Постанова

від 20.12.2022 по справі 617/1779/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 617/1779/20 Номер провадження 22-ц/814/1252/22Головуючий у 1-й інстанції Уханьова І.С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.

імена (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 22 листопада 2021 року, постановлене суддею Уханьовою І.С.

по справіза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третяособа: приватний нотаріус Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Корнєва Ірина Юріївна, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просила визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,696 га., який був укладений 12 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 12 жовтня 2020 року вона виявила копію договору дарування сторонній особі земельної ділянки, яка належить її сім`ї, та зі змісту договору їй стало відомо що 12 червня 2009 року її чоловік ОСОБА_3 уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір дарування. Вказаний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Корнєвою І.Ю., та зареєстровано в реєстрі за № 941.

Вказала, що її чоловік ОСОБА_3 приховав від неї вказані обставини дарування сторонній особі сімейного дорогого об`єкту нерухомості. Вважає, що вказаний договір дарування не відповідає вимогам закону та порушує право власності позивача.

На земельній ділянці, яка була подарована, розташований дачний будинок АДРЕСА_1 .

Зазначила, що вказана земельна ділянка і дачний будинок є спільним майном подружжя, оскільки нерухоме майно набуто в період шлюбу. Між нею та чоловіком ніколи не було домовленості про володіння та розпорядження цим майном окремо та особисто, всупереч праву спільної сумісної власності.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 22 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування, приватизованої земельної ділянки площею 0,696 га, державний акт на право власності на земельну ділянку № 010869000084 від 27 травня 2008 року, зареєстрований відділом земельних ресурсів у Вовчанському районі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який був укладений 12 червня 2009 року між дарувальником ОСОБА_3 та обдарованою ОСОБА_2 , та був посвідчений приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області Корнєвою І.Ю., та зареєстровано в реєстрі за № 941.

Визнаючи договірдарування землінедійсним,суд дійшоввисновку,що спірнимдоговором даруванняземельної ділянкивід 12червня 2009року,укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,порушені правата охоронюванізаконом інтересипозивача ОСОБА_1 оскільки земельнаділянка єоб`єктом спільноїсумісної власностіподружжя.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд допустив до участі у справі в якості представника позивача адвоката Бєлкіну Ю.Д., яка надала суду на підтвердження своїх повноважень ордер, оформлений з порушенням встановленого порядку, а саме ордер, виданий адвокатським об`єднанням «ЮК Дзержинського району м. Харкова не містять підпису керівника Адвокатського об`єднання Суботи А.А. та не містять печатки юридичної особи.

Зазначила, що місцевий суд за власною ініціативою, без клопотань учасників справи, збирав докази по справі, а саме витребував у Харківському МВ ДРАЦС витяг з актового запису про смерть ОСОБА_3 , витяг з актового запису про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , витяг з актового запису про розлучення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Окрім того вказала, що земельна ділянка, яка була подарована їй на підставі договору дарування від 12.06.2009, належала ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності.

Також зазначила, що місцевий суд при вирішення спору, не застосував строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченомуст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду.

Протоколом розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя (суддя-доповідач) Кузнєцова О.Ю. судді: Гальонкін С.А., Карпушин Г.Л.

УхвалоюПолтавського апеляційногосуду від 22квітня 2022року цивільнусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 нарішення Вовчанськогорайонного судуХарківської областівід 22листопада 2021року прийнятодо свогопровадження.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.01.2005 року до смерті чоловіка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 153, 154), що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (т. 1 а. с. 120-121).

Відповідно до листа Харківського МВ ДРАЦС від 15.12.2020 за вих. № 8402/22.1-09 встановлено, що актового запису про розірвання шлюбу, складеного на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в архівах відділу не виявлено (т. 1 а. с. 113-114).

14 березня 2008 року ОСОБА_1 у нотаріально завіреній заяві надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на придбання будь-якого нерухомого майна на території України, за ціну та на умовах за його розсудом. Цією заявою підтвердила, що даний правочин вчинюється в інтересах сім`ї і відповідає спільному волевиявленню (т. 1 а. с. 149).

15 березня 2008 року між ТОВ «Грін-Глейд» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0696 га., що розташована в АДРЕСА_2 , зареєстрований в реєстрі за № 780 (т. 1 а. с. 105).

Відповідно до п. 5.1 вищевказаного договору купівлі-продажу, продаж земельної ділянки за цим договором проводився за письмовою згодою дружини покупця ОСОБА_3 ОСОБА_1 , підпис якої на заяві посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Некрасовою Н.А. 14.03.2008 року, дана заява зареєстрована за № 415 (т. 1 а. с. 105, зворотня сторона).

27 травня 2008 року ОСОБА_3 на підставі даного договору купівлі-продажу від 15.03.2008 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0696 га. (т. 1 а. с. 65).

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 25 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на самочинне будівництво були задоволені та визнано за ОСОБА_3 право власності на дачний будинок «А-2» з прибудовами «а,а-1» та каналізаційною ямою «к.я», розташований в АДРЕСА_2 , вважаючи його прийнятим до експлуатації.

Відповідно до копії договору дарування земельної ділянки від 12 червня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Вовчанського районного нотаріального округу Харківської області 12 червня 2009 року Корнєвою І.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 941, встановлено, що ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0696 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , територія Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, кадастровий номер: 6321655800:01:004:0048 (т. 1 а.с. 63).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що дана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тому укладення 12.06.2009 року договору дарування зазначеної земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 породжує його недійсність, оскільки при цьому порушуються вимоги закону щодо згоди іншого співвласника на відчуження спільної власності.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першоюстатті 3 ЦК Українивстановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановленихКонституцією Українита законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першоїстатті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України,майно,набуте подружжямза часшлюбу,належить дружиніта чоловіковіна правіспільної сумісноївласності незалежновід того,що одинз нихне мавз поважноїпричини (навчання,ведення домашньогогосподарства,догляд задітьми,хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України.

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; тапостановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц,від 05.04.2018у справі№ 404/1515/16-ц,а такожВеликої ПалатиВерховного Судувід 21.11.2018у справі№ 372/504/17(провадження№ 14-325цс18).

У справі, яка переглядається, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (земельну ділянку) не спростована.

Встановлено, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_3 за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , та остання надала своєму чоловіку нотаріально посвідчену заяву про надання згоди на придбання будь-якого нерухомого майна на території України в інтересах сім`ї, за ціну та на умовах за його розсудом.

Таким чином, з огляду на вищевказані вимоги закону та обставини справи, місцевим судом вірно встановлено, що дана земельна ділянка є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

За вимогами частин першої, другоїстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до статті 65 СК Українидружина,чоловік розпоряджаютьсямайном,що єоб`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя,за взаємноюзгодою. Приукладенні договоріводним ізподружжя вважається,що віндіє зазгодою другогоз подружжя.Дружина,чоловік маєправо назвернення досуду зпозовом провизнання договорунедійсним яктакого,що укладенийдругим ізподружжя безїї,його згоди,якщо цейдоговір виходитьза межідрібного побутового. Дляукладення одниміз подружжядоговорів,які потребуютьнотаріального посвідченняі (або)державної реєстрації,а такождоговорів стосовноцінного майна,згода другогоз подружжямає бутиподана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Судувід 22 вересня 2021 року у справі № 243/14645/19, провадження № 61-11576св21.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) зазначено, що: «При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режим спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимогстатті 362 ЦК Українипро переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому».

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369,статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (статті 215 ЦК України).

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституціїЦК Українинаділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті215,216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей15,16 ЦК України, а також статей1,2, 4,14,215 ЦПК Україникожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, щоможе розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18) дійшла висновку, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, тау разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, провадження № 12-112гс18.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 20 червня 2009 року ОСОБА_3 уклав договір дарування нерухомого майна ОСОБА_2 , який потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації ( т. 1 а.с. 63).

Установивши, що ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власності подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для недійсності оспорюваного правочину з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на пропуск позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності, не відповідає обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно зістаттею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першоюстатті 261 ЦК Українипередбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

Отже, початком перебігу позовної давності у даній справі є день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 приховав від своєї дружини ОСОБА_1 укладення договору дарування нерухомого майна від 12.06.2009 року, про що свідчить його заява надана приватному нотаріусу Корнєвій І.Ю., в якій він вказав, що у зареєстрованому шлюбі не перебував, прав щодо нерухомого майна у третіх осіб немає ( т. 1 а.с. 64).

Окрім того, відповідно до п. 6.1 договору дарування земельної ділянки від 12.06.2009 року, даруватель ( ОСОБА_3 ) за цим договором свідчить, що в шлюбі не перебуває та нерухоме майно належить йому на праві особистої приватної власності (т. 1 а.с. 63, зворотня сторона).

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві вказує, що вона дізналася про спірний договір дарування земельної ділянки 12.10.2020 року.

Відповідачем ці доводи позивача не спростовані.

Отже, строк позовної давності розпочався з 12 жовтня 2020 року, а не з дати укладення договору дарування, на чому наполягає відповідач ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про неправомірність участі у справі представника позивача адвоката Бєлкіної Ю.Д. колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

На підтвердження своїх повноважень адвокат Бєлкіна Ю.Д. надала до суду ордер, згідно якого вона здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 751 від 17.07.1997 року видане Радою адвокатів Харківської області (т. 1 а. с. 46).

Доказів того, що право на заняття адвокатською діяльністю Бєлкіною Ю.Д. зупинено або припинено, відповідачем не надано.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що ордери,видані адвокатським об`єднанням«ЮК Дзержинського району м.Харкова», напідставі яких адвокат Бєлкіна Ю.Д. здійснювала представництвоінтересів позивача не містять підпису керівника Адвокатськогооб`єднання Суботи А.А.та не містятьпечатки юридичноїособи не впливають на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду.

Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо збирання доказів місцевим судом з наступних підстав.

Ухвалою Вовчанського районного суду Харківської області від 23.11.2020 року було витребувано у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) наступні документи: витяг з актового запису про смерть ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Кіровоградська область Ново-Георгіївский р-н с. Калабарок ) № НОМЕР_1 від 05.11.2020 року; витяг з актового запису про одруження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Кіровоградська область Ново-Георгіївский р-н с. Калабарок ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження м. Донецьк), складений ВРАЦС Комінтернівського районного управління юстиції м. Харків 14 січня 2005 року , актовий запис № 02; витяг з актового запису про розлучення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Кіровоградська область Ново-Георгіївский р-н с. Калабарок) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження м. Донецьк).

Ухвала суду мотивована тим, що до позовної заяви позивачем надані копії даних документів, які належним чином не завірені.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, у даному випадку місцевий суд не збирав докази у справі, а перевіряв достовірність наданих копій документів, що відповідає вимогам ст. 81 ч. 7 ЦПК України.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Відповідно до п.1 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1,375,382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді: С.А. Гальонкін

Г.Л. Карпушин