Постанова

від 30.11.2022 по справі 910/17577/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/17577/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Торговий дім «Фінпром» - Мельник Л.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Зернокомплекс «Сиваш» - Гурського М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 (у складі колегії суддів: Шапран В.В. (головуючий), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 (суддя Літвінова М.Є.)

у справі № 910/17577/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш»

про розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Фінпром» (далі - ТОВ «Торговий дім «Фінпром») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» (далі - ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш»), у якому просило розірвати договір купівлі-продажу зерна в кількості 2 000 т за ціною 4 200,00 грн за 1 т, укладений між сторонами у спрощений спосіб у період 01-02.11.2016 шляхом обміну документами, у яких погоджені істотні умови договору, а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати в сумі 64 971,53 грн, понесені внаслідок вчинення дій щодо доочистки, доробки зерна, внесення препарату щодо захисту зерна від шкідників.

Позовні вимоги обґрунтовано істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору купівлі-продажу зерна, що відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є підставою для розірвання цього договору та застосування наслідків розірвання договору, передбачених частиною 3 статті 652 ЦК, у виді стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем внаслідок вчинення дій щодо збереження зерна на своєму складі в інтересах відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022, позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу зерна в кількості 2 000 т за ціною 4 200,00 грн за 1 т, укладений у спрощений спосіб між ТОВ «Торговий дім «Фінпром» і ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» у період 01-02.11.2016 шляхом обміну документами, у яких погоджені істотні умови договору. Стягнуто з ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» на користь ТОВ «Торговий дім «Фінпром» 64 971,53 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 4 540,00 грн.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2022 року ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.11.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/17577/21 за касаційною скаргою ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.11.2022.

ТОВ «Торговий дім «Фінпром» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

30.11.2022 ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» подало заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що у листопаді 2016 року між ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» як покупцем і ТОВ «Торговий дім «Фінпром» як постачальником досягнуто усної домовленості про постачання оптової партії зерна, а саме: пшениці 3 класу в кількості 2 000 т за ціною 4200,00 грн за тонну.

На виконання цієї домовленості ТОВ «Торговий дім «Фінпром» виставило ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» до оплати рахунок № 011101 від 01.11.2016 на суму 8 400 000,00 грн, у якому зазначено таку інформацію: найменування товару - пшениця; кількість - 2 000 т; ціна без ПДВ - 3 500,00 грн; сума без ПДВ - 7 000 000,00 грн; ПДВ - 1 400 000,00 грн; рахунок дійсний - один день.

За цим рахунком ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» перерахувало ТОВ «Торговий дім «Фінпром» грошові кошти в сумі 4 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02.11.2016 № 1878.

02.11.2016 ТОВ «Торговий дім «Фінпром» відвантажило зі свого складу ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» 136,56 т пшениці, що підтверджується видатковою накладною № 021101 та товарно-транспортними накладними №№ 1- 6.

З урахуванням суми передоплати за товар у розмірі 4 000 000,00 грн, недопоставленими залишилося 815,71 т товару на суму 3 425 986,00 грн.

Факт виникнення між сторонами правовідносин купівлі-продажу (поставки) товару встановлено під час розгляду Господарським судом Київської області справи № 911/4204/16 за позовом ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про повернення суми передоплати (4 000 000,00 грн) як безпідставно набутих (помилково перерахованих) коштів.

За наслідками розгляду спору в справі № 911/4204/16 судом у задоволенні позову відмовлено; у цій справі судами встановлено обставини, за якими підставою сплати позивачем на користь відповідача коштів були домовленості щодо купівлі зерна пшениці.

22.09.2017 ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» направило ТОВ «Торговий дім «Фінпром» вимогу про поставу 815,71 т пшениці 3-го класу на суму 3 425 986,00 грн не пізніше 7 робочих днів від дня отримання цієї вимоги.

29.09.2017 ТОВ «Торговий дім «Фінпром» направило на адресу ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» лист № 0210 з вимогою негайно направити транспорт за адресою місцезнаходження складу (с. Попелюхи, Піщанського р-ну, Вінницької обл.) для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,71 т пшениці 3-го класу та зазначив, що всі необхідні супровідні документи будуть надані при відвантаженні зазначеної партії зерна.

11.10.2017 ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» направило на адресу ТОВ «Торговий дім «Фінпром» лист № 113/10-2017, у якому позивач повідомив про односторонню відмову від договору поставки товару, а також виставив вимогу не пізніше 7 днів від дня отримання листа повернути вартість оплаченого та непоставленого товару в сумі 3 425 986,00 грн шляхом перерахування на його банківський рахунок коштів за наведеними реквізитами.

Обставини неповернення зазначених коштів стали підставою для звернення ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» до суду з позовом до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про стягнення 3 425 986,00 грн вартості непоставленого товару.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2020 у справі № 911/3197/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Під час розгляду справи № 911/3197/17 суди встановили та підтвердили факт існування договірних відносин між сторонами, а також відсутність підстав для односторонньої відмови позивача від виконання зобов`язання в натурі.

У подальшому ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» направило ТОВ «Торговий дім «Фінпром» лист-вимогу про поставку товару від 29.03.2021 № 29/03-1, у якому просило не пізніше 7 днів від дня отримання цього листа-вимоги: повідомити товариство про місцезнаходження складу для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна у кількості 815,71 т пшениці 3-го класу; підготувати оплачену партію зерна у зазначеній кількості, а також усі необхідні товаросупровідні документи для відвантаження на транспорт ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш»; розпочати передачу ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» оплаченої партії зерна у кількості 815,71 т пшениці 3-го класу шляхом відвантаження на автотранспорт останнього із розрахунку не менше 136,56 т товару на добу, загальний час вивезення товару - не більше 6 робочих днів; передати ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» усі необхідні товаросупровідні документи; про час та місце початку передачі (відвантаження) товару попередити товариство не пізніше ніж за 7 робочих днів.

Цю вимогу ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» залишено ТОВ «Торговий дім «Фінпром» без відповіді.

21.04.2021 ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» повторно звернулося до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» з листом № 21/04-1, у якому було викладено ті ж самі вимоги, що і в попередньому листі-вимозі, проте ТОВ «Торговий дім «Фінпром» цей лист також залишено без відповіді та виконання.

Згодом ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про зобов`язання вчинити певні дії щодо відвантаження придбаного зерна пшениці та надання необхідних товаросупровідних документів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2021 у справі № 911/1977/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 (залишена без змін постановою Верховного Суду від 14.09.2022), позов ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» задоволено. Зобов`язано ТОВ «Торговий дім «Фінпром» виконати зобов`язання за договором купівлі-продажу (поставки) товару - пшениці 3 класу, укладеним у спрощений спосіб з ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш», та передати останньому оплачену партію зерна в кількості 815,710 т пшениці 3-го класу шляхом відвантаження на наданий ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» транспорт для здійснення ним подальшого самостійного вивезення товару. Зобов`язано ТОВ «Торговий дім «Фінпром» передати позов ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» усі необхідні товаросупровідні документи на товар та попередити позивача про час та місце відвантаження товару не пізніше ніж за 7 робочих днів до початку передачі (відвантаження) товару.

Предметом позову в справі, що розглядається, є вимога ТОВ «Торговий дім «Фінпром», заявлена до ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш», про розірвання договору купівлі-продажу зерна в кількості 2 000 т за ціною 4 200,00 грн за 1 т, укладеного між сторонами у спрощений спосіб у період 01-02.11.2016 шляхом обміну документами, у яких погоджені істотні умови договору, а також стягнення з відповідача на користь позивача витрати в сумі 64 971,53 грн, понесені внаслідок вчинення дій щодо доочистки, доробки зерна, внесення препарату щодо захисту зерна від шкідників. Такі вимоги обґрунтовано неможливістю виконання зобов`язань за договором, оскільки істотно змінились обставини, якими сторони керувалися при його укладенні. При цьому ТОВ «Торговий дім «Фінпром» стверджує, що зерно урожаю 2016 року, що було зарезервоване як таке, що придбане відповідачем і знаходилося на складі позивача, за осінньо-зимовий період 2020-2021 років набрало критичної вологи та стало непридатним для використання в продовольчих цілях, у зв`язку з чим було списано згідно з протоколом інвентаризаційної комісії від 12.03.2021. Отже, позивач не може здійснити поставку зерна пшениці 3-го класу в кількості 815,71 т. При цьому поставка ще однієї партії зерна (відмінної від тієї, що була зіпсована) в необхідній кількості призведе до понесення позивачем збитків, які будуть дорівнювати сумі ринкової вартості 815,71 т зерна 3-го класу (ціна зерна на даний час становить в середньому 7 850-8 150 грн за 1 т, тоді як станом на час укладення договору ціна зерна (2016 рік) становила 4 200,00 грн за 1 т). Також позивач зазначає, що у зв`язку з тривалим зберіганням зерна (з листопада 2016 року по березень 2021 року) останній поніс збитки у розмірі 6 4971,53 грн, пов`язані з доочисткою та доробкою зерна, яке відповідач повинен був вивезти ще в 2016 році.

ТОВ «Торговий дім «Фінпром», пославшись на ці обставини, зазначило про настання істотних змін обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, ця зміна обставин не залежала від позивача і він не мав можливості самостійно усунути або запобігти їх впливу, що свідчить про наявність правових підстав для розірвання зазначеного договору відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову і погодився з висновками місцевого суду про доведення позивачем чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК, при істотній зміні обставин, необхідних для можливості вирішення судом спору щодо розірвання договору, а саме: при укладенні договору сторони виходили з його короткостроковості, сторонами вчинялися дії спрямовані на його виконання (відвантаження товару позивачем, часткова оплата товару відповідачем), тому в момент укладення договору сторони не мали підстав вважати, що контрагент допустить недобросовісну поведінку і буде виконувати свої зобов`язання неналежним чином; в цьому випадку, обставини, які змінились - це строк виконання договору та ціна товару, що не залежать від волі позивача як заінтересованої особи, оскільки строк виконання зобов`язання щодо отримання товару порушено саме відповідачем, а ціна товару формується виходячи зі стану ринку, на який позивач не має впливу; позивачем належним чином доведено, що на даний час він не має можливості виконати умови договору з причин відсутності в його розпорядженні майна, поставка якого є предметом договору; поставка аналогічного за якістю товару призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки відповідач зможе реалізувати отримане зерно за теперішньою ціною, що суттєво відрізняється від ціни, що була актуальною для сторін станом на момент укладання договору. Отже, в разі виконання зазначеного договору відповідач як покупець знаходиться в більш вигідному становищі, що з огляду на його недобросовісну поведінку при виконанні умов договору є несправедливим до інтересів позивача як продавця.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» послалося на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору порушено положення частини 4 статті 75, статей 86, 236 ГПК, не враховано обставин, встановлених судовими рішеннями у справах № 911/4204/16, № 911/3197/17, № 911/1977/21, що мають значення для вирішення цієї справи; належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази, зокрема не надано оцінки тому, що предметом усного договору між сторонами була поставка пшениці 3-го класу без визначення року врожаю, тому посилання як судів, так і позивача на неможливість поставки пшениці врожаю саме 2016 року, що є підставою для розірвання договору, є безпідставними та спростовується наявними у справі доказами; судами попередніх інстанцій не було враховано висновків щодо застосування преюдиції, викладених у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18; суди попередніх інстанцій, вважаючи доведеними вимоги позивача про стягнення на його користь витрат, понесених на зберігання товару (пшениці), не надали жодної оцінки тому, що в разі розірвання договору позивачем залишилося неповернутими відповідачу (скаржнику) грошові кошти в сумі 3 425 986,00 грн та не поставлено товар на ці кошти, що свідчить не лише про намагання позивача уникнути виконання зобов`язань з поставки пшениці, а й про те, що обраний позивачем спосіб захисту використовується останнім з метою невиправданого збагачення, а тому такі несправедливі наслідки фактично настали через невідповідність способу захисту суті порушеного права; подібні висновки було викладено в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі 194/342/15-ц при вирішенні спору про розірвання договору, що не було враховано судами при вирішенні цієї справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У частинах 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК, зокрема з договорів та інших правочинів.

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статті 181 ГК господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 2 статті 642 ЦК якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, а також у справах № 911/4204/16, № 911/3197/17, № 911/1977/21 між ТОВ «Торговий дім «Фінпром» і ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» виникли та існують відносини купівлі-продажу (поставки) товару на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, оскільки сторонами було вчинено дії спрямовані на виникнення між ними цивільних прав та обов`язків з поставки зерна, зокрема, виставлення позивачем рахунку на оплату товару, часткову оплату відповідачем цього рахунку та часткове виконання позивачем обумовлених сторонами поставки товару (зерна пшениці) і отримання цього товару відповідачем.

Відповідно до статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За змістом статей 655, 656 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Судами попередніх інстанцій установлено обставини того, що з урахуванням суми передоплати, здійсненої ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» за товар у розмірі 4 000 000,00 грн, недопоставленими з боку ТОВ «Торговий дім «Фінпром» залишилося 815,71 т товару на суму 3 425 986,00 грн.

Натомість ТОВ «Торговий дім «Фінпром» наполягало на тому, що внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи зазначений договір, цей договір підлягає розірванню з підстав, передбачених статтею 652 ЦК. При цьому істотною зміною обставин, за твердженнями позивача, є тривале (4 роки та 4 місяці) прострочення свого обов`язку з отримання та вивезення придбаного ним товару (пшениці 3-го класу 2016 року врожаю) зі складів ТОВ «Торговий дім «Фінпром» у кількості 815,71 т; псування цього товару (пшениці 3-го класу 2016 року врожаю) у кількості 815,71 т внаслідок тривалого зберігання на складі позивача та його подальше списання як зіпсованої продукції; значне зростання цін на товар, що був предметом поставки.

За загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Стабільність та обов`язковість договірних відносин втілена також у положеннях статті 651 ЦК, якими не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.

Так, згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. (частина 2).

Статтею 652 ЦК передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання (частина 1). Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 2).

Разом із тим у частині 2 статті 652 ЦК визначено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору (частина 3 статті 652 ЦК).

Отже, чинне законодавство пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК.

Разом із тим з огляду на зазначені норми права припис абзацу другого частини 1 статті 652 ЦК встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду (такий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв`язку між ними. Зміна/розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (близькі за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/17469/18, від 19.11.2019 у справі № 910/9859/18, від 25.02.2020 у справі № 922/2279/19, від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21).

Вирішуючи спір і вважаючи доведеними позивачем вимоги про розірвання договору на підставі частини 2 статті 652 ЦК, судами попередніх інстанцій в основу судових рішень було покладено висновки про те, що: предметом договору купівлі-продажу було зерно пшениці 3-го класу 2016 року врожаю; строк поставки товару затягнувся з 2016 року до березня 2021 року з причин, які не залежали від позивача, тому прострочення поставки на 4 роки та 4 місяці є обставиною, яка істотно змінилася; дії відповідача щодо заперечення погодження сторонами року врожаю товару (2016 року) суперечить його попередній поведінці і є недобросовісними; партія зерна пшениці 3-го класу 2016 року врожаю перебувала на зберіганні позивача з листопада 2016 року до березня 2021 року та за результатами інвентаризації у зв`язку з псуванням зерна у березні 2021 року було списано, тому з огляду на відсутність у позивача зерна, що є предметом договору поставки, на суттєве зростання ціни на товар, а також те, що поставка товару до цих пір не виконана, ця обставина також є такою, що суттєво змінилась.

Проте суди попередніх інстанцій, зосередившись виключно на діях відповідача, що, за висновками судів, зумовило настання обставин для розірвання договору відповідно до частини 2 статті 652 ЦК, належним чином не дослідили умови договору, укладеного в спрощений спосіб, у тому числі не надали належної правової оцінки відповідному листуванню сторін щодо предмета такого договору, а також чи не буде порушено в цьому випадку балансу рівноваги основних принципів господарського зобов`язання, зважаючи на те, що позивач як друга сторона зобов`язань також має виконувати зобов`язання відповідно до умов договору, а відтак належним чином не встановили та не обґрунтували наявність не тільки істотної зміни обставин, а і наявності всіх чотирьох умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК.

Так, відповідно до частин 4, 5 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 15.10.2019 у справі № 813/8801/14, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, висновками у яких ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» обґрунтовує наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

За висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути як неправильне застосування судом норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права.

Суд касаційної інстанції зазначає, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду з огляду на таке.

Так, у справі № 911/4204/16 (за позовом ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про стягнення про стягнення 4 000 000, 00 грн) судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено обставини вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення між ними цивільних прав та обов`язків з поставки зерна (пшениці 3 класу в кількості 2 000 т за ціною 4 200,00 грн за тону) за договором, укладеним у спрощений спосіб, а саме виставлення рахунку на оплату товару, часткову оплату цього рахунку та часткове виконання обумовлених сторонами поставки товару (зерна пшениці) і отримання цього товару покупцем, у тому числі перерахування позивачем коштів у сумі 4 000 000,00 грн на рахунок відповідача на виконання своїх зобов`язань з оплати вартості товару, який був частково поставлений та отриманий позивачем.

У справі № 911/1977/21 (за позовом ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» до ТОВ «Торговий дім «Фінпром» про зобов`язання вчинити певні дії щодо відвантаження придбаного зерна пшениці 3-го класу в кількості 815,710 тон та надання необхідних товаросупровідних документів) судовим рішенням, що набрало законної сили, позов задоволено та встановлено обставини, що домовленість сторін стосувалася поставки пшениці 3-го сорту безвідносно до року її врожаю.

Проте при вирішенні спору у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій у порушення частин 4, 5 статті 75 ГПК не враховано обставин, встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили в зазначених справах, при цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що обставини, встановлені у цих справах, не є обов`язковими для суду при вирішенні справи № 910/17577/21 є помилковими, оскільки одним із ключових факторів, яким судом обґрунтовувалося наявність умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК, було неможливість виконання позивачем свого зобов`язання з поставки пшениці саме врожаю 2016 року.

Водночас судами попередніх інстанцій не було враховано положень частини 2 статті 184 ЦК, відповідно до якої річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Крім того, при оцінці, у тому числі порушення співвідношення майнових інтересів сторін і добросовісності поведінки покупця (відповідача) у контексті наявності умов, визначених у частині 2 статті 652 ЦК, для розірвання договору та стягнення на користь позивача витрат, що обґрунтовано позивачем зберіганням товару, суди попередніх інстанцій не надали будь-якої оцінки тим обставинам, що на момент вирішення цієї справи набрало законної сили судове рішення в справі № 911/1977/21, яким зобов`язано ТОВ «Торговий дім «Фінпром» виконати зобов`язання за договором щодо відвантаження придбаного ТОВ «Зернокомплекс «Сиваш» зерна пшениці 3-го класу в кількості 815,710 тон і надання необхідних товаросупровідних документів, та чи не свідчать дії позивача щодо ініціювання питання розірвання договору в судовому порядку уникненню виконання зобов`язань за договором та судового рішення в справі № 911/1977/21, а також обставинам не повернення позивачем відповідачу коштів у сумі 3 425 986,00 грн, сплачених за товар.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зауважує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Отже, не встановивши належним чином обставини, що відповідно до частини 2 статті 652 ЦК є підставою для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про доведення позовних вимог є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернокомплекс «Сиваш» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 у справі № 910/17577/21 скасувати.

3. Справу № 910/17577/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий