Постанова

від 22.11.2022 по справі 522/17957/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6786/22

Справа № 522/17957/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної спілки споживчих товариств, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання укладеним договору купівлі-продажу та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м.Одеси до Одеської обласної спілки споживчих товариств з позовом, який вподальшому уточнила та просила суд захистити право власності позивача на нерухоме майно шляхом визнання права власності на приміщення кухні площею 6,3 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 за позивачем у відповідності до договору купівлі-продажу, укладеного 19 грудня 1995 року між ОСОБА_3 та Одеською облспілкою споживчих товариств (т.1 а. с. 57-60), мотивуючи це тим, що позивач отримала у власність 224/1000 квартири АДРЕСА_1 за договором довічного утримання після смерті первісного власника ОСОБА_3 . Загальна площа вказаної квартири складає 184,6 кв.м., житлова площа 108,7 кв.м. Первісному власнику, ОСОБА_3 , в 1970-х роках було надано житлову кімнату, площею 26,9 кв.м. у вказаній квартирі, а приміщення кухні, площею 6,3 кв.м. було залишено їй для особистого користування. Іншу житлову площу квартири розподілено між ОСОБА_4 та родиною ОСОБА_5 . Всі інші підсобні приміщення, за виключенням кухні ОСОБА_3 , знаходились у загальному користуванні сусідів.

19 грудня 1995 року відповідач реалізував ОСОБА_3 квартиру, площею 46,43 кв.м. (житлова кімната, площею 26,9 кв. м. та кухня, площею 6,3 кв.м.) та остання сплатила відповідачу кошти за нерухоме майно. Проте відповідач не оформив належним чином документи по укладанню договору купівлі-продажу квартири, та у подальшому при здійсненні приватизації квартири було з`ясовано, що приміщення кухні, площею 6,3 кв.м., не було включено до документів на право власності ОСОБА_3 . Разом з тим, ОСОБА_3 користувалась цим приміщенням до дня смерті, а позивач користувалась цим приміщенням до весни 2008 року, коли сусід ОСОБА_6 забрав це приміщення. Позивач наполягала, що первинним актом набуття права власності ОСОБА_3 на квартиру площею 46,43 кв.м. був договір купівлі-продажу та до позивача переходять обсяг усіх прав та обов`язків щодо набутого права власності у спірній квартирі. За таких підстав позивач звернулась до суду.

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2021 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 22.11.2022 року на 14.00 годину сторони не з`явилися.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщених сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзивів на позов та на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка заявила позовні вимоги до неналежного відповідача, на що суд неодноразово звертав її увагу та нею не було заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення до участі у справі ОСОБА_2 як належного співвідповідача (теперішнього власника спірного приміщення).

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

- відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 лютого 1996 року ОСОБА_3 належало 224/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 41,4 кв.м.;

- відповідно до договору довічного утримання від 08.02.2006 року ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 224/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з семи кімнат, загальною площею 184,6 кв.м., у тому числі житлової 108,7 кв.м.;

- ОСОБА_3 було складено заповіт від 19.01.2006 року, у якому вона заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- згідно з технічним паспортом станом на 27.12.2007 року ОСОБА_1 належить 224/1000 частин квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , яка складається з 2-х кімнат, загальною площею 26,9 кв.м, житловою площею 9,6 кв.м. та 17,3 кв.м.;

- свідоцтвом про право власності на житло від 31.01.1996 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 належить 438/1000 частин квартири, які складають 80,9 кв. м. загальної площі в рівних частинах кожному;

- позивачка в судовому порядку просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 31.01.1996 року в частині реєстрації за ОСОБА_6 права власності на кімнату № 2 (кухні) відповідно до технічного паспорту площею 6,3 кв.м. розташовану у кв. АДРЕСА_1 ;

- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2011 року було відмовлено у задоволені позовних вимог (справа № 2-4319/11);

- зазначене рішення було оскаржено позивачкою і в апеляційному і в касаційному порядку. Апеляційний суд Одеської області своєю ухвалою від 27.11.2012 року апеляційну скаргу відхилив, рішення першої інстанції залишив без змін;

- Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 січня 2013 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження;

- 26.03.2015 року ОСОБА_9 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким є спадкоємицею майна померлого чоловіка ОСОБА_6 ;

- спадщина на яку видане дане свідоцтво складається з 438/1000 часток квартири АДРЕСА_2 ;

- 14 липня 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 438/1000 часток квартири АДРЕСА_2 ;

- позивачка оскаржила вищевказаний договір дарування до Приморського районного суду м. Одеси. Рішенням від 23.03.2020 року у задоволені позову було відмовлено. Позивачка оскаржила рішення суду в апеляційному порядку та постановою Одеського апеляційного суду від 10.08.2021 року апеляційна скарга була залишена без задоволення;

- розглядаючи позов ОСОБА_1 до Одеської обласної спілки споживчих товариств, суд встановив, що на даний час власником спірного приміщення, а саме кухні площею 6,3 кв.м. є ОСОБА_2 . Вказана обставина визнається позивачкою, підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів виходить з такого.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Встановивши, що предметом спору щодо визнання за позивачем права власності є приміщення кухні площею 6,3 кв.м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 , яке входить до складу приміщень 438/1000 часток квартири АДРЕСА_2 зареєстрованих на праві приватної власності за ОСОБА_2 , роз`яснивши про необхідність залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості відповідача, встановивши факт відмови ОСОБА_1 заявити про заміну неналежного відповідача на належного або на залучення діючого власника приміщення ОСОБА_2 в якості співвідповідача, суд першої інстанції набув вірного висновку про відмову у позові ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням нею позову до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги про неналежність спірного приміщення кухні площею 6,3 кв. м. у комунальній квартирі АДРЕСА_1 родині Шевченків, а потім і ОСОБА_2 , висновок районного суду не спростовують і зведені лише до самої незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірне застосування судом процесуального законодавства з огляду на відмову позивача залучити до участі у справі в якості належного відповідача (співвідповідача) діючого власника приміщення, право власності на яке просила визнати за собою позивач.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 26.12.2022 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова