Постанова

від 07.12.2022 по справі 390/928/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 390/928/18

провадження № 61-7116св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В., Авраменко Т. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (далі - ФГ Ковалевського В. І.) про визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 успадкував за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку площею 7,1215 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

За життя ОСОБА_2 , 12 червня 2007 року між нею та Фермерським господарством «Ковалевського Віталія Івановича» (далі - ФГ «Ковалевського В. І.») було укладено договір оренди землі, який зареєстровано 31 березня 2008 року у Кіровоградському районному відділі Кіровоградської районної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала земельну ділянку площею 7,1215 га у користування ФГ «Ковалевського В. І.» строком на десять років.

Не бажаючи продовжувати орендні відносини після закінчення строку договору оренди землі, у квітні 2018 року ОСОБА_1 надіслав господарству лист-повідомлення про припинення орендних відносин. Проте, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 15 грудня 2012 року в ГУ Держземагенства у Кіровоградській області за № 3522500040005425 зареєстрований договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І .

Про підписання вказаного договору мати за життя його не повідомляла, примірника вказаного договору у неї не було.

Посилаючись на те, що попередній власник землі не мала волевиявлення на укладення договору оренди землі з господарством у 2012 році, не підписувала цей договір, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 19 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І.; скасувати державну реєстрацію прав та обтяжень, здійснену на підставі договору; зобов`язати ФГ Ковалевського В. І. повернути йому земельну ділянку площею 7,1215 га, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року (у складі судді Бойко І. А.) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 19 липня 2012 року б/н, зареєстрований в Головному управлінні Держземагенства у Кіровоградській області 15 грудня 2012 року за № 3522500040054256 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 травня 2018 року (номер запису речового права 26104556), сторонами якого зазначено ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І. щодо земельної ділянки, площею 7,1215 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Зобов`язано ФГ Ковалевського В. І. повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,1215 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Кропивницького (Кіровоградського) району Кіровоградської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що підпис в договорі оренди землі від 19 липня 2012 року виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Оскільки вільного волевиявлення ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, при укладенні оспорюваного договору не було, укладення договору не відповідало її внутрішній волі, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним. Разом з тим, оскільки договір оренди землі від 12 червня 2017 року припинив свою дію, а земельна ділянка продовжує перебувати у користуванні відповідача, тому позовні вимоги про повернення відповідачем земельної ділянки ОСОБА_1 також підлягають задоволенню.

Крім того, у разі набрання рішенням суду законної сили в частині визнання договору оренди землі недійсним, позивач матиме право звернутись до державного реєстратора із заявою про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, а у випадку відмови - має право оскаржити це рішення державного реєстратора. Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації прав та обтяжень, здійснених на підставі договору оренди землі від 19 липня 2012 року, задоволенню не підлягає.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено зі спливом позовної давності.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами спростування інформації щодо отримання 15 листопада 2014 року копії договору оренди землі від 19 липня 2012 року. Отже, позивач був обізнаний лише про державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І., що свідчить про те, що позивач мав об`єктивну можливість та обов`язок у зв`язку з оформленням спадкових прав знати про реєстрацію оспорюваного договору оренди землі під час оформлення своїх спадкових прав у листопаді 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/18 (провадження № 14-306цс18), Верховного Суду України від 22 квітня 2015 у справі № 6-48цс15, а саме статті 261 ЦК України.

Також судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що він в процесі оформлення спадщини з метою визначення, в тому числі обтяжень, замовляв витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому значилася інформація лише про державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 12 червня 2007 року. У зв`язку з наведеним, визначальним є саме момент, коли позивач довідався про порушення свого права, який настав, коли ОСОБА_1 отримав інформаційну довідку від 15 травня 2018 року № 123975887.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П., на підставі службових записок секретаря Третьої судової палати, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та справу призначено судді-доповідачу Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року провадження у цій справі зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року провадження у цій справі поновлено.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 , на підставі державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, виданого Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області від 22 травня 2002 року, зареєстрованою за № 606, належала земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 7,12 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Згідно з договором оренди землі від 12 червня 2007 року ОСОБА_2 передала вказану земельну ділянку в оренду ФГ «Ковалевського В. І.» строком на десять років. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 31 березня 2008 року у Кіровоградському районному відділі Кіровоградської районної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України за № 040837200143, отже строк дії договору визначений до 31 березня 2018 року.

19 липня 2012 року укладено договір оренди землі б/н , між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І. на строк десять років, який зареєстровано 15 грудня 2012 року в Головному управлінні Держземагенства, про що вчинено запис за реєстраційним номером 352850004003425.

Договір укладено у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий в орендаря, третій в органі, який здійснив його державну реєстрацію.

Згідно з інформаційною довідкою від 15 травня 2018 року № 123975887 право оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 19 липня 2012 року зареєстровано приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про інше речове право від 05 травня 2018 року 26104556.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

18 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , згідно з яким успадкував земельну ділянку площею 7,1215 га для товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та набув право власності на цю земельну ділянку, кадастровий номер 3522585000:02:000:0687.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово?почеркознавчої експертизи від 05 листопада 2018 року № 4174/4175/18-27, складеного Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_2 на договорі оренди землі від 19 липня 2012 року, укладеному між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І., виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_2 на договорі оренди землі від 19 липня 2012 року виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача з цим позовом про захист свого порушеного права як власника земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 19 липня 2012 року здійснено у конкретний спосіб, визначений ЦК України, та обумовлене недотриманням відповідачем при укладенні цього договору оренди землі загальних вимог, додержання яких є необхідним для його правомірності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що перебіг позовної давності за вимогами про визнання правочину недійсним розпочався у листопаді 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 18 червня 2018 року, тобто поза межами позовної давності.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується повністю з висновками суду апеляційної інстанції та частково з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з положенням частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Права власників земельних ділянок передбачені статтею 90 ЗК України, зокрема, власники земельних ділянок мають право передавати їх в оренду.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить в статті першій Закону України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторонами якого вказані сторони у справі, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що: «підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину.Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у вищезгаданій справі також зробила висновок, що суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У вищевказаній справі, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, мотивованою тим, що її син орендодавець цей договір не підписував, його умови не погоджував.

За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір орендодавець не підписував та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідач користується будівлею складу. Разом з тим, відсутні відомості про виконання договору стороною позивача.

З урахуванням викладеного немає підстав вважати договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року укладеним.

У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) також наведено висновок про те, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачеві з листопада 2014 року достовірно було відомо про наявність договору оренди землі від 19 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ФГ Ковалевського В. І, а тому перебіг позовної давності за вимогами про визнання правочину недійсним розпочався у листопаді 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 18 червня 2018 року, тобто поза межами позовної давності.

Апеляційний суд, взяв до уваги письмову заяву позивача про отримання ним 15 листопада 2014 року копії договору оренди землі від 19 липня 2012 року, яку представник відповідача надав на підтримання заперечень проти позову, та зауважив, що позивач жодних належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав не надав, тобто не довів, що він не знав та не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Разом з тим, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про обізнаність спадкоємця про укладення оспорюваного договору його матір`ю ОСОБА_2 .

Оцінюючи доводи сторін у їхній сукупності, суд першої інстанції взяв до уваги те, що ОСОБА_2 оспорюваний договір не підписувала, за життя своєчасно не отримувала примірника договору від ФГ Ковалевського В. І. від 19 липня 2012 року, і не могла довідатись про підробку свого підпису в оскаржуваному договорі та збільшення терміну оренди земельної ділянки.

Крім того, суд першої інстанції, перевіривши аргументи позивача, встановив, що він після успадкування спірної земельної ділянки, також не отримував примірника оспорюваного договору від 19 липня 2012 року, адже вважав, що земельна ділянка перебуває в оренді на підставі договору оренди від 12 червня 2007 року, і дізнався про існування оспорюваного договору після 2018 року, шляхом отримання довідки з відповідного державного реєстру, використавши можливість довідатися про порушення свого цивільного права.

Надаючи оцінку запереченням відповідача, суд першої інстанції критично віднісся до тверджень його представників, щодо отримання позивачем 15 листопада 2014 року примірника оспорюваного договору одночасно з поданням ним відповідачеві заяви про перехід до нього прав орендодавця (а.с. 137, т. 1). Суд першої інстанції, дослідивши оригінал цієї заяви, вказав, що зазначення у ній про отримання ОСОБА_1 договору оренди від 19 липня 2012 року та про отримання ним орендної плати на підставі цього договору (а.с. 138, 139, 140, т. 1) здійснено у вигляді дописів, що не засвідчені ОСОБА_1 , як особою, яка підписала таку заяву. Також враховано, що позивач у своїх поясненнях зазначав, що під час підписання ним заяви від 15 листопада 2014 року, текст якої був надрукований, будь-яких рукописних зазначень щодо договору оренди землі від 19 липня 2012 року заява не містила і сам він такого не писав, а лише проставив дату та підпис. Такі пояснення позивача відповідачем не спростовані.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши на підставі належним чином оцінених доказів та встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав від ФГ Ковалевського В. І. копію оспорюваного договору від 19 липня 2012 року після успадкування земельної ділянки, яку за життя ОСОБА_2 передала в оренду за договором від 12 квітня 2007 року, а також отримував орендну плату у встановленому порядку на підставі договору оренди від 19 липня 2012 року.

Суд першої інстанції також встановив, що отримання позивачем орендної плати протягом 2015-2017 років не свідчить про його обізнаність щодо порушення прав, оскільки, отримуючи орендну плату, він вважав це виконанням умов договору оренди землі від 12 червня 2007 року. Натомість після того, як він дізнався про реєстрацію права оренди за договором від 19 липня 2012 року, він скористався правом на захист своїх законних інтересів.

Тому суд першої інстанції у справі, що переглядається вважав, що відомостей про отримання орендодавцем орендної плати після вчинення оспорюваного правочину немає. Тому немає підстав вважати цей договір оренди укладеним.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14?79цс21) зробила висновок, що власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки, отже пропуск позовної давності у таких правовідносинах не має правового значення.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, з метою вирішення питання які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів), обґрунтовано виходив з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом в межах позовної давності.

Разом з тим, фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції заслуговують на увагу, оскільки на їх підставі судом першої інстанції надано оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи та досліджені під час розгляду спору по суті, які фактично були переоцінені судом апеляційної інстанції.

Однак, суд першої інстанції, визнаючи оспорюваний договір недійсним, залишив поза увагою, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки. Тим більше негаторний позов можна пред`явити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Отже, установивши, що ОСОБА_2 за життя не укладала із відповідачем оспорюваного договору від 19 липня 2012 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання його недійсним неукладеного договору.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, проте не врахував, що неукладений правочин, не породжує правових наслідків, тому не може бути визнаний недійсним, що необхідно встановлювати під час розгляду справи по суті та зазначити лише в мотивувальній частині рішення.

В частині відмови у скасуванні державної реєстрації судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог у зв`язку із обранням неефективного способу захисту, а в частині зобов`язання повернути земельну ділянку постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотиви в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Позивачем під час звернення до суду з позовом сплачений судовий збір в розмірі 2 114,40 грн (704,80 грн х 3 позовні вимоги немайнового характеру).

Виходячи з того, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації відмовлено, і судові рішення в цій частині заявником не оскаржуються, а також те, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання договору оренди недійсним підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові, отже судовий збір в цій частині покладається на позивача.

Зважаючи на те, що рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року в частині позовних вимог про повернення земельної ділянки позивачеві підлягає зміні, але лише в частині мотивів, з викладенням їх у редакції цієї постанови, таким чином рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні. Отже судові витрати, які стягнені судом першої інстанції в розмірі 5 699,60 грн слід зменшити, зокрема, судовий збір, який належить стягнути з відповідача на користь позивача слід зменшити до 704,80 грн (одна позовна вимога немайнового характеру), та стягнути витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 4 290 грн (відповідно до акта здачі-приймання висновку експерта № 4174/4175/18-27).

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про повернення земельної ділянки орендареві підлягає зміні, з викладенням мотивів в редакції цієї постанови, а також те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання договору оренди недійсним, підлягають скасуванню судом касаційної інстанції з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем за перегляд справи у суді касаційної інстанції підлягає стягненню з відповідача в розмірі 1 409,60 грн (за одну позовну вимоги немайнового характеру (704,80 грн х 200%)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про визнання недійсним договору оренди землі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про зобов`язання повернути земельну ділянку скасувати, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року в цій частині змінити, виклавши його мотиви в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про зобов`язання повернути земельну ділянку залишити без змін.

Стягнути з Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 4 290 грн, судовий збір за подання позову в розмірі 704,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук