що з 19 грудня 2009 року перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 .

Він та відповідачка є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано.

Після розірвання шлюбу він та відповідачка домовилися про те, що відповідачка відмовляється від стягнення з позивача аліментів на утримання дитини за умови відчуження позивачем на користь відповідача належної позивачу 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, позивач та відповідачка домовилися про те, що позивач не буде проводити поділ в судовому порядку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка придбана відповідачкою у період шлюбу за договором купівлі-продажу від 29.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 374.

Так, з метою оформлення досягнутих домовленостей відповідачка запропонувала позивачу оформити відповідні нотаріальні документи.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що домовленість про відмову Відповідачки від стягнення аліментів на утримання дитини була оформлена 02.06.2016 року у вигляді Заяви, яку нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстровано в реєстрі за № 407.

Також, позивач та відповідачка домовилися про те, що відповідачка не буде відчужувати квартиру до досягнення повноліття дитини, зазначену домовленість оформлено 02.06.2016 року у вигляді Заяви, яку нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстровано в реєстрі за № 408.

На виконання домовленості щодо квартири, розташованої адресою: АДРЕСА_1 , між позивачем та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач продав, а відповідачка купила 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстровано в реєстрі за № 409.

В то же час, жодних грошових коштів вартості 1/2 частки квартири позивач від відповідачки не отримував, оскільки право власності передавалося в рахунок сплати аліментів на утримання дитини.

ОСОБА_1 у позові посилався на те, що при оформленні зазначених вище документів нотаріус запевнив, що договір купівлі-продажу квартири, дві заяви (про відмову від стягнення аліментів та зобов`язання не відчужувати квартиру) є належним оформленням припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_1 зазначив, що він не досить освічений у галузі права, тому, помилився щодо правової природи правочину, оскільки не мав волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири, мав на меті здійснити правочин, наслідком якого буде саме припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям дитиною права власності на нерухоме майно.

Зазначені обставини та відповідне волевиявлення підтверджуються вищенаведеними заявами відповідачки, які оформлені нотаріально про відмову від стягнення аліментів та зобов`язання не відчужувати квартиру до досягнення дитиною повноліття).

Незважаючи на досягнуті домовленості. Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, у відповідності до судового наказу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2019 року, з нього, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 28 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи наведене, посилаючись на приписи ст.ст. 60, 61, 63, 64, 68, 69, 70 СК України, ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 203, 204, 215, 229, 236, 626, 638, 655 ЦК України, ст. 190 СК України, позивач ОСОБА_1 просив суд:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 02.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстрований в реєстрі за № 409, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

-повернути сторони за договором у первісний стан, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках;

-визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

-провести поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , визначивши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку зазначеної квартири.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11 червня 2020 року до участі у справі у якості належної третьої особи залучено Піщанську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 14 квітня 2021 року закрите підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

26 жовтня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про уточнення адреси спірного нерухомого майна.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позов, зазначив, що з 19 грудня 2009 року перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_4 , вони є батьками дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу він та дружина придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на зазначену квартиру оформлено на ОСОБА_3 . Також, він та ОСОБА_3 були власниками по 1/2 частці квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2016 року шлюб між ним та відповідачкою було розірвано. Він мав намір з метою припинення права на аліменти передати у власність дитини належну йому 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Нотаріус повідомив, що для укладення такої угоди необхідно дозвіл органу опіки та піклування, в той же час, законом не заборонено укласти договір купівлі-продажу квартири та оформити нотаріальну заяву ОСОБА_4 про відмову від отримання аліментів на дитину та заяву про зобов`язання не відчужувати квартиру до досягнення дитиною повноліття. Він взагалі не мав волевиявлення на продаж належної йому частки квартири відповідачці, в той же час, оскільки він не є спеціалістом права, він погодився на укладення договору купівлі-продажу та оформлення відповідачкою відповідних заяв про відмову від стягнення з нього аліментів на утримання дитини, тобто, помилився щодо правової природи правочину. Незважаючи на домовленості між ним та відповідачкою, остання звернулася з заявою про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, рішенням суду з нього на користь відповідачки стягнуто аліменти на утримання дитини. Йому стало відомо, що оформлена відповідачкою нотаріальна заява про відмову від стягнення аліментів не має юридичної сили. Крім того, квартира, за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю, оскільки придбана у період шлюбу, тому, просить провести її поділ та визначити частки власності.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, просив суд задовольнити позов, посилався на підстави звернення до суду, викладені у позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про місце, дату і час судового розгляду.

Третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А. в судове засідання не з`явилася.

Представник третьої особи - Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився.

Враховуючи те, що відповідачка ОСОБА_3 належним чином повідомлена про місце, дату і час судового розгляду, двічі не з`явилася в судові засідання, причин неявки не повідомила, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши позивача, пре6дставника позивача, дослідивши надані позивачем докази, суд приходить до нижченаведеного.

Судом встановлено, що 19 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , актовий запис № 544.

У відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду від 23 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 було розірвано, рішення суду набрало законної сили 09 березня 2016 року.

Судом встановлено, що 10 лютого 2017 року Новомосковським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області зареєстрований шлюб між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , актовий запис № 23, після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 присвоєне прізвище ОСОБА_8 .

Щодо вимог позивача про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , суд доходить до наступного.

Встановлено, що 29 березня 2013 року за договором купівлі-продажу, ОСОБА_6 придбала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 16,9 кв.м., загальною площею 31,7 кв.м., договір посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В.

У відповідності до договору купівлі-продажу, чоловік покупця нерухомого майна ОСОБА_1 надав свою згоду на укладення угоди ОСОБА_6 , зазначена заява посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В.

Таким чином, судом встановлено, що спірне нерухоме майно придбане подружжям за час шлюбу.

Відповідно до положень ст. 60 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України, є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В силу ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини(дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно,витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

У відповідності до положень ст. 57 Сімейного кодексу України, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Суд приходить до висновку, що в силу статті 57 СК. України, ані позивачем, ані відповідачем не надано суду жодного доказу, які б свідчили про придбання одним із них спірного майна за особисті кошті.

В зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Встановлені у п. 25 Постанови Пленумом Верховного Суду України надані роз`яснення № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення законодавства щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального розподілу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зокрема, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", передбачено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Сторонами не представлено суду доказів витрат особистих коштів на придбання спірної квартири, які б давали підстави для висновку, що його частка у майні подружжя є більшою ніж 1/2 частини.

Враховуючи те, що квартира була набута сторонами під час перебування в шлюбі та за спільні кошти, суд вважає за доцільне провести поділ належного подружжю рухомого майна та виділити сторонам по 1/2 частки спірної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договір купівлі-продажу, повернення сторін у первісний стан стосовно 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суд доходить до наступного.

Судом встановлено, що 02.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстрований в реєстрі за № 409, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно договору, 1/2 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 належало продавцеві ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.12.2009 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Працевич В.В., право власності зареєстровано 13.04.2009 року Новомосковським районним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», реєстраційний номер 23762597.

У відповідності до ст. 11 ЦК України,

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

Згідно до ст. 202 ЦК України,

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що між сторонами укладений договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 203 ЦК України визначено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ст. 215 ЦК України,

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначалося вище, на обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що він помилився щодо правової природи правочину, оскільки не мав волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири, мав на меті здійснити правочин, наслідком якого буде саме припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям дитиною права власності на нерухоме майно.

На підставі ст. 190 СК України,

1. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

2. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її.

3. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину.

4. На майно, одержане за договором відповідно до частини першої цієї статті, не може бути звернене стягнення.

5. Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

6. Договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

У разі визнання договору недійсним у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

7. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до частини першої цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов`язку по її утриманню.

Судом встановлено, що між сторонами фактично досягнута згода, тобто - волевиявлення на укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям дитиною права власності на нерухоме майно.

Зазначені обставини підтверджуються:

-заявою ОСОБА_6 від 02.06.2016 року про відмову від стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_1 , яка нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстровано в реєстрі за № 407.

-заявою ОСОБА_6 від 02.06.2016 року про те, що вона не буде відчужувати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 до досягнення повноліття дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстровано в реєстрі за № 408.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що у позивача ОСОБА_1 було відсутнє волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу частки належного йому нерухомого майна.

Суд враховує посилання позивача на те, що при оформленні зазначених вище документів нотаріус запевнив, що договір купівлі-продажу квартири, дві заяви (про відмову від стягнення аліментів та зобов`язання не відчужувати квартиру) є належним оформленням припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Приписами ст. 229 ЦК України визначено, що

1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведено той факт, що при укладенні спірного правочину він помилився щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, вважав, що договір купівлі-продажу та заяви ОСОБА_6 є належним оформленням припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на укладення договору купівлі-продажу, помилку щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, суд доходить висновку, що зазначений договір належить визнати недійсним.

У відповідності до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладений 02.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстрований в реєстрі за № 409, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та повернення сторін за договором у первісний стан обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 142, 200, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила Інна Армоніківна, Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 02.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстрований в реєстрі за № 409, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частки квартири, житловою площею 30,5 кв.м., загальною площею 45,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

Повернути сторони за договором договір купівлі-продажу, укладений 02.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила І.А., зареєстрований в реєстрі за № 409, відповідно до якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_4 купила 1/2 частки квартири, житловою площею 30,5 кв.м., загальною площею 45,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у первісний стан, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири, житловою площею 30,5 кв.м., загальною площею 45,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

Провести поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Визначити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 16,9 кв.м., загальною площею 31,7 кв.м.

Визначити за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 16,9 кв.м., загальною площею 31,7 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

-третя особа: приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лила Інна Армоніківн, місцезнаходження: АДРЕСА_5;

-третя особа: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04338836, місцезнаходження: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Центральна, 4.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 09 листопада 2022 року.

Суддя Д.І. Городецький