Постанова

від 20.12.2022 по справі 707/1403/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2022 року

Справа № 707/1403/22Провадження № 22-ц/821/1446/22категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретарів: Ярошенка Б. М., Мунтян К. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство«А.А.Т.»,

третя особана сторонівідповідача - Управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Черкаській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «А.А.Т.», третя особа на стороні відповідача Управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Черкаській області, про встановлення факту перебування у трудових відносинах, у складі головуючого судді Суходольського О. М.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «А.А.Т.», третя особа на стороні відповідача Управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Черкаській області про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Приватним підприємством «А.А.Т.».

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він працював водієм-експедитором на транспортному засобі Приватного підприємства «А.А.Т.» у період з 01.02.2021 року по 24.02.2022 року. Всього пропрацював у відповідача 13 календарних місяців.

Зазначає, що заробітну плату отримував на руки переважно готівкою впродовж вказаного періоду, крім останніх місяців січня-лютого.

Із самого початку своєї роботи на ПП «А.А.Т.» з 01.02.2021 року вважав себе офіційно працевлаштованим на посаді водія-експедитора, оскільки підписав у перший день своєї роботи примірник трудової угоди.

Проте, як він дізнався згодом, вказаний трудовий договір відповідач не зареєстрував офіційно у Черкаському МЦЗ Державної служби зайнятості та не повідомив Головне управління ДПС в Черкаській області про наявність трудової угоди зі ОСОБА_1 .

У трудовій книжці позивача, переданій ним в лютому 2021 року керівнику Приватного підприємства ОСОБА_2 , станом на липень 2021 року не здійснено відповідний запис про працевлаштування на роботу.

Зазначає,що усерпні 2021року відповідачПП «А.А.Т.»в особікерівника ОСОБА_2 ,після неодноразовихскарг,офіційно працевлаштувавпозивача водіємза трудовоюугодою,проте черездва місяціз невідомихдля позивачапричин розірваву односторонньомупорядку трудовийдоговір,хоча фактичнопродовжив трудовівідносини,продовжував виплачуватипозивачу заробітнуплату в«конверті» досічня 2022року включно. Не в повній мірі було оплачено 11 місяців роботи, причому, за 2 календарні місяці, серпень-вересень 2021 року з боку роботодавця офіційно було оплачено лише мінімальну заплату (замість домовлених 20000 грн), у зв`язку з чим виникла заборгованість по заробітній платі в розмірі 58000 грн.

За вказаний період роботи, з лютого 2021 року по лютий 2022 року, позивач займався керуванням вантажних автомобілів відповідача марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , та CHEREAU, державний номерний знак НОМЕР_2 , ремонтом вказаних транспортних засобів, оформленням товарно-супровідних документів на товар, перевезенням різноманітних вантажів на вантажному автомобілі із м. Черкаси до інших регіонів України, що можуть підтвердити свідки.

Просив суд встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Приватним підприємством «А.А.Т.» на посаді водія-експедитора за період з 01.02.2021 по 24.02.2022 та зобов`язати відповідача внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про його перебування на посаді водія-експедитора ПП «А.А.Т.» за період з 01.02.2021 по 24.02.2022.

Зобов`язати ПП «А.А.Т.» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у Черкаській області за період виконання позивачем роботи водія-експедитора з 01.01.2021 по 24.02.2022 та стягнути сплачений позивачем судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що належних доказів, наявності між сторонами трудових відносин, у період з 01.02.2021 по 24.02.2022, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин ОСОБА_1 з ПП «А.А.Т.», в задоволенні інших позовних вимогах також відмовлено, оскільки вони є похідними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 06 жовтня 2022 року, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, прийнятим з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, представник ОСОБА_1 адвокатПилипенко Р.Б. просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року та винести постанову про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «А. А.Т».

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без участі сторін та не вирішив клопотання позивача про виклик і допит свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які могли надати обґрунтовані покази з приводу факту виконання ОСОБА_1 роботи водія ПП «А.А.Т» до 24.02.2022, а ОСОБА_2 приймав його на роботу. При цьому в ухвалі про відкриття провадження у справі не зазначено про клопотання позивача розглядати справу за правилами загального позовного провадження та допит свідків.

Зазначає, що суд першої інстанції під час спрощеного позовного провадження не перевірив належним чином доводи позивача стосовно його роботи водієм-експедитором до 24.02.2022.

Звертає увагу, що позивач у спірний період займався керуванням вантажними автомобілями відповідача марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , та CHEREAU, державний номерний знак НОМЕР_2 , ремонтом вказаних транспортних засобів, оформленням товарно-супровідних документів на товар, перевезенням різноманітних вантажів на вантажному автомобілі із м. Черкаси до інших регіонів України, а також отримував товар на складських приміщення м. Черкаси та транспортував його згідно товарно-транспортних накладних до контрагентів-покупців, зокрема, в Закарпатську область.

Наголошує на тому, що в серпні 2021 року відповідач на неодноразові скарги ОСОБА_1 офіційно працевлаштував позивача водієм за трудовою угодою, але згодом, з невідомих йому причин, в односторонньому порядку розірвав трудовий договір, хоча фактично продовжував із позивачем трудові відносини та виплачував заробітну плату в «конверті».

Вказує, що його місячна заробітна плата в середньому складала 24000 грн, однак за спірний період роботодавець протягом двох місяців (серпень-вересень 2021 року) сплатив позивачу лише 6500 грн, а за відпрацьований лютий 2022 року взагалі не сплатив заробітну плату, тому заборгованість по заробітній платі складає 58000 грн. Крім того, йому не було видано на руки відомостей про нараховану заробітну плату за лютий 2021 лютий 2022 роки, не надано заповненої трудової книжки, що заважає ОСОБА_1 підрахувати повну суму грошової заборгованості по зарплаті та нарахувати суму середнього заробітку за час затримки її виплати.

22 листопада 2022 року від представника ПП «А.А.Т.» - адвоката Дубінського В. М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Вважає, що рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року є законним, обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

Фактичні обставини справи

Згідно з інформацією з ЄДР від 30.06.2022, ПП «А.А.Т.» зареєстровано 08.05.2009, засновником та уповноваженою особою якого є ОСОБА_2 (а.с. 9).

Відповідно до копій свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , автомобілі DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , та CHEREAU, державний номерний знак НОМЕР_2 , перебувають у власності ОСОБА_2 (а.с. 13).

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО №4847552 від 02.10.2021 року, на ОСОБА_1 накладено штраф за вчинення адміністративного правопорушення, вчиненого на транспортному засобі DAF XF, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 (а.с. 17).

Згідно копій дублікатів квитанцій від 14.04.2022 про сплату штрафів 06.03.2021, 01.04.2021 року, 21.05.2021 року, 25.06.2021 року та 07.10.2021 року, їх платником є ОСОБА_1 (а.с. 18).

У період з лютого 2021 року по червень 2021 року та з листопада 2021 року по грудень 2021 року включно у ОСОБА_1 відсутній страховий стаж, що підтверджується довідкою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 11.04.2022 за формою ОК-5 (а.с. 11-12).

18.04.2022 року ОСОБА_1 подав скаргу щодо невиплати заробітної плати водію ОСОБА_1 та не оформлення найманого працівника на роботі в приватному підприємстві «А.А.Т.» до Головного управління ДПС в Черкаській області (а.с. 14-15).

Згідно з актом ПП «А.А.Т» № 5 про відсутність працівника на роботі від 01.10.2021, водій-експедитор ОСОБА_1 був відсутній на роботі 01 жовтня 2021 року з 08:00 год до 18:00 год без поважних причин. ОСОБА_1 не надав письмових пояснень щодо відсутності в цей день на роботі. Зазначено, що і раніше водій-експедитор ОСОБА_1 постійно запізнюється та часто відсутній в робочий час на робочому місці, тому він підлягає звільненню з посади водія-експедитора (а.с. 51).

Відповідно до наказу ПП «А.А.Т» № К-5 від 01.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 був відсутнім на роботі 01.10.2021 з 08:00 год до 18:00 год без поважних причин, документів, що підтверджують поважність причин, письмо пояснити причини відсутності відмовився, звільнено ОСОБА_1 водія-експедитора, 01.10.2021 за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 50).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04.11.2022 розгляд справи призначено на 16 листопада 2022 року на 09:30 год.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Пилипенко Р. Б. просив суд направляти повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання на засіб мобільного зв`язку з зазначенням його номера. Крім того, в апеляційній скарзі зазначив свою офіційну електронну адресу.

16 листопада 2022 року від представника ОСОБА_1 адвоката Пилипенка Р. Б. до суду надійшло клопотання про відкладення судового розгляду апеляційної скарги у даній справі у зв`язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні в якості захисника обвинуваченого, в підтвердження чого надав повістку, а позивач ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні в Закарпатській області, проте жодних доказів вказаної обставини суду не надано (а.с. 118-120).

Розгляд справи відкладено на 30 листопада 2022 року на 10:00 год.

30.11.2022від представника ОСОБА_1 адвокатаПилипенка Р.Б.до судунадійшло чергове клопотанняпро відкладеннясудового розглядуапеляційної скаргиу данійсправі узв`язку іззайнятістю адвокатав іншомусудовому засіданнів якостізахисника обвинуваченого, в підтвердження чого надав повістку, а позивач ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні в Одеській області, проте жодних доказів вказаної обставини суду не надано (а.с. 142-144).

Розгляд справи відкладено на 14 грудня 2022 року на 14:00 год.

14.12.2022 від представника ОСОБА_1 адвоката Пилипенка Р. Б. до суду надійшло клопотання про відкладення судового розгляду апеляційної скарги у даній справі у зв`язку із перебуванням на амбулаторному лікуванні, в підтвердження чого надано медичний висновок від 12.12.2022, а позивач ОСОБА_1 перебуває у відрядженні в Закарпатській області у службовому відрядженні, проте жодних доказів вказаної обставини суду не надано (а.с. 163-165).

14 грудня 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 20 грудня 2022 року на 14:30 год.

20 грудня 2022 року ні позивач, ні його адвокат не з`явились хоча були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Так, згідно ч. 1 ч. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 ч. 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Згідно положень ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи, що позивач та його представник неодноразово викликались в судове засідання, проте жодного разу не з`являлись, причин поважності відсутності, зокрема позивач жодного разу не підтверджував належними доказами, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що скаржник та його представник мали право на подачу клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференцій, як власними засобами, так і через інший суд, проте таким правом не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПП «А. А. Т.» - адвоката Дубінського В. М., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За положеннями ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (ч. 2, ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 ст. 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, ЗУ «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Отже, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 638/16444/19 (провадження № 61-16133св21) зазначено, що «встановлення факту наявності трудових відносин між робітником та роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2020 року в справі № 344/2293/19 (провадження № 61-1121св20)».

На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись в суд з позовом, наголошував на тому, що він працював у відповідача водієм-експедитором з 01.02.2021 по 24.02.2022. Також вказував, що між ним та відповідачем був обумовлений розмір заробітної плати 24000 грн, який йому виплачували, за виключенням лютого 2022 року у повному обсязі, а за серпень-вересень 2021 року та січень 2022 року виплачено заробітну плату у розмірі 6500 грн.

На підтвердження факту перебування його у трудових відносинах з відповідачем надано лише копію постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , копії квитанцій про сплату штрафів та довідку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 11.04.2022 за формою ОК-5 про сплату страхових внесків за ОСОБА_1 у серпні та вересні 2021 року.

На ряду з цим, ОСОБА_1 не надано доказів подання ним на адресу відповідача заяви про прийняття на роботу, наказу про прийом на роботу, доказів виплати йому заробітної плати Підприємством, саме в розмірі 24000 грн, та утримання із його заробітної плати обов`язкових платежів (податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

Суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 не надано копії трудової книжки, для встановлення того факту, що він в спірний період не був працевлаштований, чи перевірки відомостей про те, чи не отримував він за цей період виплату по безробіттю.

Суду не надано доказів того, що позивач звертався до ПП «А.А.Т.» з вимогою внести відповідний запис до його трудової книжки. Матеріали справи також не містять доказів нарахування та виплати позивачеві заробітної плати, як це передбачено при виконанні працівником трудових обов`язків, як під час повного розрахунку, так і в періоди нарахування заробітної плати у не повному обсязі.

Представником відповідача до суду було надано наказ ПП «А.А.Т» № К-5 від 01.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 , водія-експедитора, 01.10.2021 за прогул без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 50).

Проте, сторонами не надано доказів того, з якого саме періоду сторони перебували у трудових відносинах та на яких умовах.

В матеріалах справи міститься витяг з реєстру від 28.08.2022 про реєстрацію кримінального провадження № 12022250310001977, про те, що 28.08.2022 з автомобіля ОСОБА_2 невідома особа викрала документи Підприємства, зокрема статут, договори, картки та печатки (а.с. 59).

Адвокат відповідача Дубінський В. М. пояснив, що у зв`язку із вказаним кримінальним правопорушенням, що мало місце 28.08.2022, надати суду кадрові документи, що стосуються ОСОБА_1 , є неможливим.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та у відзиві ПП «А.А.Т.» заявлялись клопотання про виклик і допит свідків.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року відмовлено у клопотань про виклик та допит свідків.

Суд виходив з того, що дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та враховуючи, що без доказів узгодження між сторонами розміру заробітної плати, та її виплату, періоду його офіційного працевлаштування у відповідача, враховуючи, що без доказів узгодження між сторонами умов праці, розміру заробітної плати, та доказів її виплати, періоду офіційного працевлаштування ОСОБА_1 у відповідача, враховуючи, що він звільнений 01.10.2021, без дослідження трудової книжки позивача, встановити факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Приватним підприємством «А.А.Т.» на посаді водія-експедитора за період з 01.02.2021 по 24.02.2022, внести в трудову книжку відповідний запис та виплатити заборгованість по заробітній платі лише на підставі показів свідків є неможливим.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відмову в позові з підстав не доведеності.

Доводи позивача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка Ростислава Борисовича залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2022 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко