Постанова

від 14.12.2022 по справі 127/23133/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/23133/21

Провадження № 22-ц/801/2138/2022

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 рокуСправа № 127/23133/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Ковальчук О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

Рішення ухвалила суддя Дернова В. В.

Рішення ухвалено о 10.15 год. в м. Вінниці

Повний текст рішення складено 12 жовтня 2022 року,

Встановив:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про визнання права в порядку спадкування за заповітом.

У червні 2022 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про зміну предмета позову, в якій відповідачами вказав ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 листопада 2020 року, посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. на ім`я ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0859 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ділянка № НОМЕР_1 ), цільове призначення для ведення садівництва, що належала на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ВН № 1/593, належної померлому ОСОБА_4 , кадастровий номер 0510100000:02:021:0137; скасувати рішення ОСОБА_5 , Перша вінницька державна нотаріальна контора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 55384416 від 27 листопада 2020 року, на підставі якого була проведена реєстрація права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0859 га кадастровий номер 0510100000:02:021:0137, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для індивідуального садівництва; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 100 % земельної ділянки площею 0,0859 га кадастровий номер 0510100000:02:021:0137, цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ).

Також позивач подав клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 червня 2022 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_2 про зміну предмета позову, залучено до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_1 .

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема, на земельну ділянку площею 859 кв. м, розташовану на території Вінницької міської ради, садівничого товариства «Калина» (ділянка № НОМЕР_1 ), для ведення садівництва, яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві власності згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданим 24 вересня 1997 року.

Спадкоємцями першої черги за законом щодо майна ОСОБА_4 є: дружина спадкодавця ОСОБА_7 і його діти: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області по справі № 127/25086/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , а участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності та внесення змін у свідоцтво, встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла виключно його дружина ОСОБА_7 . Цим рішенням не встановлено факту прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 його дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_7 спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 прийняла, вступивши в оперативне управління та володіння спадковим майном земельною ділянкою, однак за своє життя право на спадщину не оформила, свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку не отримала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 . Спадкоємцями першої черги після її смерті були її діти: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 . Спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняв ОСОБА_6 , який постійно проживав із спадкодавцем і був зареєстрований за адресою місця проживання спадкодавця: квартира АДРЕСА_3 , що свідчить про прийняття ним спадщини.

Своє право на спадкування майна, у тому числі і того, яке померла успадкувала після померлого чоловіка ОСОБА_4 , ОСОБА_6 не оформив.

Факт реєстрації відповідача ОСОБА_1 за адресою місця проживання матері ОСОБА_7 не свідчить, що вона постійно проживала з матір`ю, зважаючи на зміну договору найму відповідно до рішення народного суду Ленінського району м. Вінниці від 16 липня 1974 року. Ці обставини встановлені рішенням Вінницького міського суду від 19 вересня 2017 року по справі № 127/20440/16-ц.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6 , який заповів все своє майно синові позивачу по справі ОСОБА_2 .

Спадщину після смерті батька позивач прийняв, подавши в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини до Першої вінницької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори подали ОСОБА_1 (сестра батька) і ОСОБА_3 (дочка спадкодавця від другого шлюбу і сестра позивача по батькові).

Він оформив своє право власності в порядку спадкування за заповітом на 2/5 частки квартири АДРЕСА_3 , належних батькові на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Постановою державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори від 08 жовтня 2014 року за № 3491/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на це майно зареєстроване за ОСОБА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 19 серпня 2013 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори.

Ці обставини встановлені рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року по справі № 127/20440/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Цим рішенням позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 19 серпня 2013 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. на земельну ділянку площею 0,0859 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), переданої для ведення садівництва, належної ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433, кадастровий номер 0510100000:02:021:0137.

Рішення суду набрало законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року. Ці судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року.

Так як свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 19 серпня 2013 року ОСОБА_1 , визнано недійсним рішенням суду від 19 вересня 2017 року, а також цим рішенням встановлено, що спадщину після ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняв лише ОСОБА_6 , після смерті якого позивач прийняв спадщину, він звернувся в грудні 2019 року до Першої вінницької державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину в порядку спадкування за заповітом на 100 % земельної ділянки площею 0,0859 га.

Постановою державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори від 11 грудня 2019 року № 4053/02-31 йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та вказано про те, що спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли її діти: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , тому не можливо видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на всю земельну ділянку виключно ОСОБА_2 .

Тому позивач звернувся із даним позовом до суду.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 листопада 2020 року, посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. за реєстровим № 2-1765, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 , видане на ім`я ОСОБА_1 , на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0859 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ), цільове призначення для ведення садівництва, що належала померлому ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433, кадастровий номер 0510100000:02:021:0137, та скасовано рішення державного реєстратора державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2020 року (індексний номер 55384416, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 136253805101, запис про право власності № 39411519).

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1984,80 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Зазначила, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому воно підлягає до скасування.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції встановивши такі обставини, які були встановлені рішенням Апеляційного суду Вінницької області по справі № 127/25086/14-ц від 13 жовтня 2015 року, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла виключно його дружина ОСОБА_7 , не врахував того, що цим же рішенням встановлено та підтверджено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 28 березня 2016 року, що позивач у суді не довів обставин, на які посилався на обґрунтування своїх вимог. Та обставина, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 були зареєстровані за місцем проживання спадкодавця ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 , не є свідченням прийняття ними спадщини, оскільки дана квартира не входила до складу спадкового майна. Будь-яких доказів того, що батько позивача ОСОБА_6 , після смерті свого батька ОСОБА_4 обробляв спірну земельну ділянку, позивачем не надано. У матеріалах справи відсутні докази розпорядження ОСОБА_4 на випадок своєї смерті грошовими вкладами, тому в силу вимог статті 564 ЦК УРСР вони підлягали спадкуванню на загальних підставах, право власності на які, у порядку передбаченому законом оформила його дочка ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції не встановлено та не зроблено висновків відносно того, що відповідач ОСОБА_1 не проживала із померлою матір`ю ОСОБА_7 , відповідно у суду немає підстав стверджувати, що спадщину прийняв лише її син ОСОБА_6 . Проте ОСОБА_1 проживала із матір`ю в одній кімнаті аж до її смерті, і ця обставина не спростована ні позивачем, ні свідками по справі № 127/20440/16-ц, а рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 1974 року про зміну договору найму квартири не може свідчити про не проживання ОСОБА_1 із матір`ю ОСОБА_7 . Наявність цього рішення не спростовує, що вона проживала саме із матір`ю, а позивач протилежного не довів та не надав доказів того де проживала відповідач, якщо не в тій квартирі. Дане рішення суду за 1974 рік ухвалене виключно на припущеннях і стверджує про те, яким чином було організовано побут і відносини всередині однієї квартири.

Суд не врахував за яких саме обставин Ленінський районний суд м. Вінниці прийняв рішення 16 липня 1974 року, зокрема, що таке рішення не було породжено конфліктом між батьками і ОСОБА_1 і що розподіл рахунків був здійснений з метою прописки у відповідну кімнату ще однієї сестри із дитиною, що мало би для батьків певні матеріальні наслідки, тобто розподіл рахунків мав виключно матеріальні підстави. Цим рішенням не здійснено поділ майна в натурі, не сформовано окремі об`єкти цивільного обороту, житло не набуло статусу окремого житла.

Також відповідач звертає увагу в апеляційній скарзі на те, що державний нотаріус повідомила позивача про те, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, проте квартира не була поділена в натурі. ОСОБА_7 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 проживали і були зареєстровані в одній квартирі, тому спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли її діти: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , частки яких у спадщині є рівними. Про це також вказала державний нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 не подали апеляційну скаргу на рішення суду.

Учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 і її представник адвокат Павлюк С. М. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Білозор О. Л. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим, просить залишити його в силі, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася.

Суд апеляційноїінстанції,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів апеляційноїскарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги рішення суду оскаржує лише відповідач ОСОБА_1 і лише в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 листопада 2020 року і в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2020 року, а в іншій частині рішення суду учасники справи не оскаржили.

Тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду лише в оскаржуваній відповідачем ОСОБА_1 частині, з урахуванням того, що під час розгляду справи не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, в неоскарженій частині рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 12 березня 2003 року (том 1 а. с. 12).

Скороходу ОСОБА_9 належала земельна ділянка площею 0,0859 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ), цільове призначення для ведення садівництва, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433, кадастровий номер 0510100000:02:021:0137 (том 1 а. с. 13 і том 2 а. с. 49-51).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 06 жовтня 2008 року (том 1 а. с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 15 квітня 2013 року (том 1 а. с. 15).

Позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_3 дочка ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 26 травня 1954 року (том 2 а. с. 39).

Після смерті ОСОБА_4 його спадкоємцями першої черги були: дружина ОСОБА_7 та діти: ОСОБА_1 і ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями першої черги були її діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги є його діти: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом, посвідченим державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Надольською О. А. 04 квітня 2013 року за реєстровим № 7-343, яким спадкодавець заповів все своє майно синові ОСОБА_2 (том 1 а. с. 16 і том 2 а. с. 13-14).

Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. винесла постанову 11 грудня 2019 року № 4053/02-31 про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на всю земельну ділянку, оскільки спадщину після смерті ОСОБА_7 прийняли її діти: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , частка у спадщині кожного із них є рівною (том 1 а. с. 17).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2015 року у цивільній справі № 127/25086/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, припинення права власності та внесення змін у свідоцтво, яке набрало законної сили 13 жовтня 2015 року, встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_7 ; спадкова справа до майна померлої ОСОБА_7 не заводилася (том 1 а. с. 19-21).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року у цивільній справі № 127/20440/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 2/3 частки земельної ділянки, яке набрало законної сили 19 жовтня 2017 року згідно ухвали Апеляційного суду Вінницької області, встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняла виключно його дружина ОСОБА_7 (том 1 а. с. 22-25).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у цивільній справі № 127/20440/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 2/3 частки земельної ділянки, встановлено, що враховуючи наявність рішення народного суду Ленінського району м. Вінниці від 16 липня 1974 року про зміну договору найму квартири, факт реєстрації відповідача ОСОБА_1 за адресою місця проживання спадкодавця ОСОБА_7 не підтверджує факту проживання її із спадкодавцем на день смерті.

Цим судовим рішенням також встановлено, що батько позивача ОСОБА_2 ОСОБА_6 постійно проживав із спадкодавцем та був зареєстрований за адресою місця проживання спадкодавця ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_3 , тобто, він прийняв спадщину після спадкодавця ОСОБА_7 , однак своє право на спадкування майна, в тому числі і того, яке спадкодавець успадкувала після померлого чоловіка ОСОБА_4 , останній не оформив (том 1 а. с. 26-29).

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року залишено без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у цивільній справі № 127/20440/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 2/3 частки земельної ділянки (том 1 а. с. 30-35).

Також суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_7 не подала, а факт проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини та/або факт прийняття спадщини згідно із частиною 3 статті 1268 ЦК України у судовому порядку встановлений не був.

Позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 , подавши відповідну заяву до Першої вінницької державної нотаріальної контори у встановлений законом шестимісячний термін (том 2 а. с. 2, 7).

Відповідач ОСОБА_1 також подала заяву про прийняття спадщини після смерті свого брата ОСОБА_6 , до Першої вінницької державної нотаріальної контори у шестимісячний строк (том 2 а. с. 6).

27 листопада 2020 року на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. за реєстровим № 2-1765, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 , на спадщину, яка складається із 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0859 га по АДРЕСА_1 (територія Вінницької міської ради, садівниче товариство «Калина», ділянка № НОМЕР_1 ) цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер земельної ділянки 0510100000:02:021:0137, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 Скороходу ОСОБА_9 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ВН, виданого Вінницькою міською радою 24 вересня 1997 року на підставі рішення Вінницької міської ради від 29 травня 1997 року № 433 (том 2 а. с. 59, 200).

Рішенням державного реєстратора державного нотаріуса Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. 27 листопада 2020 року вчинено державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 55384416, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 136253805101, запис про право власності № 39411519 (том 2 а. с. 201).

Суд першої інстанції задовольняючи позов в оскаржуваній відповідачем ОСОБА_1 частині судового рішення, виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 , тобто вона не мала права на спадкування, тому видане на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 листопада 2020 року є недійсним, у зв`язку з чим підлягає до скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2020 року.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції.

Отже, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,0859 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 35), належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 Скороходу ОСОБА_9 .

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у редакції від 16 січня 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі в частині, виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, отже до них підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, 1963 року.

Відповідно до положень статті 524 ЦК України, 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом (ч. 1). Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ч. 2). Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ч 3).

За правилами статей 525 і 526 ЦК України, 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Відповідно дост. 548 ЦК України, 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Дії, що свідчать про прийняття спадщини врегульовані нормамистатті 549 ЦК України, 1963 року. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (частина 1). Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частина 2).

Спадщину після смерті власника земельної ділянки ОСОБА_4 прийняла виключно його дружина ОСОБА_7 , що встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року по цивільній справі № 127/20440/16-ц, яке набрало законної сили 19 жовтня 2017 року та рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 13 жовтня 2015 року по цивільній справі № 127/25086/14-ц, яке набрало законної сили 13 жовтня 2015 року, по справах за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 відкрилася спадщина на майно, до складу якого ввійшла спірна земельна ділянка площею 0,0859 га. Спадкоємцями першої черги стали її діти: ОСОБА_6 і ОСОБА_1 .

За правилами статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку (стаття 1270 ЦК України), він не заявив про відмову від неї (ч. 3).

За правилами частин 1 статті 1269 та 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

У визначений законом (ч. 1 ст. 1270 ЦК України) шестимісячний строк відповідач ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_7 не прийняла, оскільки не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України) та не встановила факт проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_7 на час відкриття спадщини та/або факт прийняття нею спадщини згідно вимог частини 3 статті 1268 ЦК України, у судовому порядку не встановила.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року по цивільній справі № 127/20440/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яке набрало законної сили 19 жовтня 2017 року, та ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року, які залишено без змін постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року, встановлено, що спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 не заводилась; спадщину після її смерті прийняв її син ОСОБА_6 ; дочка ОСОБА_1 спадщину не прийняла, оскільки не подала відповідну заяву до нотаріальної контори та з урахуванням рішення народного суду Ленінського району м. Вінниці від 16 липня 1974 року про зміну договору найму квартири, факт її реєстрації за адресою проживання спадкодавця ОСОБА_7 не підтверджує факту проживання із спадкодавцем на день її смерті, тобто не підтверджує обставин прийняття нею спадщини і відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 Скорохода ОСОБА_11 відкрилася спадщина, до складу якої ввійшла спірна земельна ділянка.

Спадкодавець ОСОБА_6 04 квітня 2013 року залишив заповіт, яким заповів все належне йому майно своєму синову ОСОБА_2 (том 2 а. с. 13).

Першою вінницькою нотаріальною конторою 29 квітня 2013 року заведена спадкова справа до майна померлого ОСОБА_6 № 436/13р (том 2 а. с. 1а-34), із якої вбачається, що заяви про прийняття спадщини подали його діти: ОСОБА_2 подав 29 квітня 2013 року (том 2 а. с. 2) і ОСОБА_3 подала 02 вересня 2013 року (том 2 а. с. 7) та його сестра ОСОБА_1 подала 19 серпня 2013 року (том 2 а. с. 6).

Спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 заведена Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 27 листопада 2020 року (том 2 а. с. 35-60) за поданою 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку площею 0,0859 га (том 2 а. с. 35, 36).

Державний нотаріус Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. 27 листопада 2020 року видала на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, за реєстровим № 2-1765, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 Скороход ОСОБА_8 , на спадщину, яка складається із 1/2 частки спірної земельної ділянки площею 0,0859 га (том 2 а. с. 59).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених судом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 27 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, роз`яснив, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до пункту 1.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5, при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини, нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 було видано 27 листопада 2020 року без врахування всіх обставин та фактів, у тому числі: спадкових прав інших спадкоємців, які були живі на час відкриття спадщини, а саме: не було враховано, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 Скорохода ОСОБА_12 , прийняла спадщину лише його дружина ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після якої прийняв лише її син ОСОБА_6 , який не оформивши своє спадкове право, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і спадщину після його смерті прийняв згідно заповіту його син ОСОБА_2 , а видачею оспорюваного ним свідоцтва про право на спадщину за законом було порушено його спадкові права.

З огляду на встановлені по справі обставини та з урахуванням наведених вимог матеріального закону, суд апеляційної інстанції вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції в тому, що відповідач ОСОБА_1 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 , отже вона не мала права на спадкування, і такою видачею свідоцтва про право на спадщину порушене право позивача по справі, тому видане їй свідоцтво про право на спадщину за законом визнається судом недійсним, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень цього спірного спадкового майна підлягає скасуванню.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги у тому, що суд першої інстанції не врахував, що позивач у суді не довів обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог у поданому 24 листопада 2014 року до суду позові до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності та внесення змін у свідоцтво, за наслідками розгляду якого 13 жовтня 2015 року ухвалене рішення у цивільній справі № 127/25086/14-ц, оскільки не доведення обставин по іншій справі, яку вказує відповідач ОСОБА_1 не впливає на встановлення обставин по даній справі.

Такі доводи апеляційної скарги, як відсутність в матеріалах справи доказів щодо розпорядження ОСОБА_4 на випадок своєї смерті грошовими вкладами, право власності на які, у порядку передбаченому законом оформила його дочка ОСОБА_1 , є неприйнятними, оскільки вони виходять за межі заявлених позивачем по даній справі позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги в тому, що у суду відсутні підстави для ствердження, що спадщину після ОСОБА_7 прийняв лише її син ОСОБА_6 , а вона ( ОСОБА_1 ) проживала із матір`ю в одній кімнаті аж до її смерті, і ця обставина не спростована ні позивачем, ні свідками по справі № 127/20440/16-ц, а рішення народного суду Ленінського району м. Вінниці від 16 липня 1974 року про зміну договору найму квартири, не може свідчити про її не проживання із матір`ю, це рішення не спростовує, що вона проживала саме із матір`ю, а позивач протилежного не довів та не надав доказів того де проживала відповідач, якщо не в тій квартирі; рішення суду за 1974 рік ухвалене виключно на припущеннях і стверджує воно про те, яким чином було організовано побут і відносини всередині однієї квартири, спростовуються тим, що такі обставини встановлені судовими рішеннями: від 13 жовтня 2015 року (справа № 127/25086/14-ц); від 19 вересня 2017 року, від 19 жовтня 2017 року, від 01 серпня 2019 року (справа № 127/20440/16-ц); рішенням народного суду Ленінського району м. Вінниці від 16 липня 1974 року у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_13 до ОСОБА_4 і ОСОБА_7 про зміну договору житлового найму, а відповідно до статті 18 ЦПК України та частини 4 статті 82 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян, а також встановлені цими рішеннями обставини, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини ухвалення народним судом Ленінського району м. Вінниці 16 липня 1974 року рішення та не здійснення за цим рішенням поділу майна в натурі, не формування окремих об`єктів цивільного обороту та не набуття статусу окремого житла, не впливають на висновки суду по даній справі, оскільки таке рішення є обов`язковим для всіх, а встановлені рішенням обставини вважаються встановленими і для даної справи і таке рішення суду від 16 липня 1974 року було виконано відкриті особові рахунки на ОСОБА_4 зі складом сім`ї в три особи та ОСОБА_1 зі складом сім`ї в три особи, підтвердженням чого є рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 19 вересня 1974 року за № 657, що встановлено судовим рішенням від 19 жовтня 2017 року (том 1 а. с. 26-29).

Посилання в апеляційній скарзі на повідомлення державного нотаріуса, що квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 і їх частки у спадщині є рівними, розцінюються судом як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки такі міркування державного нотаріуса не є належними та допустимими доказами і вони протирічать встановленим по справі обставинам, встановленим на підставі належних і допустимих доказів.

Наведені інші доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновку суду та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:М. В. Матківська Судді:В. В. Сопрун І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2022 року